Королі джек-поту: кому належать душі українських азартних гравців

Не все спокійно в «королівстві розваг». Власники мереж гральних автоматів та казино постійно плетуть один проти одного інтриги, намагаючись відхопити якнайбільший шмат ринку. Боротьба за душі українських азартних гравців стрімко посилюється. Хто ці люди? До «королів» почали вчащати міліція й контрольні органи, вишукуючи різноманітні порушення. Першою жертвою стала дніпропетровська філія ТОВ «Невада», яку звинуватили в ухилянні від сплати податків в особливо великих розмірах. А от запорізька влада взагалі збирається виселити «одноруких бандитів» за межі міста.

У Києві наближаються дострокові вибори мера й міської ради, і ледь не в кожного кандидата на столичний «престол» у передвиборній програмі є обіцянка відрубати голови «гральній гідрі». Кілька тижнів тому поки що чинний мер Леонід Черновецький власноруч розтрощив «однорукого бандита», який, на думку влади, незаконно спорожняв кишені азартних киян і гостей столиці. З наближенням дострокових виборів поплічники Леоніда Михайловича побачили в рулетках і гральних автоматах загрозу національній безпеці й навіть пообіцяли звернутися з цього приводу до РНБО. Втім, як відомо з давньогрецьких міфів, замість однієї зрубаної голови у гідри виростає інша. Тож, попри посилення репресій влади, дохідність грального бізнесу дедалі зростає і сьогодні, за підрахунками експертів, уже перевищує $3 мільярди на рік. А в психіатричних клініках збільшується кількість ліжок для хворих на залежність від азартних ігор.

Хворі на азарт

Субота. Над Києвом прохолодний весняний вечір. Час, коли особливо гостро відчувається самотність людини у великому місті. В столичних гральних залах не проштовхнутися. Заходжу в «Метро-Джекпот», що біля однієї зі станцій метро. Всі місця зайняті, окрім одного автомата. «Він зарезервований для постійного клієнта, – пояснює знайомий адміністратор Сергій. – Він у нас грає майже щовечора. «Спускає» мінімум по 100 грн. Попередив, що буде за 5 хвилин».

Влаштовуюся біля барної стійки, замовляю каву, й починаю спостерігати. От сидить явний новачок, судячи із зовнішнього вигляду – немісцевий, можливо, в Києві проїздом, тож вирішив перед тим, як їхати на вокзал, зловити фортуну в столичних гральних закладах. Він із веселою цікавістю дивиться на цифри та фігурки, що швидко змінюють одна одну на екрані. Декілька разів поспіль програє й виходить. Особливого розчарування на обличчі невдахи не видно.

А от його сусід – явно гравець зі стажем. Він постійно нервово смикається, потирає руки, щось бубнить собі під ніс, наче заклинання. Після кожного виграшу або програшу дістає блокнотик і щось туди старанно занотовує. «Це наш місцевий шизік, – невесело посміхається Сергій. – Намагається вивести формулу виграшу. Два роки тому, як я сюди прийшов на роботу, він уже тут був». Адміністратор розповідає, що одного разу, коли цьому «дослідникові Фортуни» поталанило й він виграв гривень триста (котрі в той же вечір «спустив» в автомат), відвідувач розбалакався. Й повідав, що колись був доволі успішним бізнесменом. Але якось, заради цікавості, пішов з компаньйонами в казино – і понеслося. Поки були гроші, грав у рулетку в елітних закладах. Потім, внаслідок браку коштів, переорієнтувався на автомати. Сергій каже, що часто, коли в цього гравця немає грошей, персонал закладу дає йому якийсь дріб’язок. Адже він, як тільки все програє, не йде геть, а починає давати поради іншим, втягує їх у гру. Так що салонові цей дивак приносить зайву копієчку.

До зали заходить весела компанія молодих хлопців. Беруть собі пива й обсідають автомат, який щойно звільнився. Один із них ніяк не може відірватися від яскравих бананів, лимонів та цифр, що миготять на екрані. Друзі майже силою відтягують його. Але жадібний погляд, яким хлопець обвів приміщення

перед тим, як вийти, не залишає сумнівів – він сюди повернеться. Й не раз.

За словами Сергія, гравців можна розділити на три умовні групи. Перша – випадкові відвідувачі, які більше одного разу в салон не приходять. Є коло постійних клієнтів, але не лудоманів – вони іноді грають, та не переходять певної межі. Ну, й третя група – це вже залежні від автоматів – таких, за спостереженнями мого співрозмовника, небагато. Гравці за день лишають у салоні з 5–10 автоматами щонайменше $5 тисяч. Тобто за місяць прибуток грального закладу може сягати від $50 до $100 тисяч. А в одному лише Києві їх сотні. Мова йде про чималі гроші. Саме тому «гральні королі» – дуже впливова сила українського суспільства, яка досі залишається в тіні.

Люди з 1990-х

Власники багатьох гральних закладів мають непросте минуле. Ці люди нечасто з’являються на публіці, говорять рідко, але завжди влучно, й подекуди – з помітним іноземним акцентом.

Піонерами вітчизняного грального бізнесу були так звані кримінальні авторитети. Наприклад, подейкують, що до заснування одного з найдавніших казино країни «Спліт», що в центрі Києва, свого часу був причетний Борис Савлохов, колишній король столичного рекету. Родині Савлохових належала чимала бізнес-імперія, але Борис Сасланович попався на здирництві $10 тис. Він помер влітку 2004 року в душовій виправно-трудової колонії №67 від серцевого нападу. Його брати стали жертвами кримінальних «розборок» іще раніше.

Сьогодні «Спліт» – це солідна група компаній, що має 15 філій по всій країні. Серед власників «Спліт груп» тепер важко знайти людей із кримінальним минулим. Але цікаво, що в статутному фонді цього ТОВ беруть участь співзасновники ЗАТ «Метробуд». Йдеться про Євгена Гуменка, Петра Кузнецова та Дмитра Кофто. Відкриті джерела вказують на те, що «Метробуд» контролює топ-менеджмент (як нинішній, так і колишній) метробудівельного гіганта ВАТ «Київметробуд». Зазначимо, що 51% акцій ВАТ де-юре належать «Метробуду». Тож фактично, нові станції й тунелі столичної підземки будують під контролем співвласників казино. До речі, адреса офісу «Київметробуду» та казино «Спліт» одна й та сама – вул. Прорізна, 8.

«Спліт груп» має капітал і в інших гральних компаніях.Зокрема, консалтингова компанія «Спліт груп» є співзасновником вінницького ТОВ «Ганєша». У свою чергу, партнер «Спліта» по «Ганєші» Ігор Кулик виступає співзасновником компанії «Екстрема-Україна» – одного з найбільших операторів українського грального бізнесу.

Ще один цікавий учасник цього бізнесу – львівське ТОВ «Роял ЛТД». Восени 2006 року після того, як влада Львова почала боротьбу із засиллям гральних автоматів, його частка на регіональному ринку зросла до 60%, що дало підстави конкурентам звинуватити «Роял ЛТД» у змові з мерією та нечесній конкуренції. Тижню не вдалося встановити корупційні зв’язки цієї компанії з Львівською міськрадою, проте один із засновників ТОВ Іво Валента помічений в іншому скандалі. Цей громадянин Чехії свого часу був співвласником і керівником чеського футбольного клубу «Синот». У 2004 році його звинуватили в спробі організувати домовлені матчі й оштрафували на ?12 тис.

Останнім часом в Україні активізувалися потужні закордонні гравці грального бізнесу. Торік на вітчизняному ринку з’явилась Olympic Entertainment Group естонського грального магната Арміна Кару. Вона заснувала тут ТОВ «Олімпік казино Україна», а також викупила мережу гральних закладів «Ельдорадо». Армін Кару, статки якого оцінюють щонайменше в чверть мільярда доларів, разів зо два ставав героєм кримінальних історій. Зокрема, в 1997 році партнери готували замах на його життя. А в січні цього року двоє молодиків планували викрасти дочку Кару Інес з метою викупу. В обох випадках естонській поліції вдалося викрити зловмисників до скоєння злочину. Відомо, що Армінові Кару належить контрольний пакет акцій Olympic

Entertainment Group. У кого решта – загадка.

Найодіозніший іноземець на українському гральному ринку, напевне, – російський мультимільйонер Олег Бойко, власник компанії Ritzio Entertainment. До сфери його впливу належить зареєстроване в Києві ТОВ «Порив», що контролює великі мережі гральних закладів, такі як «Кінг» та «МетроДжекпот». Свого часу ходили чутки про причетність Бойка до злочинного угруповання «солнцевських». Беззаперечним же є заснування Олегом Бойком сумнозвісного концерну «Олбі», що в 1990-х обдурив тисячі вкладників як у Росії, так і в Україні. До речі, українсько-російсько-американське акціонерне товариство відкритого типу «Олбі-Україна» де-юре є співзасновником ТОВ «Порив». Серед співвласників як «Пориву», так і «ОлбіУкраїна» згадується український фінансист Віктор Адамович, який тривалий час був партнером банкіра Сергія Тігіпка та очолював його компанію «ТАС-Фінанс». Пізніше він працював на екс-президентського зятя Віктора Пінчука в страховій компанії «Оранта-життя», минулого ж року пішов у

«вільне плавання».

До сфери впливу російського капіталу деякі експерти відносять також велику мережу гральних закладів «Максбет» – її пов’язують з партнером Олега Бойка Віктором Білоцерківським. Але офіційно ТОВ «Максбет» володіють кіпріотське «Арлан інтерпрайзес» та міжгалузевий кліринговий центр «Євроконсалтинг».

Місце під сонцем

Попри те, що український ринок азартних ігор сягає мільярдів доларів за рік, на ньому стає дедалі тісніше. Головна причина – жорсткі обмеження на проведення ігор на гроші в Росії, запроваджені Держдумою РФ 2006 року, через що російські гральні магнати скерували свій бізнес за кордон. Вони докладають максимум зусиль, аби відвоювати місце під сонцем у «аборигенів». За останні два роки у Верховній Раді України з’явилося два законопроекти, за якими, на думку місцевих гральних компаній, «стирчать вуха» російських колег.

«Торік вони вже намагалися проштовхнути через парламент закон, котрий був прописаний так, що не підходив під жодного українського оператора, – бідкається голова Української асоціації діячів грального бізнесу (УАГБ) Сергій Третьяков. – Наприклад, чого тільки варта пропозиція встановити норму для початку грального бізнесу в ?11 млн, причому ?5 млн має становили лише статутний капітал. І, найголовніше, без права кредитування на цей капітал! Російські концерни такі суми приведуть як інвестиції, а нашим компаніям доведеться, грубо кажучи, ставати на вуха. Адже зрозуміло, що ні в кого (з українських операторів. – авт.) таких сум у сейфі немає – всі гроші в обороті».

В УАГБ компанії з російським корінням, такі як «Порив», звинувачують у нечесній конкуренції. Раніше згадане ТОВ разом з мережею «Максбет» також входили до асоціації, однак були виключені за ворожі дії проти її членів. «Вони пробули у нас два роки, розвідали всю важливу інформацію про всіх членів асоціації, а потім провели проти них низку жорстких заходів», – пояснює Сергій Третьяков, особливо не вдаючись у подробиці.

Таким чином, боротьба за душі українських азартних гравців посилюється.

Андрій Лаврик, Богдан Буткевич, Український Тиждень