Російські окупанти декілька років поспіль на навчаннях відпрацьовували перекидання сил до будь-якої точки своєї країни з подальшим розгортанням повномасштабних наступальних операцій. На першому етапі повномасштабного вторгнення ця тактика дозволила їм захопити величезні території в Україні. Вони намагалися максимально далеко перенести бойові дії в глиб країни, не створюючи традиційних ліній фронту. Проте 100 днів тому бліцкриг рашистів таки обламав собі зуби об Харків.
Кадри величезних спалених колон російської техніки у районі харківської окружної облетіли світ вже на другий день війни. Проте деякі з них прорвались і у саме місто, зокрема на в’їзді до П’ятихаток, які спільно боронили бійці ЗСУ, НГУ та добровольці.
“Ми зайняли оборону в місці, яке трохи позаду нас, – розповідає та показує рукою гвардієць з позивним Пітбуль. Він завжди прогнозував, що повномасштабне вторгнення рано чи пізно буде, проте очікував, що це буде у першу чергу на Донбасі, звідки він родом, а не на Харківщині, проте 24-го лютого все стало на свої місця. – Нас було тридцять осіб. Ця траса виходить просто на Білгород.
Ми розуміли, що вони підуть цією дорогою. І тому ми на перехресті на них чекали. О 22.00 пішла колона. Орки змогли прорватися через окружну. А ми їх тут зустріли. Спалили одну колону – два “Гради”, МТЛБ, машину забезпечення з боєприпасами з усіма рашистами. Їх почало розривати як у фільмах. Ще була колона, яка змогла обійти наші позиції ще трохи нижче, але їх там зупинили наші побратими. На той момент все було п’ятдесят на п’ятдесят. З одного боку ми розуміли, що зможемо їх втримати, з іншого ми не знали як довго ми зможемо витримувати”.
Доктринальні документи російських окупантів передбачали швидкоплинну наземну операцію, яка зокрема мала повністю підірвати спротив сил оборони у Харкові та області. Але впертість українців та їхня здатність мобілізуватися заради спільної справи у цих планах чомусь передбачена не була. Гвардієць з позивним Холодний флегматично згадує події 24-го лютого, він не витрачав сил на рефлексії, натомість просто робив те, чому навчився сам, і певний час навчав інших.
“О п’ятій ранку мене будить Женя з позивним Гром: “Сєрий вставай, почалася війна!” Я тоді подумав, що це невдалий жарт. Тоді чую: працює “арта” противника, і усвідомлюю: війна таки почалася. Дійсно, вже близько восьмої ранку ми були на ВОП, – згадує Холодний. – Горіла колона, звісно, прекрасно. Ми, взагалі, чекали на колону танків, але якось спонтанно з’явились “Гради”, МТЛБ та машина забезпечення. Проте, я думав лише про те, щоб всі вижили та вийшли до своїх, адже нас розділяла колона техніки, що палає. Ми мали її обійти трохи збоку. Дійсно, вийшли без трьохсотих та двохсотих.
Всі, крім, батька Грома. Він дуже сильно нам допомагав там. Підвозив боєприпаси, провізію, добровольців. Загинув як герой”. Водій “Варти” Михайло каже, що перші три-чотири дні діяв переважно автоматично. Його мозок, ніби, інстинктивно вибрав саме той режим роботи, який допоміг йому врятувати життя побратимів у той момент та прорватися через небезпечну зону.
“Я був водієм “Варти”. Ми приїхали на ВОП – почалася активність противника. Коли ми отримали команду відходити, то довелося виїжджати поряд з автомобілем, у якому вибухали боєприпаси [ракети “Град”] та розліталися у різні боки. Та нам вдалося прорватися. Ми тільки пробили одне колесо, – розповідає Михайло. – Не знаю, як це трапилось, адже я діяв “на автоматі”, і лише десь 28 лютого почав усвідомлювати, що відбувається навколо. До того, ані страху, ані переживань не було жодних.
Того дня гвардійці взяли у полон одного російського військовослужбовця. Він був з 200-ї окремої мотострілецької бригади, за словами Холодного та перебував у стані алкогольного сп’яніння. Цей факт дещо спантеличив наших військовослужбовців.
“Ми тоді взяли першого полоненого. Він був з Мурманська. З вигляду ми спочатку думали, що він безхатько. Ще й був п’яний. Потім полонений розповів, що у них була задача прориватися до центру, але вони не очікували такого опору. Взагалі, до цього етапу війни я був кращої думки про бойові якості російських військовослужбовців. У 2009 я на строковій службі у морській піхоті зустрічався з ними на навчаннях з висадки десанту. Але виявилось, що це все просто показуха”
Рашисти намагалися придушити спротив оборонців Харкова, реалізуючи традиційну радянську концепцію “глибокого прориву”.
Це одне з можливих раціональних пояснень того, що російські “Гради” раптом опинились у щільній міській забудові без належного захисту та можливостей маневру відходу. Натомість українські військовослужбовці – навчені, високомотивовані, автономні та мобільні – високопрофесійно виконали свою роботу. На їхній стороні були також насиченість порядків місцевими військовими, які здобули бойовий досвід в районі проведення АТО/ООС протягом останніх восьми років.
Джерело: Національна гвардія України