«Справа генерала Назарова» і реакції експертів НАТО та США

Зверненням до влади України авторитетних американських дипломатів і військових експертів актуалізувалася увага до справи про збиття російськими бойовиками літака Іл-76 та загибель внаслідок цього 49 українських десантників. В трагедії, що сталася влітку 2014 року в аеропорту Луганська, звинувачують генерал-майора Віктора Назарова – тодішнього першого заступника керівника АТО на території Донецької та Луганської областей. Судами загальної юрисдикції – першої та апеляційної – генералу Назарову відповідно винесений та залишений у силі вирок: 7 років позбавлення волі.

«Ані США, ні інші крани Заходу, які надають Україні військову підтримку, не дали б поводитися зі своїми командувачами так, як з генералом Назаровим. У час коли Росія продовжує війну на Донбасі, Україна має заохочувати бойовий дух та ініціативу військових. Судове переслідування генерала Назарова має зворотній ефект», – зазначають підписанти звернення, серед яких генерали у відставці Філіп Брідлав, Веслі Кларк, експосли США в Україні Джон Гербст, Вільям Тейлор, Стівен Пфайфер, колишній заступник генсека НАТО і ексзаступник міністра оборони США Александер Вершбоу.

Останній не виключає, що обвинувальний вирок генералу Віктору Назарову може послабити військову підтримку України з боку західних держав та вплинути на ставлення нової адміністрації Сполучених Штатах.

«У ширшому контексті рішення буде ілюстрацією того, як Україна реформує свою судову систему, серед іншого цивільні суди», – заявив напередодні дипломат Александер Вершбоу.

Оприлюднена 11 січня спільна заява американських дипломатів і військових – не перший сигнал уваги з боку Заходу до судового процесу над українським генералом, відтоді як місяць тому Касаційний кримінальний суд у складі Верховного суду України призупинив виконання вироку цивільних судів двох інстанцій стосовно Назарова та витребував матеріали справи.

Раніше про справу Назарова як про «судове розп’яття» говорили і писали генерал-лейтенант у відставці Збройних Сил США Бен Ходжес та експерт фонду Potomac Foundation Філіп Карбер.

Подібна, за визначенням Ходжеса і Карбера, «цивільна криміналізація дій командування у бойових операціях дає жахливий сигнал військовим про нерішучість на полі бою, яка веде до самознищення».

І таку позицію авторитетних експертів, висловлену ними під час проведеного в онлайн-форматі Львівського безпекового форуму-2020, також можна вважати офіційною.

Називаючи засудження генерала Назарова «тим, з чого може тішитися лише Росія», західні військові, експерти, дипломати рекомендують, щоб надалі суди над військовими посадовими особами, що стосуються рішень на полі бою та інших рішень у воєнний час, здійснювалися в Україні військовим судом, військовим суддею та журі військових з досвідом операцій.

Чи готова до таких викликів українська система військової юстиції в її нинішньому вигляді? І чи можуть на щось вплинути звернення західних дипломатів і військових?

Радіо Свобода поговорило про це з генерал-майором юстиції (в запасі), кандидатом юридичних наук Павлом Богуцьким. Нині він очолює науково-дослідну лабораторію регіональної безпеки і військового права Науково-дослідного інституту інформатики та права. В 2014-му, на початку російсько-української війни, був військовим прокурором Південного регіону України із зоною відповідальності прокуратури в межах Одеської, Миколаївської, Херсонської, Дніпропетровської, Запорізької, Кіровоградської, Донецької та Луганської областей.

«Україна нині не готова до того, щоб суди над військовими посадовими особами здійснювалися військовими судами. Нашу систему військової юстиції, до якої належать правоохоронний орган із повноваженнями військової поліції, військова прокуратура та військові суди, було зруйновано. І сталося це не учора», – зазначає Павло Богуцький:

– Головне, на що в цьому напрямку ми маємо орієнтуватися у досвіді країн-партнерів НАТО, це те, що висновки щодо дій військового (і особливо за умов бойових дій) повинні робити виключно компетентні слідчий, прокурор, суддя, а також експерти з відповідною військовою освітою й підготовкою.

Війна – це інша сфера, повністю протилежна звичайним цивільним умовам людського життя. Людині з цивільним світосприйняттям це складно усвідомити.

– Ви кажете про необхідність кількох рівнів системи військової юстиції в Україні: військова поліція, прокуратура, суд (трибунал)? Що з цього станом на сьогодні має Україна – держава, яка майже 7 років перебуває в стані неоголошеної війни?

– Військової поліції ми не маємо. Існує квазіправоохоронний орган – Військова служба правопорядку (ВСП), який не має усіх повноважень правоохоронного органу. Таким чином ВСП не спроможна виконувати завдання стосовно розслідування, притягнення до кримінальної відповідальності – чинним законом такі повноваження для неї не визначені.

Військові прокуратури в процесі ліквідації та реформування – поки що працюють лише військові прокуратури в гарнізонах.

– Але ж працюють спеціалізовані військові прокуратури у військовій та оборонній сфері?

– Це прокуратура із цивільним статусом, що спеціалізується на військових провадженнях, справах в оборонному секторі. Але закон не містить вимоги, щоб її посадовці або прокурори були військовослужбовцями чи мали б досвід військової служби. Зазначено лише загальні кваліфікаційні вимоги. Скажімо, у США інакше – на подібній службі обов’язковим вважається статус військовослужбовця.

– Немає в Україні, відповідно, й військових судів (трибуналів)?

– Ці суди в Україні ліквідували ще у 2010 році (військові суди були ліквідовані 15 вересня 2010 року за президентства Віктора Януковича – ред.).

Тобто, якщо говорити про систему військової юстиції країн НАТО (три рівні: військові поліція, прокуратура, суд), ми нині не маємо ані першого, ані другого, ані третього.

Хоча вочевидь, там де є армія – справами щодо військовослужбовців повинні займатися суто військові органи юстиції.

Проте я впевнений, що маючи мету й політичну волю, систему військової юстиції в Україні можна відновити. І насправді не так багато часу на це потрібно.

– З чого, як вважаєте, необхідно розпочинати цей процес?

– Для вирішення проблеми секцією права національної безпеки та військового права Національної академії правових наук України напрацьовані необхідні наукові та практичні матеріали.

Перш за все, необхідно ухвалити Закон «Про Військову поліцію». Проєкт такого закону готовий, його необхідно доопрацювати, внести на розгляд Верховною Радою.

Потрібно внести зміни до Закону України «Про прокуратуру» і відновити військову прокуратуру – у складі системи прокуратури. Окрім спеціалізації визначити щоб її посадовці, військові прокурори мали статус військовослужбовців. Це важлива річ, адже йдеться про відповідну підготовку й знання.

Ну і передбачити на законодавчому рівні створення військових судів. До парламенту попереднього скликання такі пропозиції надходили, але відповідний законопроєкт не був розглянутий.

З моєї точки зору, першим кроком у створенні військових судів могло би бути встановлення спеціалізації у розгляді справ стосовно військовослужбовців у судах цивільних. Але такий крок варто розглядати лише тимчасовим – до законодавчого відновлення системи військових судів.

– А взагалі хтось веде реєстр скільки справ стосовно військовослужбовців знаходяться у цивільних судах?

– За винятком відомчого обліку Військової служби правопорядку, який не є загальнодержавним, – ніхто. Судова статистика не передбачає відповідної спеціалізації стосовно Збройних Сил та інших утворених відповідно до законів України військових формувань.

Звісно, загальний облік існує, вибірку звідти можна зробити. Аналітична робота, яку потрібно виконувати і яка виконується не системно, а лише під час спеціальних досліджень – для визначення проблемних питань протидії злочинам серед військовослужбовців.

– Хіба цивільні юристи не є спроможними ретельно розібратися у справах військовослужбовців?

– У кожній справі стосовно правопорушень військовослужбовців потрібно розбиратися із ґрунтовним знанням військового законодавства, з розумінням умов проходження військової служби, бойової обстановки, з розумінням тих обставин, в яких на момент правопорушення знаходився військовослужбовець.

Тут важливими стають не лише знання, а певний військовий досвід.

Якби свого часу було проведено належні – на місці події, в бойовій обстановці – слідчі та оперативно-розшукові дії в розслідуванні загибелі журналістів у справі нацгвардійця Віталія Марківа, якби військова поліція працювала на той час, взагалі не сталося би того, що сталося – бійця безпідставно звинуватили, засудили. Та й продовжують звинувачувати в Російській Федерації.

Кожне провадження про військові правопорушення має свої особливості. Щоб розбиратися із порушенням правил бойового чергування, потрібно знати відповідне законодавство.

Якщо говоримо про порушення правил експлуатації бойових машин, військовий слідчий або прокурор повинні знати тактично-технічні характеристики тієї або іншої машини, розуміти для чого й як вона застосовується. Те ж стосується правил поводження зі зброєю.

Коли йдеться про порушення статутних правил, слідчий також має бути підготовленим – не просто знати Статути, а й знати як вони застосовуються.

При порушеннях службових обов’язків, потрібно чітко розуміти хто, на якому рівні й які саме має обов’язки, які рішення приймає і в який спосіб такі рішення виконуються.

Не може командувач відповідати за невиконання службових обов’язків командиром підрозділу або частини. Не може командувач відповідати за порушення, які можуть мати місце у діях (або бездіяльності) його заступника.

Незрозумілою з огляду на це є зокрема підозра командувачу Повітряних Сил Сергію Дроздову – у порушенні правил польотів і підготовки до них та про недбале ставлення до військової служби (йдеться про авіакатастрофу під Чугуєвим у вересні 2020 року, в якій загинуло 26 курсантів й пілотів військового літака Ан-26 – ред.).

– Західні військові, експерти, дипломати зробили заяви. Чи вплине точка зору партнерів по НАТО на справи генералів: Назарова, Замани (ексначальник Генерального штабу, якого звинувачують у державній зраді – ред.), Дроздова?

– Доказового значення для суду ані висловлені позиції, ані озвучені рекомендації не матимуть. Але вони можуть орієнтувати на більш ретельне вивчення всіх обставин справ для прийняття остаточного судового рішення і привернути увагу суспільства й держави до важливої проблеми, яка стосується національної безпеки.

Без відповідей залишаються чимало запитань:

• Хто стоїть за небезпечними для обороноздатності української держави рішеннями про знищення військових судів, військової прокуратури?
• Чому зволікають із прийняттям рішення про створення військової поліції?
• І чи почують в державі заклик друзів України, якими є Бен Ходжес та Філіп Карбер?

Автор: Ірина Назарчук; Радіо Свобода

«Copyright © 2018 RFE/RL, Inc. Передруковується з дозволу Радіо Вільна Європа / Радіо Свобода»