Мародери в мантіях: Як «золоті парашути» тих, хто руйнував правосуддя, спустошують бюджет України
Поки українська нація веде виснажливу війну за своє виживання, у самому центрі державної системи правосуддя продовжує функціонувати механізм, який важко назвати інакше як інституційним мародерством. Мова йде про систему «почесних відставок» для суддів, які дискредитували себе, але замість ганебного звільнення отримують довічне утримання з кишень платників податків.
Як пише видання Українська правда, Вища рада правосуддя (ВРП) дедалі частіше стає адвокатом недоброчесності, дозволяючи фігурантам корупційних справ іти «з миром» та мільйонними статками.
Проблема не просто назріла — вона перетворилася на екзистенційну загрозу для самої ідеї справедливості. Кожен день, поки триває судова реформа, державний бюджет несе колосальні втрати.
Суддя, який має 20 років стажу, володіє законодавчим правом на відставку. Це не просто пенсія, а привілейований статус, що передбачає величезну одноразову виплату та щомісячне довічне грошове утримання, яке нерідко перевищує сотню тисяч гривень.
В умовах війни, коли кожна гривня має працювати на оборону, фінансування комфортної старості тих, хто руйнував правосуддя, виглядає як цинічний виклик суспільству.
Відставка як універсальний інструмент уникнення відповідальності
Центральним механізмом цієї схеми є дискреція Вищої ради правосуддя. Згідно із законом, ВРП має право зупиняти розгляд заяви про відставку, якщо щодо судді відкрита дисциплінарна справа, яка загрожує звільненням.
Проте слово «має право» замість «зобов’язана» відкриває безмежне поле для маніпуляцій. На практиці це виглядає так: суддя розуміє, що докази його провини беззаперечні, і швидко подає заяву на відставку. Якщо ВРП задовольняє її раніше, ніж завершується розслідування, справу просто закривають, а суддя стає почесним пенсіонером із недоторканністю та «золотим парашутом».
Журналісти та аналітики наводять шокуючі приклади. Один із найбільш резонансних випадків — справа Ганни Андрієнко, судді Октябрського районного суду Полтави.
Суддя Ганна Андрієнко / «Слідство.Інфо»
Протягом тривалого часу вона фактично саботувала правосуддя, затягуючи розгляд справ щодо нетверезих водіїв. У 49 випадках порушники уникнули покарання через закінчення строків давності.
Вища кваліфікаційна комісія суддів (ВККС) довела її невідповідність посаді та рекомендувала звільнити. Проте, як зазначає УП, Вища рада правосуддя у грудні 2024 року вирішила, що відставка судді є пріоритетнішою за її звільнення. Тепер Ганна Андрієнко отримує щомісяця понад 75 тисяч гривень із наших податків.
Аналогічна ситуація сталася з Олександром Князюком, суддею Одеського апеляційного суду. Його неодноразово ловили за кермом у стані алкогольного сп’яніння, що є прямим порушенням суддівської етики та закону.
Замість того, щоб назавжди позбавити його мантії без жодних виплат, ВРП дозволила йому піти у відставку. Так само пощастило Людмилі Горячківській, яку обвинувачували у допомозі шахраям привласнити майно та зафіксували на отриманні хабаря у 9,5 тисяч доларів. Тепер держава гарантує їй безбідне життя, фактично легалізувавши її діяльність через статус «у відставці».
Майнова сліпота та параліч дисциплінарної відповідальності
Друга лінія мародерства проходить через майнові питання. Вища рада правосуддя часто демонструє дивовижну вибіркову сліпоту, коли справа стосується розкішного життя суддів, яке не відповідає їхнім офіційним доходам. Хоча закон прямо зобов’язує ВРП самостійно оцінювати законність походження майна в межах дисциплінарних справ, члени Ради винайшли зручну відмовку.
Вони зупиняють розгляд скарг, стверджуючи, що мають дочекатися завершення перевірки від НАЗК. Оскільки такі перевірки можуть тривати роками, судді встигають або піти на почесну пенсію, або просто дочекатися спливу строків давності за порушення.
Як пише Українська правда, показовою є історія судді Касаційного адміністративного суду Ігоря Дашутіна.
cуддя Касаційного адміністративного суду в складі ВC Ігор Дашутін
Журналісти-розслідувачі Bihus.Info виявили, що він користується елітною нерухомістю під Києвом, яка жодним чином не відображена в його деклараціях. Коли на підставі цих фактів була подана дисциплінарна скарга, Рада відмовилася її розглядати по суті, пославшись на очікування висновків НАЗК. Такий підхід фактично паралізує систему очищення: ВРП добровільно відмовляється від своїх конституційних повноважень, перетворюючи себе на пасивного спостерігача за тим, як недоброчесні кадри зберігають посади та вплив.
Примарний суд та 157 мільйонів за байдикування
Найбільш кричущим випадком інституційного мародерства залишається ситуація з Окружним адміністративним судом міста Києва (ОАСК). Цей суд був офіційно ліквідований ще три роки тому як такий, що становить загрозу національній безпеці України. Його голова Павло Вовк став символом кругової поруки та корупції. Проте, незважаючи на ліквідацію самого органу, його судді досі перебувають у штаті, отримують повноцінну суддівську винагороду та користуються всіма пільгами, хоча фактично не здійснюють правосуддя.
суддя Павло Вовк
За підрахунками розслідувачів, за останні три роки на утримання цих «суддів-привидів» держава витратила 157 мільйонів гривень. Як зазначає Ярослав Кузишин у своєму дослідженні, ці кошти могли б закрити потреби у тисячах ударних дронів для наших захисників. Натомість вони йдуть на рахунки людей, які роками саботували кваліфікаційне оцінювання, раптово «хворіючи» щоразу, коли ВККС призначала іспити. Поки ВРП та ВККС не можуть (або не хочуть) завершити процедури щодо них, ці особи просто чекають на досягнення стажу, необхідного для виходу в «почесну відставку». Це ідеальна схема: спочатку отримувати зарплату за бездіяльність, а потім — довічну пенсію за зневагу до держави.
Ризики судового реваншу через Верховний Суд
Додаткову загрозу створює позиція Верховного Суду, який останнім часом став місцем для потенційного реваншу старих еліт. Велика Палата Верховного Суду розглядає справи, які можуть повернути мантії вже звільненим недоброчесним суддям. Павло Вовк та його оточення намагаються через суд довести, що записи НАБУ, які відкрили світу справжнє обличчя ОАСК, не можуть бути доказом у дисциплінарному процесі. Якщо Верховний Суд стане на бік «вовчої зграї», це не просто відкотить реформу назад, це легалізує корупцію як норму життя.
Крім того, існує законодавча пастка: якщо суддю звільнили, а він пізніше поновився через суд, усі старі дисциплінарні провадження щодо нього автоматично вважаються «обнуленими». Строки давності на час звільнення не зупиняються, тому поновлений суддя повертається з кришталево чистою дисциплінарною історією. Він отримує мільйонні компенсації за час «вимушеного прогулу» і стає фактично недоторканним за гріхи минулого. Як пишуть автори розслідування в Українській правді, це не просто помилка в законі, а системна лазівка, яку судова корпорація використовує для самозахисту.
Нерівність прав та процесуальний абсурд
Дослідження також підсвічує вражаючу несправедливість у самому процесі притягнення до відповідальності. Суддя має безумовне право оскаржити будь-яке рішення проти себе в апеляційному порядку. Водночас скаржник — звичайний громадянин чи громадська організація — може оскаржити відмову у покаранні судді лише за умови отримання дозволу від самої дисциплінарної палати.
Це нагадує ситуацію, коли жертві потрібно просити дозволу у адвоката злочинця на апеляцію. У більшості випадків такий дозвіл не надається, що перетворює дисциплінарний процес на закритий клуб, де «свої» судять «своїх».
Показовим є кейс Валентина Шроля, судді Київського апеляційного суду. Він неодноразово звільняв водіїв-винуватців ДТП у стані сп’яніння, просто не розглядаючи справи вчасно. Коли громадськість спробувала оскаржити відмову ВРП у притягненні його до відповідальності, Рада просто не надала дозволу на апеляцію.
Така закритість системи не лише підриває довіру, а й прямо сприяє мародерству на державному рівні. Кожен день зволікання (а ВРП розглянула лише 45% подань ВККС про звільнення) — це додаткові тисячі гривень, які капають на рахунки людей, що не мають права носити мантію.
Шлях до порятунку правосуддя: необхідні кроки
Для того, щоб зупинити це марнотратство, експерти пропонують радикальні законодавчі зміни.
По-перше, ВРП повинна бути зобов’язана зупиняти будь-які процедури відставки до моменту завершення всіх дисциплінарних справ та кваліфікаційного оцінювання щодо судді.
По-друге, строк розгляду заяви про відставку має бути збільшений з 30 днів до пів року, щоб держава мала час на ретельну перевірку репутації кандидата. По-третє, необхідно встановити жорсткі часові рамки для розгляду Радою подань ВККС про звільнення — не більше 6 місяців.
Крім того, критично важливо зрівняти права скаржників та суддів у процесі апеляції. Громадянське суспільство повинно мати право оскаржувати сумнівні рішення ВРП без попереднього схвалення самою Радою. Без зовнішнього контролю судова система завжди тяжітиме до самозбереження за будь-яку ціну.
Потрібна також реформа Верховного Суду із залученням міжнародних експертів, як того вже три роки вимагає Європейська Комісія. Без чесного суду на вершині піраміди будь-яке очищення знизу буде нівельоване.
Україна перебуває у стані війни, і кожна гривня, виплачена недоброчесному судді як «золотий парашут», — це вкрадена можливість захистити солдата. Це не просто питання юридичної техніки, це питання моралі та національної гідності. Ми не маємо права фінансувати комфортну старість тих, хто зраджував закон та свій народ. Лише через принципове очищення системи та повну невідворотність покарання ми зможемо збудувати державу, за яку сьогодні віддають життя наші герої. Час імітацій минув, настав час відповідальності.
Джерело: Українська правда
