СРСР: Тиранія голоду. До комунізму по драбині із кісток загиблих

Alexander Wienerberger/ Samara Pearce Archive

Геноцид — термін, який у міжнародному праві з’явився відносно нещодавно. Вперше його використав польський юрист Рафаель Лемкін у своїй праці 1944 року, де він описав політику нацистів, спрямовану на масове знищення етнічних меншин.

Після Другої світової війни ООН ухвалила документ, покликаний не допустити повторення геноцидів та встановити покарання для винних у їх вчиненні. Конвенція про запобігання злочину геноциду та покарання за нього вступила в силу 12 січня 1951 року, нагадує Voxukraine.

У 1954 році цей документ ратифікували республіки СРСР. Відповідно до декларації, геноцид трактують як дії, спрямовані на повне або часткове знищення певної національної, етнічної, расової чи релігійної групи людей. За 22 роки до того, як декларацію ратифікував СРСР, у 1932-му, керівництво Радянського Союзу та правляча Комуністична партія вчинили акт геноциду проти українського народу. Для винищення українців більшовики використали інструмент, який, як виявилося, в «ефективності» не поступався катівням нацистських концтаборів, — голод.

Історики називають різні причини, що підштовхнули радянську владу до розгортання політики, яка призвела до Голодомору. Одна із причин — економічна. Її називають Стівен Віткорф та Роберт Вільям Девіс. Біля витоків Голодомору, на їхню думку, стояли плани Сталіна з проведення стрімкої індустріалізації на території колишньої Російської імперії в короткі терміни.

Для втілення цих планів у життя потрібно було сконцентрувати велику кількість ресурсів. Важливим експортним товаром для СРСР було зерно. Через колективізацію радянська влада планувала збільшити виробництво та експорт збіжжя. За отримані від продажу аграрної продукції кошти купували обладнання, необхідне для індустріалізації. Колективізація селянських господарств та експропріація врожаю врешті-решт і призвели до Голодомору в СРСР.

Інша широко висвітлена причина — культурно-національна. Проблема того, що в Україні рано чи пізно могли скинути владу більшовиків для очільників СРСР була досить актуальною. На території України періодично спалахували селянські повстання, спрямовані проти тиранічної влади Москви. У першому півріччі 1932 року 56% протестних виступів в СРСР припадали саме на Україну. До середини 1920-х на території України діяли численні партизанські загони повстанців. У 1921 році вони сумарно налічували понад 100 тисяч бійців. Загрозу для тоталітарної влади комуністів становило і культурне відродження українців у 1920-х роках — наслідок нетривалої політики українізації.

Враховуючи все це, до Голодомору призвело прагнення Сталіна, який боявся втратити контроль над Україною, фізично знищити частину українців для того, щоб зламати їхній національний дух та унеможливити повстання проти радянської влади. Для цього влада свідомо встановлювала фізично нездійсненні норми заготівель сільгосппродукції. Як наслідок, через передачу «всего хлеба родине» самим селянам не залишалося нічого.

Окрім того, наприкінці 1920-х з метою дискредитації української інтелігенції радянські спецслужби сфабрикували так званий «Процес Спілки визволення України». За мотивами справи в Україні нібито виявили антирадянську організацію, яка готувала повстання проти більшовиків. Попри те що ніякої Спілки в реальності не існувало, ця справа дала радянській владі формальну підставу для початку репресій. Цікаво, що у 1939 році нацистська Німеччина використала аналогічну тактику для того, щоб почати війну проти Польщі, коли інсценувала напад поляків на німецьку радіостанцію.

Терор штучним голодом в СРСР супроводжувався тотальною дезінформацією, маніпуляціями та замовчуванням із боку Москви. У той час як на території Української СРР від голоду гинули мільйони людей, для радянської пропаганди ніякого голоду не існувало в принципі. Інформацію про нього сумлінно приховували, а тих, хто намагався поширювати дані про Голодомор, репресували. До річниці Голодомору ми вирішили зібрати показові приклади замовчування, маніпуляцій та дезінформації на тему Голодомору як від СРСР, так і від Росії, політики якої вважають свою країну правонаступницею Союзу.

СРСР

ЗАМОВЧУВАННЯ: Замість Голодомору було економічне процвітання та нечуваних темпів індустріалізація.

Логіка, за якою офіційна преса в Радянському Союзі подавала інформацію про Голодомор, є досить простою. Пропаганда не вдавалася до маніпуляцій, а просто ігнорувала сам факт голоду як такий. У роки Голодомору на території України офіційна радянська преса активно писала про успіхи «соціалістичного будівництва» в СРСР та досягнення Комуністичної партії. Особливо жваво пропаганда висвітлювала здобутки у сфері індустрії. Якщо спиратися на тогочасні радянські плакати та газети, економіка Української СРР стрімко розвивалася, а добробут населення зростав.

Alexander Wienerberger/ Samara Pearce Archive

Плакат 1932 року, який ілюструє відкриття Дніпрогесу. Грандіозна конструкція стала одним із символів індустріалізації та економічного зростання Радянського Союзу

У 1932 році розпочала свою роботу Дніпровська ГЕС. Подію широко висвітлювала радянська преса. Відкриття станції супроводжувалося урочистостями, на яких були присутні радянські високопосадовці та численні західні журналісти. Багато хто з них був вражений такими темпами індустріалізації, яких досягла планова економіка. Джеймс Еббе з «The New York Times» писав: «Коли я побачив Дніпростроївську греблю, то подумав, що соціалізм збудовано. Мені хотілося кинутися до телеграфа і послати Сталіну телеграму з вітаннями успішної індустріалізації Радянського Союзу». Окрім журналістів та чиновників на урочистостях були присутні й тисячі колишніх будівельників станції.

ФАКТ: У той час, коли в містах зводили нові заводи та станції, у навколишніх селах від голоду помирали тисячі людей.

Alexander Wienerberger/ Samara Pearce Archive

Попри те що для офіційних радянських видань голоду не існувало, для населення України він був цілком реальним. Коли держава з розмахом святкувала відкриття «найпотужнішої ГЕС Європи», у селах, що оточували Дніпрогес, від голоду гинули люди. У жовтні 1932 року, саме під час відкриття Дніпрогесу, 9 сільрад неподалік від станції були занесені на так звані «чорні дошки». Фактично це означало, що для зовнішнього світу вони зникали — комунікація з цими селами та завезення туди продукції припинялися. У тому ж місяці в Україну для більш жорсткого контролю над вилученням у селян зерна направили спеціальну комісію з хлібозаготівель на чолі з керівником уряду СРСР В’ячеславом Молотовим. У листопаді більшовики організували загони, які займалися насильним вилученням худоби, зерна та інших продуктів із приватних господарств.

Деяку роль у виникненні голоду відіграли посуха та неврожай, однак вони однозначно не є головними факторами. Варто лише згадати, що на західноукраїнських землях, які тоді не входили до складу СРСР, на початку 1930-х років голоду не було. Також досить сумнівною була доцільність заготівлі великої кількості зерна на експорт. У 1930-х роках країни з ринковою економікою, куди СРСР продавав зерно, стикнулися з глибокою економічною кризою. Попит на зерно впав, а разом з ним і ціни. Наприклад, у 1929 році експортна ціна центнера радянського зерна становила 8,63 карбованця. У 1930-му році — 2,57. Очевидно, що в цих умовах не було сенсу вимагати понаднормових зборів зерна, адже його все одно не купували в таких обсягах. Частину зерна просто змарнували.

ЗАМОВЧУВАННЯ: Голодомор — це вигадка, справжня загроза для «комуністичного майбутнього» — західні буржуї.

Одна з ілюстрацій із плакат-газети 1932 року «Капиталистический мир за 15 лет Октября (Международное обозрение)». У той час час як від голоду в Україні гинули люди, для радянського керівництва у Москві «джерелом всіх бід» були ефемерні «західні капіталісти»

Про проблему голоду в СРСР мовчали, адже державна пропаганда була зайнята висвітленням інших «проблем». У той час як досягнення комуністичної влади всіляко оспівувалися, справжнім джерелом зла та бід для населення СРСР, як це подавала пропаганда, були західні капіталісти. Вони нібито всіляко намагалися зірвати плани побудови «комуністичного майбутнього». Водночас, попри «ненависть» до капіталізму, яку транслювала радянська пропаганда, інженери з країн заходу брали активну участь в індустріалізації СРСР. Зокрема до будівництва вищезгаданої Дніпрогес були залучені спеціалісти зі США.

ФАКТ: Із країн Заходу надходили пропозиції допомоги для регіонів, уражених голодом. СРСР їх «не почув».

Alexander Wienerberger/ Samara Pearce Archive

Жертва Голодомору. Інколи голодні селяни, щоб врятуватися, намагалися потрапити до міст, де ситуація з продуктами була кращою

Попри демонізацію Заходу радянською пропагандою, у роки голоду саме звідти надійшли пропозиції про постачання гуманітарної допомоги для населення України. Надзвичайно велику роль у цьому зіграли українці, що проживали на Заході України, переважна частина якого на той час перебувала у складі Польщі. Наприкінці липня 1933 року у Львові було створено Громадський комітет рятунку України, який займався збором пожертв для допомоги українцям УСРР. Подібні комітети діяли у Чехословаччині, Румунії, США та інших країнах.

Західні українці також намагалися поширювати інформацію про винищення своїх співвітчизників радянською владою. Наприкінці 1933 року на засіданні Ради Ліги Націй її президент Йоган Людвіг Мовінкель ініціював обговорення теми голоду в радянській Україні. Питання передали до Міжнародного товариства Червоного Хреста. Однак усі спроби надати допомогу постраждалим від голоду українцям виявилися марними. Радянська влада просто відмовилася від допомоги Заходу, бо офіційно ніякого голоду в Україні не було і ніхто допомоги не потребував.

МАНІПУЛЯЦІЯ: Причина смерті — «невідомо». Люди помирали від хвороб або з «невідомих причин», однак не від голоду.

ЦДКФФА України імені Г. С. Пшеничного

За весь час Голодомору керівництво держави, в якій на початку 1930-х років повним ходом ішло «будівництво комунізму», жодного разу офіційно не визнало факту голоду в Україні. Саме слово «Голодомор» в Україні вперше з’явилося тільки в 1986 році — запозичене від канадської діаспори. У державних документах факти масової смертності населення фіксувалися під бюрократичним евфемізмом «продовольчі труднощі». Факт Голодомору намагалися спростувати навіть деякі прорадянські західні журналісти. Волтер Дюранті, який на початку 1930-х років очолював московську редакцію «The New York Times», стверджував, що попри нестачу продовольства та поганий врожай, ніякого голоду в Україні немає.

Важливу роль у замовчуванні реального розмаху голоду відіграла повністю контрольована державою статистика. Реєстрацію смертей в СРСР у 1920-х — 1930-х роках вели не надто ретельно, що відкривало велике поле можливостей для маніпуляції даними. Під час голоду в статистичних документах, які містили облік смертей на території УСРР, у причини смерті замість ослаблення від голоду писали «невідомо». Документи, в яких все ж таки знаходили згадки про голод в Україні, конфіскували.

Агітаційний плакат 1933 року — пік Голодомору. Радянська економіка мала плановий характер і своєрідною заміною ринкової конкуренції в СРСР були так звані «соцзмагання» — конкуренція за перевиконання партійних планів між заводами та колгоспами

ФАКТ: Втрати українського населення від штучно влаштованого голоду становлять майже половину від втрат під час Другої світової.

Попри те що офіційно (з позиції керівництва СРСР) від штучно влаштованого голоду в радянській Україні померло 0 осіб, за оцінками істориків число жертв Голодомору близьке до 4 мільйонів. При цьому за роки найкривавішого в історії людства конфлікту — Другої світової війни — загинуло від 8 до 10 млн українців. Реальну кількість жертв заморених голодом в Україні встановити досить важко, адже єдине офіційне джерело даних про події тих років — радянська статистика, яка містила багато неточностей та маніпуляцій.

Голодомор як акт фізичного знищення частини українського народу мав надзвичайно негативні наслідки для української культури і для національної самосвідомості українців. Саме тому Голодомор для українців є соціально-гуманітарною катастрофою. Голод найбільше зачепив село — головний осередок української культури. Через це значною мірою змінився традиційний устрій життя українських селян, традиційна культура та звичаї. На селі змінився порядок господарювання — більшу роль стало відігравати колективне ведення господарства. Було зламано опір українського селянства, поширилися політична байдужість та апатія.

РОСІЯ

МАНІПУЛЯЦІЯ: Голод — це спільна трагедія українців і росіян. В Україні «націоналісти» намагаються політизувати тему.

 На відміну від пропаганди Радянського Союзу, яка просто «не помічала» голоду в Україні, пропаганда Російської Федерації згадує про нього досить часто. Якщо СРСР замовчував Голодомор, то сучасна Росія вдається до тактики поширення маніпуляцій про нього.

Традиційним кремлівським наративом про Голодомор є подання його як «спільної трагедії українського та російського народів». Російська пропаганда стверджує, що на початку 1930-х років від голоду страждали однаково і українці, і росіяни. А сам Голодомор — це нібито лише наслідок спільної для всього СРСР політики колективізації, а не геноцид українців. Російські видання періодично пишуть про те, що Київ навмисно політизує проблему Голодомору. А «українські націоналісти» (найімовірніше, російська пропаганда так називає всіх українців, які в зовнішньополітичному векторі орієнтовані не на Москву) немовби спеціально намагаються показати голод 1932-1933 років як трагедію виключно українського народу. Однак ця теза не відповідає дійсності.

Плакат 1930 року. Із остаточним утвердженням Сталіна при владі, період певної економічної лібералізації, відомий як Нова Економічна Політика (НЕП), змінився новою хвилею терору та примусової колективізації. Головними «ворогами партії» на селі стали заможні селяни — «куркулі» (російською — кулаки)

ФАКТ: Найбільших в абсолютному вимірі втрат від голоду зазнали саме українці. Багато фактів підтверджують, що основною ціллю насильницької колективізації та конфіскації продуктів харчування була саме радянська Україна.

Саме Україна постраждала від голоду найбільше в абсолютному вимірі. У Росії від голоду значною мірою постраждали ті території, на яких компактного проживали етнічні українці — Кубань та Поволжя. Андрій Маркевич, Наталія Науменко та Ненсі Квіан із Національного бюро економічних досліджень (США) у своїй роботі виявили кореляцію між смертністю від штучного голоду та часткою українського населення на територіях СРСР. Найбільші відносні втрати — у Казахстані, де є свій термін для Голодомору — Ашаршылық. Голод також зачепив Молдову, яка на той час була частиною радянської України, Білорусь, Західний Сибір та Південний Урал. Однак наявність інших жертв не виправдовує злочинця.

Красномовним є той факт, що значна частина директив радянського керівництва, якими оформлювали політику примусової конфіскації зерна та інших продуктів у селян, стосувалася саме території радянської України. Навіть Сталін стверджував, що особливий акцент у примусовій колективізації треба зробити саме на населенні України. У серпні 1932 року очільник СРСР писав своєму партійному колезі Лазарю Кагановичу: «Якщо ми зараз не докладемо зусиль до покращення ситуації (з колективізацією — ред.) в Україні, ми можемо Україну втратити.»

Автор терміну «геноцид» Рафаель Лемкін, якого ми згадували на початку статті, також стверджував, що Голодомор українців — це типовий приклад геноциду, злочин радянської влади проти українського народу. В Україні Голодомор був визнаний геноцидом у 2010 році Апеляційним судом м.Києва, який розглянув документи та покази свідків. Крім України, Голодомор геноцидом визнали ще 16 держав.

Світовий контекст

Теоретично комунізм пропонує побудову суспільства всезагального добробуту та щастя, де всі житимуть у рівності та матимуть усе, що бажають. Такий собі рай на землі. Однак на практиці, як показує історія, комуністичні лідери будували пекло. СРСР — не єдина країна, де утвердження комуністичної ідеології призвело до голоду та мільйонів смертей.

Після Другої світової війни до влади в Китаї прийшли, як свого часу після Першої світової в Росії, комуністи. Їхній очільник Мао Цзедун, як і Сталін свого часу, мав візію стрімкої індустріалізації великої аграрної країни. Як і Сталін, а перед ним Ленін, Мао розпочав політику насильницької колективізації населення та економічних перетворень з метою накопичення великого ресурсу, який надалі слугував би основою для індустріальних перетворень. Політика під назвою Великий стрибок була провальна в економічному плані й призвела до найбільшого за масштабами голоду в людській історії. Від нестачі їжі загинуло близько 30 млн китайців і ще приблизно скільки ж не було народжено. Загалом же за роки правління «китайського Сталіна» від голоду та репресій померли від 40 до 80 млн осіб.

Іншим «яскравим» прикладом того, як дорогу до комунізму встеляють трупами, є режим Пол Пота в Камбоджі (лідера так званих «Червоних кхмерів»). До влади він прийшов у 1975 році, а вже за чотири роки його скинула армія В’єтнаму. За своє коротке правління Салот Сар (справжнє ім’я Пол Пота) зробив дійсно багато навіть за мірками Сталіна та Мао. Зробив у сфері винищення підвладного населення. На відміну від двох попередніх диктаторів утопією Пол Пота була не потужна індустріальна держава, а самодостатня аграрна держава. Політика примусової колективізації призвела до камбоджійського геноциду. За цей час загинуло, за різними оцінками, від 1,5 до 2 млн осіб, що становило 21% населення країни й у відносному вимірі перевершує радянський та китайський геноциди.

Доволі прикро, коли прихильники комуністичної ідеології приходять до влади в країнах, які мають значний вплив на світову політику. Це дає комуністам можливості визначати правила гри для всієї планети, як було з СРСР свого часу. Під час ухвалення конвенції про запобігання геноциду Радянський Союз домігся внесення змін до початкового варіанту конвенції. Із неї вилучили тези, які визнавали геноцидом цілеспрямоване винищення груп людей за політичною та соціальною ознакою. Імовірно, авторитарні режими у всьому світі надзвичайно вдячні Москві за цю правку. Вона дає їм значно більше свободи у винищуванні «неправильних елементів суспільства».

Автор:  Едурад ДУДКА; VoxCheck

Читайте также: