Гуманізації системи виконання покарань і приведення до європейських стандартів: реальні кроки

Реалії буття за гратами – побут, стосунки засуджених з адміністрацією, проблеми тюремного відомства – завжди були приховані від суспільства за «сім’ю печатками», незважаючи на колосальну кількість осіб, що перебували в місцях позбавлення волі в Україні за радянських часів – більш ніж 300 тисяч осіб під вартою.

 На 1 травня 2018 року за даними Міністерства юстиції України в закладах системи виконання покарань і слідчих ізоляторах перебувало 56 тисяч 941 особа, без урахування тимчасово окупованих територій Криму і ОРДЛО. На даний час кількість осіб в місцях позбавлення волі зменшилася в рази через гуманізацію національного законодавства. Це в черговий раз підкреслює, що репресивні методи з боку держави зі збільшення осіб, що перебувають в місцях позбавлення волі, жодним чином не впливають на зростання злочинності.

Майже кожна п’ята українська родина стикалася з кримінальним переслідуванням з боку держави. До того ж, коли людина опиняється у в’язниці, покарання несе не тільки засуджена особа, а й вся її родина, бо вимушена перебудовувати своє життя на новий лад. В бюджеті сім’ї з’являється далеко не символічна графа з конкретними цифрами витрат пов’язаними з фінансуванням державної махини під назвою «правосуддя і покарання». Це і оплата послуг адвокатів, традиційна закупівля речей і продуктів харчування для підготовки посилок, передач, витрати на побачення, хабарі маленькі і великі на всіх вертикалях і рівнях, про які також не треба забувати. Родичі, які стикалися з системою кримінального переслідування і покарання з боку держави, чудово розуміють, про які суми йде мова, а також пригадують шалені черги в пенітенціарних закладах під час реєстрації і перевірки передач рідним і близьким, хамовите, принизливе ставлення з боку персоналу. Всі ці люди дуже гарно розуміють, що будь що пов’язане з цією сферою – це завжди складно, а в деяких установах тебе зустрічають хамовиті, брехливі, продажні керівники та їхні підлеглі.

Реформування від Мінюсту

Кожна нова влада вже протягом десятиліть обіцяє змінити парадигму системи виконання покарань з карально-репресивної на гуманно-цивілізовану з пріоритетом дотримання прав людини. Але, не зважаючи на новітні законодавчі зміни, в деяких закладах практика виконання покарань, умови тримання та ставлення персоналу до ув’язнених залишаються незмінними з радянських часів.

 Нагадаємо, що тільки завдяки змінам до законодавства заклади системи виконання покарань почали відкриватися для контролю з боку суспільства. Тепер важче приховати жорстокі та нелюдськи умови утримання, масові побиття, примушування до рабської праці, ненадання медичної допомоги, масові голодування та членоушкодженя засуджених на знак протесту проти свавілля адміністрації виправних установ.

Держава не спроможна подолати ці ганебні явища, що є неприйнятні в цивілізованому суспільстві. Тільки через низку рішень Європейського суду з прав людини щодо брутальних порушень Україною Конвенції захисту прав людини і основоположних свобод, а також систематичні візити без попереджень з жорстокими звітами до Уряду про порушення прав людини Комітету ООН проти катувань і Європейського комітету з питань запобігання катувань розпочався процес зміни законодавства щодо гуманізації системи виконання покарань.

Останнім часом медійний простір просто «розриває» хвиля інформації про реформування пенітенціарної системи – перехід від репресивно-каральної моделі до системи виконання покарань з людським обличчям та з пріоритетом захисту прав людини. Про ці чарівні перетворення з центральних каналів віщають вже всім відомі за останні два роки медійні персони. Найбільш пізнаваним є Денис Чернишов, який за розпорядженням Кабінету Міністрів України № 762р від 19 жовтня 2016 року призначений на посаду заступника Міністра юстиції України.

Пан Чернишов розповідає про далекоглядні плани в напрямку реформування тюремного відомства. Якщо переглянути хоч одну з безлічі передач на центральних каналах, в пересічного громадянина може скластися враження, що заступник Міністра, колишній працівник банківської сфери компетентний і до тонкощів переймається проблематикою тюремної галузі, щиро воліє реформувати відомство, перетворивши каральну, репресивну структуру колишнього «ГУЛАГу» на цивілізовану в’язницю європейського зразка.

В пам’яті залишаються гарні тези заступника Міністра про те, що для позитивних змін і реформування відомства потрібні добра воля керівників держави та роки плідної роботи, а головною проблемою є недофінансування. Від цього лиха – і неналежні умови, і необхідність шукати шляхів переведення осіб, що перебувають під вартою за рішенням суду, в належні умови, – особливо осіб, що тримаються в слідчих ізоляторах, умови тримання в яких набагато гірші ніж умови тримання засуджених, що відбувають покарання в місцях позбавлення волі. Зі слів Чернишова головним досягненням реформування тюремного відомства вважається створення і запровадження служби пробації, яка нібито в сукупності з іншими заходами, вжитими Мінюстом, має вирішити питання зміни ставлення засуджених до скоєння злочинів, ресоціалізації і соціальної адаптації після звільнення.

Проте чомусь пан Чернишов в своїх промовах залишає поза увагою, наприклад, питання «доброчесностісті» своїх перших заступників з харківської команди, які реально захопили керівництво в пенітенціарній сфері, – таких як пани Крикушенко О.Г., Мелюхов В.А. та інші.

Практика катувань, візити без попереджень, загони швидкого реагування.

Нагадаємо, що в далекому 2006 році Україна ратифікувала Факультативний протокол до Конвенції ООН проти катувань і зобов’язалась протягом року створити один або декілька національних превентивних механізмів по запобіганню катувань (НПМ). І тільки в 2012 році під неодмінним тиском громадськості був створений НПМ за моделлю «Омбудсмен +» (представник Омбудсмена + громадськість). Візити без попереджень в рамках НПМ почали відбуватися в усіх місцях несвободи, що реально вплинуло на превенцію катувань і жорстокого поводження.

В 2014 році через зміни до статті 24 КВК України почали здійснюватися візити без попереджень представників громадськості і журналістів в заклади системи виконання покарань. Ця тема стала публічною, приховувати порушення прав людини стало майже неможливим.

ДПтСУ, а згодом і Міністерство юстиції України, час від часу намагалися ініціювати законодавчі зміни, аби звузити повноваження представників громадськості і ЗМІ, передбачені статтею 24 КВК України: візити без попереджень, без обмеження часу і режиму, здійснювання фото- та відео фіксації, доступ до особових справ засуджених та інших документів, а також розповсюдження отриманої інформації, що стосується порушень прав людини.

Дана редакція статті 24 КВК України  не подобається керівникам пенітенціарного відомства, тому час від часу представники Мінюсту пропонують законодавчі зміни за для звуження положень статті 24 КВК України. Остання така спроба була здійснена під час розробки законопроекту про «Пенітенціарну систему» в профільному пенітенціарному Підкомітеті Верховної Ради України. Законопроект зареєстрований в парламенті за № 7337

Пропонувалося звузити можливість візитів без попереджень під приводом дотримання режиму та ускладнити акредитацію журналістів (при тому, що порядок акредитації мав би визначатися Міністерством юстиції). Іншими словами, лояльні до відомства ЗМІ мали б можливість безперешкодного доступу до установ, а незалежні – зась! Тільки завдяки шквалу критики з боку представників громадськості вдалося діючу норму закону залишити без змін. Чекаємо наступної атаки з боку Мінюсту.

Насправді ми так би нічого й не знали, що відбувається за гратами, якби не міжнародна спільнота, представники громадськості й журналісти. Брутальні порушення прав людини з боку держави були висвітлені у рішеннях Європейського суду з прав людини – таких як Давидов та інші проти України в 2010 році та Карабет та інші проти України в 2013 році. В цих рішенням мова йшла про масове побиття засуджених із застосуванням спеціальних підрозділів пенітенціарної служби швидкого реагування. Ці підрозділи використовувалися під виглядом обшуків для брутальних порушень прав людини – побиття й залякування, приниження честі й гідності. Не зважаючи на систематичну критику закордонних і українських експертів застосування спецпідрозділу швидкого реагування, який декілька років існував поза законом, в редакції Мінюсту законопроекту № 7337 пропонується узаконити цей підрозділ і наділити відповідними повноваженнями, в тому числі – проводити обшуки. Яскравим прикладом були останні події в Одеському СІЗО, де під виглядом запобігання правопорушень і проведення обшуку відбувалися масові побиття і залякування ув’язнених.

Служба розслідувань

6 січня 2017 року Президент України підписав Закон «Про Вищу раду правосуддя», в перехідних положеннях якого невідомо як з’явилися зміни до статті 216 Кримінально процесуального кодексу України (КПК) – без попереднього оприлюднення, без обговорення в профільних Комітетах Верховної Ради. Цими законодавчими змінами запроваджувалися слідчі підрозділи в пенітенціарній системі. Іншими словами, злочини, які вчиняються в середині системи виконання покарань, за новою нормою закону мав розслідувати спеціальний підрозділ Міністерства юстиції України. Ми критикували як зміст закону, так і порядок його ухвалення з брутальними порушеннями регламенту Верховної Ради України.

24 квітня 2018 року рішенням Конституційного суду України за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради з прав людини Валерії Лутковської діюча редакція статті 216 КПК України щодо створення слідчих підрозділів в пенітенціарній системі Міністерства юстиції визнана неконституційною.

Громадська рада

Початок «реформування» пенітенціарного відомства розпочався зі зміни табличок, де зазначалось, що тюремне відомство підпорядковане Міністерству юстиції України. Відбулися косметичні зміни в структурі та зменшення керівного кадрового складу.

Але зміна «вивісок» мала й негативні наслідки. До ліквідації Державної пенітенціарної служби України (ДПтСУ) в центральному апараті працювала громадська рада, що складалась з представників громадських організацій. Одним з критеріїв подачі заявки до складу ГР при ДПтСУ була правозахисна або благодійна діяльність та співпраця не менш ніж два роки з відповідним відомством. Члени громадської ради при ДПтСУ користувалися Положенням про громадську раду, як консультативно-дорадчого органу в сфері виконання покарань, а також, відповідно, статтею 24 КВК України щодо візитів без попереджень в заклади системи виконання покарань.

Після ліквідації ДПтСУ та створення громадської ради при Міністерстві юстиції кількість представників громадськості в ГР залишилася незмінною, при тому критерій співпраці з пенітенціарним відомством був відсутній, бо до сфери впливу Міністерства юстиції відносяться крім пенітенціарної галузі ще й нотаріат, служба поховання і багато інших державних структур, тому до складу ГР при Мінюсті увійшли представники громадськості з величезним діапазоном громадської активності в різних сферах. Наскільки відомо автору, представниками новообраної ГР при Мінюсті не було здійснено жодного візиту без попереджень у пенітенціарні заклади.

Застосування статті 391 КК України і запровадження ст.391.1

Вже багато написано з приводу недопустимості ганебної каральної радянської норми «розпишись за новий строк». Ще з 2011 року ми вимагаємо її скасування: "Дзеркало тижня" 

Законопроект за №2708 був зареєстрований в парламенті, але не пройшов навіть перше читання. Депутати блокували трибуну, та їм не було діла до якихось там зеків, яким за кримінальним кодексом до основного строку покарання за порушення режиму (такі як непоголене обличчя, без дозволу зміна спального місця, нетактовна поведінка) загрожує кримінальне покарання до трьох років позбавлення волі. В останній свій візит до України Європейський комітет із запобігання катуванням звернув свою увагу на практику застосування статті 391 КК і в своєму звіті категорично зазначив про неприпустимість такої норми.

Депутатам не відомо про те, що за статтею 391 КК кожного року десятки засуджених переслідуються в кримінальному порядку з покаранням до трьох років позбавлення волі за скарги на дії (бездіяльність) персоналу виправних закладів. І така практика є сталою.

Останні ганебні переслідування за ст.391 КК України – це справа Мазура: з виправдувальним вироком суду і апеляцією прокуратури з вимогою притягнення до відповідальності за відмову від прибирання карцеру (через три роки після події «злочину»!). А колишній засуджений вже на волі після закінчення терміну відбування покарання. Навіть суд визнав, що відмова від прибирання не є складом злочину: "Права людини в Україні"

Проте в Міністерстві юстиції попри декларації про тюрму з людським обличчям свідомо і принципово не бажають бачити очевидні речі – це неприйнятність застосування статті 391 КК України, яке протирічить навіть засадам кримінального кодексу, бо в законі чітко зазначено, що тільки кримінально-карані діяння підпадають під дію цієї статті. В даному ж випадку мова йде про преюдицію. Тобто кримінальне покарання за скоєння дисциплінарних проступків, що є неприпустимим навіть з точки зору юридичної чистоти закону. Міністерство юстиції замість того, щоб відмовитися від цієї ганебної норми, яка невідомо як перекочувала з радянського кримінального кодексу, в законопроекті №7337 пропонує доповнити її новою нормою статті 391.1, яка також містить в собі дисциплінарну преюдицію і пропонує кримінальне покарання вже не тільки стосовно засуджених, що відбувають покарання, а ще й їхніх рідних за передачу заборонених предметів.

«Монастир страждань»

Цей заклад – Замкова виправна колонія (ЗВК) №58 – відомий не тільки в Україні, а й в цілому світі, як «монастир страждань», в якому час від часу відбуваються масові акції непокори з боку засуджених проти брутальних порушень прав людини з боку персоналу.

25 жовтня 2017 року в офісі Уповноваженого Верховної Ради з прав людини відбулася робоча зустріч представників громадськості з представниками Адміністрації Президента, Генеральної прокуратури, Міністерства юстиції, Уповноваженого Верховної ради з прав людини. Продемонстровані відеоматеріали й виступи представників НПМ зі свідченнями про неприпустимі умови тримання засуджених, а також фіксація під час візиту 11 градусів тепла в зимовий період в одній із камер, в якій засуджений відбував дисциплінарне стягнення.

За підсумком зустрічі Міністерству юстиції спрямовані пропозиції про ліквідацію ЗВК-58 як територіальної одиниці пенітенціарної служби до 1 січня 2018 року, принаймні реорганізацію кадрового складу персоналу закладу. Проте замість адекватної реакції з боку держави на систематичні порушення прав людини в ЗВК-58 керівництвом пенітенціарного відомства було влаштоване показове виїзне засідання з нагородженням керівників ЗВК-58 за сумлінну працю.

Нагадаємо, що 21 жовтня 2015 року десять офіцерів ЗВК-58, а саме: Василь Мокринський, Роман Франківський, Андрій Бродюк, Олександр Малиновський, Максим Крикун, Андрій Камінський, Віталій Зведенюк, Дмитро Іващенко, Ігор Остапчук і Сергій Цимбалюк за наказом заступника начальника ДПтСУ в Хмельницькій області Володимира Бойчука прибули до Хмельницького СІЗО нібито для підсилення наряду конвоювання ув’язнених, де був по звірячому забитий на смерть громадянин України Андрій Данилюк. Тільки в області голови експерти нарахували близько 19-ти поранень, завданих тупими предметами. З десяти представників персоналу ЗВК-58 до кримінальної відповідальності притягнуто тільки двоє за частиною 2 статті 121 (нанесення тілесних ушкоджень, що спричинили смерть) Роман Франківський і Василь Мокринський, які навіть не відсторонені від займаних посад під час судового слідства, а навпаки отримали підвищення за сумлінну службу.

Останні новини, отримані з Хмельницького СІЗО, стосуються діяльності заступника начальника ЗВК-58 Василя Мокринського – підсудного по справі вбивства Данилюка. Засуджений Петровський, який відбуває покарання у ЗВК-58, ром за національністю, який майже не вміє читати і писати, протягом останніх років неодноразово оголошував голодування і скоював акти самокаліцтва з метою привернути увагу до дій (бездіяльності) персоналу закладу, неналежні умови утримання, ненадання медичної допомоги, необґрунтовані дисциплінарні стягнення. За такі дії Петровський був визнаний злісним порушником режиму утримання і притягнутий до кримінальної відповідальності за статтею 391 КК України.

Розгляд кримінальної справи відбувався у виїзному судовому засіданні в ЗВК-58. Петровський не став апелювати до суду, погодився зі звинуваченням без права на оскарження вироку в апеляційному суді і отримав до основного терміну покарання додаткові 4 місяці. При тому перебуваючи в статусі обвинуваченого, підсудного Петровський неодноразово піддавався дисциплінарним стягненням у вигляді поміщення до дисціплінарного ізолятора (ДІЗО) (сира і холодна камера в підвальному приміщенні монастиря) за відмову від двогодинного відпрацювання на благоустрій колонії. До речі такі відпрацювання передбачені в правилами внутрішнього розпорядку (ПВР) для засуджених, а Петровський перебував в статусі обвинуваченого, підсудного, а ПВР СІЗО такі відпрацювання не передбачені.

Петровський скаржився на те, що 18 травня 2018 року коли він перебував в камері №4 ДІЗО ЗВК-58 в сусідніх камерах відбувалися ремонтні роботи і запах фарби наповнив не провітрювану камеру до нестерпного стану . В камері відсутня вентиляція, і під час ремонтних робіт через сморід від фарби людина перебуває в камері в нелюдських умовах . Петровський на знак протеста проти таких умов утримання і безпідставного дисциплінарного покарання оголосив голодування.

Після цього 18 травня в приміщення камери №4 ДІЗО, де утримувався Петровський, зайшли представники адміністрації закладу Цимбалюк, другаособа за прізвиськом «Морда» і «Леонідович». Представники закладу під виглядом обшуку вилучили всі речі в камері №4, а також в сусідніх камерах, де засуджені відбували дисциплінарні стягнення, були вилучені всі речі і документи у осіб, що висловлювали скарги на дії (бездіяльність) персоналу.

Петровський на знак протесту оголосив голодування, а 23 травня перерізав собі вени. 24 травня відбулася комісія під керівництвом начальника колонії Новосядлова для накладення дисциплінарних стягнень. До засудженого Петровського за членоушкодження і голодування (бо голодування і членоушкодження відповідно до ПВР вважаються порушеннями режиму утримання і підлягають дисциплінарному покаранню) в черговий раз було накладено дисциплінарне стягнення. Після цього Новосядлов звернувся до Петровського з прощальним словом, оскільки після ухвалення судом рішення обвинуваченому по статті 391 КК України засудженого мають перевести в інший заклад відповідного рівня безпеки для подальшого відбування покарання, побажав більше не попадати в ЗВК-58 і надав розпорядження провести профілактичну роботу з засудженим. На распорядження керівника закладу Новосядлова черговий помічник начальника колонії Остапчук, а також Мокринський, «Леонідович», Цимбалюк і психолог завели Петровського в кімнату для проведення обшуків, роздягли догола, а Мокринський (підсудний по справі вбивства Данилюка) одягнув білий халат з червоним хрестом. Офіцери колонії довго знущалися і принижували рома, а наостанок кинули його на живіт, і Мокринський гумовим кийком почав гамселити Петровського по сідницях.

 Після етапування до Хмельницького СІЗО Петровський викликав наряд поліції і лікарів, які зафіксували тілесні ушкодження на сідницях засудженого. Родичі Петровського звернулися із заявою про злочин і вимагають внести відомості до ЕРДР.

Голодування і примусове годування

На знак протесту проти умов утримання і побиття засудженого Петровського засуджені ЗВК-58 Ляшенко И., Пойденко А., Маляренко А., Чиркун А., Михайлов О., Пономарев А., Севастьянов А. з 24.05.2018 року оголосили голодування.

ЗВК-58 лідирує серед виправних установ за кількістю випадків масового голодування засуджених. Такі акти непокори керівництво установи придушує через судові рішення про примусове годування. Останнім часом судами були проголошені вісім рішень про примусове годування засуджених ЗВК-58.

Разом з тим є вже низка рішень Європейського суду з прав людини про порушення статті 3 Конвенції (катування) саме через неприпустимий спосіб примусового годування.

Дисциплінарні стягнення

Нещодавно Ізяславський районний суд Хмельницької області постановив виплатити з державного бюджету засудженому ЗВК-58 50 тисяч гривен за моральні страждання.

У позові про відшкодування моральної шкоди, завданої посадовою особою органу державної влади, позивач пояснив, що 29 березня 2016 року за постановою начальника колонії його на 31 день помістили до приміщення камерного типу. Проте 22 червня цього ж року Ізяславський райсуд постанову керівника державної установи скасував, таку ухвалу визнали правомірною й судді апеляційного суду області. Тож позивач наголошує: його незаконно цілий місяць утримували у камері з неналежними санітарно-гігієнічними умовами та ще й заборонили побачення. Тому, вважає, з начальника колонії слід стягнути моральну шкоду. І суд з ним погодився.

Конкурс доброчесності

Як фінальний акорд реформ від Мінюсту публічно оголошено про перевірку доброчесності для керівників пенітенціарних закладів:

«Очищення системи – одне з найголовніших завдань Міністерства юстиції як Міністерства справедливості, яке ніколи не втратить своєї актуальності. На цьому ми наголошували від першого дня реформування, тому значно підсилили як роботу оперативних підрозділів, так і внутрішньої безпеки, щоденно перебуваючи на варті закону.

Відсьогодні ми розпочинаємо додатковий етап екзаменування – вже анонсовану перевірку доброчесності керівників установ виконання покарань. Для нас важливо надати саме публічну оцінку кожному з керівників, і зробити це не лише один раз, а щорічно. Адже перевірка доброчесності – це не лише механізм покарання, який дозволить нам виявляти недобросовісних та корумпованих керівників, щорічна перевірка, насамперед, – механізм стимулювання.

Комісія доброчесності вже отримала анкети 128 керівників, ще шестеро осіб з поважних причин не подали документів, їх перевірка буде проведена пізніше. Нагадаю, що рішення щодо продовження або не продовження співпраці з керівником прийматиме Комісія відповідно до співбесіди та результатів можливого службового розслідування.»

Питання в тому, хто проводитиме цю перевірку на доброчесність і хто визначатиме порядок і умови цієї перевірки?!

За даними з сайту Мінюсту наказ про затвердження Порядку проведення перевірки доброчесності керівників органів і установ Державної кримінально-виконавчої служби України підписаний керівником Апарату ДКВСУ О.Г. Крикушенком.

Наказ про затвердження складу комісії від 16 травня 2018 року також підписаний Крикушенком.

і, відповідно, керівником комісії по перевірці доброчесності обрано – кого? – здогадайтесь! Так, звичайно, пана Крикушенка. Саме за його керівництва і його харківської команди відбувається вся ця профанація перевірки доброчесності, за якою нам доводиться спостерігати.

Бо перш за все питання щодо доброчесності виникають до самого керівника Адміністрації ДКВСУ пана Крикушенка.

Після оприлюднення 26.02.2018 року в ефірі телеканалу ICTV  під назвою: «Як живуть начальники виправних закладів. Тюремні феодали» в програмі «Більше ніж правда» інформації про непропорційність статків чиновника з державньою платнею пан Крикушенко разом з своєю командою пішов на підвищення і був переведений на посаду в.о. керівника Адміністрації ДКВСУ:

При тому, що антикорупційні активісти Харківщини проаналізували декларації чиновника за останні роки і з’ясували, що родина Олександра Крикушенка володіє елітними автівками, нерухомістю та має сотні тисяч доларів готівки.Про це стало відомо з Єдиного державного реєстру прав на нерухоме майно. Цікаво, як змінювалася декларація Крикушенка за останні роки.

В електронній декларації за 2015 рік головний харківський тюремник вказав, що мешкає у будинку дружини – Надії Крикушенко – в Бабаях площею 367,2 кв.м. та має автомобіль TOYOTA LAND CRUISER 150 2013 року (придбав за 47 тис.
дол.). При цьому його зарплата за рік складала 155 тис. грн., а дружина жила на пенсію – 22 тис. грн./рік.

В 2016 році Крикушенко розводиться з дружиною та вже не вказує її у декларації. Його дохід за рік вже становить близько 500 тис. грн. Крім того, готівкою в нього з’являється 355 тис. грн.

https://declarations.com.ua/…/nacp_6e84e56f-8ddc-49c9-8660-…

Цю декларацію він подав у грудні перед звільненням з посади начальника управління Державної пенітенціарної служби України в Харківській області. Після звільнення він подає ще одну декларацію, де з’являються дві нові земельні ділянки, які він використовує: одна в Бабаях, друга – у елітному селі Коропове Зміївського району. Крім того, в нього вже з’являються 25 тис. дол.

https://declarations.com.ua/…/nacp_a7362d7c-f030-4bfc-b933-…

І це еще не все. Виявилося, що разом з Крикушенко у будинку мешкає Олена Шемет, яка займає посаду начальника Основ"янського районного сектору Харківського міського відділу з питань пробації. Шемет володіє автомобілем TOYOTA LAND CROUSER 150 2015 року випуску, тобто навіть кращим, ніж у керівника. При цьому в 2016 році весь її доход складається від соціальної допомоги при народженні дитини та одинокій матері. При цьому на банківських рахунках Шемет знаходяться понад 120 тис. дол.

https://declarations.com.ua/…/nacp_2a04bf1a-c05c-4701-b8ab-…

24 липня 2017 року Шемет ще купує NISSAN LEAF 2013 року. Вона вказує, що автівка їй обійшлася у 142 тис. грн. Гарна сума, щоб не потрапити під фінмоніторинг.

https://public.nazk.gov.ua/…/3ce6df25-843b-4fa5-a4c9-740aff…

При цьому, за словами Шемет, гроші їй подарувала Надія Крикушенко, яка жила лише на пенсію в 22 тис. грн. на не мала заощаджень.

https://public.nazk.gov.ua/…/5630209c-449f-4e00-ab52-9ca9b9…

Ось такі чудеса доброчесності в Кримінально–виконавчій сфері.

Автор: Андрій Діденко; Харківська правозахисна група (ХПГ)