“Ми — рух громадянського спротиву, а не партизани, які підривають колаборантів. Нашою метою було дати людям якийсь спосіб мирного спротиву. Річ у тім, що не всі готові та здатні партизанити, але кожен спроможний вивісити чи зав’язати жовту стрічку, скажімо, на поручнях або на паркані”.
Журналісти видання ТЕКСТИ поспілкувалися з координатором руху громадського спротиву на окупованих територіях “Жовта стрічка”. Цей рух організував низку протестних акцій, які чітко засвідчили: мешканці окупованих територій не планують миритися з окупантами. Сам активіст перебуває на Херсонщині, тому він розповів дещо і про те, що відбувається зараз у цьому регіоні та, зокрема, в Херсоні. Для безпеки ми не називаємо його імені та прізвища.
Маркували будинки, де готували “референдум”, буквою “Ї”
Мета “Жовтої стрічки” — нагадати, що тут досі Україна, подарувати іншим людям віру, що всі окуповані території обов’язково буде звільнено. У квітні ми запустили тг-канал — якраз тоді були дуже активні розмови про створення так званої “хнр”, а також організовували різноманітні акції. Робили все це власним коштом — нас тоді була невелика група людей. Пустили всі гроші на таргет, і так усе почало розкручуватися. Зараз ми є в телеграмі, інстаграмі, фейсбуці й твіттері.
Літера «Ї» у зруйнованому і окупованому Росією Маріуполі. Вересень 2022 року
Люди спершу боялися репресій. Ми показали їм, що протестувати можна, до того ж майже безпечно. Якщо дотримуватися певних правил, звісно. Наприклад, регулярно чистити свій телефон. Хоча сьогодні майже кожен херсонець зазвичай це робить, перш ніж вийти на вулицю.
Коли вже виїхало багато людей і ми зрозуміли, що не зможемо організувати мітинги, то почали думати, як постійно порушувати питання окупованих територій, щоб про них не забували. Так ми організували онлайновий мітинг в інстаграмі: зробили сотню фотографій херсонських вулиць, і кожен українець мав поставити плюс чи написати коментар до фото якоїсь з них. Разом за тиждень на віртуальній версії херсонського проспекту Ушакова в інстаграмі зібралося понад 36 тис. людей, які залишили на сторінці івенту коментарі з текстом “Херсон — це Україна!”. Кампанія на підтримку міста зібрала тисячі вподобань і репостів. А це означає, що її побачили мільйони українців, зокрема й самі херсонці.
Тут і далі фото зі сторінок у соцмережах руху “Жовта стрічка”
Оця жовта стрічка дає можливість для спротиву там, де він начебто неможливий. Це не пікети й не великі мітинги, де вас можуть викрасти, відвезти на підвал і побити. Навіть зараз є можливість намалювати графіті, якщо ви знаєте, що біля цього місця патруль не ходить; наклеїти флаєр або плакат “Не бери російський паспорт”.
Так, росіян справді багато, але вони не стоять під кожним будинком, тому можна чимало зробити. Зірвати російський білборд, спалити газети чи агітаційні матеріали.
У Херсоні ми свого часу буквально все обмалювали проукраїнською символікою. Весь наступний тиждень росіяни замальовували її своїм аквафрешем. Опісля ми на цьому аквафреші писали “ЗСУ близько”.
Від травня до вересня ми організовували акцію “Стоп референдум!” — розвішували листівки й плакати. У нас була інформація, де саме відбувалася підготовка до цього так званого референдуму, ми маркували ці будинки буквою “Ї”.
Деякі активісти навіть маркували, хоча ми цього не просили, буквою “Ї” будинки, в яких жили росіяни. Це їх, до речі, дуже налякало: вони почали говорити, що буква “Ї” — це мітка, за якою наводять “Хаймарси”.
ВОНИ ПОЧАЛИ ГОВОРИТИ, ЩО БУКВА “Ї” — ЦЕ МІТКА, ЗА ЯКОЮ НАВОДЯТЬ “ХАЙМАРСИ”
З якоїсь миті нас помітили й намагалися дискредитувати: називали нацистами, розповідали, що нас ніхто не підтримує, що Росія тут назавжди. Паралельно спамили на наших сторінках, намагалися їх зламати, пропонували зустрітися. Тому ми, звісно, дуже уважно ставимося до витоку будь-яких даних з нашої сторони й чистимо всі метадані.
Що цікаво: ми змогли почати рух навіть у регіонах, які вже давно перебували під окупацією, зокрема в Криму. Наприклад, організували в Сімферополі мітинг на День пам’яті репресованих кримських татар. Росіяни намагалися нас знайти за тиждень до мітингу й тиждень опісля, але лишилися ні з чим.
Точно полічити кількість наших учасників важко, бо багато населення виїжджає на підконтрольну територію України. Але ми намагаємося багато між собою не комунікувати, щоб уникнути витоку зайвої інформації. Проте навіть наш бот у телеграм-каналі налічує понад тисячу активних користувачів.
Російське суспільство дуже аморфне, воно готове багато чого терпіти, у нього є ця негласна угода з владою: ви робіть що хочете, лише нас не чіпайте. Ми дуже не хотіли, щоб українці перетворилися на щось схоже до росіян. Власне, тому й почали робити наші акції.
Вивозять цілими “хрущовками”
Я не сказав би, що на вулицях Херсона останніми днями щось дуже змінилося, крім того, що з’явилося багато росіян, зокрема кадировців, а також наїхало чимало мобілізованих. Їх дуже добре видно, бо вони невпевнено почуваються в місті. А також за їхнім зовнішнім виглядом і спорядженням. Хто з росіян давно в місті, той сам постійно щось докуповує, а нові “мобіки” здебільшого пиячать, ходять без зброї чи бронежилета й навіть п’яними сплять біля сміттєвих баків. Таке враження, що вони ще не зовсім зрозуміли, куди потрапили, їм здається, що вони десь у санаторії.
У місті стало більше блок-постів, є всі ознаки того, що росіяни готуються до вуличних боїв. З’явилися їжаки, колючий дріт, з бетонних блоків обладнують кулеметні гнізда. Не видно також ознак, щоб росіяни переганяли свою техніку назад на лівий берег. Тому говорити, що російські війська планують покинути Херсон, нині точно завчасно.
У місті зараз погіршилися проблеми з транспортом, також додалися труднощі зі зв’язком. До того ж ідеться і про українських операторів, і про російських. Продовольчі проблеми в нас були давно, товари завозять з Криму та з “лнр”, але якщо відсканувати на них штрих-код, то видно, що товар український. Вони ж не можуть у міжнародні продуктові бази забити “лнр”.
ХОЧЕШ ЧИ НІ, АЛЕ КОЛИ ПЕРЕД ТОБОЮ ЛЮДИ ЗІ ЗБРОЄЮ, ТО МУСИШ ВИЇЖДЖАТИ
Думаю, 30% населення від тієї кількості, що залишилася, вже виїхало за час добровільно-примусової евакуації. Але багато людей досі сподіваються на гуманітарний коридор на підконтрольну територію України. Є, звісно, певний відсоток проросійського населення, яке отримало паспорти й виїжджає добровільно. Як є й ті, кого вивозять примусово.
Уже були випадки, коли починали виселяти цілий будинок. Мешканці запитують, на яких підставах, а їм починають щось розповідати про воєнний стан тощо. Дуже багато людей намагалися цьому опиратися, проте хочеш чи ні, але коли перед тобою люди зі зброєю, то мусиш виїжджати. Знаю конкретний випадок, коли мешканцям однієї з “хрущовок” дали два дні на виїзд — і люди справді були змушені виїхати.
Можуть вивозити й на лівий берег Херсонщини, а можуть і в Крим чи далі, але тоді ще треба пройти фільтраційні табори. Там людей уже ділять на осіб з російським паспортом і українським. Хоча в Херсоні російська паспортизація повністю провалилася. Думаю, зараз тих, хто отримав російський паспорт, можна рахувати на сотні.
Хоча можуть бути випадки, коли людина не виїхала, а в її квартиру заселилися російські військові.
За весь час окупації гривні з обігу не виходили. І бабці на ринку, й касирки в магазинах просять насамперед гривню. З рублями деякі магазини зобов’язували працювати примусово, але загалом рублі не дуже прижилися.
Люди стають дедалі сміливішими
У травні-липні почався масовий рух заїзду на окуповані території цивільних російських спеціалістів. Але зараз він майже повністю припинився, особливо після початку цієї так званої примусової евакуації. Щодо настроїв українського населення, то, думаю, приблизно 70—80% мешканців Херсонщини чекають на ЗСУ та звільнення.
Щодо колаборантів — для когось перехід на сторону “русского мира” дав можливість піднятися уявною ієрархічною драбиною — на зразок була людина аспірантом, а тут стала “русскомировцем” і отримала “доцента”. Хтось став начальником зміни, хоча раніше був просто зварювальником. Є й такі випадки.
Серед колаборантів не можу сказати про якийсь їхній соціальний статус, але переважно це люди віком 45 плюс. Молодь майже ніяк не залучена в якісь колаборантські структури, хіба що є якась маріонеткова організація “Молодежь Юга”, але вона налічує не більш ніж 20 осіб.
Загальний настрій у людей змінився. Вони стають дедалі сміливішими. Якщо на початку окупації боялися росіян і почувалися невпевнено, то зараз підійде російський військовий до українців, а йому можуть і так відповісти: “Тєряйся, я жду ЗСУ”. Ну, й росіяни дедалі більше розглядають усіх українців як потенційних партизанів. Звичайно, на настрої населення дуже сильно впливають перемоги ЗСУ, вони надихають людей. До того ж що більше патріотичних графіті ми намалюємо, що більше прапорів вивісимо — то кращий в українців настрій.
Автор: Андрій Гарасим, ТЕКСТИ