ДОНЕЦЬКІ СУДДІ ПРОТИ ДЕРЖАВИ УКРАЇНА

У відомому анекдоті радянських часів щойно призначеного начальника бази дефіцитних товарів запросили отримати першу зарплатню. “Як, – здивувався начальник, – на такій роботі ще й гроші платять?” Здається, саме за цим принципом в Україні відбувається фінансування судової системи. Принаймні, сторони мають приходити на процес з власними конвертами, ручками й папером. А суддям роками не виплачують зарплатню. І це вважається цілком нормальним. Щоправда, в Європейському суді, куди звернулися 37 суддів з Донецька, вимагаючи від України виплатити заборгованість з зарплатні та грошового утримання, були дещо збентежені таким станом справ в судової гілки влади України. Про те, що з цього вийшло й чого варто чекати надалі – читайте нижче.Наприкінці минулого року голова Верховного суду Василь Маляренко їздив до Страсбурга. Під час поїздки пан Маляренко зокрема зустрічався з Головою Європейського суду з прав людини та ознайомився з діяльністю цієї установи. Після чого Василь Маляренко переконався у тому, що “людям, которые утверждают, что в Украине сплошь и рядом творится беззаконие, я бы посоветовал ознакомиться с решениями Европейского суда по правам человека. По количеству нарушений в этой области в Европе лидируют Италия, Англия, Франция и Турция”. Водночас, в ході свого візиту пан Маляренко навіть не поцікавився скаргою 37 суддів Донецького апеляційного суду, які ще в жовтні 2002 (!) року звернулися до Європейського суду, позиваючися до держави, владу якої вони ж й уособлюють.

Чи можна уявити, щоби, скажімо, прокурорські або податкові працівники роками не отримували зарплатню? Борони Боже! Придатних для роботи приміщень, паперу, конвертів і навіть зарплатні нема тільки в українських суддів, бо Генеральний прокурор або Голова Держподаткової адміністрації не дозволяють подібного знущання зі своїх підлеглих. Очевидно, пан Маляренко дотримується іншої точки зору.

Знаючи наскільки заляканими та залежними є українські судді, можна лише уявити, як слід було їх допекти, аби ті гуртом поскаржилися до Європейського суду. Це трапилося після того, як 37 суддів Апеляційного суду Донецької області вичерпали всі можливості, передбачені національним законодавством, для отримання заборгованості з зарплатні та грошового утримання за 1999-2002 роки. Держава заборгувала позивачам чимало. Наприклад, судді Івану Івановичу Корчистому, відомого всій країні тим, що виніс виправдовувальний вирок Юрію Вередюку, якого прокуратура обвинувачувала у вбивстві слов”янського журналіста Ігоря Александрова, держава завинила 10295грн.38коп. Борги перед іншими носіями правосуддя коливаються в межах від 6 до 12 тисяч гривень.

Спочатку був позов до Печерського райсуду м. Києва, на території якого знаходяться відповідачі по справі: Державне казначейство України і міністерство фінансів, на яких покладено матеріальне забезпечення українського правосуддя. Судді прохали стягнути на їхню користь заборгованість з державного бюджету та додатково виплатити кожному по 2 тисячі гривень на компенсацію завданої моральної шкоди. Ясна річ, що в частині виплати заборгованості позов був задоволений – куди ж діватися, але в частині відшкодування моральної шкоди – ні, причому, без аргументації відмови.

А далі трапилося те, в що трудно повірити: Державне казначейство України подало апеляційну скаргу, в якій прохало відмовити суддям у виплаті зарплатні на тій підставі, що Державним бюджетом такі виплати не передбачені! Апеляція була відхилена, причому Апеляційний суд м. Києва в своїй ухвалі спеціально для представників виконавчої влади роз”яснив, що рішенням Конституційного Суду України від 24 червня 1999 року (справа про фінансування судів) встановлено, що видатки Державного бюджету України на утримання судової влади захищені безпосередньо Конституцією і не можуть бути скорочені органами законодавчої або виконавчої влади нижче того рівня, який забезпечує можливість повного і незалежного правосуддя. Таким чином, судове рішення про стягування з бюджету сум заборгованості набуло законної сили та були видані виконавчі листи, які стягувачі передали до виконання у Печерській райвідділ Державної виконавчої служби – один з підрозділів Мінюсту. Що трапилося надалі, можна довідатися з листа, підписаного одним з підлеглих пана міністра юстиції Олександра Лавріновича.

МІНІСТЕРСТВО ЮСТИЦІЇ УКРАЇНИ

Перший заступник директора
Департаменту державної виконавчої служби О.Р.Кузь

Іншими словами, Мінюст пропонував українським жерцям Феміди йти за відомою порадою, яку свого часу дав Петро І російським суддям: “Нема грошей в казні – беріть хабарі”. Але наведений вище документ відкриває окрім того одну надзвичайно цікаву цифру. Виявляється, на виконанні в Печерському райвідділі Держвиконавчої служби перебувають судові рішення про стягування заборгованості по зарплатні на користь суддів на суму – увага – 14 мільйонів гривень! Це ж наскільки слід не поважати судову владу, щоби допустити подібне!

Очевидно, що невиконання рішення суду, що набуло законної сили – то є злочин, відповідальність за який встановлена статтею 382 КК України. А оскільки цим злочином порушують права суддів, то, як неодноразово роз”яснював Пленум Верховного Суду України, судді, чиї права порушені, повинні самі, своїми постановами порушувати кримінальні справи за такими фактами та передавати їх до прокуратури для проведення досудового слідства. Але то за законом. А на практиці ось вже рік як суддям заборонено порушувати кримінальні справи. Ця заборона з”явилася після того, як суддя Апеляційного суду м. Києва Юрій Василенко на підставі статті 97 КПК України, де прямо прописаний обов”язок суддів порушити кримінальну справу у випадку виявлення ознак злочину, виніс дві постанови проти Президента країни. Зокрема, друга кримінальна справа була порушена Василенком якраз за те, що Леонід Кучма ігнорував судові рішення. Після такого випадку Голова Верховного Суду, попри те, що кожний суддя повинен бути незалежним і має підкорятися тільки законові, попередив суддів, що цяцькатися із підлеглими не буде. І якщо трапиться бодай ще один випадок, коли суддя виконає свій обов”язок і порушить кримінальну справу – нехай навіть за фактом обстрілу приміщення суду – той суддя матиме горе.

Отже, донецькі судді, принижені Казначейством і власним начальником, написали до прокуратури м. Києва заяву про порушення кримінальної справи за фактом невиконання судового рішення. З таким самим успіхом вони могли скаржитися ректорові Київської консерваторії. Ось відповідь з прокуратури, підписана навіть не прокурором м.Києва, а прокурором Печерського району:

ПРОКУРАТУРА ПЕЧЕРСЬКОГО РАЙНУ МІСТА КИЄВА

Прокурор Печерського району м. Києва
Старший радник юстиції А.Г.Василевський

Аби взагалі відбити у суддів охоту вимагати борги по зарплатні, Державне казначейство та Державна судова адміністрація розіслали по всіх судах листа з попередженням, що такі виплати якщо й будуть здійснюватися, то лише за рахунок поточного фінансування тих установ, де працюють скаржники, тобто за рахунок зарплатні інших суддів. Не вірите? – Будь ласка:

ДЕРЖАВНА СУДОВА АДМІНІСТРАЦІЯ УКРАЇНИ
23.04.03 №927/3

Заступник Голови Л.Богданов

Але цей лист не дуже збентежив 37 донецьких “бунтівників” – ще 15 жовтня 2002 року вони направили скаргу до Європейського суду через невиконання Україною Конвенції з прав людини. У скарзі прохали постановити рішення про стягнення з України заборгованості з зарплатні ті інших виплат, а також – по 3 тисяч євро на кожного на компенсацію завданої моральної шкоди.

Страсбурзькі судді були настільки шоковані, що надали справі донеччан пріоритетного значення, оскільки її наявність доводить, що правосуддя в Україні немає взагалі. До 12 лютого 2004 року Уряд України має надати свої заперечення на скаргу, після чого почнеться судовий розгляд. Хочеться сподіватися, що на майбутньому слуханні в Страсбурзі представники відповідача, тобто української влади, не висуватимуть на свій захист аргумент, мовляв, на таких “хлібних” посадах ще й зарплатню платити – то вже занадто!

P.S. Після повідомлення зі Страсбургу 21 січня 2004 року Президент Кучма викликав Голову Верховного суду. За повідомленням Інтерфаксу, останній проінформував Президента про ситуацію, що склалася в Апеляційному суді Донецької області. “Люди працюють у важких умовах. У кімнатах по 10-12 метрів працюють по чотири-п’ять людей, залів засідань немає”, – повідомив В.Маляренко. У відповідь глава держави обурився бездіяльністю керівництва Донецької області, яке знаходить кошти для помпезного будівництва так званих “престижних об»єктів”, але не може побудувати нове приміщення для Апеляційного суду. “Якщо терміново не буде вирішене це питання, то апеляційний суд Донецької області ми переведемо в Луганськ. Це завдання давно було дано місцевій владі і я не розумію, чому воно не вирішено”, – передає «Інтерфакс» слова Президенту. За повідомленнями джерел «УК» незадоволення глави виконавчої влади, справило належне враження на керівництво судової влади. До Донецька терміново вилетіли Голова Державної судової адміністрації Карабань, Голови Ради суддів України Кривенко та член Вищої Ради юстиції Селиванов з метою умовити бунтівних донецьких суддів відкликати свою скаргу зі Страсбургу.

Володимир БОЙКО, «УК»