А СУДЬИ – ГДЕ?

Довольно часто к нам в редакцию приходят письма, лейтмотив которых можно выразить словами “А судьи кто?”. В них рассказывается о том, какие не хорошие встречаются порою судьи. Злые, раздраженные, несправедливые, продажные и так далее в том же духе. С некоторыми утверждениями этих писем, проведя собственное расследование можно согласиться, с некоторыми – нельзя. Но сегодня мы хотим поставить вопрос иначе. Мы хотим спросить: “А судьи – где?” Зайдите в любой украинский суд, кроме, пожалуй Печерского и Оболонского в Киеве и вы увидите старую тесную, холодную контору, где негде упасть яблоку и очень трудно жить Фемиде. Для нее там просто не осталось места. Чтобы не быть голословными, приводим в оригинале письмо судьи Шевченковского районного суда города Киева Юрия Кухалейшвили к народному депутату георгию ОмельченкоШановний п. Омельченко !

Моє звернення на Вашу адресу викликане занепокоєнням ситуаціїєю, що склалося в нашому суді.

Перевантаження на роботі час від часу виводить моїх колег з робочого ритму, а тому постає питання про організацію роботи суддівського корпусу та об’єктивно непосильного навантаження на кожного з нас.

Згідно з аналізом роботи суддів загальної юрисдикції у 2003 році / за даними судової статистики, Вісник Верховного Суду України № 5 / 45/ 2004 рік/’ — » порівняно з 2002 р. з 99 до 110 зросла кількість справ та матеріалів, які щомісяця надходили на розгляд одного судді місцевого суду».

Для порівняння : в 2000 р. їх / справ і матеріалів / було — 50, в 2001 р. — 76, в 2002 р.- 101, в 2003 р. — 113 /, по Києву — 126 в 2003 р., /121 в 2002 р./, що займає 5 місце по Україні.

Між тим до судді військового місцевого суду в 2003 році щомісяця на розгляд надходило 15 справ і матеріалів усіх категорій, як і в попередні роки.

При цьому м. Київ щодо завантаженості в Україні посідає 4 місце.

Цілком зрозуміло, що по м. Києву одні з найзавантаженіших -районні суди Печерський та Шевченківський, як центральні.

Переформування адміністративно-територіального поділу м. Києва призвело до того, що наш районний суд обслуговує більш, ніж 400 000 громаду киян , / при тому, що середньостатистична кількість населення на одного суддю в 2003 році становила 6, З тис. там же./

При цьому спостерігається чітка тенденція до подальшого росту кількості справ.

Наш суд на даний час збільшений майже вдвоє / з 15 до 28 осіб/ -питання перенавантаження не вирішене.

Навантаження на кожного з вас складає 8-10 справ на день / а інколи і до 20 !!! /, що, погодьтесь, занадто. Науково розроблених норм навантаження на одного суддю не існує, питання щодо продуктивності нашої роботи / з боку різного роду перевіряючих / -суперечливе , а тому кожному з нас / щодо якості і строків розгляду справ / важко довести фізичну неспроможність встигати за вимогами дня.

Крім того, збільшення кількості суддів не означає, що наша праця використовується продуктивно, тобто всі ми — день в день маємо можливість чітко дотримуватися графіку розгляду справ , т.д…

Нікого не цікавить, що кожен з нас жива людина , ми хворіємо, хворіють наші діти, беремо участь в колегіальному розгляді справ, перебуваємо у відпусках .

До цього слід додати збільшення навантаження на кожного з нас кількості розгляду справ у колегіях.

Окрема проблема в статусі нашого суду, / як модельного / в частині прийому громадян не суддями, а консультантами. З одного боку — це полегшує психічну та фізичну навантаження, з другого виникають питання щодо якості скарг та заяв які, як правило, потребують переробки, займають час для виправлення їх недоліків , забирають дорогоцінний час.

Тим більше, що при цьому фізично неможливо виконувати існуючі процесуальні нормативи своєчасного розгляду справ. Одне те, що ми , через великий обсяг роботи, вимушені призначати справи до слухання / з дня їх надходження / через 1,5-2 місяці — є ненормальним явищем.

При такому навантажені фізично неможливо в спокійній обстановці якісно вивчити справу, відповідну літературу, дати оцінку доказам, написати рішення, яке потребує часу, зосередженості, виваженої уваги.

І все це при тому, що крім безпосередньої роботи по організації та ведення процесу — існує маса іншої, не менш важливої роботи : прийом громадян, телефонні дзвінки, поточна дрібна робота / ознайомлення з різного роду документами, пошта, заяви, скарги громадян, апеляційне та касаційне провадження /.

Те, що мої колеги завдяки відповідальному ставленню до виконання своїх професійних обов’язків / — » зі шкури лізуть «, аби встигати переробити свою роботу, не повинно означати, що для нас не існують трудові гарантії меж робочого часу, передбаченого КпЗП України.

Не секрет, що наш робочий час закінчується далеко не о 18 год, а кожна субота / а то і неділя / — робоча , не кажучи про секретарів та помічників судді , які перебувають ще в гірших умовах та отримуююсь мізерну заробітну плату нижчу прожиткового мінімуму.

Між тим, відповідальність за якість їх роботи не менша, ніж у судді.

Я мовчу вже про те, що, виходячи у відпуску , як правило , кожен з нас перебуває на робочому місці мінімум тиждень, а то і більше.

Окремої уваги заслуговує питання своєчасної виплати відпусних, які виплачуються несвоєчасно, затримують вихід у відпуску. Про премії ми взагалі забули, коли їх бачили.

Вирішення питань судочинства, крім обсягів, нерозривно пов»язаний з умовами роботи суддівського корпусу.

Свого часу будинок Шевченківського районного суду м. Києва був розрахований для роботи на 7 суддів з відповідним технічним персоналом. Зараз нас 28.

Робочі приміщення деяких з нас складають площу 5-8 кв.м. На цій «території» містяться : суддя, помічник, секретар с/з.

Окреме питання — «таємниці» нарадчої кімнати… Як можна забезпечити таємницю нарадчої кімнати в разі складання рішення / вироку/, що потребує значного часу ?

Куди діти помічника, секретаря судового засідання ? Тісність робочих кабінетів, постійна робота кожного з нас з комп»ютером і , відповідно з шкідливим електромагнітним випромінюванням, погіршенням зору , питання психологічної сумісності , дрібні нагальні виробничі проблеми та негаразди навряд чи сприяють здоровій атмосфері при вирішенні судових справ.

Крім того, гостро стріть питання приміщень для розгляду судових справ.

В нашому суді на 28 суддів є тільки 6 залів с/з, що надзвичайно мало.

І лише 2 з них облаштовані аудіозаписуючою апаратурою, яка весь час виходить з ладу. Зали судових засідань постійно зайняті,- в разі необхідності використання аудіозаписуючої апаратури — черга, графік розгляду справ — зривається, нарікання громадян — неминучі. Не менше нарікань викликає у громадян вимушений розгляд справ в кабінетах суддів, що юридично неприпустимо. Сісти — і то ніде.

Не кажучи вже про безумовне приниженості гідності громадян, які вимушені захищати свої права, перебуваючих в таких умовах.

Повертаючись до питання матеріальних та побутових умов нашої роботи, наголошую на тому, що на даний час ніякого забезпечення належних умов роботи судів — не існує.

За таких умов — чекати від суддівського корпусу 100% якості роботи, дотримання строків розгляду справ, інших умов якісного здійснення правосуддя — неможливе, наскільки б часто дисциплінарні комісії не притягали нас до відповідальності.

За умов, в яких судова система працює з перенавантаженням,-неминучі окремі негаразди, брак в роботі.

Почуття постійного стресу, викликане тяжкою працею судді, перевтомою, складністю нашої роботи, постійний страх бути притягненим до дисциплінарної відповідальності і бути позбавленим улюбленої справи — в свою чергу викликає додаткове психологічне навантаження.

Де взяти час для підвищення професійного рівня для належного вирішення питань правосуддя , коли найзаповітнішою мрією є просте людське бажання виспатися.

Крім того, за результатами роботи нашого суду, мене та ще 4 моїх колег в вересні ц.р. викликають на розширене засідання Президії Верховного суду України та Ради Суддів України.

Звичайно, що без оргвисновків та відповідних дисциплінарних проваджень не обійдеться. А за що ?

Таким чином, виходячи зі сказаного вище можна зробити висновок про те, що наша судова система на даний час не готова до вирішення питань сьогодення, не пристосована до реалій життя, вимагає нових, радикальних підходів для її вдосконалення. Більше того, ситуацію, що склалася, я розцінюю, як небажання владних структур якісно переорганізувати судову систему, посягання на основну засаду судочинства — її незалежність.

З повагою, Кухалейшвілі Ю.Л.”

Комментарии как говорится, излишни.

«УК»

Читайте также: