Багато хто, мабуть, встиг втомитися від зими з плюсовою температурою і сірістю за вікном, а тому могли зрадіти останньому снігу. Але те, що тішить жителів України, подекуди може нести катастрофу і смерть.
Саме так сталося далекого 1972 року в Ірані, на який обрушилися раптові морози, сніг і найсмертоносніша у відомій історії людства снігова буря. Її жертвами стали 200 сіл і понад 4 тисячі людей. Розповідає про цю подію видання “Дзеркало“.
Чотири роки посухи і швейцарські канікули
Снігова буря, або хуртовина, – це скупчення частинок снігу, піднятих із землі хаотично рухомим вихровим вітром, який хаотично рухається. Відбувається це за низьких температур, снігопад обмежує видимість, а сильний вітер призводить до ще більшого похолодання. Саме таке природне явище заскочило Іран зненацька в лютому 1972 року.
До ісламської революції 1979-го, яка привела до влади релігійних фундаменталістів, залишалося ще сім років. При владі перебував непопулярний Мохаммед Реза Пехлеві, шах Ірану, який правив країною авторитарно. У зовнішній політиці він орієнтувався на США та західний світ. А ще любив там відпочивати. Щороку приблизно 20 січня шах відправлявся до Швейцарії кататися на лижах і вдаватися до інших розваг разом із придворними.
За чутками, на це витрачали один-два мільйони доларів, повністю орендувалася пара готелів. Додому шах і його подвір’я поверталися лише в березні і проводили весняні канікули в віллах на березі Каспійського моря. Забігаючи наперед, скажемо, що 1972-го, незважаючи на катастрофу, перервати свою зимову відпустку і повернутися на батьківщину правитель Ірану не захотів, чітко показавши свої пріоритети. Країна рятувалася без нього. Ймовірно, така поведінка стала однією з причин пізнішого падіння шахського режиму.
До лютого передумов удару стихії в Ірані не спостерігалося. Навпаки, вже дуже давно стояла посуха, яка тривала рівно чотири роки – 1460 днів. Але завершилася вона не дощем, якого так потребувала країна. У січні по гористій західній частині Ірану пройшла серія штормів, покривши цей регіон снігом. А на початку лютого з півночі, з Азербайджану, який тоді був частиною СРСР, прийшов циклон, який приніс із собою маси холодного повітря.
2 лютого газети повідомили про майбутній сильний снігопад – йому дали назву “Білий диявол”. Реагуючи на це попередження, школи в Тегерані закрили на три дні. Представник Міносвіти підкреслив, що на четвертий день діти мають піти до школи, щоб пауза не зашкодила їхньому навчанню (і додав, що навчальний рік закінчиться на три дні пізніше). Подальші події показали, наскільки він був оптимістом. Трьох днів виявилося замало, а школи довелося закривати по всій країні.
Чи був сніг чимось надзвичайним для всіх іранців? Зовсім ні. На території країни існує чимало засніжених взимку гірських хребтів (зокрема Загрос і Ельбурс – не плутати з Ельбрусом). Навіть на прибережній каспійській рівнині з субтропічним кліматом іноді траплялися заморозки і морози. Це означає, що для частини жителів Ірану така погода була не в новинку. Але ось у їхніх співвітчизників на півдні, що живуть уздовж Оманської та Перської заток, такого досвіду не було. Типовими для них були м’які зими і спекотне літо. У Тегерані середньомісячна температура повітря в лютому становила 6 градусів за Цельсієм зі знаком плюс. Але в 1972-му все пішло по-іншому.
Початок снігової бурі та покрив до восьми метрів
Снігопад почався 3 лютого. Спочатку йому виявилися раді. Очікувалося, що рідкісний для країни сніг позитивно вплине на майбутній урожай. Літні іранці, що живуть у центрі та на півдні, взагалі побачили його вперше. Діти з радістю вибігли на вулицю і почали грати в сніжки.
Однак сніг ішов, ішов і не думав зупинятися. Того дня молокозаводи не змогли вчасно доставити свої продукти до магазинів і крамниць Тегерана. Молоко і масло швидко стали дефіцитом. Ринки в столиці закрилися, оскільки всю городину засипало снігом і продавати було нічого. Громадський транспорт став, а більшість таксистів передбачувано залишилися вдома. Безліч людей не дісталися до роботи або ж запізнилися на неї на кілька годин – навіть чимало міністрів потрапили до своїх кабінетів лише до 11 ранку. 90% людей, які звернулися того дня до відділень невідкладної допомоги лікарень, мали травми аж до переломів через падіння на слизьких поверхнях.
Ще гіршою була ситуація в регіонах. У той час західна половина Ірану була в основному сільською, її населення було розсіяне по невеликих селах. На жаль, жителі не знали про наближення снігової бурі та виявилися непідготовленими. Причина в тому, що газети потрапляли далеко не в усі населені пункти, по радіо, судячи з усього, оголошень не було (ми не зустрічали згадок про це в жодному джерелі). Та й масштабів майбутньої катастрофи ніхто не уявляв.
Уже в перший день хуртовини в провінції Мазендеран (смуга рівнин і гір біля південного берега Каспійського моря) через сильний холод загинули двоє людей. У місті Ардебіль на півночі країни температура сягнула мінус 24°C, люди ховалися від холоду в мечетях. Інші провінції немов змагалися між собою в рекордах. У північно-східному Хорасані температура упала до мінус 32, потім до мінус 37°C. У високогірному Шехре-Корді через два дні вона досягла 36 градусів морозу.
Одним із найбільш постраждалих регіонів, на подив багатьох, став Ердекан у центральному Ірані – мабуть, найпосушливіше місце в країні, яке розташоване посеред пустелі. Якраз там випадання снігу було нечуваним явищем. Однак тепер кілька сіл із чотирма тисячами жителів опинилися в пастці – їх відрізало від усіх комунікацій і поховало під восьмиметровим сніговим шаром. Лише після закінчення бурі рятувальники змогли до них дістатися і знайшли безліч загиблих.
“Боже, досить снігу”, – молилися в ті дні іранці. У деяких містах заметіль тривала 36 годин. У середньому по країні випало щонайменше три метри снігу, в окремих місцях його висота сягнула шести метрів і, як у Тегерані, даже восьми метрів. Не дивно, що поліція країни витребувала, щоб усі водії в будь-якій частині Ірану використовували колісні ланцюги навіть при русі в містах. Загалом стихія, що тривала сім днів, з 3 по 9 лютого, засипала снігом територію приблизно розміром з Грецію.
Удар по економіці та людські жертви
Непідготовлений до катастрофи Іран стикався з однією проблемою за іншою. У холоди, що почалися, більша частина вантажівок з дизельним паливом залишилася на дорозі і замерзла. У грейдерів, які відповідали за прибирання снігу, через холод перестали працювати відвали, і вони були марні. Через сильні холоди і прагнення зігрітися люди спалювали все, що потрапляло під руку. Так на дорогах було спалено багато вантажівок. Сильний снігопад перекрив дороги, зокрема перевали. Більшість вантажівок, що зупинилися там, перевозили нафту, що порушило постачання.
У кількох містах було відключено електрику, що паралізувало роботу водонагрівачів, пекарень та інших об’єктів. В інших замерзла вода в трубах. Місцями в іранців закінчилися запаси борошна, виникла загроза голоду. Через відсутність електрики, порушене постачання та інші проблеми ситуація в країні стала критичною, у багатьох містах було оголошено надзвичайний стан.
Але найстрашніше – що хуртовина забрала безліч людських жертв. Холод і брак їжі призвели до того, що в деякі населені пункти стали приходити вовки, які вбивали людей. Під снігом опинився похований поїзд з усіма пасажирами. Впав у прірву і розбився автобус із 30 людьми. 180 осіб зникли безвісти в горах, 60 загинули внаслідок сходження лавини. Перед початком хуртовини на сходження в гори недалеко від Тегерана відправилася американська студентка коледжу і двоє її супутників. Команда з п’яти осіб, яка пішла на їхні пошуки, також зникла. У місті Решт уже не було можливості ховати мертвих. Їх складали в будівлі місцевого архіву, щоб потім доставити на кладовище.
Але найбільше число жертв пояснювалося географією. На п’ятий день хуртовина і безперервний сніг пошкодили лінії зв’язку та електропередачі – людям перестала надходити електрика. Особливо трагічну роль це зіграло в західному, гористому і сільському Ірані. Його жителі не могли вибратися з рідних місць і виявилися повністю ізольованими від зовнішнього світу. Зрештою у них закінчилася їжа і прісна вода. Вони замерзли або померли від голоду.
9 лютого, в останній день снігової бурі, погода почала поліпшуватися. Влада нарешті змогла відправити в кілька регіонів вертольоти. Рятувальники розповідали, що, пролітаючи над землею, вони не бачили жодних ознак існування сіл – тільки безкраї снігові простори. Два дні вони відкопували село Секлаб, де до трагедії проживали 100 осіб, але не знайшли там жодного вцілілого. Аналогічна ситуація була в селах Каккан і Кумар у районі Ердекан, там також не знайшли живих. У селі Шеклаб на турецькому кордоні рятувальники два дні копали, щоб пробитися вниз через вісім метрів снігу. Досягнувши мети, вони відшукали лише 18 зі 100 жителів, тіла решти так і не знайшли. Також рятувальники відкопували снігоходи та потяги, що застрягли.
Як писали очевидці, більша частина Ірану “сховалася під шаром снігу, який подекуди був настільки глибоким, що буквально поховав тисячі людей, багато хто з них сидів у своїх домівках, що перетворилися на крижані смертельні пастки задовго до того, як повільна відлига розкрила істинний жах цієї надзвичайної події”.
Однак 11 лютого настала чергова заметіль, і пошуки довелося згорнути. Пілоти скинули на землю дві тонни фініків і хліба, сподіваючись, що ті, хто залишився в живих, зможуть поїсти і протримаються довше. Ймовірно, багатьом їжа, на жаль, уже не знадобилася.
Незабаром температура повітря стала повертатися до звичних меж, що викликало танення снігу. У деяких провінціях країни пішли дощі, почалися повені. Цілі села, що винесли стихію, злягли від грипу і сильних застуд, пережити які вдалося не всім.
Одна з регіональних іранських газет тоді розповіла про тунель, який мав стати укриттям для машин, але став пасткою: сніг засипав його повністю. Репортаж називався “Ми вирвалися з лап білого диявола”. Так можна описати і всю ситуацію в країні. Тижневий холод і сніг, а також їхні наслідки стали причиною загибелі близько чотирьох тисяч людей (хоча число неточне – газети того часу писали навіть про шість тисяч). Під снігом зникло понад 200 сіл, які ніколи не були відновлені.
Джерело: news.zerkalo.io