Серійний вбивця Едвард Гейн став прототипом багатьох фільмів жахів. Своїх жертв він вбивав безпричинно. А своє житло він перетворив на «будинок жахів». На стінах, як «мисливські» трофеї, були розвішані маски, які він зробив з облич убитих. Абажури в кімнатах були виготовлені з людських органів. А ще маніяк пошив собі куртку, жилет і костюм з людської шкіри.
Увечері 16 листопада 1957 року помічник шерифа маленького містечка Плейнфілд Френк Уорден завітав до крамнички з металевими виробами, щоб забрати додому свою матір. Крамниця належала батькові Френка, але після його смерті там усім керувала Берніс Уорден. Двері магазину виявилися зачиненими, але був відкритий чорний хід. На підлозі магазину виднілися сліди крові, а касовий апарат було викрадено. Уорден одразу вирішив, що, ймовірно, сталося пограбування. Але куди поділася мати?
На підлозі він знайшов квитанцію на літрову пляшку антифризу. Френк припустив, що квитанцію його мати виписувала останньому покупцеві. І тут згадав, що за день до зникнення до магазину заходив місцевий дивак Ед Гейн. Він цікавився ціною антифризу й намагався запросити його матір на побачення. Уорден не вірив, що Гейн міг пограбувати магазин. Але він міг бути свідком. Гейна знайшли досить швидко, але він вирішив мовчати. А коли шериф із помічником увійшли до будинку Гейна, то від картини, що відкрилася перед ними, ледь не знепритомніли. Так розпочалося розслідування, яке згодом обросте такою кількістю чуток і легенд, що буде важко розрізнити, де правда, а де вигадка.
Фанатизм матері
Едвард Теодор Гейн народився у 1906 році в родині Августи та Джорджа Гейн. Ед був другою дитиною в родині, його брат Генрі — на чотири роки старший. Батьки намагалися займатися бізнесом у містечку Ла-Крос у штаті Вісконсин. Але бізнес не пішов. Продавши бакалійну крамницю, Гейн купили ферму за сорок миль від Ла-Кроса та за вісім миль від Плейнфілда. Туди й переїхали всією родиною у 1914 році.
Дитинство Едварда та Генрі було важким. Мало того, що земля на фермі виявилася неродючою (глина та пісок), так ще й мати не давала родині вільно дихати. Августа походила з родини релігійних фанатиків і відрізнялася крайньою ненавистю до всього, що стосувалося плотських стосунків між чоловіками та жінками. Вона відчувала люту зневагу до світу за межами свого дому й невпинно проповідувала синам, що всі жінки (крім неї самої) — знаряддя диявола, а хіть і плотське бажання — смертні гріхи.
Батько Еда та Генрі після переїзду на ферму почав часто пити й волів прокидатися в коморі або просто в полі. Через це він зрештою й помер, захворівши на пневмонію в 1940 році.
Брати рано почали працювати. Ферма не приносила доходу, тож вони стали найматися різноробочими на ферми сусідів. Генрі, коли йому виповнилося 18, почав їздити на заробітки подалі від дому. І іноді його не було місяцями, на відміну від Еда, який усе життя (до арешту) прожив на своїй фермі поблизу Пейнфілда.
Генрі, побувавши далеко від дому й побачивши світ, часто сперечався з матір’ю. Після смерті батька вони часто сварилися. Старшому братові дуже не подобалося, як мати ставилася до Едварда. У 1944 році він загинув за дивних обставин. Того дня він із братом випалював торішню траву на полі. За словами Еда, в якийсь момент він втратив брата з поля зору. Покричав, але Генрі не відгукувався. Тоді Едвард кинувся по допомогу до сусідів. Тіло Генрі було виявлено майже відразу. Він лежав на самому краю поля, тіло постраждало від вогню не дуже сильно. Чому чоловік (Генрі того року виповнилося 42 роки) не зміг вибратися із зони вогню, тоді нікого особливо не зацікавило. Пізніше деякі сусіди згадають, що на голові загиблого нібито були сліди ударів. Але тоді смерть Генрі Гейна визнали нещасним випадком.
Вже після арешту Гейна деякі дослідники його життя стверджуватимуть, що старший брат став найпершою жертвою маніяка.
Через рік, 29 грудня 1945 року, Августа померла від серцевого нападу. За деякими даними, тіло Августи після смерті ще довго лежало в будинку. Ед і раніше любив спати в одному ліжку з матір’ю, а після її смерті провів із її тілом кілька днів.
Через те, як його виховала мати, Ед Гейн ніколи й не думав про серйозні стосунки з жінками, але жіночі тіла його дуже цікавили. Після арешту в його будинку поліція виявила десятки пошарпаних книг з жіночої анатомії.
Сусіди Гейна вважали його дурником і божевільним, але не небезпечним. І навіть залишали з ним дітей, коли наставав час збирати врожай, — це був невеликий заробіток.
Перший маніяк Америки
А коли на фермі не було дітей, Гейн ходив на місцеве кладовище й розкопував свіжі могили. З 1947 року Гейн здійснив десятки нічних візитів на три місцеві кладовища. Він обирав свіжі могили жінок середнього віку, особливо тих, хто, на його думку, був схожий на фотографію його покійної матері. Пізніше він розповів слідчим, що під час цих вилазок часто впадав у стан, «схожий на транс». Він викопував тіла, приносив їх на свою ферму і, використовуючи навички таксидермії, дубив їхню шкіру, щоб створити свою моторошну колекцію предметів та одягу. Він зізнався у успішному розграбуванні дев’яти могил, а ексгумація могил підтвердила його розповідь.
Як він зізнався пізніше, його цікавили лише свіжі трупи, які ще не встигли розкластися. Викопуючи тіла, він відрізав їм вуха, носи, статеві органи, груди. Знімав шкіру з облич і робив з неї маски, які потім розвішував у себе вдома. Зі шкіри з тіл він пізніше виготовляв свої абажури, оббивав меблі та шив одяг.
Едвард не мав досвіду роботи кушніра. Тому всі його вироби неабияк смерділи. Але маніяка це, схоже, не турбувало.
Свої анатомічні експерименти він проводив вночі. А щойно небо починало світлішати, маніяк повертав тіла в труни й надавав могилі первісного вигляду. Загалом у будинку Еда Гейна було виявлено останки 15 жінок. І не всі вони належали жінкам, які вже померли.
Перше (доведене) вбивство маніяк скоїв 8 грудня 1954 року. Того дня безслідно зникла Мері Хоган, власниця невеликого пабу в містечку Пайн-Гроув, розташованому неподалік від Плейнфілда. На підлозі бару було знайдено гільзу від патрона 22-го калібру. Сліди крові вказували на те, що тіло витягли з приміщення. Криваві сліди обривалися на автостоянці. Паб не було пограбовано. Не зникло жодної пляшки алкоголю. Злочинця, який викрав Мері, так і не було знайдено. Як і її тіло.
Лише через чотири роки з’ясується, що її вивіз Ед Гейн. Він був завсідником цього бару, хоча, на відміну від свого батька, алкоголь не вживав. Після того як «м’ясника з Пейнфілда» притиснули незаперечними доказами і він був змушений зізнатися у вбивстві, Ед заявив, що напав на Мері Хоган у стані помутніння розуму. Психіатрична експертиза погодиться з цим твердженням і визнає Еда Гейна неосудним.
«Куди поділася мама?»
Деякі фахівці, які працювали з Едвардом Гейном, вважали, що саме вбивство Мері спонукало «м’ясника з Пейнфілда» припинити розкопки на кладовищі та перенести свою увагу на живих людей.
Гейн дуже неохоче зізнавався у своїх вбивствах. Точніше, взагалі не зізнавався. Але «відмазатися» від вбивств Хоган і Уордан йому не вдалося. Дізнатися, скількох загалом жінок вбив «м’ясник із Пейнфілда», неможливо. І якби не квитанція на антифриз та пильність помічника шерифа, то жертв могло бути набагато більше.
Коли Френк Уордан у супроводі свого начальника Арта Шлея та ще одного помічника шерифа вирушили на пошуки можливого свідка викрадення Берніс Уордон, вони навіть не підозрювали, куди їх приведуть ці пошуки. На фермі Гейна нікого не було. Вирішили проїхатися околицями. І незабаром знайшли «свідка», який мирно спав у машині біля сусідньої ферми.
Френк Уордан відчинив двері старенького «Форда»:
— Куди ти подів мою маму?!
Пізніше він зізнався, що не підозрював Гейна у викраденні, а просто вирішив його налякати, щоб той згадав усе, що сталося в магазині. Але Гейн повівся дуже дивно. Він здригнувся, зблід і замовк. Це здалося шерифу підозрілим. І він відправив Гейна до камери.
А потім поліцейські завітали на ферму Гейна. Вони оглянули комору, сарай для інструментів, нічого не знайшли й вирішили увійти до будинку. Електрику в будинку забезпечував дизель-генератор, тому спочатку поліцейські оглядали будинок за допомогою ліхтариків. Перше, на що вони звернули увагу, — огидний запах.
На кухні Шлей та Уорден побачили тушу, підвішену до стелі. Того дня розпочався сезон полювання на оленів, тож поліцейські спочатку вирішили, що Гейн нагодував себе тушею оленя. І лише після того, як запустили генератор і увімкнулося електричне освітлення, перед очима поліцейських відкрилася жахлива картина.
Тіло жінки, підвішене до стелі кухні, було обезголовлене й уже випотрошене. За кілька хвилин знайшли й голову. Френк Уорден із жахом упізнав свою матір.
Обшук у будинку тривав кілька діб. Окрім настінних масок у вигляді людських облич, було знайдено черепи, які Гейн використовував як супниці, кілька абажурів, виготовлених із жіночих грудей, засушені вуха та носи, шматки людської шкіри та зшиті з неї речі, пояс, «прикрашений» жіночими сосками, покривало, розшите жіночими губами, браслет і барабан із людської шкіри. У Гейна навіть стільці були оббиті цим «матеріалом». Але всі ці знахідки затьмарювала голова Берніс Уорден. У вуха голови були вбиті цвяхи, а до них прив’язана мотузка. Пізніше Гейн зізнається, що хотів виготовити амулет, щоб носити його на грудях під час своїх танців під повним місяцем.
Прототип
Маньяк вирішив дати свідчення не відразу. А коли все-таки заговорив, став стверджувати, що вбив лише Берніс. Усі інші останки, за словами Еда, належали вже померлим жінкам, тіла яких він діставав із могил. Однак незабаром експерти встановили, що одна з настінних масок за життя належала Мері Хоган. Гейн мусив зізнатися й у цьому вбивстві.
Через кілька тижнів губернатор штату надав дозвіл на ексгумацію тіл із тих могил, на які вказав Гейн. Слова маніяка про те, що він знущався над тілами померлих, підтвердилися. Однак у будинку «м’ясника з Пейнфілда» було виявлено частини тіл, що належали 15 різним жінкам. Але встановити факти знущань вдалося лише щодо дев’яти могил. Кому належали інші частини тіл, так і залишилося невідомим.
Едвард Гейн був визнаний неосудним і поміщений до психіатричної клініки тюремного типу, де й помер 26 липня 1984 року у віці 77 років. Він став прототипом більшості «кіношних» маніяків. Найпершим образ «м’ясника з Пейнфілда» використав Альфред Хічкок у знаменитому фільмі «Психо» 1960 року. Пізніше з’явилися «Мовчання ягнят» і «Техаська різанина бензопилою» (де також було використано образ Гейна). У 2007 році вийшов документальний фільм про життя найшокуючого маніяка Америки «Ед Гейн: М’ясник із Пейнфілда».
Після того як газети написали про справу Гейна, до ферми біля Пейнфілда почалося справжнє паломництво. Глядачі дуже хотіли подивитися на «будинок жахів». Але це тривало недовго — у березні 1958 року ферма згоріла дотла. Дізнавшись про це, Едвард Гейн заявив: «Так і треба!»
Автор: Максим Леонов
Джерело: Нова газета Європа