Голова Одеського облсуду А.Луняченко: “СУДОВОЇ ВЛАДИ ПРАКТИЧНО НЕМАЄ”

Анатолій Луняченко безперервно працює суддею 27 років, а Головою Одеського обласного апеляційного суду — з 1978 року. З висоти свого досвіду він стверджує: „В Україні нині думають одне, говорять друге, роблять третє”… Процес холуйства і ліцемірства нині перевищив навіть застойні радянські часи”.

Про проблеми суддів одесського регіону, резонансні справи, що розглядаються на Одещині, а також про лицемірство та холуйство читайте в інтерв”ю з Головою Одеського обласного апеляційного суду Анатолієм Луняченком.

Давайте поговоримо про проблеми суддівства на прикладі одеського регіону.

Анатолій Луняченко: — Якщо говорити про технічний бік справи, апеляційний суд Одеської області нині — серед найкраще забезпечених. Нам вдалося відбудувати приміщення, створити належні умови.

Важко вирішується питання в районних судах, але ми робимо необхідні кроки і в зв”язку з адміністративно–територіальною реформою в Одесі мають статися позитивні зміни.

Але, щодо загальних умов роботи, в тому числі умов пов”язаних з законодавчим, матеріальним, політичним забезпеченням, тут ситуація не просто жахлива. Можна говорити про те, що всі перелічені умови практично відсутні.

Головна проблема в тому, що ми більш ніж на 60 відсотків працюємо у законодавчому полі, створеному за часів іншої формації, в абсолютно іншій державі.

У питаннях матеріальних ми як були на залишковому принципі? так на ньому і залишаємося, ситуація навіть погіршується.

З політичної точки зору можу сказати, що за великим рахунком судової влади у нас немає. Це якщо говорити відверто. Є робота судів, але вона ґрунтується не на системі закономірностей, які мають бути, а на консерватизмі переважної більшості суддів, на мужності, на звичці працювати і не порушувати Закон, дотримуючись нейтралитету.

— Чи існує реально незалежна судова гілька влади в Одесі та області?

— Вище я говорив загально про ситуацію в Україні. Зараз скажу: Одеська область не є виключенням.

Серед суддів Одеської області чимало справжніх професіоналів. Але ж чимало й таких, хто не здатен працювати на цій посаді. Тим не менш, вони працюють, оскільки інших немає. Кадри не падають з неба. Суддею може стати не кожна людина, бо для такої роботи окрім професійних потрібні певні людські якості.

Навіть у Конституціях деяких держав передбачені норми, згідно з якими суддею не може стати людина із розвинутою схильністю до помсти, злості, заздрості і таке інше. Це записано, приміром, у Конституції Індії. У багатьох країнах це правило реалізується. Україні до цього як до Києва пішки. Але ж це є дуже важливим.

— Я хотів би згадати події навколо минулих виборів мера Одеси. Чув, що Вища Рада Юстиції висловила занепокоєння з приводу порушень, яких припустився суддя Пислар у Жовтневому райсуді Одеси, коли розглядався позов екс-кандидата на посаду міського голови Едуарда Гурвіца. Чи було зроблено висновки щодо діяльності цього судді?

— Я не бачив жодного офіційного документу від Вищої Ради юстиції, де б ставилося питання про притягнення будь-якого судді, в тому числі і Писларя, до дисциплінарної відповідальності. Може воно є, але я його не бачив.

Мабуть історія не знала ще такого випадку, коли б за умов не скасованого рішення, суддю можна притягли до відповідальності. Це нонсенс. Для цього слід скасувати рішення.

З іншого боку маємо парадокс: українським законодавством не передбачене оскарження рішення на кшталт того, що ухвалив суддя Пислар. Закон є Закон і ми не можемо його порушувати.

Я бачу у цьому величезну несинітницю.

— І ще про один актуальний резонансний процес. В Одеському обласному суді розглядається справа Мар”янчука. Деякі правозахисники висловлюють занепокоєння тим, що процес аж надто затягнувся. І на цьому тлі вбивають і залякують людей, які могли б розповісти у суді багато цікавого.

— Стосовно затягування цього процесу є причини суб”єктивні і є об”єктивні.

Говорячи про причини об”єктивного характеру, зазначу: українське законодавство надає змогу учасникам процесу свідомо й безкарно затягувати процес. Якщо така мета стоїть, її можна досягти, не докладаючи значних зусиль.

У справі Мар”янчука деякі обвинувачені мають п”ятеро адвокатів. Тут навіть коментарі зайві. Один захворів, інший кудись поїхав, третій ногу зламав – і справа стоїть на місці.

Є ще багато інших об”єктивних чинників, які на превеликий жаль, призводять до затягування цього судового процесу. Але розгляд триває і триватиме надалі.

Тепер щодо суб”єктивних причин. Навколо цієї справи дуже багато емоцій. Визнаю і млявість самих суддів. Звикли вони, вибачте, сидіти і колупатися.

Я веду постійні консультації із суддями і тримаю все під контролем. Ми робимо все, щоб ця справа просувалася до логічного завершення.

— Тим не менш, доводиться чути багато нарікань. Кажуть, що прокуратура свою роботу виконала і тепер все залежить від суддів. Це правда?

— Якби якість зібраного матеріалу відповідала Закону… На превеликий жаль, якість роботи слідства дуже низька. Те саме можу сказати про роботу розшуку.

Наскільки мені відомо, Колегія, яка розглядала питання якості дізнання і роботи органів слідства, не знайшла нічого кращого як покарати заступника прокурора області, що відповідає за підтримання обвинувачення і роботу прокуратури та суду.

— Можливо, ця справа обростає чутками через те зокрема, що на слухання не допускають журналістів? Але ж Конституція цієї заборони не передбачає.

— Допускати чи не допускати журналістів є особистою справою учасників процесу і самих суддів. Я не можу у це втручатись.

Стосовно існуючого занепокоєння щодо небезпеки для тих, хто пише і цікавиться справою Мар”янчука, це має під собою грунт. У мене є підстави це стверджувати.

Скажу коротко: за наявними у мене даними, бути присутніми у залі судового засідання всім учасникам процесу є вельми небезчним. Зважте: ми живемо у дуже важкий, я б навіть сказав, у жахливий час. Між тим, судді, які ведуть цю справу, відмовилися від охорони, хоча ми на цьому наполягали.

Приміщення суду, де триває цей процес, посилено охороняється. Наголошую: воно охороняється не стандартно, навіть із залученням снайперів.

Наше занепокоєння щодо рівню небезпеки для учасників процесу не є перебільшенням. Ми пам”ятаємо, що траплялося зі слідчим Климович. Ми знаємо і про так звану втечу зі слідчого ізолятора одного з обвинувачених у цій справі…

Я думаю, що журналісти ще будуть присутні на цьому процесі, коли розпочнуться судові дебати. Але, вирішить це головуючий у справі.

— Чи безпечно почуваються сьогодні судді в Одесі? Ми знаємо про розстріл серед білого дня Голови арбітражного суду Бориса Віхрова. Вбивці та замовники досі не знайдені…

— Я особисто двічі чув від високих посадовців МВС, що вбивство Віхрова розкрите.

Де? Чому в такому разі немає підсудних?

— Звичка кидатися словами й обяцянками, а потім їх не виконувати – це типова ознака багатьох українських високопосадовців, особливо з силових структур.

Ігор Столяров, Одеса

Читайте также: