Після виходу розслідування “Бити. Молитися. Тримати”, де розповідається про знущання над людьми в реабілітаційних центрах, до редакції Суспільного звернулась 65-річна Алла Цвєткова. Її син, Юрій, загинув у 2016 році, коли проходив реабілітацію від алкозалежності у центрі при церкві “Нове покоління”.
Заповнені стадіони, сотні свідчень зцілень і десятки тисяч вдячних прихожан — світлий бік діяльності “Нового покоління” щедро представлений громадськості. Ця релігійна організація допомагає тим, хто потрапив у біду – людям із залежностями, літнім людям, тим, хто втратив дах над головою. Водночас повідомлення про смерть поставило питання: що насправді відбувається в реабілітаційних центрах церкви.
Історія Алли
Син Алли Юрій Цвєтков не дожив до 36 років два тижні. Він народився і виріс в Олександрії на Кіровоградщині. Це колишній промисловий центр. Нині регіон – серед лідерів з безробіття в Україні. Юрій час від часу покидав місто у пошуках заробітку. Він був одружений, мав маленьку дочку. Та сім’я розпалася.
Чоловік важко це переживав, каже Алла: “До дочки ходив, провідував її, і гуляти вони ходили разом вечорами. Ну, а потім він приходив і напивався. Тут у нас риночок поряд і наливайки працюють на повну. Коротше кажучи, він так от знаходив собі методи. І тому, ну, я так подумала, що, може, у центрі йому буде краще”.
Алла переконала сина піти на реабілітацію. Наприкінці січня 2016-го Юрій поїхав у центр “Нового покоління”. А вже за три дні, каже жінка, їй зателефонував керівник закладу: “Я вам хочу повідомити неприємну новину – ваш Юра помер”.
У своєму листі до журналістів Алла написала: “Після жорстокого вбивства мого сина у реабілітаційному центрі у мене зібрано багато матеріалу, що доводить жахи “лікування”
“Його всі любили. У нього прізвисько “Цвєтік”. Він був такий веселий і легкий у житті. Мені інколи здавалося, що він наче відчував, що йому недовго доведеться жити”, — розповідає Алла, перебираючи стоси паперу з кримінальної справи.
“Нове Покоління”
Єпископ церкви “Нове покоління” Андрій Тищенко запевняє своїх численних прихожан, що має “багато свідчень, коли СНІД зцілюється, рак зцілюється, гепатит зцілюється”.
Тищенко очолює цей релігійний рух в Україні. Протестантська християнська церква об’єднує понад 25 тисяч вірян по всій країні. Працюють і за кордоном: “Нове покоління” має понад 400 церков у Європі та Америці. “Нове покоління” стверджує, що має єдину стратегію і ціль – утвердити Царство Боже у всіх сферах життя людини, зокрема у медіа, культурі, в освіті та бізнесі.
Після смерті сина Алла почала збирати інформацію про цю організацію і навіть відвідувала церковні заходи: “Зібралися люди у залі. Ну, як глядачі. Запрошують людей, які хочуть зцілитися, на сцену. Там же всі вставали, аплодували. А я сиділа. І він (пастор – ред.): “Жінко, вийдіть на сцену”. Я йому сказала: “Якщо я вийду на сцену, я тоді розповім те, що вам не хотілося би почути”.
Пастори церкви і прихожани організували сотні соціальних центрів по всій країні. Там знаходять прихисток усі, хто опинився у складних життєвих обставинах. “Нове покоління” не лише рятує залежних, але й годує безпритульних і допомагає дітям.
Водночас Алла стверджує, що за організацією тягнеться “кримінальний шлейф”. “Я так зрозуміла, що поняття і дії у них зовсім не віруючих людей”.
Журналісти Суспільного знайшли з десяток проваджень про діяльність центрів “Нового покоління” про примусові утримання і торгівлю людьми. Аби дізнатись що насправді відбувається у закладах — Суспільне знайшло свідків, людей, які були всередині цієї структури.
Історія Насті
“Межа бідності”. Що ховається за цим формулюванням? Це мінімум, потрібний, щоб людина задовольнила свої базові потреби: поїсти, полікуватися, одягнутися. Все, що за межею, – це виживання. За цією межею в Україні перебуває майже половина населення. Там живе і Анастасія Нєклєса.
Їй 28 років. Народилася і виросла у Дніпрі. Вона – сирота, її батька вбили, а мама померла від раптової хвороби. Сьогодні Настя сама виховує маленьку доньку. “Нове покоління” допомагає таким, як вона. У їхній центр, каже, потрапила у 2015-му, коли торгувала милом на вулиці, щоб прогодувати дитину: “Просто люди підійшли до мене, кажуть: “Ми – християни, у нас молитва, ми допомагаємо людям”. Ну, я й довірилася. Нам постелили матрац на підлозі. І ми на матраці спали з малою”.
Люди з інвалідністю, літні люди, залежні від алкоголю й наркотиків, безхатьки та мами з дітьми жили в одному двоповерховому будинку. Анастасія хотіла піти, але її переконали залишитися, почали їй допомагати, долучили до церкви. Спершу було спокійно, вона виховувала доньку і допомагала по господарству. Але так тривало недовго.
“Мене завели до будинку. Дитину забрали. І почали мене бити”
Керував центром пастор Владислав Горбенко. Настя віддала йому свої документи і банківські картки. Коли їй не дозволили скористатися своїми грішми, вона зрозуміла, що треба тікати, але її зловили: “Мене завели до будинку. Дитину забрали. І почали мене бити. У мене була побита губа, у мене синці були. Але нічого я зробити не змогла, тому що мене вже не випускали. Хтось тікав на простирадлах, зв’язували простирадла і йшли. Мені кажуть: “Якщо хочеш, можеш з нами йти”. Я кажу: “А як? Я без дитини не зможу, я не знаю, де вона і що з нею”, – пригадує вона.
У будинку, за словами Насті, залишали тих, хто міг працювати або мав соціальні виплати та пенсії: “Людей з інвалідністю привозили на інвалідних візках. Тих, які нічого не отримували, Влад (Владислав Горбенко — керівник центру, ред.) повертав назад на вокзал”.
Від самої ж Насті центр отримував подвійний прибуток. Виплати на дитину, з якою її розлучили, і її зарплатню. Жінку відправили на роботу – мити пляшки і сортувати сміття. Їжу зі смітників, каже, їх змушували забирати із собою: “У каструлі переварювали. Прибраєш плісняву. Потім її вариш години дві-три. Спочатку воно жовтеньке або помаранчеве. А потім воно вже у нормальному кольорі буде”.
Дочку Насті, за її словами, віддали сторонній жінці. Без дитини вона прожила майже рік. Каже, що одного разу їй показали дитину на п’ять хвилин, аби сфотографувати на скриньки для пожертв. Ці скриньки розмістили потім по місту. За деякий час Насті теж вручили скриньку і відправили жебракувати на вокзал. Так тривало декілька місяців. З часом їй стали довіряти більше і відпускали без наглядачів. Цим вона скористалася і втекла. “Але у результаті я поїхала в поліцію”, – пригадує жінка.
Коли Настя втекла, її дочку, Люду, віддали в дитячий будинок. Керівництво центру сказало, шо вона залишила дитину. Пізніше в дитячому будинку жінці розповіли, що дитину повернули у тяжкому психологічному і фізичному стані: “У неї дикість бути з дітьми. Вона почала ховатися під ліжко. У 18-му році вже дали інвалідність. Мені лікарі кажуть, що, звісно, можна психіку вилікувати, але це буде складно”.
Настя втекла з центру в 2016-му. Але затримали керівництво лише за три роки. Після того, як її, намагалися повернути в центр і вона звону звернулася в поліцію. Зрештою суд дав їм п’ять років в’язниці, а Настю визнали жертвою торгівлі людьми.
Історія Вадима
Щойно журналісти почали розслідування діяльності центрів, до редакції надійшло друге звернення. Вадим Слєсаренко розповів про загибель його брата в центрі.
“У мене є молодший брат. Останній рік він пив кожен день. І його друзі здали в реабілітаційний центр від церкви “Нове покоління”. Його забрали в понеділок і, відповідно, у четвер зателефонували зранку і сказали, що в нього стало серце”, – повідомив він журналістам у першій розмові.
Брат Вадима, Михайло, грав у театральному оркестрі більше 10 років. Йому, як і синові Алли, було 36. Він теж мав сім’ю і останнім часом зловживав алкоголем. У жовтні 2021 року він потрапив у реабілітаційний центр у Білій Церкві, що на Київщині.
Коли Михайло загинув, рідним повідомили в центрі, що в нього просто зупинилося серце. Так Вадиму казали, допоки не прийшов висновок з результатами розтину.
“Вийшов працівник цього моргу, сказав: “У вас немає зупинки серця, у вас вбивство”. З того моменту моє життя повернулось в зовсім інший бік”, – пригадує Вадим. За його словами, брат був побитий: “Були синці на кожному пальці. На двох руках. Лице було побите”.
Розтин показав, що смерть Михайла могла бути насильницькою. Після висновку керівництво центру вийшло на контакт з Вадимом і змінило риторику. Чоловікові повідомили, що провели власне розслідування і знають, хто вбив його брата. Запевнили, що у Михайла трапився конфлікт з іншим реабілітантом.
Ще за місяць після смерті брата Вадим дізнався від поліції про те, що його брата, ймовірно, забили до смерті. Судово-медична експертиза показала пошкодження внутрішніх органів і кровотечу. У відділку поліції у Білій Церкві чоловікові повідомили ще одну важливу обставину. Михайла побив не реабілітант, а наглядач центру.
Як загинув Юрій Цвєтков
“У нього було 19 переломів ребер, потім – травма смертельна головного мозку, ребро пробило легені”, – розповідає Алла про результати експертизи, які вона отримала після смерті сина Юрія у 2016-му. Тупа травма грудної клітини, внутрішньочерепна травма, забій мозку, внутрішні крововиливи. Опис ушкоджень, завданих Юрію Цвєткову, займає чотири сторінки дрібним шрифтом.
Але слідство схилялося до версії, що Юрій травмувався сам, пригадує Алла: “У моїй ситуації керівник центру спалив усі документи, вивіз звідти людей. Свідки розповідають, що особисті речі вони спалили. А потім викликали поліцію та залишили чотирьох людей, які обговорили, що вони розповідатимуть поліції”.
Близько року розслідування майже не рухалося. Весь цей час жінка телефонувала на урядову лінію, скаржилася Уповноваженому з прав людини і навіть пробилася на прийом у Генеральну прокуратуру. Після скарг Алли справу з районної поліції передали в область. Призначили нову слідчу. І тоді справу реанімували. Поліція допитала свідків. Вони розповіли про те, що насправді сталося з Юрієм.
“Як показує найважливіший свідок, який усе бачив: коли його били, це були люди – служителі порядку вони називалися, – які стежили за реабілітантами, водили їх навіть до туалету. Спали там у кімнаті. Так би мовити, реагували на все. Вони завели, змусили його присідати. Він присів разів десять-дванадцять і сказав: “Хлопці, мені погано, я більше не можу”. Сів на ліжко. Вони кажуть: “Вставай”, – сина, каже Алла, завели до кімнати і почали бити.
Свідками стали реабілітанти, які жили разом з Юрієм у будинку. Вони розповіли, що чоловіка били наглядачі – по нирках, ребрах і голові. З їхніх слів, у нього жбурляли предметами, зокрема п’ятилітровою пляшкою з водою: “Ця “баклажка” з кришкою летіла у грудну клітку. Коли він падав, на підлозі завдавали ударів ногами. У різні частини”, – згадує один зі свідків на слідчому експерименті.
Інший додає, що після того, як Юрія побили, його перемістили на горище: “Вони йому взяли трос такий з мотоцикла, здається, і понесли його в цю кімнату. І повісили”. Потім, відповідно до показів свідків, почалася молитва. З горища долинав стогін чоловіка. Пізніше Юрія знайшли мертвим.
Поки тривало слідство, один з обвинувачених втік, а інший помер. Керівників центру, де загинув Юрій Цвєтков, до відповідальності не притягнули. Тому сьогодні за те, що трапилося із сином Алли, не відповів ніхто.
Що кажуть у церкві
В Україні діє близько 250 центрів “Нового покоління”. Асоціацію цих християнських закладів очолює Дмитро Синько. Раніше він сам проходив реабілітацію у такому центрі, щоб позбутися залежності від наркотиків.
Синько не заперечує наведені факти смертей. Водночас наполягає, що у центрах врятували багато людей: “Ми – не ідеальні, ми просимо допомоги, просимо консультації, ми намагаємося стежити за цим усім. Але зрозумійте, ми ж не з Кабінетом міністрів працюємо. Мені дуже сумно, що так відбувається, що є там один, два випадки. Є. Я працюю над цим, і всі керівники. Намагаємося, щоб цього не було”.
Єпископ Тищенко проігнорував запрошення журналістів на інтерв’ю. А у церкві відмежувалися від діяльності центрів. Там Суспільному відповіли, що готові давати інтерв’ю лише на релігійну тематику. “Реабілітаційні центри – це окремі юридичні особи, діяльність яких контролюють державні органи: податкова служба України, поліція, прокуратура тощо”, – зазначили у “Новому поколінні”.
Але це суперечить фактам, які знайшли журналісти Суспільного. У розпорядженні редакції опинилися записи телефонних розмов одного з керівників центру, якого приховано записувала поліція. Йдеться саме про той центр, де загинув син Алли Цвєткової. Його очолював Олександр Рижков, який вже покинув організацію. Він не лише керував центром, а був регіональним координатором, якому підпорядковувалися заклади на Дніпропетровщині.
Із розмов слідує, що в організації існує чітка ієрархія. Рижков передає в духовне управління церкви інформацію про кількість центрів у його регіоні. А також обіцяє надіслати гроші. “Щодо грошей, чесно кажу, от тільки всім зателефонував, зараз надішлють. Ви мені до кінця тижня дасте час, до наступного? І ми там усе це закриємо”, – говорить він співробітниці церкви.
Крім того, в іншій розмові Рижков каже, що єпископ пильнує діяльність центрів. Після однієї такої зустрічі з ним керівник центру повідомив своєму співрозмовнику, що у церкві розробили єдині правила для реабілітаційних центрів: “Методичку зробимо, за якою навчатимемо людей. Потім треба буде зробити зразковим кожен центр з часом. Працювати на репутацію, інформацію та на результат”.
Контроль держави
Сотні центрів “Нового покоління” в Україні працюють і далі. Там шукають прихисток ті, у кого в якийсь момент життя щось пішло не так. Журналісти навідалися в один з таких будинків у Дніпрі. На подвір’ї — багато іграшок і дитячих речей. У домі разом живуть залежні люди, діти і ті, хто втік від морозу. Загалом близько двадцяти людей.
Усі центри мають бути зареєстровані офіційно – у Міністерстві соціальної політики, розповідає Руслан Ковбаса, керівник директорату з соціального розвитку у Мінсоцполітики. Але чимало з них працюють в тіні. Туди не приїздять перевірки. Їх ніхто не контролює, адже їх нібито не існує. І відповідальності за це теж немає. Нерідко такі заклади виявляють лише тоді, коли трапляється якась трагедія, кажуть у міністерстві.
“Доходить до жахливих ситуацій, коли в одному закладі є різні категорії. Є діти. Були випадки, коли при виявленні була знайдена дитина, яка була у розшуку. Це також. Це – один із найбільш страшних таких моментів”, – каже Ковбаса.
Міністерство, за його словами, ініціює зміни до законодавства: “На сьогодні урядом схвалено три законопроєкти, вже направлено до Верховної ради, і сподіваємося, що депутати підтримують ці проєкти. Вони регулюють три напрямки. Перше – це контроль за діяльністю. Це реєстрація, це, по суті, дозвільні процедури і відповідальність цих суб’єктів – штрафи, стягнення в різних розмірах залежно від того, яка інформація або які дії здійснювалися надавачем соціальних послуг з порушенням”.
Автор: Катерина Лихогляд; СУСПІЛЬНЕ