Персони

Балога і «братва». Розкрадена «Швейцарія». «Польові дослідження» закарпатської мафії-6

Published 15 Січня 2008

У команди «демократів і патріотів» Віктора Ющенка бурхлива діяльність клану Балоги на ниві пограбування рідного краю жодної «дискомфортної роздвоєності» не викликала. Навпаки. Саме після перемоги «помаранчової демократії» клан мукачівських феодалів остаточно встановив свою диктатуру на теренах Закарпаття. Ще жорстокішу і брутальнішу за першу «еру Балоги». І саме «послідовний реформатор», «прихильник прозорої економіки та публічної демократії» пан Віктор Ющенко підніс свого «барвистого» кума до рангу міністра, а відтак — до висоти керівника Секретаріату Президента держави. Якщо такі кадри тримають в своїх загребущих руках найвищу владу в державі, то не варто і дивуватись, що Україна стала заповідником «державного бандитизму» в Європі. А починалося все з таких маленьких бариг, які тишком-нишком докралися до найвищих державних посад. Не шкодуючи навіть горя і лиха людського. Так, як це робили закарпатські «барвобарони», наживаючись навіть на повені. Читайте, будь ласка.

ЧОРНА РАДА

Газета «Вісті тижня», серпень, 2001 рік:

«Для політичного і громадського життя нашої області дуже характерним є старий-старий «бойовий клич»: «Закарпаттям мають правити закарпатці!», Цілком правильно! Згоден!

Але не згоден з тим, що Закарпаттям мають правити будь-які закарпатці, без огляду на їхні ділові та моральні якості. Тобто, якщо критерій «НАШ ХЛОПЕЦЬ» буде єдиним і вирішальним у кадровій політиці регіону, то ми «заїдемо так далеко», як… уже «заїхали».

Від самісінького найпершого дня незалежності України Закарпаттям правили, до речі, не негри, не австралійці і навіть не «москалі», а виключно «НАШІ ХЛОПЦІ» — пани Михайло Країло, Сергій Устич, Іван Іванчо і, нарешті, Віктор Балога. Переважна більшість народних депутатів у Верховній Раді держави аж до останнього часу також були закарпатцями. Про обласну, районні, міські, селищні та сільські ради і говорити навіть не варто!..

Але ж саме вони, оці «наші хлопці» і довели Закарпаття «до ручки». Саме вони і пальцем не поворухнули, аби врятувати не лише промисловість, але й славетну санаторно-курортну базу Закарпаття, туристичний комплекс і т.д. Навпаки, під шумок балачок про «Закарпатську Швейцарію» саме «наші хлопці» продавали санаторії та турбази «чужим хлопцям» з Києва, Дніпропетровська, Донецька, з Росії, Угорщини, Словаччини — звідусіль, аби лише добре платили (не до бюджету, а до кишень «наших хлопців», звичайно ж). Саме вони, «наші хлопці», поховавши свої особисті капітали по закордонних та офшорних банках (лише частково вклавши ці капітали у свої ж розкішні вілли та «мерседеси»), роками не бажали вкласти бодай копійку в освоєння мінеральних джерел, а відтак просто «загнали» ці джерела «прибульцям». Коли ж ці «прибульці» поставили не закарпатські родовища «бульбашкового золота» новітнє устаткування та почали качати з нашої землі свої власні прибутки, то «наші хлопці» враз схаменулися. Здійнявся страшний гвалт, що «мінеральне золото» захопили «чужинці». Та не захоплювали вони нічого, панове! Самі ж і віддали! Власноруч! За копійки, звісно. Але ж «за копійки» — негайно і до власної кишені до того ж…

В освоєння закарпатських лісів та у славетну меблеву і деревообробну промисловість вкладати кошти також ніхто з «наших» не поспішав. Навпаки, навіть керівники колишнього «Закарпатлісу», «Лісбанку» та провідних меблевих і лісокомбінатів області похапцем «заганяли» все, що «погано лежало», і притьмом заховали викрадені кошти в Будапешті, Празі, у Відні і навіть у Парижі та у США. «Лісбанк» примудрився двічі «загнати» Великоберезнянський «Яворник» і Свалявський лісокомбінат болгарам, а відтак американським і загадковим «офшорним» інвесторам. Принагідне «загнали» і 80 процентів лісів, що споконвіку ростуть на схилах наших Карпат. Тепер кричимо, що наші ліси і деревообробні підприємства «захопили чужинці». Не «захопили», панове! Самі ж їм до рук і віддали!.. В принципі, задаремно!!! Неначе п’яниця, який тягне з власної хижі останнє рядно, аби нашкребти грошей на пляшку. Хто ж винуватий найперше і найбільше? Той, хто купив це «останнє рядно», чи той, хто «потяг його з хижі», аби продати? Як на мене, то той, хто продав… Бо продавав він (вони) не «рядно з хижі», а власну землю і власний народ, тобто нас з вами — «чорних людей».

І це далеко не «творча фантазія» і не перебільшення. Закарпатці аж занадто дорого заплатили за свої ж рідні ліси, продані «нашими хлопцями» не для нашої, а для їхньої вигоди. Не «наші хлопці» з Влади, а ми з вами розплатилися перед Богом і рідною землею за зраду «наших хлопців» нашій землі. Повінь! Одна… Друга… Кілька «допоміжних» межи ними. А за повенями — Горепад! Самі гори зрушили з місця і поповзли на оселі своїх нерозумних синів. На жаль, не на ті оселі, і не на тих синів. Постраждали не ті, хто продавав, а ті, КОГО ПРОДАВАЛИ.

І постраждали більше, аніж я собі то уявляв до тепер…

Ми всі чули настирливі розмови про те, що закарпатців, постраждалих від повені (1998-1999 pp.), нахабно обдурили при виплаті компенсацій на відбудову знесеного повінню та зсувами житла. Але розмови про те, що «ВЛАДА ДУРИТЬ», стали в нашому житті вже настільки звичними, що особливої тривоги ці чутки просто не викликали. Та й попередня «владна команда» молодих підприємливих керівників області на чолі з Віктором Балогою щиро викликала довіру. Вони навіть викликали співчуття: такий важкий тягар скинув на їхні плечі попередник, пан Сергій Устич. Та ще й оця «партійно-громадянська війна» з київськими олігархами… Олігархів не любить ніхто, отож «команда Балоги», яка пішла проти них, негайно здобула симпатії та підтримку у більшості закарпатців (в тому числі — і у нас).

Аж, раптом, днями до нашої редакції надійшов лист. Про що? Та про те, як пограбували наших людей. І не просто «наших людей», а саме тих, кого Доля уже і без того жорстоко покарала за чужі гріхи. Тих, хто після повені позбувся даху над головою, майна, заощаджень — всякого сподівання на майбуття. Тобто НАЙЗЛИДЕННІШИХ ІЗ ЗЛИДАРІВ!!!

Але читайте, будь ласка самі.

* * *

ВЛАДА ДУРИТЬ!

«Шановна редакція «Вісті тижня»!

Звернутись до вас нас вимусила принципова позиція видання щодо чиновницького беззаконня та корупції, яка процвітає в нашому краї.

На неодноразові звернення в прокуратуру Закарпатської області по фактам грубого порушення з боку керівників колишньої Закарпатської облдержадміністрації Указів Президента України та Постанов Кабміну з питань надання грошової допомоги населенню Закарпатської області, що постраждали від повені 1998 року.

Сталося так, що нас близько 7 тисяч осіб, які постраждали від повені та яким нанесено страшні матеріальні збитки, колишня обласна держадміністрація за підтримки Голови облради Іванчо, було просто грубо обдурено і обкрадено.

Пояснюємо чому.

Згідно Указу Президента від 7 листопада 1998 року N91223 та Постанови Кабміну від 6 березня 1999 року №322 із бюджету держави було виділено 42 млн. гривень для кредитування будівництва і відбудови житла та надвірних споруд, що постраждали від повені.

Обласна держадміністрація в особі Балоги В. І. у змозі з Головою Закарпатської обласної Ради Іванчо, сфальсифікувавши рішення Закарпатської обласної ради від 30 березня 2000 року №233, згідно якої (депутати не знали за що вони голосували, і ми звертаємося через Вашу газету до 75 депутатів з настійливим проханням пригадати це голосування), всупереч Постанови Кабміну №322, кредитні кошти визнані ГРОШОВОЮ ДОПОМОГОЮ, а не ПОЗИКОЮ.

У зв’язку з таким рішенням, з нас 7 тисяч чоловік було відібрано за-яви-зобов’язання про добровільну сплату зборів (податків на прибуток) у розмірі 22,5% від суми отриманого кредиту.

ТАКИМ ЧИНОМ БУЛО УТРИМАНО ГРОШЕЙ НА ЗАГАЛЬНУ СУМУ БЛИЗЬКО 10 МІЛЬЙОНІВ ГРИВЕНЬ, ЯКІ ПІШЛИ НА ЗБІЛЬШЕННЯ ДОХІДНОЇ ЧАСТИНИ БЮДЖЕТУ ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ. ЦІ ГРОШІ БУЛИ ВИКОРИСТАНІ НА ПОГАШЕННЯ ЗАБОРГОВАНОСТІ ПРАЦІВНИКАМ БЮДЖЕТНОЇ СФЕРИ.

Тодішнє керівництво Закарпатської облдержадміністрації на чолі з В.Балогою та голова обласної Ради п. Іван Іванчо з великим ентузіазмом рапортували в Адміністрацію Президента, Кабмін та в засоби масової інформації про великі здобутки обласної влади, про зріст виробництва та погашення по виплатам в бюджетних організаціях, та насправді — за рахунок президентських грошей, які були тодішньою обласною владою вкрадені від своїх громадян, що постраждали від повені та не мали даху над головою.

Рішення Закарпатської обласної Ради суперечить не тільки п.2 Постанови Кабміну №322, а і ст. 117 Конституції України. Відповідно до Закону «Про місцеве самоврядування» внесення змін та доповнень до Постанов Кабміну не включено до питань, віднесених до компетенції Рад.

КУДИ ДИВИЛАСЯ ПРОКУРАТУРА ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ, ЯКА МАЄ ЗДІЙСНЮВАТИ НАГЛЯД ЗА ЗАКОННІСТЮ ПРИЙНЯТИХ РІШЕНЬ ВЛАДИ? Чому не скасоване рішення Закарпатської обласної Ради та не надано правової оцінки діяльності посадових осіб Закарпатської облдержадміністрації?

За нашими неодноразовими зверненнями ЗАКАРПАТСЬКЕ КОНТРОЛЬНО-РЕВІЗІЙНЕ УПРАВЛІННЯ (керівник п. Синьо В.В.) ЛИШЕ РОБИЛО ВИГЛЯД, ЩО ЗДІЙСНЮЄ ПЕРЕВІРКИ. А насправді, під тиском тодішнього керівництва області, перевірки ці проводилися формально.

ВСЕ ЦЕ ВІДБУВАЛОСЯ ЗА ПРЯМОГО СОЮЗНИЦТВА КОЛИШНЬОЇ ГОЛОВИ ЗАКАРПАТСЬКОЇ ДПА пані МАРТИ ВОЛОЩУК.

Будучи зацікавленою у рапортуванні до Києва про надходження до бюджету Закарпатської області додаткових коштів, пані Марта Волощук своїм листом у КРУ від 20.03.2000 року за №1349/17-0215 надала відповідь, з якої витікає, що у зв’язку з тим, що кредити, надані населенню, та відсотки за їх користування будуть погашатися за рахунок обласного бюджету (відповідно до п. 1 Рішення сесії Закарпатської обласної Ради №78 від 12.03.1999 року), то ці кредити являються «додатковими прибутками» громадян, отож і податок з них повинен нараховуватись та утримуватись згідно ст.ст. 11, 12 Декрету КМУ №19/92 «Про прибутковий податок громадян». Проте ст. ст. 11, 12 зазначеного Декрету не визначають кредит або позику як об’єкт оподаткування. Отож, таким чином, Закарпатська ДПА грубо порушила чинне законодавство України.

ВРАХОВУЮЧИ ЦЕЙ ЛИСТ ЗАКАРПАТСЬКОЇ ДПА, ОБЛАСНЕ КРУ ПРИПИНИЛО ПЕРЕВІРКУ ЗА ДАНИМИ ФАКТАМИ.

Виходячи з того, що девізом Вашої газети є гасло «Ми за Вас — проти мафії та корупції!», ми звертаємося до Вас з проханням опублікувати цей лист на сторінках Вашої газети для того, щоб дати правову оцінку бездіяльності правоохоронних органів (в особах Закарпатської обласної прокуратури, міліції, СБУ, ДПА) та правову оцінку зловживань з боку колишніх керівників Закарпатської облдержадміністрації та керівників Закарпатської обласної Ради, які у змові дозволили нечистим на руку чиновникам вкрасти від свого народу, що постраждав не лише від стихії, але й від їхнього бездарного керівництва областю та втратив дах над головою, ті значні грошові кошти, які Президент Кучма Л.Д. своїм Указом надав нам — потерпілим.

Одночасно просимо дати оцінку тому окозамилюванню, коли керівники Закарпатської області та обласних структур рапортували до Києва про «великі успіхи» у керуванні областю, що їх досягали, як виявилося, за рахунок людей без даху над головою, за рахунок людей, які не могли зігріти та нагодувати своїх дітей.

Крім того, просимо контролюючим органам витребувати тисячі заяв, що знаходяться в Закарпатській обласній прокуратурі та які там «поховано» . Ми думаємо, що після Вашої публікації, можливо, вони будуть прийняті до розгляду. З глибокою повагою, група мешканців Краю, що постраждали від повені 1998 року»

ЗМОВА

Щиро кажучи, коли ми прочитали цього листа, то просто очам своїм не повірили. Адже і я сам особисто неодноразово вихваляв адміністрацію Віктора Івановича (і його самого особисто) за те, що ВПЕРШЕ у нашій області було погашено борги по виплаті зарплати бюджетникам та пенсій пенсіонерам. А тому розум просто відмовлявся вірити у те, що гроші для отої вихваленої «ліквідації заборгованості» було прос-то-на-просто брутально відібрано від наших же людей! Та ще й від тих, хто взагалі лишився голий і босий, а до того ж ще й без даху над головою!!! Невже можна було так брутально пограбувати своїх же людей аби заробити собі «дивіденди» у політичних ігрищах в Києві? Не вірилось!

Саме тому вирішили провести власне розслідування. І… вже найперші документи, які нам пощастило знайти, засвідчили:

ВСЕ ПРАВДА!

ЗМОВА НАШИХ ЧИНОВНИКІВ ПРОТИ НАШИХ ЖЕ ЛЮДЕЙ — ЦЕ НЕ ВИГАДКА «ЗАЗДРІСНИКІВ» ЧИ КОНКУРЕНТІВ, А БРУДНА І БРУТАЛЬНА РЕАЛЬНІСТЬ!!!

Ось перед і мною Указ Президента України Л.Д.Кучми (№1223-98 від 07 листопада 1998 року), в якому чорним по білому написано:

«Виділити з резервного фонду Кабінету Міністрів України необхідні кошти для проведення заходів, пов’язаних з ліквідацією наслідків стихійного лиха, зокрема для надання матеріальної допомоги потерпілим, відселення їх у безпечні райони, надання житла, придбання теплого одягу, продуктів харчування, медикаментів тощо, встановити жорсткий контроль за цільовим використанням коштів, які виділяються для ліквідації наслідків стихійного лиха…

…вирішити в установленому порядку питання щодо відстрочки платежів підприємств, установ, організацій і ГРОМАДЯН до державного бюджету у зв’язку з особливими обставинами, що склалися.»

А ось рядки з Постанови Кабінету Міністрів України від 13 липня 1999 року, № 1235:

«5. Ощадбанк укладає договір про агентську угоду з Закарпатською облдержадміністрацією на обслуговування ним фінансування громадян, які постраждали внаслідок стихійного лиха. Фінансування здійснюється шляхом надання Закарпатською облдержадміністрацією громадянам ВІДПОВІДНИХ ПОЗИК. Кошти в рахунок цих позик ВИДАЮТЬСЯ ОЩАДБАНКОМ на основі угоди про надання позик, що укладається між Закарпатською облдержадміністрацією і громадянином, та затвердженого реєстру громадян, які мають право на отримання фінансування. За виконання агентських послуг Ощадбанк щороку отримує комісійну винагороду в розмірі 1,5 відсотка від залишку профінансованої суми…».

Тобто, і в Указі Президента, і в Постанові Кабміну держави ясно мовиться про ПОЗИКУ (КРЕДИТ), а НЕ ПРО ГРОШОВУ ДОПОМОГУ. В чому різниця?

А втому, як пояснили мені досвідчені банкіри, що із суми одержаного кредиту громадянин ПОДАТКІВ НЕ ПЛАТИТЬ. Сплачує лише проценти за користування кредитом.

ГРОШОВА Ж ПОЗИКА, НАВПАКИ, ОПОДАТКОВУЄТЬСЯ: 22,5 проценти утримується податківцями як сплата прибуткового податку.

Що ж сталося на Закарпатті? А сталося те, що обласна Рада на своїй десятій сесії третього скликання ухвалює рішення №223 від 30 березня 2000 року «Про впорядкування умов кредитування нового будівництва та відновлення житла для населення області», в якому говориться, зокрема:

« 1.Установити, що кредити у сумі 42,5 млн. грн., виділені громадянам області для будівництва нового та відновлення пошкодженого паводком житла, Є ГРОШОВОЮ ДОПОМОГОЮ, наданою в 1999 році.

2. Вважати надалі Закарпатську обласну державну адміністрацію надавачем, а громадян — ОТРИМУВАЧАМИ ЗАЗНАЧЕНОЇ ГРОШОВОЇ ДОПОМОГИ.

3. Забезпечити УТРИМАННЯ З ОТРИМУВАЧІВ ГРОШОВОЇ ДОПОМОГИ ВІДПОВІДНИХ ПОДАТКІВ І ЗБОРІВ в порядку і розмірах, визначених законодавством…».

Вельми цікаво, до речі, що майже ніхто з депутатів обласної ради, до яких ми звертались, не міг пригадати достеменно, чи голосував він за це рішення, чи ні? І взагалі панове депутати не могли пригадати, чи слухалося таке питання на отій сесії, чи, може, його просто дописали до протоколу засідання «заднім числом»? Однак, не буду брати гріха на душу, звинувачуючи раду на базі лише чиєїсь забудькуватості і своїх власних припущень. Перед нами — задокументований факт, від якого нікуди не подінешся: наша обласна рада одним махом перекреслила і Указ Президента, і Постанову Кабміну, вмить перетворивши ПІЛЬГОВІ КРЕДИТИ У ГРОШОВУ ДОПОМОГУ.

Далі у «гру» вступає голова Державної податкової адміністрації області, пані Марта Гнатівна Волощук. Я не знаю, чи Марта Гнатівна просто не помітила підміни одного поняття іншим, чи на неї гарненько «натиснули», але у листі до Контрольно-ревізійного управління Закарпатської області вона пише, посилаючись на… рішення сесії облради:

«…Кредити, отримані громадянами, являються їх додатковими доходами і повинні включатися до сукупного оподаткованого доходу, прибутковий податок з яких повинен нараховуватись та утримуватись згідно ст.11-12 Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян» від 26.12.92 p.,№19-92 із змінами та доповненнями».

Ось так! Повінь у людей понесла все до нитки, але допомога Держави, виявляється, — це «додатковий доход». А що ж тоді основний «доход»? Може, горе і лихо від повені? Хай Вам Бог простить, пані Марто! Але хлопським розумом такого «милосердя» збагнути просто не можна.

А відтак уже і Ощадбанк, волею-неволею, але мусить розробити додаткову «Угоду про внесення змін та доповнень до кредитного договору», в якій зазначається:

«1. …Кредитний договір №… вважати Договором про надання грошової допомоги.

4. Замінити у тексті Договору слово «Кредитор» на слово «Надавач», слово «Позичальник» — на слово «Отримувач», слово «кредит» та «позика» на слово «грошова допомога» у відповідних відмінках.

5. Змінити нижчевказані умови Договору, виклавши їх у наступній редакції:

п.3.3 Забезпечує утримання (стягнення) з Отримувача відповідних податків та зборів у порядку та розмірі, визначених законодавством, і перераховує їх у відповідні бюджети».

Все! Ставки зроблено, панове! Легким помахом кількох панських авторучок з кожного кредиту було стягнуто по кілька тисяч гривень. В СУМІ, ЦЕЙ «НАВАР» З СЕМИ ТИСЯЧ ПОТЕРПІЛИХ СІМЕЙ ЗАКАРПАТЦІВ СКЛАВ МАЙЖЕ 10 МІЛЬЙОНІВ ГРИВЕНЬ.

Ці мільйони потрапили через податкові «шлюзи» до бюджетних скарбниць, а уже з цих скарбниць, до того аж до нудоти пустих, наші спритні керівники виплатили борги по зарплатах і пенсіях. Люди раділи, що одержали, нарешті, належне, і нахваляли «доброго губернатора». І навіть не знали, що виплачені їм гроші — ПРОКЛЯТІ, бо зрошені сльозами і забруднені прокльонами таких самих злидарів-закарпатців, яких пограбували посеред білого дня.

Але наше «губернаторство» гриміло у всі дзвони, набираючи «бали» у своїй політичній грі. «Губернаторство» бадьоро рапортувало про «економічне чудо» на Закарпатті. Київ вірив…

До речі, якщо пригадати недавню історію, вся ця «підтасовка кредитів» відбувалася саме тоді, коли «команда Балоги» раптово вийшла з лав СДПУ(о). Можливо, процес знаменитої «департизації» саме і було зумовлено тим, що «команді» треба було вийти не з партії, а з під контролю? Можливо… Адже, якщо розібратися, вся ця «департизація» звелася до «зачистки» апарату самої ОДА та кількох районних адміністрацій. До низових ланок «департизація» так і не докотилася, отож СДПУ(о) досить легко зберегла всі свої позиції в області, залишившись, як і раніше, самою масово і впливовою політичною силою в регіоні. Пан Віктор Балога чудово це бачив і знав, але масовість «ворожої сили» в народі його чомусь не турбувала. Ясна річ, кого ж у нас турбує народ?!..»

…Вся ця непристойна історія дуже схожа на ЗМОВУ НАШИХ ЧИНОВНИКІВ ПРОТИ ВЛАСНИХ ЛЮДЕЙ І ЗАРАДИ ВЛАСНОЇ ВИГОДИ. «ЧОРНА РАДА» !!!

А може, винуваті і ми з вами, шановні? Може, не варто ділити людей на «наших» і «не наших». Краще все ж — на чесних і нечесних, порядних і пройдисвітів і т.д. Спробуємо, давайте…»

Подібна афера могла бути успішною лише за тієї умови, що у тодішнього керівника Закарпатської ОДА В’ю Балоги були спільники з числа відповідальних посадових осіб облради та керівників відповідних підрозділів самої ж ОДА. І такі спільники були!

Про тісні зв’язки пана Балоги з колишнім головою Закарпатської облради Іваном Іванчом та про таємні причини їхньої «дружби» ми вже розповідали. Заради долі сина голова ради був, мабуть, готовий на все. Отож і не дивно, що відповідне рішення сесії ради було «склепано» легко і без особливих проблем. Проблеми почалися пізніше, коли про аферу з «повеневими коштами» дізналися журналісти, а через них — населення області. Взялися було за розслідування цієї афери і правоохоронні структури. І тут з’явилися… нові несподівані трупи.

Спочатку на роботу не вийшов завідуючий оргвідділом облради пан Петро Федисяк. Коли ж працівники апарату ради навідалися до нього додому, то знайшли пана Федисяка… мертвим. Він лежав у коридорі своєї квартири, вкритий синцями і слідами побоїв. Але судмедекспертиза написала «заспокійливе» резюме: «Помер від серцевого нападу». Може й від «нападу», але чи від «серцевого»? Так чи інакше, але після смерті завідуючого саме тим відділом, який готував всі постанови і рішення ради, в тому числі — «липові», уже ніхто не міг дати свідчення слідству про те, яким чином з’явилися на світ документи, що перетворили кредитні кошти у «матеріальну допомогу» і допомогли обібрати наших людей на 10 мільйонів гривень.

Друга раптова смерть сталася майже водночас зі смертю пана Федисяка: в лісі біля Мукачева знайшли повішеним колишнього мера Мукачева, а потім — керівника відділу капітального будівництва Закарпатської ОДА пана Василя Ільтьо. І слідство знову заявило: «самогубство». Але нікого чомусь не здивувало, що у самогубці були поламані ребра, а перед тим, як востаннє виїхати з дому, він для чогось поклав до багажника машини заряджений карабін. Скажіть, будь ласка, навіщо потрібен заряджений карабін людині, яка їде до лісу, аби там повіситись на гілляці? Чи пан Ільтьо їхав до лісу зовсім не для фатального вчинку, а для зустрічі з такими людьми, яких краще не зустрічати в лісі без зброї напоготові? І чому в кишені покійного знайшлася записка: «Будьте ви прокляті — Балога, Петьовка і Бенца»? І куди потім зникла ця записка, вилучена з місця події слідчим В. Ціцаком? На всі ці запитання відповіді і досі немає…

Але ці таємничі смерті вже не зупинили процес викриття хитромудрих афер клану «Барви»-Балоги з «повеневими» коштами. На проблему розкрадання державних коштів, спрямованих на боротьбу зі стихійним лихом та його трагічними наслідками, звертали увагу і журналісти багатьох інших закарпатських газет.

Ось, що розповідала про хижацькі вирубки карпатського лісу та загадкове «зникнення» коштів газета «Соціал-демократ» (2001-й рік):

«КІНЕЦЬ ПОВЕНЕВИХ ІЛЮЗІЙ

Увесь минулий тиждень Закарпаття прожило під знаком стихійного лиха. Всупереч сподіванням, некеровані паводкові потоки не лише не відпустили зі своїх страхітливих обіймів понівечений край, але, навпаки продовжували свій руйнівний наступ. Через прорвані на угорському боці дамби повторна паводкова хвиля майже повністю «накрила» ще 6 сіл на Берегівщині, перетворивши значну частину району на жахливе і збезлюдніле водосховище. В інших постраждалих районах масштаби паводкових руйнацій також продовжували зростати в геометричній прогресії і майже наблизились до катастрофічних показників листопада 1998 року.

Якщо порівняти офіційні дані, то впродовж тижня з 8 по15 березня ц.р. кількість підтоплених населених пунктів зросла з 202 до 245 (у 1998р.—179),кількість затоплених будинків з 12,6 до 33,3 тис.(у 1998р.—40,7 тис.), зруйнованих будинків з 238 до 1548!(у 1998р.—2984),аварійних будинків з 1 до 9 тис.(у 1998р.—12,3тис.), відселених громадян з 11,2 до 15 тис. чол.(у 1998р.—21,4 тис. чол.). Не кращою є ситуація по затопленим сільгоспугіддям, автошляхам та об’єктам водного господарства. Перші розрахунки завданих паводком збитків дають невтішну і далеко не остаточну цифру – понад 200 млн. грн. Гіркий досвід минулого паводка засвідчує, що кінцеві збитки, навряд чи вдасться оцінити і через місяць після стихійного лиха. Адже обвали і пошкодження будинків, на жаль, тривають. І невідомо поки що, яким чином проявлять себе зсувні процеси…

Доки заціпенілі від горя краяни, керівники місцевих органів влади, тисячі рятувальників, працівників різних служб і відомств день і ніч долали наступи безжальної стихії, перші особи області своїми безладними і галасливими шараханнями доклали усіх сил, щоб надати трагічним подіям лицемірний та непристойний антураж. Ще ніколи до цього закарпатці не піддавались такому масованому і нестримному зомбуванню. Під могутній рев бюджетних і приватних видань про цілковитий контроль над ситуацією та запаморочливі темпи ліквідації повеневих руйнувань, В.Балога та І.Іванчо, немов досвідчені шоу-мени, днями гасали на вертольотах і джипах по всій області. Знесилені оператори обласного телебачення не встигали «видавати на гора» мозаїчні телесюжети, де на передовій боротьби зі стихією завжди і тільки дві особи — губернатор і голова облради.

Потоками лились з вуст названих посадовців резонансні заяви, гнівні репліки, плутані виправдання, дріб’язкові коментарі та роз’яснення. З примітивним пафосом і люттю було «затавровано» усі «ворожі» та «деструктивні» сили, що посміли подати голос з приводу причин екологічної трагедії та кинути тінь підозри на обласне керівництво. Подеколи виникало враження, що інформаційний простір краю буквально «тріщить по швах». Що для скиглення і несамовитого самовиправдання вражених патологічним страхом за власні посади керівників краю ( або «намісників», як їх гордо величає з недавніх пір «Старий Замок») не вистачає ефірного часу та друкованих шпальт.

З усього цього безсистемного словесного місива можна зрозуміти лише те, що усі незгідні з діючою обласною владою оголошені «політиканами», які розігрують якусь міфічну «паводкову карту» та на «критиці і почуттях потерпілих людей» прагнуть нібито здобути «політичний капітал». Що ж стосується причин цьогорічної паводкової катастрофи, то пояснення вийшли категоричні та безапеляційні. Вся справа, мовляв, у несприятливих гідрометеорологічних умовах та певних об’єктивних недоліках водозахисних і протипаводкових систем. Усі розмови про нещадну вирубку лісів — «пусті балачки». Припущення про нераціональне використання коштів, призначених для ліквідації наслідків паводка 1998 року – «вигадки і наклепи». Неефективність і нестійкість новоспоруджених дамб, котрі не змогли впоратись з розбурханими річками, обумовлена виключно «дефіцитом державного фінансування». Так виглядає офіційна, вперто насаджувана «намісниками» версія того, що сталось на початку березня.

…Отже час врешті-решт розібратись з усіма спірними питаннями, причому, відштовхуючись не від емоцій, а ( як порадило нам одне «дружнє» мукачівське видання)від конкретних фактів і цифр. Почнемо з проблеми лісів. Абсолютно, беззастережно й навіть якось забобонно відкинувши проблему лісокористування, як один із найсуттєвіших факторів утворення паводків у карпатському регіоні, діюча губернаторська команда фатальним чином проявила свою безпосередню зацікавленість саме в такому тлумаченні й остаточно загнала себе в глухий кут. Не здатне врятувати ситуацію навіть гучне прохання обласного керівництва про незалежну екологічну експертизу міжнародних організацій та Євросоюзу . Все це пуста й безпредметна бравада.

По-перше, навряд чи знайдеться хоча б один авторитетний фахівець, який при аналізі будь-яких явищ в екосистемі гірських Карпат відкидатиме роль її вузлового елемента—лісових насаджень. Свого часу, лунало багато нарікань на висновки державної комісії про причини й передумови катастрофічного паводка 1998 року. Але навіть у цих висновках, серед усіх природнокліматичних та техногенних факторів виникнення руйнівних паводків, вказувалось на багаторічну нераціональну вирубку лісів.

По-друге, даремно сподіваються обласні посадовці на поблажливу реакцію європейського співтовариства. Судячи з останніх повідомлень закордонної преси та міжнародних інформагентств, в Європі уже давно з занепокоєнням спостерігають за екологічними катастрофами в Карпатах і вже встигли сформувати думку про їх причини. Дуже прикро, але на Заході найперше вказують на все ту ж безконтрольну й нестримну вирубку лісів. Вдвічі прикро, але наша держава, після двох закарпатських паводків, опинилась в одному ряді з сусідньою Румунією, як дві країни, що справляють найбільш деструктивний техногенний вплив на екологію Карпатського єврорегіону.

Зрештою, попри всю складність проблеми, у суперечках про причини паводків завжди домінує здоровий глузд. Адже зрозуміло, що танення снігів чи атмосферні опади (навіть аномального характеру) лише безпосередньо формують паводкову ситуацію, тобто аж ніяк не можуть бути водночас і головною причиною і рушійною силою стихійних лих. Тому стає цікаво, чому так жахаються губернатор і його оточення навіть від згадки про вирубані ліси? Чому вкотре не хизуються своїми досягненнями на кшталт цілковитої заборони вивозу кругляка і трьохкратного скорочення кількості лісозаготівельників? Чому відкритим текстом не звинувачують своїх попередників? Відповідь проста. Саме тому, що ці розрекламовані заходи мали нульовий ефект ! Саме тому, що впродовж двох останніх років в області встановлено рекорди по вирубці й вивезенню лісу! Саме тому, що за обсягами рубок діюча губернаторська команда далеко «переплюнула» усіх своїх попередників за останні десять років!

На підтвердження сказаного наводимо офіційні цифри і факти. Підкреслюємо, офіційні, тобто взяті з матеріалів обласного статуправління, довідкових і розпорядчих документів облдержадміністрації та обласної ради. Отож, як відомо, після розвалу СРСР у 1991 році, загальні обсяги лісозаготівлі в Закарпатті зменшились майже вдвічі (з 1,6-1,5 млн. м. куб. до 800 – 820 тис. м. куб. щорічно). Така картина спостерігалась аж до 1998 року включно. Зате потім, незважаючи на страхітливий листопадовий паводок, обсяги лісозаготівлі почали невпинно збільшуватись. Погляньмо на цифри лісозаготівлі за 1999 рік, коли областю на повних парах «рулила» команда В.Балоги. Так от, по загальному лісфонду Держкомлісгоспу України заготівля деревини зросла з 747,5 тис. м. куб. у 1998 р. до 841,9 тис. м. куб. у 1999 році, тобто на 94,4 тис. м. куб. , або на 12,6% (в т. ч. по рубках головного користування на 76,3 тис. м. куб., або на 16,6%). По лісфонду Мінагропрому України також спостерігався ріст заготівлі деревини з 46,9 до 50,2 тис. м. куб. Аналогічна картина по лісфонду Мінпромполітики та Міноборони України , де ріст обсягів становив 22,6% (з 14,6 до 17,9 тис. м. куб.). Загалом, у 1999р. обсяги лісозаготівельних фондів зросли з 809 до 910 тис. м. куб., тобто на 101 тис. м. куб. Чимало, правда?

Але це ще далеко не кінцева межа. У наступному 2000 р. лісозаготівельний фонд області збільшився ще на 39% і досяг позначки 1,2 млн. м. куб. Іншими словами на 390 тис. м. куб. (або в 1,4 рази) більше, аніж у паводковому 1998 р.! І це, зауважте, при тому, що площі під проведення санітарно-оздоровчих та лісовідновлювальних заходів збільшились лише на 3-5%.Зрештою, показники стрімкого зростання обсягів лісозаготівельного фонду області далеко не повністю відображають дійсний стан лісокористування, оскільки існує таке поняття, як рівень освоєння лісосічного фонду. Показово, що у 1992-1997 рр. рівень фактичного освоєння лісосіки ніколи не перевищував позначки 50%. У 1998 р., коли в області було фактично заготовлено 419 тис. м. куб. деревини, згаданий показник становив 51,7%. У 1999 р. рівень освоєння лісфонду зріс одразу на 18,5% (вирубано 513,7 тис. м. куб. У 2000р. при фактичній вирубці 757,2 тис. м. куб. було досягнуто майже рекордних 80% освоєння лісосіки. Порівняйте цифри фактичної вирубки 419 тис. м .куб. у 1998 р. і 757,2 тис. м. куб. у 2000 р. Різниця в 338 тис. м. куб., або ж в 1,8 рази говорить сама за себе! Після цього, попередники губернатора В.Балоги, постійно звинувачувані в «лісорубних вакханаліях», видаються невинними хлопчаками, що пустотливо зламали в лісі декілька гілочок.

Тепер погляньмо на показники експорту деревини, які напевно ж спростують чимало вигадок та міфів, а також дадуть переконливу відповідь на запитання – хто і коли грабував Закарпаття, вивозячи його найцінніші природні багатства? Впродовж 11 місяців 1998 р., тобто безпосередньо перед катастрофічним листопадовим паводком, з області було вивезено закордон деревини на суму 17 млн. дол. За аналогічний період 1999 р. обсяг експорту лісу зріс на 35%, що у ціновому виразі складало вже 27,6 млн. дол.! У натуральному виразі це виглядало так: 118,8 тис. м. куб. пиломатеріалів, 66,7 тис. м. куб. кругляка та 5,4 тис. м. куб. фанери. Про кругляк хочеться згадати окремо, оскільки з травня 1999 року вже діяла губернаторська заборона на його вивіз. Наступний 2000 рік став узагалі безпрецедентним в плані вивозу лісу за кордон. Судіть самі. За ті ж 11 місяців експорт деревини зріс порівняно з 1999 роком до 48,7 млн. дол.( вивезено 261,6 тис. м. куб. пиломатеріалів, 46,4 тис. м. куб. кругляка, 6,9 тис. м. куб. фанери), або в 1,8 рази. Область вийшла на перше місце в Україні, досягши питомої ваги в загальнодержавному експорті лісоресурсів на рівні 25%.

На підставі сказаного можна зробити такі висновки. Висновок перший. Обмеження кількості лісокористувачів, яким похваляється діюча обласна влада, обумовило лише витіснення з лісу непідконтрольних підприємницьких структур, концентрацію та монополізацію в сфері лісозаготівлі та зростання в 1,8 рази обсягів вирубок лісу кількома найпотужнішими фірмами. Висновок другий. Губернаторська заборона вивозу круглого лісу вочевидь також стосувалась далеко не всіх комерційних структур. Якщо ж дане твердження не відповідає дійсності, то як пояснити, що впродовж 1999 – 2000 рр. за межі області було експортовано 113,1 тис. м. куб. кругляка. Це, так би мовити, висновки політичні. А висновки про те, чи не позначилось на повторенні стихійного лиха 1998 р. зростання вирубки лісу на 338 тис. м. куб., нехай роблять відповідні фахівці-екологи.

Ще однією темою для владних спекуляцій є фінансування відновлювальних робіт після паводка 1998 р. Чи відповідають дійсності твердження про те, що повторення руйнівних наслідків стихії стало можливим через недофінансування комплексних відбудовчих програм? До певної міри відповідають, але не настільки, як нині скаржиться губернаторська команда. Звернімось до матеріалів Рахункової палати та бюджетного комітету Верховної Ради України. За весь період ліквідації паводка 1998 р. в розрізі 5 основних відбудовчих програм область отримала з державного та місцевих бюджетів 210 млн. грн., тобто 73,4% від передбачених обсягів. За цей же період в область надійшло гуманітарної допомоги на суму 12 млн. грн.

А тепер проаналізуймо рівень виконання фінансових зобов’язань по відбудовчим програмам з боку державного та обласного бюджету. На фінансування програми забезпечення потерпілого населення земельними ділянками і будматеріалами з державного бюджету виділено 85,9 млн. грн. (74,7% від запланованого), а з обласного – 2,25 млн. грн. (12,2%). Державна протипаводкова програма профінансована з державного та місцевого бюджету в обсязі 44,9 млн. грн., тобто на 62,9% ( а не на 50%, як стверджує у своїх інтерв’ю губернатор). Комплексна програма відновлювальних робіт на об’єктах комунальної власності та програма будівництва лісових доріг і впровадження природозберігаючих технологій профінансовані відповідно на 46,7 та 22,5%. Лише одна єдина програма ліквідації повеневих руйнувань на автодорогах області була не те що повністю профінансована, але й в 1,4 рази перевиконана в плані бюджетних затрат.

У чому ж тут секрет? Ніякого секрету не має. Є лише цілком обґрунтоване проблемне запитання. Чому замість 46,9 млн. грн., передбачених з обласного (!) дорожнього фонду на відновлення пошкоджених паводком автошляхів, було фактично виділено 64,7 млн. грн.? Невже не можна було оті «зайві» 17,8 млн. грн. спрямувати на виконання протипаводкової програми ( у цьому випадку її було б виконано не на 62,9%, а принаймні на 88%!), або ж на повне завершення програми будівництва лісових доріг та впровадження природозберігаючих технологій при лісозаготівлях? Звичайно, що така можливість існувала. Тож чи варто нині звинувачувати когось у Києві за те, що відбудовчі заходи після минулого паводка були недостатньо профінансовані? Відповідь—очевидна.

Врешті-решт, зробимо спробу з’ясувати і такий вельми резонансний аспект, як зловживання з матеріальними цінностями і коштами, виділеними для ліквідації стихійного лиха 1998р. З цього приводу губернатор і голова облради також зробили цікаві публічні заяви. Йшлося зокрема про звернення до центральних контролюючих органів перевірити адресність та повноту використання паводкових коштів з вжиттям, у випадку потреби, передбачених законодавством заходів. Як і з самовпевненим зверненням про міжнародну екологічну експертизу, в цьому випадку обласні керівники також потрапили в пастку. Справа в тому, що періодичні згадки в крайових та загальнодержавних ЗМІ про зловживання та нецільове використання паводкових коштів, виникали не на порожньому місці. Адже навесні 2000 р. комплексна перевірка з цих питань уже проводилась. І не ким не будь, а Головним Контрольно-ревізійним управлінням Мінфіну. Невже про цю перевірку та підготовлений на її підставі акт не знають в обласних владних верхах? Мабуть знають, але воліють мовчати. Тож не вдаючись у довільний переказ, наведемо лише окремі цитати з названого акту.

Отже найперший висновок, який зробили перевіряючі з ГоловКРУ звучить так: «результати перевірок свідчать, що внаслідок недостатнього контролю з боку Закарпатської облдержадміністрації та її управлінь, керівників ряду підприємств та організацій допускались значні порушення фінансової та бюджетної дисципліни, факти нецільового та неефективного використання державних коштів, матеріальних цінностей, призначених на ліквідацію паводку, нанесення збитків, недотримання порядку бухгалтерського обліку і звітності.» І далі – «виявлено незаконних і не за цільовим призначенням проведених витрат коштів і матеріальних цінностей на суму 4,8 млн. грн.,… встановлено незаконних видатків кредитних коштів на суму 528,1 тис. грн., встановлено нецільове витрачання коштів і матеріальних цінностей по лінії гуманітарної допомоги на суму 95,9 тис. грн., розкрадань на суму 23,8 тис. грн. За наслідками перевірок відшкодовано 965,2 тис. грн.» Тут вам і відповідь на губернаторську репліку, що будь-які закиди про нецільове використання паводкових коштів – «це не що інше, як політиканство».

Робити з усього вищевикладеного матеріалу якісь особливі узагальнення, чи моралізаторські висновки не має ніякої потреби. Факти завжди говорили і говорять набагато промовистіше, аніж епатажні репліки чи драматичні пасажі. Закарпатці з часом самі в усьому розберуться. Самі встановлять тих, хто заробляв на людській біді не лише політичний, але й цілком реальний капітал.

(«Соціал-демократ», 16.03.2001 року)

Трохи згодом, навесні 2002 року, журналісти цієї ж газети розповіли читачам про те, як клан «народного губернатора» В. Балоги розкрадав не лише державні кошти і фонди, але й гуманітарну допомогу, що надходила в область для потерпілих від повені закарпатців. Сьогодні про це ніхто, звісно, не згадує. Але ми все ж нагадаємо.

«МИСЛИВЦІ ЗА «ГУМАНІТАРКОЮ»

Наприкінці березня 2001 року в газеті «Орбіта-логос» було оприлюднене доручення тодішнього губернатора В.Балоги про передачу фірмі «Барва – М» 320 тон цукру, що надійшов у Закарпаття як гуманітарна допомога для потерпілих від паводку. Перші враження від цього документа звелись до одного висновку: наскільки все відверто, грубо і нахабно зроблено. Ні тобі проміжних ланок, ні хитромудрих спроб хоч якось замаскувати механізм посадового зловживання. Проте подібний висновок є помилковим. Треба просто не знати подробиць попередньої діяльності команди В.Балоги, щоб розглядати названий епізод як щось неймовірне і надзвичайне. Отож аби краще розуміти усі тонкощі цукрової оборудки, до якої ми ще повернемось пізніше, необхідно зробити невеличкий екскурс у 1998 рік.

У березні 1998 року вчорашній керівник «Барви» В.Балога стає мером Мукачева. А вже 28 травня, очолюваний ним виконком міськради приймає одне дуже корисне для названої фірми рішення. Взяті незадовго до цього від військової частини А-3307 на баланс міста залізнична колія (код 5 ж/д станції Березинка-2) разом з будівельною базою №2684 передаються прямо на баланс ТОВ «Барва». Мотивація рішення дуже проста: «для забезпечення безпеки експлуатації залізниці та … безпеки руху потягів»(!?). Ось так! Можна подумати, що геть змарніла наша держава, коли сама не в змозі забезпечити безпеку залізничного руху. І якщо де-небудь в Україні ще якась комерційна фірма під таким приводом змогла запросто заволодіти залізничною колією ( а кажуть, що у нас не все можна придбати!), тоді — вибачайте на поганому слові.

Наступний приклад стосується автозаправочного бізнесу, котрий в структурі діяльності ТОВ «Барва» займав і продовжує займати не останнє місце. Так от, до серпня 1998 р. в Мукачеві налічувалося аж 17 бензозаправок. Ніде було розвернутися «порядним людям». А раз так, потрібно допомогти. І допомогли… Згідно рішення сесії міськради від 13.08.1998р. 7 автозаправок підлягали закриттю і демонтажу, як такі, що не відповідали технологічним вимогам експлуатації. З тих, що залишились, половина теж не відповідала означеним вимогам ( в т.ч. і автозаправки «Барви), але чомусь отримала дозвіл на реконструкцію й подальше існування. Все просто і зрозуміло. Менше конкурентів — менше проблем. Зате більше прибутків.

Можна ще пригадати і такий, відомий уже широкій громадськості факт, як вилучення від мукачівської школи-інтернату (по вул. А.Волошина,31) спортивного майданчика площею 1000 кв.м. під будівництво особняків для новоспеченого мера В.Балоги та його двоюрідного брата, формального керівника «Барви» В.Петьовки. Лишень не всі знають, що втрата беззахисними дітьми-сиротами свого спортмайданчика виявилась не останньою. Трохи згодом, дорослі «дядечки-реформатори» ліквідували і сам заклад. В іншій частині міста за борги перед бюджетом на суму 300 тис. грн. в одного мукачівського заводу відібрали відомчий дитсадок. Ось у нього й переселили діточок, щоб не тинялись попід вікнами сановних будинків і не нагадували своїм виглядом про не вельми моральний вчинок…

Подібні епізоди (взяти хоча б сумнозвісну мукачівську приватизацію, про яку ми розповідали у минулому номері газети) ще довго можна нанизувати один на одного. Всі вони лише підтверджують і так давно очевидну річ — команда «професіоналів-господарників», що два роки своїм правлінням знущалась над областю, ніколи і ні перед чим не зупинялась в досягненні своїх цілей. Коли справа торкалась бізнесу відомих мукачівських фірм, їм ніколи не були притаманні сентименти: ні щодо громадської думки, ні щодо посадових обмежень, ні щодо законодавчих норм.

Взагалі то, з гуманітарним цукром і фірмою «Барва» пов’язано чимало темних історій. Їх корені сягають ще часів першого катастрофічного паводку, котрий подарував В.Балозі ореол «героїчного ліквідатора». Ось, наприклад, 2 грудня 1998 р. на адресу потерпілих від стихії мукачівців надійшов з Волинської області вантаж гуманітарної допомоги — 130 тон цукру ( вагон №23879448 — 64 тонни і вагон №24254773 — 66 тон). Після розвантаження (21 грудня), увесь цей цукор поступив на склади ДП «Барва-М» і його подальша доля — не відома. Так само не відомою є доля цукру, що надійшов у Мукачево від Національної Асоціації «Укрцукор» і одержувачем якого теж чомусь виявилась фірма «Барва-М».

Щоб розуміти походження таких великих обсягів допомоги, необхідно згадати Президентський Указ від 7 листопада 1998 р. №1223 «Про заходи щодо ліквідації наслідків стихійного лиха в Закарпатській області». Відповідно до п.4 указу, усім обласним державним адміністраціям було доручено забезпечити безоплатне надання потерпілому Закарпаттю будівельних матеріалів, палива, продуктів харчування, одягу та інших ресурсів. І гуманітарні вантажі пішли неперервним потоком: вагонами, автоколонами, літаками. Власне цукор був лише дещицею з багатомільйоного обсягу матеріальних цінностей, спрямованих в область. До того ж, у своїй більшості він адресувався не прямо на потерпілі міста і райони, а на обласну комісію з питань гуманітарної допомоги. Як видно з подальших подій, завдячуючи цьому фактору, гуманітарний цукор не міг одразу ж стати легкою здобиччю близьких до екс-губернатора комерційних структур.

Отож за період з 17 листопада по 3 грудня 1998 р. на адресу обласної комісії з питань гуманітарної допомоги п’ятьма вагонами надійшло 320 тон цукру. Серед його постачальників у документах значились: Старинський, Котовський, Парафіївський, Ліновицький цукрові комбінати Київської, Чернігівської та Одеської областей. Згідно спеціального договору, підписаного обласною комісією 20 листопада того ж року, весь цукор, а також інші продукти харчування розвантажувались і передавались на відповідальне зберігання державному підприємству «Укрпродконтракт». У договорі було окремим пунктом визначено, що без письмового рішення замовника (тобто гуманітарної комісії) жоден кілограм продуктів не міг бути вивезений зі складів підприємства. В принципі, і без цього впродовж наступного півріччя не помітно було жодних сторонніх зазіхань на гуманітарну продукцію. Але так тривало до початку травня 1999 р., коли відбулися кадрові зміни на рівні обласного керівництва…

Кажуть, що будь-якому новопризначеному губернатору потрібно щонайменше місяць аби увійти у курс справ. Та схоже В.Балога в окремих справах вже на той час орієнтувався аж занадто добре, бо вже на шостий день (!!!) перебування на посаді швидко розібрався в залишках нерозподіленої гуманітарки! Мабуть нічим іншим, аніж глибоко враженим неоперативністю дій гуманітарної комісії почуттям «діловитого господарника», можна пояснити появу доручення голови облдержадміністрації від 11.05.1999 №06-5/854 про негайну передачу усіх 320 тон цукру дочірньому підприємству «Барва-М». А такою «дрібничкою», як рішення самої комісії екс-губернатор вочевидь не переймався.

Слід лише подивуватись тій блискавичності, з якою мукачівські бізнесмени спорожнили від «дармового» цукру сховища «Укрпродконтракту». В той самий день, коли побачило світ «щедре» губернаторське доручення, керівник ДП «Барва-М» О.Й.Бокотей підписує довіреність (серія ЯАІ №301198) співробітнику фірми І.Й.Шелестаю на отримання перших 40 тон цукру. Аналогічні довіреності (№ 301267 і № 367527) були виписані 13 та 24 травня 1999р. Ось суха хроніка цукрових перевезень по маршруту Ужгород — Мукачево (згідно товарно-транспортних накладних): 12 травня — 40 тон, 13 травня — 20 тон, 14 і 17 травня — по 60 тон, 18 травня — 40 тон, 19 і 20 травня — разом 54,6 тон, 24 і 26 травня — 45,6 тон. І все! Рівно за чотирнадцять днів справу зроблено. Вражає навіть не та легкість, з якою державні матеріальні цінності перекочували у наближену до екс-губернатора комерційну структуру. Справжнім блюзнірством все ж таки слід вважати кутові позначки на всіх товарно-транспортних накладних — «Цільова допомога»!!! Від кого і кому?! Від держави, звісно. Але аж ніяк не потерпілим від повені…

Слід зауважити, що одразу ж після оприлюднення в пресі екс-губернаторського доручення від 11.05.1999 р., а також інших документів, які підтверджували безпідставне отримання для реалізації фірмою «Барва» гуманітарного цукру, дану справу почали вивчати правоохоронні органи. Як вдалося встановити, внаслідок продажу за ринковими цінами цукру, що так і не дійшов до потерпілих від паводку закарпатців, комерційна структура ДП «Барва-М» отримала прибуток в особливо великих розмірах –700 тис. грн.! 11 жовтня 2001 року було порушено кримінальну справу по факту зловживання службовим становищем посадовими особами облдержадміністрації В.Балогою та І.Крілем, що були причетні до цієї масштабної цукрової афери. Про результати цієї кримінальної справи поки що невідомо. Однак у нинішніх умовах більш важливими є політичні висновки, які мають зробити для себе усі жителі краю. Нині чільні особи «барвистого» синдикату стали головними штабістами «месії» Ющенка в Закарпатті й стрункими шеренгами сунуть на вибори. Балога, Кріль, Ковбаско і Петьовка балотуються в мажоритарних округах. Інша «дрібнота» (Колібаба, Гаваші) подалась в обласну раду. Крім цього, Балога виявив наміри ще раз «ощасливити» мукачівців і посісти крісло мера.

І все це під прапорами Ющенка та «Нашої України». Подивіться на їх усміхнені фото в балогівських газетах. Послухайте їхні слова про «чесність, моральність, людяність». І задайтесь питанням, чи не за Ваші, відібрані обманом і корупцією гроші, облудні «месії» та «патріоти» хочуть знову здобути владу, аби й надалі безтурботно жити, примножувати мільйонні капітали і задурювати голови зубожілому населенню.

(«Соціал-демократ», березень 2002 р.)

(Друкується із скороченнями. Далі буде)

Олексій Романов, Світогляд