Дискусія навколо ситуації в Миколаєві не так розчаровує, як вкотре нагадує: ми як суспільство не вміємо дивитися в правильному напрямку.
Дозвольте нагадати хід подій:
– Миколаївська поліція публікує допис про ситуацію. В ньому вона стверджує:
а) чоловік домагався до жінки;
б) чоловік погрожував жінці ножем;
в) жінка вбила його в ході самозахисту його власним ножем;
г) жінку затримали за підозрою в убивстві.
– Соцмережі обклали поліцію пісюнами і просто здійняли потужний скандал.
– Миколаївська поліція “доповнила” свій допис, вказавши, що на момент убивства чоловіка вже відтіснили.
Суто формально це все. Тому, коли поліція виклала “доповнення”, воно чудово спрацювало на підтверджувальне упередження тих людей, котрі вважають жінок привілейованим станом суспільства (бо жінка вбила чоловіка, а не навпаки) і людей, котрі вважають, що у випадку загрози життю існує межа допустимої самооборони. Інакше кажучи, вважають, що життя жертви завжди вартує менше, ніж життя агресора. Підстави таких переконань не дуже важливі. Важливо, що проблема від початку була не в цьому.
Хто обурився з допису поліції – обурився не фактом затримання. По-перше, “винна жінка” – це таки триґерна тема, оскільки жінкам частіше доводиться оборонятись від сексуального і домашнього насильства, а з нашим дотриманням закону про самозахист жертва частіше виходить винна, ніж ні. Але проблема була в доборі слів. При цьому чоловік, за версією поліції, не зробив нічого геть поганого (він “проявляв надмірну увагу”, а тоді “дістав ножа, щоби змусити відповісти взаємністю”). Це десь те саме, що назвати розчленування тіла “оптимізацією простору”. При цьому затриману жінку поліція назвала “зловмисницею”, хоч це було тільки затримання.
Ще раз: поліція описала домагання, описала загрозу життю, але виставила винною жінку, що оборонялась, хоч не мала жодного права на подібне твердження. ЦЕ обурило людей.
А тоді, по слідах скандалу поліція опублікувала дуже цікаве доповнення. З нього ми всі дізналися, що, по-перше, чоловік і жінка були знайомі та до конфлікту разом відпочивали; по-друге, “на вулиці жінка забрала ніж у чоловіка, а працівник клубу, аби припинити сварку, притис чоловіка до стіни. Саме в цей момент, ПОПРИ ТЕ, ЩО НЕБЕЗПЕКИ НЕ БУЛО, вона вдарила його у живіт”.
Це доповнення робить дуже цікаву річ. Суто інтуїтивно, якщо чоловік і жінка були знайомі, це робить вчинок жінки більш незрозумілим і менш вартим емпатії – звісно ж, нам простіше уявити самооборону проти чужої людини, ніж проти знайомої. Але, оскільки в більшості випадків у домаганнях та зґвалтуваннях винні саме знайомі чи родичі, ця інформація в поліцейському дописі, якщо не зумисне маніпулятивна, однаково працює на те, щоб створити конкретний баланс симпатій на додачу до ранішого, в якому чоловік просто “проявляв надмірну увагу”, а жінка “зловмисниця”. Я не стверджую, що не зумисна маніпуляція і риторична спроба схилити симпатії публіки на бік убитого. Просто цей допис збудовано таким чином і він працює таким чином. Може, випадково.
Другий момент – із притисканням чоловіка до стіни і відсутністю небезпеки. Я розумію, що коли ми читаємо текст, то всім нам він розгортається розмірено і плавно, по мірі прочитання: ось жінка забрала ножа, ось чоловіка притисли до стіни, ось вона підходить і холоднокровно його вбиває. Все це дуже добре, але в житті так не робе. Ви мусите описувати події одна за одною, бо інакше писати неможливо. В реальності ж ці три події могли зайняти як одну хвилину, так і дві секунди. І ми не знаємо, скільки саме.
А проте багато людей, прочитавши цей опис, сприйняли його за літературний твір, у якому реальність розгортається відповідно до нашого дофантазовування. Так, чоловіка в цих версіях часто “скрутили” чи “знешкодили”, а жінка “підійшла і вдарила”. Хоча ні того, ні того не було в описі. Це наша фантазія домальовує сцену з кримінального трилера, в якій усе добре видно і зрозуміло, а не сум’яття конфлікту між підпитими людьми. Смію підозрювати, що люди, котрі так кінематографічно це все описують, ніби персонально там були, насправді ніколи в житті не були в елементарній бійці. Бо в реальному житті всі рухи недостатньо зграбні, а швидкість реакції йде коту під хвіст через перевантаження візуальною інформацією. Навіть на тверезу голову. Я розумію, що телебачення привчило до “красівих постановочних конфліктів” (мабуть, удар ножем теж був з розмаху, а то й з-за голови, ге?), але реальні конфлікти виглядають трохи не так, як із запалом почали описувати люди після цього “доповнення”. Це цікавий фанфікшен, але тут для нього трохи не місце.
Що ж до твердження про те, що “небезпеки не було” – воно в найблагодатнішому випадку спекулятивне, а фактично близьке до називання “зловмисницею”. Що саме означає “небезпеки не було”, якщо є лише свідчення працівника, що його відтіснив? Ми не маємо свідчень жінки. Ми, власне, не маємо про це жодної інформації, крім слів поліції. Чи не було загрози фактично, чи це версія працівника клубу? Якщо загрози не було, чи встигла зрозуміти це жінка? Чи минуло достатньо часу між відтісненням чоловіка і завданням удару, щоб жінка правдоподібно могла зрозуміти, що відбувається та оцінити зміну ситуації? Якщо вони були знайомі, чи трактувала сама жінка просте відтіснення чоловіка як у усунення загрози? Це може здатися доколупуванням до мишей, але саме на такі питання належить відповідати, перш ніж робити висновки. Бо КОЖНА ситуація окрема. Бо закон не працює у відриві від людської здатности до пізнання й аналізу.
Натомість ми отримали бездарний (або блискучий, якщо вважати за мету поглиблення суспільного конфлікту навколо цієї ситуації) допис від поліції і купу кримінального фанфікшену за мотивами. Я не знаю, як розвивались події. І не маю способу це перевірити, бо поліціянти, котрі своїм висвітленням явно стають на одну конкретну сторону, довіри в мене не викликають. Звісно, вони викликають довіру в тих, хто засадничо хотів би стати на бік чоловіка, бо так працює підтверджувальне упередження. Якщо ви боїтеся “страшних фемок”, котрі хочуть “судити чоловіків за найменшою підозрою” і “різати їх безкарно”, то ви вхопитесь за кожну тезу, яка виставляє чоловіка менш винним. Бо так працює людський розум, і я навіть не можу вас засуджувати, бо й сам довший час поділяв таке налаштування. Це один із симптомів нашої суспільної проблеми. Тієї, котра заважає нам дивитися в правильному напрямку.
Бо все написане вище насправді не має великого значення для нас із вами. Провину все одно буде встановлювати суд. Корумпований і прогнилий, але іншого наразі немає. Справа була не в тому, що це трапилося з жінкою, тому вона апріорі невинна. Це хибне формулювання питання. Справа була в тому, що це сталося в межах заявленої поліцією самооборони, в якій жертва нападу апріорі подана як винна.
І найцікавіший у доповненні поліції його фінал: “Слідчі клопотатимуть у суді про обрання підозрюваній запобіжного заходу, не пов’язаного із триманням під вартою”. І це після ще трьох абзаців делікатних і власкавлювальних формулювань, покликаних показати, що насправді-то поліція робить усе можливе, аби загладити цю проблему і, боже збав, не зашкодити комусь поспішними судженнями.
Але сталося це аж за чотири години після того, як первісний допис, той, у якому чоловік “проявляв увагу з ножем”, а жінка “зловмисниця”, пішов гуляти мережею і здіймати скандал.
Це не позиція поліції. Це реакція. Реакція на суспільне обурення, і то обурення гучне.
Найважливіше для нас із вами в цій історії саме те, що від початку поліція була на стороні чоловіка, хоч сама першою подала історію про самооборону. І ніяких моментів типу клопотання про нетримання під вартою там не було. Це означає, що незалежно від вашої провини, якщо це буде потрібно поліції, вам капець. Якщо ви думаєте, що особисто вам точно не може бути капець, то ви помиляєтесь. Тому що ніхто не застрахований від ситуації, в якій необхідна самооборона. І ви бачите, добре бачите, бо допис поліції саме про це і свідчить, що після самооборони вам капець незалежно від того, чи була вона виправданою.
Незалежно від того, наскільки ви винні, незалежно від того, чи встигли ви оцінити ситуацію, чи діяли рефлекторно і навмання – вам капець. Поліція визнає вас винним зразу після затримання і зробить усе для того, щоб жертвою виглядав агресор. Тому що це те, що робить наша поліція. Раз за разом, від однієї справи до іншої. І якщо вам здається, що кого-кого, а вас, ваших рідних і ваших близьких точно мине ця чаша – ви не знаєте і не можете знати. Так само, як не знаєте, що саме сталося в новорічну ніч у Миколаєві.