8 вересня було опубліковано велику кількість відео зі звільненого міста Балаклія Харківської області та навколишніх сіл, які перебували під російською окупацією протягом минулих шести місяців. Влада вже підтвердила деокупацію міста та великих прилеглих територій.
Президент опублікував відеозвернення українських захисників, які встановили прапор України у місті. «Пане президент, пане Головнокомандуючий, місто Балаклія Харківської області взято під контроль. Наказ виконано, російсько-окупаційні війська відійшли», — сказали військові спецпідрозділу ГУР «Кракен».
У виданні ТЕКСТИ вирішили з’ясувати, як відбувається наступ, на основі відкритих джерел (переважно від “російських воєнних блогерів”) та інформації від міжнародних OSINT розслідувачів
Що відомо?
Упродовж останнього тижня українські війська ініціювали серію наступів на різних фронтах: Куп’янський напрямок (Харківська область), Херсонський напрямок (правий берег Херсонської області) та Мелітопольський і Вугледарський напрямки (Запорізька й Донецька області).
Офіційні джерела оголосили “радіомовчання”, але трохи інформації можна отримати зі зведень Генерального штабу України та з повідомлень офіційних осіб.
Складається враження, що всі все знають, але ніхто нічого не говорить. У світі, де є твіттер, важко дотримуватися мовчання, особливо коли огляди українського наступу в режимі онлайн висвітлюють міжнародні експерти.
Коли всю увагу було прикуто до Херсонщини, позавчора (6 вересня) українські війська почали наступ на Балаклію з заходу. Упродовж цього самого дня вдалося звільнити передмістя Балаклії — село Вербівку.
Інформацію про це почали поширювати мережею ближче до вечора, насамперед “російські воєнні блогери”. Якщо на початку дня вони стверджували, що все добре й загрози немає, то вже ближче до вечора рапортували, що ЗСУ не тільки звільнили Вербівку,
6 вересня
До того ж ці склади у їхніх “зведеннях” перетворилися на “склади Шредінгера”: спочатку писали, що ЗСУ їх не вдалося захопити, потім — що на складах нічого не було, далі — було, але вивезли. А коли ЗСУ нарешті зайняли всі склади — написали, що там було безліч зброї та боєприпасів, які не вдалося вивезти.
Також ближче до ночі “російські воєнні блогери” писали, що ЗСУ вже на пів дороги до Волохова Яра, у селі Яковенкове.
7 вересня
7 вересня події також розгорталися динамічно. Знову ж, повідомлень від офіційних осіб не було, а більшість інформації надходила від “російських воєнних блогерів” та з публікацій у твіттері — зокрема щодо звільнення певних населених пунктів.
Так, підтверджено звільнення сіл Нова Гусарівка й Байрак на західному березі Сіверського Дінця. Після початку боїв у Балаклії ці села опинилися в повному оточенні.
Russian paratroopers unit red flag being lowered in Nova Husarivka, Kharkiv region by 1st Special Forced Brigade named after Ivan Bohun. pic.twitter.com/jwgZPxhXNw
— Taras Berezovets (@TarasBerezovets) September 7, 2022
Потім були різні повідомлення про звільнення Волохова Яра та села Семенівка.
Наразі точно це підтвердити неможливо — фото- чи відеоматеріалів із цих населених пунктів знайти не вдалося.
Відомо тільки, що бої біля Волохова Яра, найімовірніше, почались ще вночі з 6 на 7 вересня.
Станом на вечір 7 вересня та ранок 8 вересня можна припустити, що ситуація має такий вигляд
Українські військові наступали з боку Пришиба у двох напрямках — один на Балаклію через Вербове, а інший на північний схід — у напрямку Яковенкового. Це дало змогу перерізати — взяти під вогневий контроль — трасу Балаклія — Шевченкове й фактично відрізати ці два угрупування. На вечір 6 вересня ЗСУ вийшли до Яковенкового та зав’язали бій частиною своїх сил, а частиною й далі просувалися до Волохового Яру та північніше — до Семенівки.
Станом на вечір четверга стало зрозуміло, що Балаклія знаходиться під українським контролем.
Українські військові у центрі Балаклії. Скріншот з відео Андрія Цаплієнка
Під питанням залишаються й населені пункти вздовж траси Балаклія — Шевченкове: Яковенкове, Волохів Яр, Студенок, Семенівка — відомостей про їх звільнення не було, окрім як від “російських воєнних блогерів”.
Припущення такі: українські війська зайшли з боку Балаклії та пройшли “по тилах” першої лінії російської оборони. Вони зав’язали бої та швидко просунулися до Семенівки, розрізаючи російську оборону.
В оперативному оточенні опинилася низка російських підрозділів СОБРу — спецпідрозділів Національної гвардії Росії. Ці підрозділи не мають великої кількості важкого озброєння.
Стає очевидним, що частини Росгвардії (за неперівіреною інформацією російських пропагандистів – Самарський СОБР) отримали там доброго прочухана
Телеграм-канали постять фотографії посвідчень співробітників Росгвардії з Балаклії
У полон потрапили в тому числі й російські офіцери. Скріншот з відео з полоненим полковником ЗС РФ
Росія аж ніяк не чекала на удар саме в цьому напрямку. Ба більше, згідно з дописами “російських воєнних блогерів”, за дві доби до бою не було підтягнуто резерв першої лінії, говорили тільки про підтримку артилерією й іноді — авіацією. А зважаючи на те, що ці ділянки прикривав СОБР, — тут точно немає великої кількості армійських підрозділів.
Також після перерізання основної дороги Балаклія — Шевченкове перекидати війська на цей напрямок Росія може або “через поля”, або невеликими дорогами між населеними пунктами.
Що далі?
Задум Генерального штабу очевидний, про це вже писали й “російські воєнні блогери”, й українські коментатори. Головною метою операції є Куп’янськ — великий логістичний вузол, завдяки якому утримують Ізюмське угрупування.
Упродовж минулих тижнів ЗСУ артилерією знищували російських військових в Ізюмі, ба навіть більше — завдяки успішним контратакам вдалося просунутись до Довгенького, яке окупували в червні.
Навіть беручи в облогу Куп’янськ, ЗСУ поставлять ізюмське угрупування у складне становище, адже відріжуть його основну логістику.
