53% опитаних ІМІ (Інститут масової інформації) журналісток вказали, що зазнавали сексуальних домагань у зв’язку з професійною діяльністю. 47% журналісток зазначили, що не стикалися з домаганнями під час роботи або у зв’язку з нею.
Такими є результати анонімного адресного опитування медійників, що провів Інститут масової інформації в співпраці з ГО “Жінки в медіа” та з журналісткою-розслідувачкою Любов’ю Величко 14–25 червня 2021 року *.
Водночас 17% опитаних чоловіків-журналістів вказали, що потерпали від сексуальних домагань у зв’язку з професійною діяльністю. Разом з тим 83% чоловіків-журналістів, що взяли участь в опитуванні, не мали такого досвіду.
Окрім того, 33% респондентів вказали, що були свідками сексуальних домагань до своїх колег у зв’язку з журналістською діяльністю.
Закон України “Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків” ще 2005 року дав визначення:
- сексуальні домагання – це дії сексуального характеру, виражені словесно (погрози, залякування, непристойні зауваження) або фізично (доторкання, поплескування), що принижують чи ображають осіб, які перебувають у відносинах трудового, службового, матеріального чи іншого підпорядкування.
Недоліком цього визначення є те, що закон передбачає підпорядкування у визначенні домагань, а відомо, що багато випадків сексуальних домагань (зокрема, домагання до журналісток з боку інтерв’юйованих) вчиняються без видимого підпорядкування, а часто з боку незнайомих людей.
В Україні дуже мало судових кейсів з притягненням кривдників до відповідальності. І навіть більше: аналізуючи судову практику, побачимо, що досить часті випадки притягнення до відповідальності жінок у справах про компенсацію моральної шкоди за приниження честі і гідності чоловіків, щодо яких розголошено інформацію стосовно сексуальних домагань з їхнього боку, які не були доведені в суді.
Саме журналістки можуть тут ситуацію дещо змінити, документуючи докази, які можуть підтвердити в суді вчинення щодо них домагань. Адже диктофон і камера – часто звичні інструменти роботи в цій професії, і можу припустити, що скористатися ними під час сексуальних домагань журналістці легше, ніж жінкам інших професій.
Обставини, географія і типи домагань
На запитання “Де саме ви зазнавали особисто сексуальних домагань або помічали сексуальні домагання щодо інших?” 30% опитаних вказали, що це траплялося під час інтерв’ю з людьми при владі (посадовці, бізнесмени). На другому місці – домагання в редакції, від колег, керівництва або роботодавця (25% респондентів вказали це). І на третьому місці виявилися домагання під час роботи над редакційним завданням (22% респондентів). Такі результати свідчать про досить високий рівень ризиків і низьку захищеність медійників не лише за межами редакції, а й у редакційних колективах.
Учасниці опитування розповіли ІМІ анонімно деталі про сексуальні домагання до них під час журналістської діяльності. Переважна більшість цих історій – домагання до жінок-журналісток від чоловіків – представників влади, посадовців, депутатів, бізнесменів, рідше траплялися домагання від власників медіа та керівників редакцій. Серед прикладів респонденти на умовах анонімності називали таке:
- “Пропозиція приїхати до спікера ввечері додому і повечеряти, щоб познайомитися ближче і домовитися про інтерв’ю”.
- “Керівник постійно призначав “робочі” наради в неробочих місцях. Не прийти – потрапити під незадоволення і штрафи. Фіналом була “нарада” в чужій винайманій квартирі. Я не зайшла і була звільнена”.
- “Чоловік, який обіймав керівну посаду, вимагав, щоб я вдягала на роботу короткі спідниці та одяг з декольте, бо йому дуже подобаються мої груди”.
- “Керівник застосував до мене прийоми харасменту. Коли зрозумів, що нічого не буде, то припинив це та різні натяки”.
- “Непристойні пропозиції, що ґрунтувалися лише на тому, що я працюю у сфері інформації, а це “найдревніша професія, як і проституція: не вважаєш, що кореспондентка тире проститутка”.
- “На офіційних заходах серед білого дня один і той самий посадовець намагався мене торкатися. Спершу погладжуванням руки, в якій тримала диктофон. На наступному заході, щоб пройти через натовп колег, він мене міцно обняв за талію. Я випручалась і вибігла з кімнати, де відбувався захід”.
- “Приваблива” пропозиція канікул за його кошт і більше”.
- “Посадовець покликав до себе в кабінет у справі, але натомість притиснув до стіни й почав обмацувати. Я втекла”.
- “Посадовець протягом мого інтерв’ю стояв … і дивився у виріз мого светра. Коли я вже збиралася йти й почала одягати пальто, він під приводом джентльменства вирішив допомогти мені вдягти пальто, а водночас примудрився хлопнути мене по сідницях”.
- “Від посадовця, з яким я спілкуюся на мою тематику, були розповіді про те, як він ходить у лазню (телефонувала домовитися про місце, час і день коментаря)”.
- “Від посадовця розповіді про мій “прекрасний фейс”, “привабливий голос”, запрошення на чай за неформальних обставин”.
- “Вислови типу “гарна журналістка, треба дати їй інформацію”, масні посмішки й стріляння очима впродовж інтерв’ю, обнімання за талію”.
- “Мала негативний досвід від гостей редакції – високопосадовців. Від непристойності захистив колега. У міліції тоді натякнули, що краще мовчати”.
Щодо географічного розподілу, то понад третина респондентів, які вказали, що зазнавали сексуальних домагань, є мешканцями західних регіонів (37%), на другому місці – центральні регіони України (33%). Найменше з домаганнями стикалися медійники Півдня (16% всіх респондентів, що зазнавали сексуальних домагань) та Сходу України (11%). Ще 3% опитаних не вказали свого регіону.
Що стосується типів сексуальних домагань, то найчастіше журналістки та журналісти стикалися з домаганнями, які виявлялись у вигляді жартів та принижень пов’язаних із сексуальністю (28% респондентів), а також у вигляді небажаних дотиків, обмацувань, інших фізичних контактів (вказало 27% учасників опитування).
Ще 25% опитаних зазначили, що мали негативний досвід у вигляді пропозицій сексуального характеру від осіб, від яких перебували в залежності (25%).
6% респондентів зазнавали погроз сексуального характеру, зокрема, через інтернет, і ще 3% зазнавали такого виду домагань, як “послуга за послугу” **.
Реакція на сексуальні домагання
Найчастіше в таких випадках журналісти повідомляють друзів, або рідних (49% опитаних), або колег по роботі (47% тих, хто зазнавали сексуальних домагань). Тільки 4% опитаних наважилися написали про свій досвід публічно в соцмережах чи розповісти в медіа **.
Чверть опитаних ІМІ журналістів, які стикались із сексуальними домаганнями (25%), вказали, що нікому про це повідомляли. Основною причиною мовчання про такі інциденти респонденти назвали відсутність механізмів захисту прав потерпілих, адже “все одно нічого не допоможе” (про це зазначили 16% тих, хто зазнавав сексуальних домагань). На другому місці – страх, що ніхто не повірить, адже в потерпілих немає доказів (7% респондентів). Ще 6% вказали, що побоялися осуду і нерозуміння з боку колег **.
Переважна більшість опитаних (93%) вважає, що винні в сексуальних домаганнях особи, які не поважають особистих кордонів інших людей.
Розуміння захисту від сексуальних домагань
На думку опитаних журналістів, найефективнішим захистом від сексуальних домагань під час роботи є особисте розуміння та планування власних ризиків, про це зазначили 63% опитаних. Серед найпотужніжих інструментів захисту журналісти вказали також розголос у соцмережах (45% респондентів). На третьому місці – звернення до поліції (40%).
Майже третина опитаних журналістів (33%) вважає, що захищати їх має роботодавець, і ще 32% розраховують на допомогу від колег. 31% опитаних вважає, що захистити їх допоможуть тренінги та навчання, і 21% вбачає роль захисників у громадських організаціях. Тільки 4% вважають, що не потрібні жодні додаткові засоби захисту.
Що ж робити, коли до журналістки вчиняються сексуальні домагання?
Насамперед варто пам’ятати, що в разі сексуальних домагань, як і загалом насильства, винен виключно кривдник. І тому не потрібно звинувачувати себе в тому, що відбувається.
- Перше, про що потрібно подбати, – це ваша безпека.
- Привертайте увагу. Варто знати, що кривдник зазвичай прагне залишитися в тіні й не привертати уваги інших людей до ситуації. Переважно, коли з’являються свідки, домагання припиняються, і тому корисно може бути не залишатися з людиною, яка вчиняє домагання, наодинці й шукати підтримки у свідків. А якщо ситуація складається так, що ви залишилися наодинці, – оцінити, чи можна привернути увагу інших людей, тобто залучити свідків. Якщо сексуальні домагання відбуваються в громадському місці, то це можуть бути люди під час виконання своїх службових обов’язків (офіціант, поліцейський, бармен і тощо) чи навіть незнайомі люди, з якими можна встановити контакт очима і звернутися, ніби до давно знайомих: “Привіт, 100 років тебе не бачила” чи “Підкажіть, будь ласка, як мені звідси дістатися до…”.
- Зверніться до кривдника. Якщо ви відчуваєте, що маєте досить внутрішніх ресурсів, можна спочатку безпосередньо звернутися до кривдника, наприклад зі словами: “Те, що ви зараз робите, мені неприємно, і я не хочу, щоб ви це продовжували”. Якщо кривдник не зупиняється, може бути корисним голосно, впевнено і досить директивно звернутися до кривдника (привертаючи увагу свідків): “Припиніть! І відійдіть від мене! Мені це неприємно!”
- Не бійтеся реагувати. Не існує ідеальної реакції на сексуальні домагання. Будь-яка реакція, навіть утеча людини, яка зазнає сексуальних домагань, є правильною і може допомогти, по-перше, запобігти сексуальному і фізичному насильству, а по-друге, ця реакція допомагає інтегрувати неприємний досвід і значно краща з погляду травматичного впливу на психіку, ніж завмирання.
Як пережити ситуації, пов’язані з домаганнями?
Спочатку знову варто згадати, про те, що ви не винні в тому, що щойно пережили. І далі допомогти собі.
- По-перше, після того, як ви опинилися в безпечному місці, де вам нічого не загрожує, випийте кілька ковтків води й переведіть увагу на дихання. Спробуйте дихати животом: саме так ви допоможете тілу краще давати раду зі стресом.
- По-друге, корисно з кимось поговорити про пережитий досвід: зателефонуйте подрузі чи близькій людині, яка підтримає вас, чи на телефонну лінію підтримки, поговоріть з колегами, яким довіряєте, досить часто може виявитися, що вони теж переживали подібні ситуації. Флешмоби в соціальних мережах #янебоюсьсказати та #metoo продемонстрували, наскільки поширеними є сексуальні домагання та насильство в Україні та світі. Подбайте про себе. Дуже важливо після такого досвіду допомогти собі. Може подіяти контрастний душ чи ванна з аромомаслами, фізичні навантаження чи йога. Корисно подбати про добрий сон. Може також допомогти прогулянка, додатковий відпочинок, спілкування з домашньою твариною чи близькими. Зробіть собі якийсь приємний подарунок, змініть оточення, наприклад це може бути поїздка за місто у вихідні. Різним людям може допомогти щось зовсім інше. Можливо, журналісткам допоміг би письмовий опис того, що сталося. Це теж вивільнення і дистанціювання від пережитого неприємного досвіду. Все, що зазвичай вам допомагає в складних життєвих обставинах, тут теж, ймовірно, може допомогти.
На жаль, ми живемо в неідеальному світі, де часом відбуваються небажані чи неприємні ситуації. Сексуальні домагання можуть завдати шкоди, принизити гідність, вплинути на психологічний стан людини. Але важливо пам’ятати, що ви – не винні й що є багато можливостей допомогти собі самостійно чи звернутися по допомогу до інших людей, зокрема і до психологів і психотерапевтів! Будьте в безпеці!
* Дослідження проводилося методом анонімного адресного онлайн-опитування за інтерактивною структурованою анкетою. Посилання на анкету надсилали потенційним респондентам – чинним журналістам і редакторам. Усього отримано 138 відповідей від медійників. 93% – респонденти з регіонів України, 7% з міста Києва. 83% жінок, 17% чоловіків. Дослідження проводилося протягом 14–25 червня 2021 року.
** Сума відповідей не дорівнює 100%, адже респонденти могли обрати кілька відповідей.
Джерело: ІМІ
Проведення цього дослідження стало можливим за підтримки Міжнародного фонду “Відродження” в межах проєкту “Мобілізація зусиль для вирішення викликів у медіасфері України”. Матеріал відбиває позицію авторів і не обов’язково збігається з позицією Міжнародного фонду “Відродження”.