ЛЮДОЛОВИ

Невідомі незаконно продали квартири Валентина Терещука та Андрія Крикуненка. Одного потерпілого викрали тиждень тому, іншого переховують приятеліВостаннє Валентина та Андрія бачили в понеділок, восьмого листопада цього року. Обоє мешкали в одному під’їзді будинку № 40-а по вулиці Героїв Дніпра, Валентин у трикімнатній квартирі № 79 на другому поверсі, Андрій в однокімнатній на восьмому. Обоє після смерті батьків залишилися самотніми. У вересні невідомі продали помешкання хлопців без їхньої згоди (як вони стверджують, одному й тому самому власнику). До понеділка Валентин і Андрій ночували на подвір’ї в машині друзів, а вдень пояснювали людям, які приходили за оголошенням в одній з рекламних газет (квартиру Терещука виставили на повторний продаж), що ця оселя проблемна і застерігали від ризикованої необдуманої покупки. Потерпілим допомагали усі сусіди, які знають обох з 1979 року: носили їм харчі, розвозили листи, в яких викладено те, що сталося, в різні інстанції. Хоча неодноразові звернення до правоохоронців протягом півтора місяця результатів не дали.

Валентина та Андрія ми з фотокором побачили на лавці біля під’їзду будинку, в якому вони мешкали майже все життя. І з перших вуст дізналися про те, як обоє потрапили в пастку “чорних” брокерів.

У серпні Терещуку та Крикуненку якийсь Юрій через знайомого запропонував тиждень попрацювати. Хлопці не мали постійного заробітку, тож обіцяні 50 гривень у день їм були не зайвими. Четвертого вересня Юра на своєму “Мерседесі” відвіз обох у Пирятинський район на Полтавщині. Нібито для того, щоб оформити на роботу, взяв їхні паспорти й довідки про ідентифікаційний код. Трудилися вони замість одного два тижні, час від часу нагадуючи своєму “благодійнику”, щоб повернув документи. Той відбувався поясненнями: не встиг зайти в бухгалтерію, у відділ кадрів… Коли роботу було закінчено, їм сказали: Юра зараз у Криму, чекає на вас, там отримаєте гроші й свої документи, відпочинете, і запропонували підвезти. За Полтавою автомобіль зупинився на заправці, Андрій зателефонував сусідам, і вони сказали, що його квартиру хтось продає. Розмову добре було чути всім у машині, тож мобілку в Крикуненка відразу забрали. Валентин вмить усе зрозумів — і навіщо їх вивезли, і чому забрали паспорти, і чим це загрожує їм обом, але куди подітися від вимушених попутників посеред лісу… О десятій вечора дісталися Генічеська, і водій сказав, що вночі не поїде. Зупинилися в приватному готелі на березі моря. Зайшли до ресторану. Терещук, якого все більше розбирала тривога, вийшов буцімто подихати свіжим повітрям. Отямився побитий мало не до смерті о третій-четвертій ранку в самому центрі Генічеська. Повернувся до свого готелю і дізнався від адміністратора, що його попутники поїхали. Було це 18 вересня. Його київські приятелі, яким хлопець сказав, що повернеться через тиждень, подали в розшук, а брат написав заяву в прокуратуру. Валентин тим часом без грошей і документів електричками шість днів добирався до столиці.

До Андрія того вечора в ресторані генічеського готелю підійшов міліціонер і сказав: давайте вийдемо. Офіціантка вголос здивувалася. Чого, мовляв, ви його забираєте? Крикуненка насторожило те, що зазвичай працівники патрульно-постової служби ходять удвох, а тут для нього чомусь зробили виняток. Генічеський вартовий порядку доставив столичного заробітчанина в так званий мавпятник, а суд відміряв йому десять діб адмінарешту за те, що він буцімто чіплявся до бармена. Відбувши покарання, Андрій не без допомоги добрих людей заробив 50 гривень, пояснив касирці, в яку халепу потрапив, і та продала йому квиток до Києва без паспорта. 30 жовтня хлопець був у столиці й дізнався, що його квартиру дійсно продали, а речі кудись вивезли. Коли їх виносили, новий власник сказав здивованому сусіду: хлопці поїхали на Полтавщину, займаються там бізнесом, а тутешнє хатнє майно їм більше не потрібне.

Валентин, розуміючи, що його квартиру можуть також продати, того ж дня, як повернувся додому — 24 вересня — написав відповідну заяву до Оболонського райуправління міліції, а також заяву про втрату паспорта. Звернувся він з листом і до районного управління житлово-комунального господарства, в якому наголошував, що не збирається продавати свою оселю, а відтак просив не проводити з нею будь-яких дій без його відома.

Через два дні, 26 вересня, коли Валентина не було вдома, якісь люди почали виносити все його майно. Якби не втрутилися сусіди, помешкання лишилося б повністю розгромленим. Терещук викликав міліцію. До її приїзду нові господарі кудись зникли, щоправда, перед цим встигли поставити броньовані двері. Заяву з приводу цього, а також погрому в квартирі та того, що пропали цінні речі, в хлопця чомусь не прийняли. Сказали, нібито достатньо раніше написаної. Після цього Валентин двічі мусив лізти у власну квартиру через балкон і міняти замки в дверях.

20 жовтня прийшов дільничний інспектор міліції з новим “господарем” і сказав, щоб Валентин забирався геть, бо не має права перебувати у власній квартирі, яку в нього забрали шахрайським шляхом, а правоохоронці та посадовці управління житлово-комунального господарства ніяк цьому не протидіяли. Того ж дня хлопець пішов в Оболонське райуправління міліції, щоб дізнатися, що зроблено за його заявою. Йому сказали, що її загубили. Так само, як і заяву Крикуненка. А про заяви, написані їхніми сусідами, коли ті ще не знали, що трапилося з хлопцями, а квартиру Андрія саме виставили на продаж, ніхто й не згадав.

Працівники міліції показували Валентину документ, який засвідчує, буцімто він виписався з власної квартири ще шостого липня — задовго до того, як “благодійник” Юра вивіз його на заробітки до Пирятина. Заяву з відповідним проханням оформлено на бланку з голограмою. Підпис на тому “документі” Терещук нібито навіть завірив у нотаріуса, хоча потерпілий ніколи той папір не бачив і свій автограф на ньому не ставив. Підробили й заяву його сестри, яка живе в Німеччині й уже десять років не прописана в помешканні брата.

У понеділок, 8 листопада, невідомі біля магазину вкинули Валентина в іномарку й повезли в невідомому напрямку. Андрій з тих пір переховувався в приятелів, які нині переправили його в безпечне місце.

Сусідка розповіла, що коли весь двір став на захист хлопців, брокерша, картинно затягуючись сигаретою, сказала: “Не встрявайте. Якщо захочу — весь ваш під’їзд продам”. Схоже, вона недалека від істини. Якщо працівники міліції й прокуратури аферу з квартирами Терещука й Крикуненка й далі “розслідуватимуть” так, як донині, то ця агентка з нерухомості продасть не один під’їзд. На жаль, прізвище її невідоме, тож ніяк не можемо застерегти людей від контактів з такою посередницею. Проте прізвища, імена й по батькові міліціонерів, які, скажемо так, прилучилися до цієї справи, в редакції є. Зокрема й того працівника, котрий необачно згадав про весільну подорож (це речення призначене саме для нього, широкому читацькому загалу поки що його не коментуватимемо).

Коли я телефонувала одній із сусідок зниклих, а також братові Валентина, було відчутно, що розмову хтось прослуховує.

Ніна КЛИМКОВСЬКА Крещатик

Читайте также: