Уже котрий тиждень ми живемо у напруженому очікуванні чергового масованого обстрілу. Провал РФ 5 грудня, коли блискуче спрацювала наша ППО, росіяни мазали, а енергетики та комунальники — ні, дав можливість трохи видихнути. Однак реальність війни незмінна, як і основне наше завдання: бути готовими зимувати і приймати правильні рішення щодо ситуації, враховуючи своє місце проживання, зазначає видання ZN.UA.
Що робити, якщо в місті надовго зникне електрика, перерветься подача води і не буде газу? Як бути з туалетом, якщо перестане працювати система каналізації багатоквартирного будинку? Копати вигрібні ями чи тікати з міста? Чи готується до цього місцева влада? Та як психологічно готуватися нам?
Залежність міста від енергії
У періоди економічного підйому в Києві проживали понад чотири мільйони чоловік, ще приблизно пів мільйона щодня приїздило до столиці на роботу. Всіх їх треба було забезпечити благами цивілізації — водою, світлом, опаленням, транспортом, Інтернетом, мобільним зв’язком і, пардон, каналізацією. Без цього ніяка виробнича, економічна, творча — будь-яка! — діяльність неможлива. І це завдання, як і сьогодні, лягає перш за все на місцеву владу — міського голову, міську раду, тисячі місцевих чиновників і десятки тисяч працівників житлово-комунальної сфери.
Фото: Getty Images
У Києві близько 12,5 тис. багатоквартирних будинків і понад 23 тис. індивідуальних. І якщо останні більшою чи меншою мірою автономні, тобто стійкі до аварійних ситуацій, то мешканці багатоповерхівок абсолютно залежні від централізованих систем водозабезпечення і каналізації, тепло- та електропостачання. І це робить їх надзвичайно вразливими в умовах війни, точніше, прямого та відвертого геноциду з боку фашистської Росії.
Специфіка систем централізованого опалення та електропостачання в Києві полягає в тому, що вони об’єднані одним технологічним процесом — на ТЕЦ-5, ТЕЦ-6 і Дарницькій ТЕЦ електрика та тепло виробляються одночасно, тож якщо зупиниться генерація струму, не буде і тепла. Окрім того, для подачі тепла до будинків існують 19 підкачувальних станцій і 2,3 тис. теплопунктів, і всі вони працюють на електриці.
Водогін і каналізаційне господарство міста також критично залежать від наявності електрики, оскільки обидві системи потребують роботи насосів. Крім того, друга без першої працювати не може — для каналізації необхідна певна кількість води (на кожний злив унітазу), інакше відходи життєдіяльності киян не допливуть до Бортницької станції аерації, вони банально осідатимуть і накопичуватимуться в каналізаційних трубах…
Щоденно місто потребує від 700 тис. до 1 млн кубометрів води (в різні пори року), що їх подають дві водозабірні станції. Крім того, працює система постачання артезіанської води із 376 свердловин, що має 27 насосних водопровідних станцій, 32 станції підкачування, 111 бюветних комплексів і 22 фонтани загальною потужністю 100 тис. кубометрів на добу. Система каналізаційних мереж загальною довжиною понад 2,6 тис. км має 37 каналізаційних насосних станцій. І все це господарство просто волає: дайте електрику!
Про електротранспорт без електрики мови нема, як і про мобільний зв’язок та Інтернет. Отже, падіння системи електропостачання Києва може викликати параліч усіх систем життєзабезпечення міста, це і є те, що насправді слід називати блекаутом.
Як забезпечити місто електрикою
Насправді місто навчилося триматися у разі відключень електрики, особливо останнім часом, — дизельні, бензинові, газові генератори та різноманітні акумулятори, маленькі та великі, дають можливість працювати пошті, магазинам, банкам та іншому бізнесу. Однак усі вони дають лише тимчасовий ефект — до наступного включення електроенергії. До того ж далеко не всі можуть собі їх дозволити, ціни на малопотужні агрегати стартують від 40–50 тис. грн. А пара годин роботи генератора — це ще 100–200 грн за пальне, а скільки треба солярки на всю зиму, якщо електрика зникне зовсім, не знає ніхто.
Це все — на побутовому рівні, а як влада міста планує боротися за електроживучість об’єктів критичної інфраструктури?
Передусім планується встановити генератори на 111 бюветних комплексах, які забезпечать киян питною водою в разі припинення її централізованого постачання. Всі медичні заклади столиці вже забезпечені аварійними генераторами, й зараз розглядається питання про надання їм додаткових резервних генераторів. Воду їм підвозитимуть, для чого закуплено відповідні ємності.
Міська влада у співпраці з бізнесом склала перелік торговельних мереж, ринків, магазинів, аптек, ТРЦ, які продовжать працювати у разі зникнення електрики.
Київська міська рада ухвалила програму компенсації з міського бюджету 50% вартості генераторів, які придбають для себе ОСББ і ЖБК, але не більш як 50 тис. грн. Оскільки потужні генератори на 7–9 кВт коштують від 100 тис. грн, це відкриває шлях організованим співвласникам багатоповерхівок забезпечити себе джерелом підзарядки гаджетів, а можливо, й певним освітленням.
Усі ці заходи, будемо сподіватися, не дозволять ворогу загнати Київ у глуху темряву й дадуть можливість жителям протриматися певний час, поки ситуація з електрикою не стабілізується.
Як зігрітися в холодній квартирі
Досвід інших міст показав, що пережити зиму без централізованого опалення можна, але це потребуватиме відчайдушних зусиль… У 1990-х у 25-градусні морози люди в країнах розваленого СРСР у багатоповерхівках повністю перейшли на опалення буржуйками, для цього треба було виводити димарі на вулицю через вікна та стіни й палити усе, що горіло, — дрова, стільці, столи, інші меблі, віконні рами, перила, дитячі кубики, паркет, взуття, журнали, книжки, особливо класиків марксизму-ленінізму… Фактично тоді люди повернулися в кам’яний вік і печерну епоху. Навряд чи така методика буде сприйнята киянами, хоча хтозна…
Більш цивілізований спосіб — встановлення твердопаливних і газових котлів на будинок чи під’їзд. Але, зрозуміло, він економічно та організаційно вельми витратний і часу на його реалізацію обмаль.
На тлі загрозливого блекауту ініціатива президента Володимира Зеленського з «пунктами незламності» виглядала б сьогодні кумедною, якби не критична ситуація, в якій ми можемо опинитися завтра. Адже зрозуміло, що для підзарядки мобілки ДСНСівські намети згодяться, але приготувати їжу та переночувати з дітьми, кішками та старими людьми двом із половиною мільйонам киян, які наразі перебувають у місті, — неможливо. Просто не помістяться.
Більш прагматичними виглядають плани київської влади та інших міських голів обігрівати мобільними котельнями визначені приміщення шкіл, будинків культури тощо, які можуть прихистити на кілька діб значну кількість людей, хоча апріорі зрозуміло, що це — на самий крайній випадок. Та й були б гроші на це.
Отже, в цій ситуації пропозиція міської влади мешканцям багатоповерхівок шукати, де прихилити голову за межами Києва, виглядає вже й не такою бездумною та панікерською, як здавалося, коли мер Віталій Кличко оголосив її вперше. Насправді це — як відступити на другу лінію оборони.
Однак тут виникає інша проблема. Навіть якщо у людей є можливість переїхати в заміське житло (на дачу, в село, до друзів, знайомих чи батьків), то його також необхідно підготувати — заготовити чи закупити сухі дрова, знайти джерело води, бо насоси в свердловинах без електрики не працюватимуть, утеплити будинок якнайліпше, запастися свічками, батарейками, акумуляторами, пальним, заправити газові балони, мати газову плиту чи примус і неодмінно викопати яму та зробити дворовий туалет про всяк випадок.
До відступу теж треба ретельно й заздалегідь готуватися, щоб потім не метушитися та не стояти в заторах, як це сталося 24 лютого, коли сотні тисяч машин заблокували всі дороги від Києва до польського кордону. Завдячуючи, до речі, бадьорим закликам Центру — готуватися до шашликів. Тому до попередження міської влади варто прислухатися.
Що робити з продуктами людської життєдіяльності
Однак усі описані вище проблеми — ніщо порівняно із цим питанням. Адже найбільш критичним компонентом у ситуації повного блекауту може виявитися не відсутність електрики чи води, а банальна неможливість присісти на унітаз. Навіть якщо у людей будуть запаси води для зливу, без роботи каналізаційних насосних станцій система може просто переповнитися, і тоді «продукти життєдіяльності» жителів верхніх поверхів почнуть заповнювати квартири мешканців нижніх поверхів…
Зрозуміло, що у міської влади є певний запас «синіх будочок», але їхня кількість обмежена, вони також потребують обслуговування та їхня місткість не безрозмірна. Якщо взяти до уваги, що в Києві близько одного мільйона квартир, прямою мовою — унітазів, не рахуючи вбиралень у громадських місцях, офісах і на виробництві, то зрозуміло, що ніякі «будочки» їх не замінять.
Асенізаторські машини розмальовують портретами Путіна. © Скрін із сюжету 5 каналу
Можливою альтернативою є невеликі сучасні біотуалети, але їхня вартість стартує від 5 тис. грн, тому і для бюджетів більшості київських сімей, і для бюджету міста така ціна виглядає непідйомною. Теоретично можна, звичайно, запровадити цільову програму кредитування закупівлі 1 млн таких біотуалетів на суму 5 млрд грн, що зовсім небагато для державного бюджету. Але тоді їхнє придбання треба зробити обов’язковим для кожної сім’ї, а це навіть організаційно складно здійснити. Окрім того, якщо блекауту вдасться уникнути, тоді ці 5 млрд грн буде буквально «спущено в унітаз». Що ж залишається?
Покластися на рекомендації Святого Письма
Щоб не плакати, я сміявся. Але в книжці Второзаконня є заповіді, отримані Мойсеєм від Бога, де прямо описується ситуація в стані війни: «Коли стоятимеш табором проти твоїх ворогів, то стережися всякої погані (23, 10)». Далі є пряма вказівка — алгоритм дій у такому разі: «Матимеш за табором окреме місце; туди виходитимеш за табір (23, 13). Буде в тебе й лопатка між твоїм знаряддям, і коли йтимеш на сторону, то викопаєш нею ямку та присиплеш свій послід (23, 14)».
Насправді за три з лишком тисячі років після Мойсея людство не знайшло кращого способу утилізувати продукти людської життєдіяльності, ніж ховати їх у землю. Існували різні методи очистки міст від цих «продуктів»: у Давньому Римі — громадські вбиральні з проточною водою, в «Декамероні» Боккаччо — дошка через вулицю, золотарі з бочками в середньовічних містах тощо. Прогресивні лондонці тривалий час скидали «продукти» у Темзу, доки не зрозуміли всієї пагубності такого способу утилізації. В результаті всі сучасні системи поводження з «м’якими побутовими відходами» в той чи інший спосіб на кінцевому етапі зводяться до їхнього захоронення в землю.
Із власного досвіду знаю, що туристи-байдарочники, які зупинялися на стоянку на кілька днів, неодмінно робили біля табору тимчасову вбиральню, щоб не загиджувати ліс і річку, а коли знімалися з місця, засипали її землею, ніби нічого й не було.
Зрозуміло, що переважна більшість киян і жителів інших міст психологічно не готові до такого варіанта розвитку подій, але — переконаний — їм не залишиться нічого іншого, як у разі блекауту самоорганізуватися, викопати та обладнати біля багатоповерхівок дворові вбиральні. На щастя, серед киян чимало вихідців із сіл, які добре знають, як це робиться.
Ну, а поки до цього не дійшло, молимося за наших вояків, за ППО та цінуємо звитягу наших енергетиків і комунальників.
Автор: Олександр Сергієнко, кандидат фізіко-математичних наук, юрист, директор аналітико-дослідницького центру “Інститут міста”; ZN.UA