Торжество православ’я: українського священика захистили… китайці

У Смілянському районному суді Черкаської області вже місяць триває слухання кримінальної справи, яка за всіма ознаками є безпрецедентною і викликала широкий міжнародний резонанс. На лаві підсудних – настоятель православного храму села Березняки, що в передмісті Сміли, священик Олександр (Гладченко). Проти нього висунуто обвинувачення “в розпалюванні міжрелігійної ворожнечі” із застосуванням нібито фізичного насилля над представниками секти так званих “свідків Єгови”. Тепер нехристі через суд вимагають від православного ієрея 70 тисяч гривень “моральної і матеріальної компенсації”. Поки українське правосуддя “думає” над кінцевим вердиктом, за українського священика вступилися вже навіть китайці.

За сектантів “замовив слово” міністр МВС Ю. Луценко…

Як раніше повідомляла “Україна кримінальна”, у Смілянському районному суді проходить відкрите слухання кримінальної справи, яка стосується релігійної свободи. Сектанти із сектформування “Свідки Єгови” вимагають державу покарати православного священика, отця Олександра (Гладченка) – настоятеля храму в селі Березняки. Претензії наступні: буцімто пастир “незаконно” вигнав “єговістів” із села та й ще дав їх добрячої прочуханки. Як сказано у повідомленні Служби зв’язків із громадськістю Управлінського бюро релігійної організації “Свідків Єгови” в Україні, “місцевий священик УПЦ (МП) Гладченко Олександр дерев’яною палицею побив шістьох свідків”. За нібито перенесені сектантами “тілесні муки” бідний святий отець має виплатити компенсацію у 70 тисяч гривень.

Спочатку “вдарені” звернулися зі скаргами на дії отця Олександра в Смілянське МРВ УМВС. Але отримали постанови про відмову порушити кримінальну справу через відсутність в діях священика складу злочину. Тоді настирливі місіонери поскаржилися у Смілянську міжрайонну прокуратуру, котра скасувала вищевказані постанови Смілянського МРВ УМВС і направила матеріали для додаткової перевірки. Коли “єговісти” довідались у міліції, що у порушенні кримінальної справи знову буде відмовлено, то на початку червня 2005 року надіслали скарги Міністру внутрішніх справ України Юрію Луценко. І справа “пішла”!..

Після натиску “згори” Смілянська міжрайонна прокуратура таки порушила кримінальну справу проти о. Олександра за “скоєння злочину”, передбаченого ч. 2 ст. 161 Кримінального кодексу України (“порушення рівноправності громадян залежно від їх ставлення до релігії”). Але 6 вересня 2005 року Смілянський міськрайсуд прийняв постанову про закриття справи, застосувавши до літнього православного священика амністію.

Сектанти і тоді не вгамувалися. Та подали апеляцію на цю постанову, голосячи про порушення під час досудового слідства і попереднього судового засідання. Вони почали вимагати від суду кваліфікувати цілком справедливі дії о. Олександра, який став на захист християнської моралі від диявольської єресі, як хуліганські за ч. 4 ст. 296 Кримінального кодексу України (“зухвалість дій з порушенням громадського порядку та застосування заздалегідь заготовленого предмету для нанесення тілесних ушкоджень”). Черкаський апеляційний суд розглянув ці скарги та вирішив поновити розгляд кримінальної справи в Смілянському суді. Починаючи з 26 січня, там у відкритому режимі до сьогодні проходять слухання.

…а за православного священика – китайці

Звісно, що православний священик своєї вини не визнає, бо сектантські зайди самі спровокували відповідну реакцію прихожан його храму. Зокрема, у суді виступав сільський голова Василь Кучер, який підтвердив, що акція “єговістів” не була узгоджена з місцевою владою, а приїзд до Березняків величезної групи місіонерів напередодні Великодня 2005 року став повною несподіванкою для жителів, які готувалися до православного свята. До того ж, як зазначив сільський голова та інші жителі, що теж дали свої показання в суді, проповідь місіонерів мала нав’язливий, образливий для почуттів православних віруючих характер, що викликало обурення з боку місцевих жителів. Сам голова, побачивши в селі непроханих гостей, був змушений просити їх негайно припинити зненацька розпочату агресивну акцію і залишити адміністративну територію села.

До речі, на засідання суду з Дніпропетровська приїхав і був залучений в якості спеціаліста сектознавець Геннадій Литвинцев. Він відзначив, що в діях міської громади так званих “свідків Єгови” присутнє не лише брутальне порушення власного статуту, але й посягання на духовну безпеку українського суспільства, яке, за переконанням фахівця, через недосконалість чинного релігійного законодавства, невідповідність європейським нормам, не захищене від методів, що їх застосовують у своїй діяльності єговісти. До того ж, як зазначив пан Литвинцев, так звані “свідки Єгови” за всіма ознаками й висновками провідних європейських фахівців з питань релігійного життя підпадають під категорію саме тоталітарної структури, через що в деяких розвинутих країнах діяльність цієї організації заборонена!

Довідка “УК”. Пропонуємо вашій увазі красномовну цитату із книги С. Клімовської “Фальшиві правди Свідків Єгови” католицького видавництва “Свічадо”: “Святого Письма Свідки Єгови не знають, вони тільки вдають зі себе великих знавців цієї Книги перед тими, хто її не знає. Маніпулюючи Словом Божим, вони чинять з його допомогою спустошення в людських серцях і в суспільстві в цілому. Коли ж, однак, відчують, що хтось знає Святе Письмо і може дискутувати, тоді відходять під приводом, що кудись поспішають, мають домовленість про зустріч тощо, хоч насправді це неправда. Як же палко треба молитись за цих бідних людей, які, в пошуках Правди, в певному моменті свого життя дали себе звести”.

Суд над отцем Олександром проходить у відкритому режимі, на ньому дозволено бути представникам релігійних громад з обох сторін, журналістам. Але за порядком у будинку суду все одно пильнують працівники спецпідрозділу “Грифон”, аби пристрасті, що вирують під дверима, не перекинулися до зали.

Православні віруючі приходять до будівлі суду з хоругвами та іконами. Люди безперервно моляться за священика і в самому залі засідань, тримаючи в руках святі ікони. Голова Всеукраїнського громадського руху “За Русь Святу і віру Православну!” Євген Максименко, який теж був присутній у суді, привіз з собою телеграми на підтримку отця Олександра (Гладченка) з багатьох куточків України і зарубіжжя. Така телеграма надійшла навіть від невеликої православної громади Китаю, де через інформаційні повідомлення теж дізналися про інцидент і висловлюють свою підтримку православному священикові…

10 квітня Смілянський суд оголосив нову постанову: направити справу на дорозслідування. Хоча всі були проти. Захист стверджував, що доказів провини не знайдуть, бо їх немає. Обвинувачення вважало, що їх і так достатньо. Доказів дійсно немає. Суддя цілком міг би закрити справу. Але, мабуть, вирішив “не підставлятися”.

Отець Олександр: “Який я пастир, якщо вовки будуть хапати моїх овець?”

Після закінчення судового засідання, журналісти взяли інтерв’ю у православного патріота і захисника Православ’я отця Олександра (Гладченка).

— Розкажіть, будь ласка, що сталося 29 квітня минулого року.

— 29 квітня, на Страсну п’ятницю, в наше село приїхали незнайомі люди, 36 чоловік. Вони сфотографувалися на фоні храму і розбрелися селом. Я бачив, як вони ходили потім по дворах. Але подумав, що вони переписують показники газових лічильників, або – електроенергію. Потім приїхала додому матінка, і розповіла: “Ти знаєш, що там по вулиці сатаністи ходять? Я людям сказала, щоб не приймали їх у дворі. Вони приїхали сюди з Богом боротися… Я спитала: чого ви сюди приїхали, з Богом боротися? А вони: “Так, з Богом боротися!” Кажу, ви – сатаністи? А вони сміються: “Так, сатаністи…”

Чую, собака гавкає. Виходжу й дивлюся: вони посеред нашої вулиці йдуть, по дворах заходять. Взяв ціпок невеликий, я ним завжди підпираюся, коли мене скрутить радикуліт. Підходжу до них. У двір, кажу, не заходьте. А вони – нуль уваги, ідуть далі. Кажу: ради Христа, далі не йдіть! Потім один із них мене відштовхнув. Коли мене відштовхнули, знаєте, будь-хто вже не витримав би. Я почав пригощати їх дрючком. Вони побігли з двору…

Коли я вигнав їх за нашу вулицю, вони далі стали “проповідувати”. Знову кажу: “Забирайтеся із села, сатаністи. Геть!” Вони впиралися. Один напустився на мене. Я вдарив його ціпком по правій руці. Чомусь перелом у нього потім виявився на лівій… Він потім іще перебитою нібито рукою діставав із сумки свої трактати і розкидав їх навколо.

Я ж іще півгодини проганяв сектантів із села. Вони потім сказали: нас тут багато, всіх не виженеш (“ім’я нам – легіон?” – прим. “Братства”). Питають: “А чому далі не йдеш?” Я відповів: не маю права, тут межа іншого села. Я зі свого двору вигнав. Це моя паства, моя родина. Це – всі мої люди. Я їх захистив.

— Про що саме “Свідки Єгови” написали заяву? Про побиття?

— Так, вони писали, що я їх побив, що в них переламані руки, переламані ключиці і всілякі інші побої…

— Вас намагалися взяти під варту?

— Ні, просто підписка про невиїзд. Були суди, у Черкасах було два апеляційних суди, і справа була закрита. Сектантів просили помиритися. Питали в них, які ж ви віруючі, якщо не можете помиритися? Тепер – знову судитись почали. І я би примириться з ними. Як людина з людиною. Але, як із організацією – не можу. Із найлютішим своїм ворогом можна примиритися, але з ворогам нашої віри, Православ’я, миритись неможливо.

— Який у вас адвокат?

— Це державний адвокат. Але він – найкращий, і до того ж Православний.

— А ви якісь зустрічні позови висуваєте?

— Ні. 15-16 разів ходив по судах сам. Сектантів було по 40 чоловік. Потім дізналися в нашому селі. Чутки дійшли до Сміли. А далі – по всій Україні. Люди стали на суди з’їжджатися. А до того – і прокурор, і суддя були налаштовані на те, щоб мене ув’язнити.

…Я ж не йшов у їхнє капище, їх розганяти. Тільки тут, на своїй землі, це моє право та мій обов’язок. Христос говорив, що добрий пастир і душу свою повинен покласти за паству свою. Євангеліє від Іоанна, 10 глава. То який же я пастир, якщо вовки будуть хапати моїх овець, а я буду байдуже дивитися на це все. Я повинен захищати їх. Ми всі – воїни Христові, воїни Церкви та нашої Батьківщини.

Наше село – православне. У нас є кілька протестантських родин, але ми ніколи не лаємося з ними, живемо дружно. Бо село – один дім, і він наш.

Платон Романов, спеціально для “УК”

Читайте также: