Мафія «наркореабілітологів»

Зв'язували скотчем руки і ноги

«Бити. Молитися. Тримати» – це фільм команди розслідувачів «Суспільного» про людей з алкогольною та наркотичною залежністю, яких насильно утримували у закритих «реабілітаційних центрах». Відправляють їх туди родичі, іноді зі щирою вірою у те, що роблять своїм ближнім добро, іноді – з лихими намірами. 

У виданні «Четверта влада» радить переглянути цей фільм. Або прочитати текстову версію, яку вони підготували за його мотивами.

Людей, яких незаконно утримують у закритих реабілітаційних центрах, в Україні понад півмільйона. І це лише ті люди, які потрапили до нарколога. Їхня хвороба – наркотична чи алкогольна залежність.

За порятунок рідних людей із залежністю готові заплатити будь-які гроші. Саме на них націлена реклама закритих центрів реабілітації, яких в Україні сотні.

Місяцями без новин, телебачення і книг

Рівнянина Богдана Візора забирали вночі. Незнайомих людей покликала мама. Місце, куди його завезли, називається «реабілітаційний центр».

Чоловік розповідає, що став зловживати алкоголем, коли смертельно захворів його батько. Мати намагалася врятувати сина і покликала людей з приватного «реабілітаційного центру» на Рівненщині.

Рівнянина насильно забрали на «реабілітацію», де він пробув майже рік. Cтоп-кадр з фільму «Суспільного»

Чоловіка закрили там на 10 місяців.

– За весь час, що я там був, побув на свіжому повітрі десь два дні. Всередині всі спали на землі, на матрасах, – каже чоловік.

Він не знав, що коїться у світі, тому що користуватися телефоном було заборонено. Газети теж не можна було читати.

Місяцями без новин, телебачення і книг. Лише молитви. Так, зі слів Богдана, виглядає реабілітаційний процес.

«Реабілітаційний центр», де він перебував, тісно пов’язаний із релігійною організацією «Царство Бога».

Діяльність цієї організації вивчає поліція. Одне з кримінальних проваджень – за заявою Богдана. Чоловік каже, що йому зламали палець на руці та роздробили кістки на нозі, забираючи у центр. А меддопомогу не надали.

– Людей били ногами жорстоко. Ввечері хтось мав бути покараний, тому за день знаходили, до чого причепитися. Хто сильно бунтував, того зв’язували. Зв’язували руки та ноги скотчем і клали у коридорі. Так люди лежали, поки не погоджувались виконувати завдання, – розповідає Богдан.

Зараз його справа – у суді. Богдан каже, що його мати влізла у дуже великі кредити, щоб оплатити «реабілітацію». Тому він хоче, щоб йому відшкодували кошти та щоб обвинувачених засудили. Зараз чоловік оформлює інвалідність.

Обвинуваченого та інших фігурантів уже випустили із СІЗО.

Головний обвинувачений, пастор релігійної організації «Царство Бога» Юрій Борисік каже, що вони допомагали людям.

Також журналісти дізналися, що навесні 2019 року з «реабілітаційного центру» у селі Мочулки Рівненської області забрали тіло молодого чоловіка. Судовий документ описує численні травми на тілі померлого: синці і садна на голові, обличчі, спині і на грудях, суглоби, вкриті темно-червоними кірками, переломи.

Поліція закрила справу через кілька днів після відкриття. Причину смерті журналістам правоохоронці не назвали, а запит про інтерв’ю проігнорували.

Журналісти поспілкувалися з матір’ю померлого. Вона розповіла, що в її сина була залежність від алкоголю і що він пробув у «реабілітаційному центрі» тиждень, потім помер. Чому так сталося, їй не пояснили. Коли жінці повернули тіло сина, він був у чужому одязі.

Моральне приниження і побиття

Дніпрянин Олександр проходив «реабілітацію» сім років тому у Дніпрі, але досі не показує свого обличчя, бо боїться, що його впізнають люди з центру.

Загратовані вікна, зачинені двері, набитий людьми будинок. Він каже, що люди, які там були, нагадували не реабілітантів чи пацієнтів, а в’язнів.

До центру, де жив Олександр, теж приїжджали пастирі «Царства Бога». Хоча його тримали в іншій організації, яка називається Міжнародна антинаркотична асоціація.

– На сайті у них все красиво описано: і про психологів, і про кінні прогулянки, і про спа-масажі, і про чотириразове харчування. Читаючи це у них а сайті, я б і сам захотів туди поїхати, – розповідає Олександр.

Він пригадує, що людей у центрі морально принижували, а потім просто били.

– Було таке, коли прив’язували людину до людини. Зранку прокидаєшся о 6-й і до 11-12 години, до сну, ти з ходиш на мотузці з якоюсь людиною. Мотузка прив’язана на рівні витягнутої руки. Якщо відв’язуєшся, тебе б’ють. Навіть у туалет так ходили, – розповідає Олександр.

Наразі правоохоронці проводять розслідування щодо центру, де перебував дніпрянин. Вони з’ясували, що там людей прив’язували скотчем до стільця. Слідство розпочалося у 2018 році, зараз справа у суді.

Журналісти відшукали з десяток подібних проваджень про методи, які пов’язують із Антинаркотичною асоціацією. Це викрадення, побиття, катування. Але мережа продовжує розширюватися і відкриває нові заклади.

Відправили у закритий центр, щоб відібрати квартиру

Харків’янин Сергій Авраменко розповідає, що у нього вроджена травма, дитячий церебральний параліч (ДЦП).

Зараз Сергію 43 роки, його батьки вже померли.

Сергія Авраменка відправили у центр, де він провів майже 1,5 роки. Стоп-кадр із фільму «Суспільного»

Ще три роки тому у нього була трикімнатна батьківська квартира, де він робив ремонт. Одного дня приятелі тітки запросили його порибалити. У своїй квартирі він більше не був жодного разу.

Сергій каже, що на риболовлі випили пляшку горілки. Після цього він відключився. Прокинувся вже у 15-й лікарні. Раніше Сергій пробував алкоголь, але не в такій кількості.

Близько тижня він пробув у наркологічній лікарні, а потім приятелі тітки приїхали та забрали його до місцевого «реабілітаційного центру», де поводилися з ним «по-доброму».

– Десять місяців я сидів у колі, потім став волонтером, – згадує Сергій.

Система закритих «реабілітаційних центрів» працює за принципами мережевого маркетингу. Людина проходить реабілітацію і її підвищують у статусі.

Вона стає волонтером, спостерігає за дисципліною інших, а потім починає працювати в центрі як консультант, тобто пояснює реабілітантам, як позбутися залежності. У подальшому, коли мережа розширюється, консультанти можуть стати керівниками закладів.

Сергій казав, що у нього немає залежності. Але у центрі йому відповідали, що їм платять гроші за нього.

Коли Сергій був у центрі, дізнався, що трикімнатну квартиру, де він жив, уже продали. Зробили це за довіреністю, яку він оформив на тітку задовго до того, як потрапив у центр.

«Реабілітація» за гроші з держбюджету

Нещодавно Міністерство внутрішніх справ очолив Денис Монастирський.

Він є співавтором законопроєкту про реабілітацію людей із залежностями. За цим документом, нарко- й алкозалежні люди, які скоїли злочини, можуть піти на безкоштовну реабілітацію.

Фахівець у сфері психічного здоров’я Сергій Шум разом із психологом Артемом Осипяном вже кілька років працює над врегулюванням наркополітики в Україні. Він вважає, що в законопроєкті, де співавтором є чинний міністр, чітко не вказані вимоги до закладів реабілітації.

І ця прогалина дасть можливість закритим центрам отримувати гроші з бюджету.

Законопроєкт вже подали до Верховної ради. Артем із колегами у відповідь зареєстрували альтернативний документ, зазначивши, що має бути або ліцензія на медичну практику, або центр має відповідати державному стандарту зі соціально-психологічної реабілітації.

Заступник міністра внутрішніх справ Монастирського та заступник колишнього міністра Авакова Олександр Гогілашвілі раніше працював у Міжнародній антинаркотичній асоціації (МАА), але в Росії. Переїхавши до України, очолив зв’язки з громадськістю міжнародної наркотичної асоціації. Нині ж він як заступник міністра курує антинаркотичний напрямок.

Володимир Зеленський і очільник МАА Ігор Щеглов. Зеленський підтримував МАА ще до президентства. Стоп-кадр із фільму «Суспільного»

Досвід роботи із залежними

Психолог, член Національної психологічної асоціації Артем Осипян допомагає людям боротися із залежностями, а також захищає їхні права. Коли він ще навчався на психолога в університеті його близька людина страждала від наркотичної залежності. Він хотів допомогти, тому почав цікавитися темою реабілітації.

Артем працював у різних реабілітаційних центрах близько трьох років, паралельно навчаючись на терапевта. Стоп-кадр з фільму «Суспільного»

Ще в під час навчання Артем влаштувався працювати у «реабілітаційний центр».

– Я хотів працювати психологом, щоб зрозуміти, як допомагати цим людям. Але в мене було відчуття, що я «доглядач». Я спав на матраці біля дверей у кімнату, де вони всі спали, щоб ніхто не міг вночі вийти, в тому числі в туалет – розповідає Артем.

– Найжахливіше, що я зустрів там людину, у якої взагалі не було залежності. В неї був біполярний афективний розлад. Вона кожен день плакала, бо боялася тамтешніх людей. Розказала мені, що одного дня вирішила стрибнути з другого поверху. Впала і не могла встати.

– Десь два дні їй не викликали швидку, бо думали, що вона маніпулює, щоб піти з центру та вживати. Вона отримала інвалідність. Потім вони віддали її мамі, сказали: «Ну, сорі». Ні компенсації, нічого, просто зробили людину інвалідом, – розповідає Артем.

Коли він перестав працювати у закритих закладах, влаштувався у Центр моніторингу наркотиків і алкоголю при Міністерстві охорони здоров’я.

Там він досліджував діяльність приватних установ, що надають послуги реабілітації. Бачив, у яких умовах утримують людей та як порушують їх права.

Він опитав сотні реабілітантів. Дослідження показали, що майже третину з них хоча б раз у житті утримували примусово.

Що приховують закриті «реабілітаційні центри»

В Україні діє більше півсотні центрів, які працюють під брендом Міжнародної наркотичної асоціації. Оплата за місяць там коливається від 7 до 15 тисяч гривень. Але може бути і вищою.

За підрахунками журналістів, на місяць асоціація може заробляти до 10 мільйонів гривень, на рік – близько 100.

Спершу журналісти «Суспільного» офіційно звернулись до асоціації і попросили провести екскурсію у своєму закладі. Їм показали один із київських центрів. Це красивий, просторий будинок, у ньому є басейн та сауна, на дворі – мангал. Журналісти приїжджають сюди не вперше.

Керівник київського осередку МАА Олексій Лінник запевняє, що всі люди в його закладі перебувають добровільно, тобто з дому силою їх не забирають та проти волі не утримують.

Поки журналісти готуються до спілкування з реабілітантами, керівник пошепки дає настанови консультанту:

– Тохо, ходи сюди. Головне, щоб люди не сказали, що їх забирають.

– Ніхто нічого не скаже. Вони самі приїхали.

У Харкові теж є центр з мережі МАА. Щоб потрапити сюди, журналісти вигадали легенду про свого наркозалежного родича. Їх зустріла працівниця центру.

Тут їм розповідають речі, які відрізняються від того, що розповідали на камеру у київському центрі.

– Приміщення закриті. Центр оточений парканом. Тобто у двір ми виходимо. Межі двору ми не залишаємо. До певного терміну. Через паркан не перелізуть, – каже працівниця центру.

За перший місяць «реабілітації» треба заплатити 10 тисяч гривень. 7 тисяч за утримання, 3 тисячі – за невідомі медикаменти.

– До нас потрапляють у будь-який час у будь-якому стані. Дивіться, ваша справа, привезти його сюди, до мене у двір. А решта – це наша справа. Я йому дам препарати, буде собі спокійно спати. Не обов’язково ж розповідати йому, що ви везете його на реабілітацію. Ви можете купити йому ту ж пляшку. Я можу з вами з’їздити за ним, якщо потрібно. В мене є хлопці з автомобілем, – кажуть у центрі.

Як працюють відкриті центри реабілітації

Олександр Ахмеров 20 років викладає психологію залежностей в декількох одеських університетах. Він часто запрошує студентів проходити практику в реабілітаційному центрі, який заснував ще в 90-х роках.

– У центрі відкритого типу людина може прийти і спробувати. Якщо не хоче продовжувати, то що ми можемо зробити. Людина підходить до виходу, натискає на кнопку та йде геть. Тут не так, як у будинку для божевільних, де ключ тільки у санітарів, – розповідає Олександр Ахмеров.

Цей центр працює офіційно, сюди приїжджають державні перевірки. На стендах є інформація, куди можна поскаржитись, якщо порушують права. На вікнах немає ґрат та не скручені ручки.

Від інтерв’ю журналістів «Суспільного» відмовились:

  • міністр внутрішніх справ Денис Монастирський та його заступник Олександр Гогілашвілі;
  • з Офісу президента України на запит журналістів не відповіли;
  • голова правління Міжнародної антинаркотичної асоціації Ігор Щеглов проігнорував запит на інтерв’ю.

Джерело: UA:Перший

Читайте также: