Чому люди брешуть і що з цим робити

Чому люди брешуть і що з цим можна зробити

У листопаді журналісти The Washington Post спіймали співробітника Project Veritas, який намагався нав’язати їм неправдиву історію про Роя Мура, кандидата в Сенат США. У грудні нідерландський журналіст розкритикував посла США за брехню в прямому ефірі про так звані «зони» (no go zones), у які не можна заходити радикальним мусульманам в Нідерландах.

Ця стаття була опублікована на сайті Інституту Пойнтера (Poynter Institute) до Міжнародного дня фактчекінгу. Автор: Інститут Пойнтера (Poynter Institute). Переклад: Валерія Степанюк, VoxUkraine.

**

Дон Теннант (Don Tennant), колишній аналітик Агентства національної безпеки США та автор книг «Анатомія брехні» та «Дізнайся правду», під час роботи журналістом у сфері технологій на власному досвіді відчув вплив брехні.

У 1990-х роках Теннант був головним редактором спеціалізованого видання про торгівлю Computerworld у Гонконзі. Тоді він брав інтерв’ю у CEO корпорації Oracle, Ларрі Елісона (Larry Ellison). Компанія-розробник програмного забезпечення готувалась презентувати новий комп’ютер, тож аналітики та інвестори хотіли дізнатись, чи справді це буде успіхом.

Коли Теннант почав ставити Елісону питання про майбутній проєкт, щось пішло не так.

«В один момент я помітив, що факти не пов’язані між собою, але одразу не міг зрозуміти чому», – каже Дон.

Під час інтерв’ю Елісон сидів у готельному номері, постійно затягував пояс на своєму халаті і неодноразово стверджував, що новий комп’ютер створили найкращі інженери у світі, він навіть може скласти конкуренцію Microsoft. Ігноруючи кілька наступних запитань, Елісон стояв на своєму і продовжував вихваляти комп’ютер, тож Теннант вирішив просто дати йому спокій.

Новий комп’ютер презентували, і він став провалом. Елісон переконав самого себе, що цей комп’ютер буде успішною альтернативою для ПК, тому постійно заявляв про це. Теннант казав, що Елісон просував продукт на ринку через свою гордість та его.

Зараз Теннант працює у компанії QVerity, заснованій колишніми співробітниками ЦРУ, які спеціалізуються на виявленні брехні та техніках критичних інтерв’ю. Він навчає людей виявляти брехню таких людей, як Елісон.

Людям потрібна допомога —  у нас абсолютно не виходить розпізнавати брехню.

Оцінки різняться, але загалом шанси, що люди виявлять брехню, такі ж, як при підкиданні монети. Для журналістів пошук правди — це частина обов’язкової роботи, тому визначення правдивості інформації 50 на 50 є проблемою.

«Ми за замовчуванням вважаємо, що люди кажуть нам правду», — каже Роберт Фельдман, автор книги «Брехун у твоєму житті».

«Журналіст повинен зайняти протилежну позицію та припустити, що все почуте не є точним відображенням реальності».

Фельдман, професор психології та науки про мозок в Массачусетському університеті в Амгерсті, називає когнітивні причини, чому люди брешуть.

Деяка брехня (наприклад, «Ти чудово виглядаєш сьогодні!») просто для налагодження соціальних зв’язків. Інші вдаються до возвеличення своїх здібностей («Я ідеальний кухар» або самообману, коли люди намагаються вдавати, що ситуація не така погана, як вони думали спочатку. Також люди брешуть для того, щоб заподіяти шкоду іншим або заради власної вигоди.

«Брехня — це ефективна соціальна стратегія, бо про брехню, яку ми розповідаємо, інші майже ніколи не згадують, тому вона просто вкорінюється», — розповідає Фельдман.

«Утім, не лише через когнітивні причини людям простіше брехати в конкретних ситуаціях, а й тому, що інші добре сприймають брехню. Вам не прийдеться витрачати час на аналіз почутого», — каже Фельдман.

Незважаючи на це, брехня — це не завжди норма. Енджі Холан, редактор PolitiFact (проекту Інститут Пойнтера), розповідає, що зазвичай бачила хорошу роботу з джерелами.

Найчастіше вона помічає брехню від когось, хто має власну точку зору, наприклад, правозахисної організації або представника кандидата, які знають, що правда не зіграє їм на руку.

«Брехня, як правило, виглядає дивно і не вписується в правдиву екосистему», — говорить Холан. Якщо вона натрапляє на очевидно неправдиву інформацію, що не відповідає решті її доказів, Енджі просто відкидає це як доказ. Вона шукає «чесних посередників», які не отримують вигоду або не постраждають від конкретного дослідження.

«Усі хороші журналісти з плином часу вчаться відчувати нутром. Тоді вони одразу можуть сказати, що історія не в’яжеться», – каже Теннант.

Коли журналісти починають припускати, що певні джерела можуть їх обманювати, вони можуть привносити свої упередження, каже Теннант. Замість того, щоб фокусуватись лише на здогадках, Теннант пропонує кодифікований підхід.

Люди часто помилково вірять, що певна поведінка, як-от, перехрещування рук, це беззаперечний показник брехні. Але це не так. Оцінювати, як людина одягнена, сидить чи дивиться на вас, як ознаки брехні неправильно, каже Теннант. Лише поведінка людини одразу після поставленого питання може слугувати показником того, чи співрозмовник дає правдиву відповідь.

Із цим погоджується і Фельдман. «Ви не можете дивиться на людину і знати, що вона бреше, бо у кожного з нас набір цих знаків різний», – каже він.

Є 5 основних вербальних та невербальних показників, за якими Теннант радить спостерігати після того, як ви поставили питання.

Перший — вміння ухилятись.

«Це напевно найлегше помітити, і ухиляння — найбільш кричуща ознака брехні», – каже Теннант. «Журналісти помічають це одразу. Ви ставите питання, і вони не відповідають. Цим славляться політики». Часто журналісти просто переходять до наступного питання, що дозволяє людині просто уникнути відповіді.

Другий показник охоплює невербальну поведінку — деякі речі люди роблять, не усвідомлюючи. «Якщо поставлене вами питання спричиняє сплеск тривоги, вегетативна нервова система активно працює над тим, щоб розсіяти тривогу», каже Теннант.

Це може бути совання на стільці, жести, наприклад, поправляння волосся, або у випадку інтерв’ю Теннанта з Еліссон — затягування пояса на халаті.

Третій показник передбачає переконування. Якщо хтось намагається збрехати, то може починати переконувати журналіста у розмові такими фразами: «Я б ніколи не зробив цього», «Чому б я мав так зробити?» або «Я чесна людина».

Четвертий показник Теннанта — це агресія, коли людина починає атакувати співрозмовника, бо опиняється у глухому куті.

І останній, п’ятий показник, — це маніпуляція.

Це можуть бути фрази, що не стосуються відповіді, але дозволяють зберегти трохи часу на роздуми. Теннант каже, що люди думають швидше, ніж говорять, тому невелика фраза, наприклад, «Це хороше питання» може зайняти всього секунду, але дати час, щоб придумати брехню.

Хоча жодна поведінка не є остаточним доказом, що вам брешуть, звернути увагу на деякі показники все ж варто.

Важливо вибирати правильний формат для співбесіди, але погоджуватись на інтерв’ю не віч-на-віч не можна. Телефону або в електронному листі зрозуміти, чи бреше людина за показниками Теннанта важко. Крім того, люди, як правило, найбільше брешуть телефоном — навіть більше, ніж в електронних листах, каже психолог Джефф Хенхок (Jeff Hancock).

Перш за все, Теннант каже, що варто правильно ставити питання, щоб зменшити ймовірність неправдивої відповіді. Теннант вказує на два типи ефективних питань, які рідко використовують. Якщо журналіст просто запитує у співрозмовника, чи був він присутній на зустрічі, людина може легко збрехати і відповісти ні. Використання «передбачуваного запитання» може ускладнити заперечення. Наприклад, можна запитувати: «Яка була атмосфера на зустрічі?»

Другий тип питань, які рекомендує Теннант, — так звані «питання-приманки». Вони починаються з фрази «Чи є якась причина…». Наприклад, «Чи є якась причина, що інший учасник зустрічі може сказати, що ви не були присутні на ній?»

На питання таких форматів співрозмовник відповість легко, якщо каже правду, а от для брехуна обдумати питання та відповісти буде важко.

Фельдман також пропонує ставити незавершені питання різними способами та нагадувати співрозмовнику, що у вас немає попередньої інформації.

«Однією з найцікавіших причин, що мотивує співрозмовника збрехати, є ситуація, коли ми хочемо, щоб нам говорили неправду і те, що ми вважаємо правдою», – каже Фельдман. «Ми хочемо, щоб інформація підтверджувала наші гіпотези. Це упередження, із яким потрібно буде дуже уважним».

Як і з усіма іншими навичками, на думку Теннанта, найкраще вчитись виявляти брехню на практиці. Він рекомендує слухати та дивитись якомога більше інтерв’ю між іншими людьми, щоб тренуватись виявляти показники поведінки після поставленого питання.

«Люди не удосконалюються у брехні», – каже Теннант. «Можливо, вони краще будуть переконувати вас у тому, що кажуть правду, але уникати чи приховувати свою поведінку краще вони не зможуть».

Автор: Валерія Степанюк; молодша аналітикиня VoxCheck; VoxUkraine

Читайте также: