Провінціальна молодіжна «бригада» з Донецької області вислухала вирок

Не так давно серіал «Бригада», створений, треба віддати належне його творцям, вельми талановито, справив незабутнє враження на молодь. Деякі, що переживали за долю персонажа, якого зіграв популярний Сергій Безруков, подорослішали, інші знайшли нових кумирів. Не знаю, чи були захоплені герої нашої історії цим фільмом, але те, що свою долю вони писали неначе за сценарієм вітчизняного гангстерського бойовика – факт.

Пару років тому жителі тисячного Димитрова, розташованого в Донецькій області, навряд чи передбачали, що на вулицях невеликого шахтарського містечка зростає і міцніє злочинне угрупування

– У 2008 році в Красноармійську і Димитрово було здійснено низку корисливих злочинів: крадіжки, грабежі, розбої, – згадує начальник Красноармійського відділу УБОЗ в Донецькій області Едуард Соловйов. – Ми проаналізували ряд злочинів і прийшли до висновку, що деякі з них зробила одна і та ж злочинна група. Провівши низку оперативних заходів, поступово ми вийшли на чотирьох жителів Димитрово. Ці хлопці у віці 17-22 років проживали поруч і добре знали один одного.

Розробляючи угрупування, убозівці встановили, що свій шлях провінціальна «бригада» почала з банальної крадіжки. Наприкінці липня 2008 року лідер групи (він самий старший за віком) вивів своїх спільників на «бойове хрещення». Вночі зловмисники зірвали віконні грати і, розбивши скло, проникли в магазин. Перерахування викраденого, набраного навіть дрібним шрифтом, займає декілька стандартних листів. Із торгівельної точки «пішла» маса товару: від ковбаси, печива і морозива до горілки, пива і розмінної монети. Втім, не дивлячись на значний список, господарі магазина понесли збиток на досить щадну суму в п’ять тисяч гривень. Але це була перша справа, яка, як можна передбачити, надихнула новоявлених бандитів і дала поштовх до подальшої кримінальної діяльності.

Нічний візит, але вже в інший магазин, повторили на початку листопада того ж року. На цей раз здобич була солідніша, господарі не дорахувалися товару майже на дев’ять тисяч гривень. Вже за два тижні послідувала нова вилазка. Цього разу об’єктом посягань стала…школа! Природно, наші герої вирішили проникнути в учбовий заклад в п’ять годин ранку не для того, щоб заволодіти підручниками або бібліотечним фондом. Їх інтерес був зовсім іншим.

Проникнення в школу відрізнялося від попередніх злочинів вельми істотною деталлю. У будівлі знаходилася сторож. Але зловмисників це не зупинило. Опинившись усередині, вони зв’язали літню жінку, обірвали телефонний кабель, викруткою розкрили кабінети, звідки викрали майже вісім тисяч гривень, які були зібрані на ремонт учбового закладу.

Це пограбування стало тією самою точкою відліку від, якщо можна так виразитися, «тихого криміналу», до досить зухвалих нападів, коли самих нападаючих перестала бентежити присутність потерпілих. І це було тривожним сигналом для правоохоронців. Адже знахабнілі злочинці, що «відпустили гальма», і що до певного часу відчували свою безкарність, були небезпечні подвійно.

Будь-якої хвилини вони могли перейти межу, за якою починається байдужість до чужого життя, а отже, можна використовувати будь-які методи, добиваючись потрібних для себе результатів. І межу цю вони б легко перейшли (про що свідчили подальші події), не зупини їх оперативники Красноармійського ВБОЗа.

Пройшло трохи більше місяця з моменту шкільного грабежу, а "четверо сміливих" вийшли на новий рівень. Вони вирішили, що "доросли" до нальоту на зал ігрових автоматів у Красноармійську. До нальоту підійшли досить серйозно, адже це не в магазин лізти, та й не в школу з бабусею-сторожем. На справу йшли о третій годині ночі в масках із в’язаних шапочок і з двома пістолетами – травматичним і пневматичним. Напад відбувся швидко і з максимальним ефектом залякування. Спочатку один із забіглих у зал грабіжників вистрілив вгору, потім охоронця залу поставили на коліна й вистрілили в нього з "травматика", заподіявши, на щастя, поранення, безпечні для життя. Поки одні тримали касира й сек’юріті під прицілом, інші очищали касу від готівки. Нападникам дісталися 2200 гривень, два мобільних телефони, цифровий фотоапарат. Звичайно, небагато, якщо порівнювати з попередніми злочинами, але на досягнутому ніхто зупинятися й не збирався.

Рівно за місяць приятелі здійснили ще один наліт на зал ігрових автоматів. Сценарій той же – маски, пістолети, спустошена каса…Правда, цього разу в охоронця не стріляли, а "всього лише" ударили рукояткою зброї в чоло, заподіявши струс головного мозку.

Цей напад став фінальним у кар’єрі четвірки – незабаром усі учасники угруповання були затримані співробітниками Красноармійського ВБОЗа.

– Під час досудового слідства затримані не бажали давати правдиві свідчення, – говорить старший слідчий з особливо важливих справ Наталя Казарян, що розслідувала цю кримінальну справу. – Всі вони намагалися себе вигородити й будь-який епізод доводилося перевіряти багаторазово, щоб все-таки встановити реальну роль кожного підозрюваного. Неповнолітні учасники прямо заявляли мені, що мають намір затягувати слідство, щоб потрапити на "дорослу зону", а не в колонію для неповнолітніх злочинців.

Цю справу розглядав Красноармійський міськрайонний суд.

– Під час засідань підсудні свою провину визнавали частково, – розповідає прокурор відділу прокуратури Донецької області Олександр Кожевников, що підтримував держобвинувачення під час процесу. – У суді оголошували характеристики, з яких випливало, що зловмисники не відрізнялися зразковою поведінкою – прогулювали заняття, не вчилися. Але для їхніх родичів, які також були присутні в залі, ті події стали дійсним шоком. Вони не могли повірити, що на совісті хлопців тяжкі злочини.

Вирок, оголошений у 2010 році, був, як прийнято говорити, суворим, але справедливим. Лідер угруповання відправився за ґрати на дев’ять із половиною років, а його спільники одержали від восьми до дев’яти років позбавлення волі. У цьому випадку навіть не потрібно витрачати час на якісь моралі. Строки говорять самі за себе. Кращі роки – за ґратами, які коментарі ще потрібні?

– Для мене є очевидним, що злочинці не зупинилися б, не затримай їх убозівці, – уважає Олександр Кожевников. – Події йшли по наростаючій: від банальних крадіжок до нахабних розбійних нападів. Члени угруповання ставали усе більше небезпечними й зухвалими. Впевнений, що через якийсь невеликий проміжок часу вони без особливих роздумів пролили б і кров. Всі передумови цьому вже були.

На щастя, новонароджена димитрівська "бригада" проіснувала недовго. Її учасники винесений вирок не оскаржили. Можливо, усвідомили, що за все зроблене потрібно платити. Причому, платити не грішми, а незрівнянно важливішою цінністю – довгими роками, проведеними не на волі.

Дмитро Любченко, ВЗГ ГУМВС України в Донецькій області