Через три місяці після катастрофи: як Херсонщина долає наслідки підриву Каховської ГЕС під обстрілами рашистів

Олена Романюк зі старшим сином Євгеном на своєму подвір’ї у Білозерці. Фото – Іван Антипенко

“Будинок, де жила мама, повністю розвалився, а в моєму залишилися голі стіни, на яких зараз буяють гриби – чорні, мохнаті, білі. Вся техніка, меблі, електрика, майже весь одяг і побутові речі пішли на сміття. Відновити це до зими – нереально”, – каже Наталя Пелюшенко із села Садове, розташованого на березі Інгульця неподалік Херсона.

Журналісти видання ҐРУНТ познайомилися з пані Наталією на початку червня, у перші дні після підриву Каховської ГЕС. Прирічкові вулиці Садового були під водою. Тоді жінка погодилася провести їм екскурсію рідним селом, веслуючи на човні.

Коли вода відійшла, Наталя Пелюшенко, як і тисячі мешканців Херсонщини, зіштовхнулася з новими бідами. Розгребти завали, врятувати залишки цінних речей, очистити подвір’я від багнюки, підсушити дім, провести дезінфекцію, почати відбудову, встигнути до морозів – усі ці клопоти звалилися на мешканців постраждалих поселень.

Через три місяці після катастрофи люди все ще не здатні повністю ліквідувати її наслідки. Вирішенням їхніх проблем опікуються сотні волонтерів, також допомагають міжнародні організації, безперервно працюють рятувальники та комунальні служби. Під постійними російськими обстрілами люди намагаються врятувати свої домівки і просто вижити.

Чи встигне підтоплений регіон підготуватися до зими? Чи залишаться там люди? Яка допомога є найбільш актуальною? І чи можна будувати стратегічні плани на відбудову регіоні, в якому постійно з’являються нові руйнування? Читайте статтю журналіста ҐРУНТа Івана Антипенка, який поспілкувався з мешканцями підтоплених сіл і волонтерами, які допомагають постраждалим.


Пів тисячі снарядів за добу

На півночі Херсонщини десятки сіл і селищ перебувають в умовному тилу. Рівно рік тому тут проходила лінія фронту – сьогодні ж ведуться відновлювальні роботи. Все більше людей повертається до Великої Олександрівки, Високопілля, Нововоронцовки. На трасі Херсон-Миколаїв біля Посад-Покровського кладуть новий асфальт. У самому селі, що було вщент зруйноване обстрілами, почали показове будівництво нових будинків. У багатьох громадах працюють волонтерські групи за програмою “Пліч-о-пліч”.

Проте ближче до Дніпра ситуація більш загрозлива. Берислав, Козацьке, Ольгівка, Садове, Антонівка, Білозерка, Кізомис, Станіслав та десятки інших населених пунктів перебувають у зоні ураження російських військ. Від обстрілів постійно потерпає і сам Херсон.

Якщо брати попередні вихідні, то протягом доби 2 вересня на правобережжі Херсонщини зафіксували 79 обстрілів з окупованої росіянами території. Всього нарахували прильоти 510 ворожих снарядів – з мінометів, артилерії, танків, “Градів”, БПЛА та авіації, свідчать дані обласної адміністрації. По Херсону прилетіло 14 разів. Внаслідок обстрілів загинула одна людина, ще шестеро було травмовано. Руйнувань зазнали житлові будинки, релігійний заклад, школа та інші об’єкти. Ввечері 3 вересня окупанти обстріляли житлові квартали у Білозерці. Загинув 35-річний чоловік, а його дружина і донька отримали поранення. У Корабельному районі Херсона того ж дня поранили чоловіка віком 77 років.

Така статистика – кожного дня. Разом із цими даними представники влади постійно публікують відомості про кількість гуманітарної допомоги, яка надходить людям, про розмінування територій, відновлення електромереж, водогонів та зруйнованих помешкань.

В останній тиждень серпня, зі слів керівниці апарату Херсонської ОВА Тетяни Козирської, над ліквідацією наслідків підтоплення щодня працювало до 200 робітників та два десятки одиниць техніки. З найбільш постраждалого від підтоплення мікрорайону Корабел у Херсоні минулого тижня вивезли 600 тонн сміття. Тут енергетики змогли під’єднати до мережі ще пів тисячі абонентів, а сапери обстежили близько 2800 гектарів, на яких виявили та знешкодили тисячу вибухонебезпечних предметів.

“Я написав до ДСНС: що потрібно? Мені відповіли: якщо коротко – все”

Юрій Антощук займався волонтерством навіть тоді, коли правобережжя Херсонщини було окуповане росіянами.

“Під час окупації у нас було два основних напрямки – гуманітарний та інформаційний. Наші волонтери їздили і розвозили гуманітарку, і так аж до звільнення Херсона. В перші місяці возили навіть до Генічеська, Новотроїцького, Нової Каховки (на лівий берег Дніпра, – Ред.). Люди стояли у багатогодинних чергах за продуктами. Набори формували за пожертви людей і донорів”, – розповідає Юрій Антощук, голова благодійного фонду “Об’єднання”.

Юрій також доносив до мешканців окупованих територій інформацію про те, як захистити свої дані й файли, користуватися послугами українських банків та VPN-сервісами.

“Було багато комунікації з банками, які блокували російські IP-адреси. Тоді, наприклад, швидко зреагував “ПриватБанк”, вирішили деякі проблеми. Пізніше люди дякували і писали в коментарях, що наші поради допомагали їм уберегти свої дані, адже під час окупації Херсона росіяни часто оглядали в людей телефони та інші пристрої”, – пригадує Антощук.

Взимку минулого року, після деокупації, фонд сконцентрувався на допомозі ОСББ. Десятки багатоповерхівок у Херсоні обладнали протипожежними кутками, херсонцям передавали генератори, павербанки та інше обладнання, яке допомагало пережити холодну зиму.

Напрям волонтерської діяльності змінився після підриву Каховської ГЕС.

Юрій Антощук (другий ліворуч) під час передачі квадроциклів підрозділу ДСНС у Херсоні. Фото зі сторінки Антощука у Facebook

“Я одразу написав до ДСНС з питанням: “Що потрібно?” – “Якщо коротко – все”. Ми за перший день зібрали 1,6 мільйона гривень. Закупили 13 мотопомп для відкачки води. Люди продовжували скидати донати, ми постійно були на контакті з ДСНС, поширювали їхні запити серед наших партнерів. Через кілька днів підключилися міжнародні донори, але спочатку допомагали звичайні люди”, – пригадує початок літа Юрій Антощук.

Для підрозділу ДСНС у Херсоні волонтери придбали два квадроцикли, радіостанції з шифруванням, човни та двигуни, різноманітне рятувальне обладнання.

Через кілька тижнів після катастрофи різко зріс запит на фізичну допомогу у прибиранні сміття і бруду та на дезінфекцію підтоплених будинків. Гуманітарні набори почали включати засоби для очищення приміщень. У Херсоні приступили до роботи мобільні волонтерські групи із професійними осушувачами та обладнанням для дезінфекції – які продовжують працювати досі.

Місто секонд-хенду

“Сьогодні стоїть велике питання, що робити з усіма цими помешканнями. У них різний стан руйнувань і забрудненості. От ми вигребли ці розмоклі меблі, одяг, їх вивезли на сміттєзвалище, яке тепер катастрофічно переповнене, провели сушку і дезінфекцію. А що далі? – ділиться думками з ҐРУНТом Павло Білецький з громадської організації “Олешшя”. – Де людина буде зимувати, якщо вона залишається у Херсоні? Схоже, цим масово не дуже займаються, бо водночас є купа інших проблем – обстріли, нові руйнування”.

Перед повномасштабним вторгненням команда Білецького займалася туристичним бізнесом, ознайомлюючи людей із красивими локаціями Херсонщини. Тепер спрямовує зусилля на допомогу Збройним силам України. Волонтери придбали воїнам кількадесят тисяч комплектів форми, аптечки, автівки, тепловізори, дрони та інше обладнання за донати, що приходили зі всього світу.

У червні організація “Олешшя” скоординувалася з дружніми волонтерськими ініціативами у Херсоні, щоб спільно працювати над ліквідацією наслідків підриву ГЕС. Закривали потреби у човнах, рятувальних жилетах, мотопомпах, генераторах тощо. Згодом вони допомогли сформувати групи, які розчищали домівки від бруду.

Зі слів Павла, наразі в Херсоні працює понад десяток волонтерських ініціатив. Проте їм усе ще бракує координації.

Скріншот зі сторінки Павла Білецького у Facebook

“Я звик, щоб усі процеси були структурованими. Пам’ятаєте, як у перші дні звільнення Херсона усі привозили їжу тоннами, і вона псувалася? Тобто всі розуміють, що є проблеми, всі кинулися їх вирішувати, не комунікуючи між собою. І виходить, що є організації, які затягують різних донорів під одні й ті ж проблеми. А потім стикаються з тим, що кінцевих виконавців проєкту, які б професійно і адекватно все зробили – не вистачає, їх доводиться ділити з іншими проєктами”, – пояснює Білецький.

Волонтери, з якими ҐРУНТ поспілкувався під час підготовки цього матеріалу, підтверджують проблему з перенасиченістю окремими гуманітарними наборами, зокрема їжею. Юрій Антощук згадує про нагромадження на складах непотрібних речей.

“Ми жартуємо, що Херсон – це місто секонд-хенду. Везуть усе. Люди хочуть допомогти, я розумію. Але ж набагато ефективніше реагувати на конкретні запити або самим запитувати, що наразі необхідно і для чого. От нам написали з компанії Moneyveo: що купити? Я даю перелік – вони самі збирають гроші і купують. Водночас область завалили одягом, наприклад. Так, щось було корисне, бо люди втратили все у воді. Але я також бачив купи непотребу, які так і лежать”, – констатує херсонський волонтер.

“Найбільше болить за старі фотографії”

Тим часом, Наталя Пелюшенко з Садового вирішує свої проблеми власними силами. Жінка зізнається, що зверталася за допомогою і до місцевої влади, і до волонтерських організацій. Та зрештою їй довелося наймати односельців, які допомогли очистити подвір’я і будинок від сміття.

Наразі Наталя мешкає у Садовому у знайомих. І хоча сам будинок уцілів після підтоплення, вона на зиму планує переїздити у місто. Проблема в тому, що у Садовому вже десять місяців немає електроенергії. Все працює на генераторах, а заправити обладнання – дуже складно. Місцева влада заявляла, що відновити постачання електроенергії поки що неможливо через безпекову ситуацію.

Довколишні села часто фігурують у зведеннях, у яких повідомляється про обстріли правобережжя. Коли ми останній раз спілкувалися з Наталею телефоном, вона перебувала в укритті, тому що “було гучно”. Кількома днями перед цим у Садовому загинула жінка.

“Адміністрація нам допомогла тільки тим, що вантажівкою вивезли сміття, яке ми винесли до дороги. Але це була така разова акція. Ті, хто пізніше вигрібав, то так їхні купи біля двору й лежать”, – розповідає Наталя Пелюшенко. Відповідаючи на запитання, чи вдалося врятувати щось цінне, жінка каже: “Хіба що документи”.

“Я не думала, що все буде так швидко і в такому масштабі. Взяла документи і якісь речі на кілька днів. Шкода техніку, звісно, якісь домашні дрібниці, бо все це збиралося роками. Але найбільше мені болить за старі фотографії. На фотографіях були мої прадідусі, бабусі, мій син маленький. Це саме цінне. А все інше – наживне”, – зітхає Наталя у телефонній розмові.

Попри небезпеку для життя, у Садовому залишається кількасот мешканців, переважно літнього віку. До війни тут жило близько 1200 людей. Наталя розповідає, що селяни намагаються залатати дірки після обстрілів, обладнати хоча б одну-дві кімнати у будинку, поставити пічки-”буржуйки” на зиму.

“Хто хазяйнував до війни, той і зараз сам старається відновитися”

Від повені постраждали не лише мешканці, які живуть впритул до Дніпра. Калинівська громада розташована за десятки кілометрів на північ від Каховської ГЕС – там, куди велика вода, здавалося, не дійде. Але тут після вибуху на греблі вийшла з берегів річка Інгулець.

У селі Новогреднєве утворилися цілі озера, які затопили людські городи й будинки. Через кілька тижнів річка повернулася до свого русла, вода відійшла від будинків, проте в Новогреднєвому досі стоять озера.

Для Калинівської громади це не єдина проблема. Рівно рік тому в цих краях тривали запеклі бої. Українська армія йшла у контрнаступ, а росіяни тримали стратегічні для себе позиції на верхньому березі Інгульця, звідки було видно маневри ЗСУ. В результаті боїв довколишні поселення зазнали значних руйнувань. Села Андріївка і Сухий Ставок знищено повністю – там уже ніхто не живе.

Місцеві мешканці покладають надію як на державні програми з відбудови, так і на невеликі волонтерські ініціативи.

“У нас працювали волонтери з Волині за програмою “Пліч-о-пліч”. Перекрили повністю двадцять дахів у Благодатівці. Так чудово зробили – все з нових матеріалів, тепер краса. Чекаємо підрядників, які повністю будуть і фасади, і вікна робити”, – ділиться новинами староста Благодатівського округу Наталія Муравчук.

Я був у Калинівській громаді наприкінці червня, коли сірий мул ще вкривав береги Інгульця, а величезним підтопленням не видно було краю. Нині, каже пані Наталія, почалася відбудова, і справа рухається жваво. Люди задоволені роботою, хоча, як зізнається жінка, завжди знаходяться й ті, кому не вгодили. Їй ця тема особливо болить, адже вона бачить, які ресурси – людські й матеріальні – вкладаються у те, щоб мешканці навіть маленьких сіл відчували опіку.

“У другу хвилю за програмою “Пліч-о-пліч” підуть інші села. А ті люди, чиї будинки постраждали саме від підтоплення, теж зараз починають отримувати компенсації. На кошти, які нараховуються на спеціальну картку, вони зможуть придбати будівельні матеріали. Але ж багато хто й не чекав ці виплати – якось самі, потихеньку. То з місцевого бюджету, то волонтери, то за свої гроші. Хто хазяйнував до війни, той і зараз сам старався відновитися”, – каже Наталія Муравчук.

“Вікно можливостей може зачинитися”

Із Оленою Романюк із Білозерки ми познайомилися в середині червня. Коли я завітав до колишнього райцентру неподалік Херсона, щоб зафіксувати наслідки підтоплення, жінка з двома малолітніми синами сиділа на подвір’ї, спостерігаючи, як сусід розгортає залишки їхньої хати трактором.

Після кількох днів простоювання у воді стіни старого будинку просто обвалилися. Тоді Олену з дітьми прихистили близькі. А тиждень тому сім’я Романюк переїхала на Чернігівщину.

“Ми прожили в Білозерці все літо. Дуже вдячна кумі, що пустила нас до себе. В цей час наша сусідка Наталя Литвиненко організувала для нас волонтерський збір. Побачивши нашу ситуацію, люди допомагали грошима, і так нам вдалося назбирати більше ста тисяч гривень. За ці гроші ми купили будиночок у селі Бірківка в Чернігівській області”, – розповідає телефоном пані Олена.

Жінка облаштовується на новому місці, наводить лад у дворі та в будинку, де вже давно ніхто не живе. Олена зізнається, що наразі не сумує за Білозеркою, адже за роки війни сім’я натерпілася лиха: спочатку окупація, потім обстріли з лівобережжя Дніпра, а цього літа ще й потоп.

“Тут невелике, тихе село. Не бомблять. Все добре. Хтось каже, що воно забите, але нам так не здається. Тут є все, що треба. Діти вже пішли у школу: старший Євген – у районну, а менший Толя – у місцеву сільську. Показував там дітям, що було з нами в Білозерці, що ми пережили”, – розповідає Олена.

Пані Романюк уже встигла познайомитися з місцевими мешканцями. Каже, вони здивовані, що їх “занесло” так далеко. Жінка і надалі планує жити в Бірківці й думає шукати роботу в Мені.

Історія родини з Білозерки – трагічна, але це приклад, коли людям вистачає сил узяти життя у власні руки.

Волонтер Юрій Антощук розповідає, що під час зустрічей із представниками різних громад на Херсонщині він зауважив: люди все ще думають, як вирішити нагальні проблеми, натомість стратегічно планувати майбутнє готові далеко не всі.

“Ми були в Чорнобаївській, Білозерській, Станіславській, Нововоронцовській, Високопільській і Кочубеївській громадах. Всі починали з того, що проблема – це відновлення житла, бо скоро зима. Звісно, зараз це на першому місці. У громадах дуже звикли, що приїжджають волонтери. Так, це добре. Але, якщо завтра звільняють лівий берег, усі поїдуть туди. Зараз у них є вікно можливостей, щоб подумати ширше, як вони житимуть далі. Але скоро це вікно може зачинитися”, – міркує Антощук.

На думку волонтера, люди на місцях муситимуть замислитися, як і за рахунок чого вони хочуть повернути життя до своїх сіл і селищ. Очевидно, що міжнародні донори, які зараз фінансують низку проєктів з відновлення, будуть дивитися на 5-10 років уперед, на план, який запропонують громади. Як би прикро не було це визнавати, деякі села або якусь інфраструктуру вже не відновлять, бо в цьому не буде доцільності.

“Зараз навряд чи хтось візьме на себе сміливість ухвалювати непопулярні рішення. Але потрібно говорити з людьми. І не просто формально питати думку представників громадських організацій, які щось скажуть і за кілька хвилин про це всі забудуть, а шукати методи, залучати експертів, які вміють працювати з різними групами. Це питання правильної комунікації, а не зйомки відео для галочки, як це у нас часто буває”, – резюмує Юрій Антощук.

Автор: Іван Антипенко

Джерело: ҐРУНТ

You may also like...