З огляду на заяву Президента України Володимира Зеленського про успішне випробування першої української балістичної ракети, було б цікаво простежити еволюцію цієї тривалої та багатостраждальної для українського оборонно-промислового комплексу історії. Проте, цей огляд порталу “Мілітарний” зі зрозумілих причин обмежиться лише періодом до 2022 року.
Після розвалу Радянського Союзу Україна отримала великий спадок — 34 ракетних дивізіони оперативно-тактичних ракетних комплексів (ОТРК) 9К72 «Ельбрус», озброєних ракетами 8К14 з дальністю 300 км, вагою конвенційної уламково-фугасної бойової частини (БЧ) 987 кг та тактичних ракетних комплексів (ТРК) 9К79 «Точка», озброєних ракетами 9М79 («Точка») та 9М79-1 («Точка-У») з дальністю 70 та 120 км відповідно і вагою БЧ 482 кг, яка була виконана в уламково-фугасному, касетному та протирадіолокаційному варіанті.
Але ці ракетні комплекси були морально і фізично застарілі. «Ельбрус» із ракетою 8К14 взяли на озброєння в 1962 році, «Точку» — у 1976, а «Точку-У» — в 1989 роках. На той момент на території України не було підприємств, які ремонтували та продовжували ресурс ракет. Ремонт, обслуговування та продовження ресурсу для ракет «Точка-У» освоїли лише в 2019 році.
«Борисфен»
До 2005 року всі комплекси «Ельбрус» і ракети до них вичерпували свій встановлений термін експлуатації. Тому вже на початку 90-х планували замінити їх вітчизняним ОТРК «Борисфен». Для його створення у 1994 році залучили КБ «Південне». Він мав стати першим українським ОТРК з дальністю ураження до 500 км. Проте через відсутність фінансування проєкт просувався дуже повільно. У 2003 році, коли всі роботи щодо цього проєкту були остаточно зупинені, він перебував на ранніх стадіях проєктних робіт.
Сили неядерного стримування та ОТРК «Сапсан»
Відновлення інтересу до створення вітчизняного ОТРК відбулося у 2004 зі створенням неядерних сил стримування. Так у Воєнній доктрині України 2004 року ця ідея сформульована як концепція «…запобігання можливій агресії шляхом її воєнно-силового стримування…». А призначення цих сил було офіційно визначене в Державній програмі реформування й розвитку Збройних сил на період до 2005 року.
Там передбачалося, що стримування евентуального агресора від намірів застосувати проти України воєнну силу забезпечуватиметься шляхом постійної загрози завдавання таких втрат, які не відповідатимуть очікуваним результатам агресії. Біла книга 2005 року також передбачала здійснення заходів «з розробки вітчизняного оперативно-тактичного ракетного комплексу, що сприятиме відродженню ракетних військ Сухопутних військ і оснащенню ракетним озброєнням Військово-морських сил».
Початково сили неядерного стримування, які втім так і не були до кінця створені, формувалися на базі Першої ракетної дивізії: 54 пускові установки (ПУ) та 40 середніх бомбардувальників Ту-22. Проте, оскільки в міру розформування/реформування ракетних та авіаційних частин питання створення заміни ставало дедалі гострішим, РНБОУ в березні 2006 року рекомендувала Президенту ухвалити низку указів і розпоряджень про необхідність переоснащення ракетних військ і розпочати розробку тоді ще багатофункціонального ракетного комплексу (БФРК). У 2007 році було сформоване технічне завдання, яке доручили виконати КБ «Південне» та були виділені перші 12 млн доларів на розробку ОТРК, який дістав назву «Сапсан».
ОТРК зі складу БФРК повинен був мати дальність ураження 480 км (280 км в експортному виконанні), БЧ масою 480 кг в унітарному уламково-фугасному та касетному виконанні. При цьому, на відміну від «Ельбрусів» та «Точок», які мали лише інерційну систему наведення, новий ОТРК повинен був мати повноцінну головку самонаведення (ГСН), яка забезпечувала б йому точність у межах 3-5 м.
Також передбачалося створення системи розвідки (БПЛА) та управління для передачі в режимі реального часу інформації про супротивника. Всього планувалося створити 200 ПУ. На розробку планували виділити 800 млн грн та 1,5 млрд на закупівлю комплексів та ракет до них. За тодішнім курсом це було близько 455 млн доларів. За планом, розробка мала завершитися до 2012 року, а постачання до війська розпочатися у 2015.
Проєкт створення БФРК був набагато амбітніший, аніж просто створення ОТРК та закупівля великої кількості комплексів, які мали замінити «Точку» та РСЗВ «Смерч» (а за деякою інформацією, навіть РСЗВ «Ураган») в ЗСУ. Він мав стати лише першим кроком. Паралельно відбувалися проектно-пошукові та проєктні роботи зі створення ефективних крилатих ракет з подальшим можливим ухваленням рішення щодо їх повномасштабної розробки після завершення робіт над ОТРК.
Далі передбачалося, використовуючи отримані напрацювання та завдяки максимальній уніфікації на рівні основних систем та агрегатів, створити сімейство бойових ракетних комплексів для Збройних сил України. А саме протикорабельний комплекс, зенітно-ракетний комплекс, оперативно-тактичну ракету з головною частиною 1000 кг і дальністю до 500 км, оперативно-тактичну ракету авіаційного базування з дальністю польоту 500 км і більше та оперативно-тактичний комплекс із крилатими ракетами.
У 2008 на розробку були виділені чергові 5 млн доларів. Того ж року, використовуючи напрацювання, отримані під час проєктування «Борисфена», було завершено ескізний проєкт ОТРК «Сапсан». Він містив «техніко-економічне обґрунтування виконання визначених замовником тактико-технічних характеристик ракетного комплексу й проєктно-конструкторські рішення з усіх його основних складових». В 2009 році комісія Міністерства оборони України схвалила ескізний проєкт у повному обсязі. На розробку виділили 6,8 млн доларів.
Того ж 2009 року розробку зупинили через брак коштів. Після цього пропонували різні підходи для заощадження дефіцитних в умовах світової кризи коштів. Серед пропозицій було взагалі відмовитися від розробки власного ОТРК та закупити його за кордоном. Або створити замість балістичної ракети дешевшу крилату ракету. Чи замість повноцінного ОТРК здійснити глибоку модернізацію комплексів С-300, адаптувавши їх для ударів по наземних цілях.
Фінансування «Сапсану» відновили в 2012 році, виділивши 196 млн гривень. Але вже у 2013 році міністр оборони Павло Лебедєв остаточно припинив фінансувати проєкт, заявивши про неефективне використання 200 млн гривень.
ОТРК «Грім-2»
На тлі постійних фінансових проблем у 2011 році спецекспортери почали пропонувати зовнішнім замовникам новий оперативно-тактичний ракетний комплекс під назвою «Грім». А у 2013 укладений контракт із неназваною на той час країною (пізніше стане відомо, що це була Саудівська Аравія) на розробку ОТРК під назвою «Грім-2».
ОТРК повинен був мати дальність від 50 до 280 км з БЧ масою 480 кг. Бортова система управління ракети — комбінована інерційна + GNSS з наведенням на ціль на кінцевій ділянці за допомогою ГСН.
Вже у 2014 після початку війни КБ «Південне» запропонувало відновити проєкт «Сапсан», для прискорення якого використати напрацювання за експортним контрактом. При цьому на виставці «Зброя та Безпека 2014» представили макети крилатої ракети («Коршун-2»), балістичної ракети («Грім») та двигуна для балістичної ракети.
У січні 2015 року головний конструктор КБ «Південне» Олександр Дегтярьов заявив, що український уряд підтримує ідею відновлення робіт зі створення ракетного комплексу та за умови про достатнього фінансування — 3,7 млрд грн — комплекс може бути представлений для проведення дослідних випробувань уже в 2018 році.
У 2016 році з’явилися перші фото складання ходового макета пускової установки, а вже у 2017 — готового макета. Як шасі була використана оригінальна розробка «ХБКМ».
У 2018 році стало відомо про те, що відбулися випробування макета пускової установки, демонстратора касетної бойової частини та складений конструкторський макет самої ракети.
Також стало відомо про готовність головок самонаведення. Загалом було розроблено чотири типи головок самонаведення: електронно-оптична; інфрачервона; активна радіолокаційна та комбінована, що включає в себе можливості електронно-оптичної та радіолокаційної.
У 2020 повідомлялось, що на завершення випробування комплексу потрібно ще 300 млн доларів. А у 2021, після припинення фінансування з боку іноземного замовника планувалося відновлення фінансування з боку Міністерства оборони. Для цього мала бути закуплена перша дослідна батарея у складі двох пускових установок та машин заряджання, а також дві машини керування — рівня командира батареї та рівня командира дивізіону. При цьому стверджувалося, що проєкт завершений на 80%. Але задля уніфікації з іншими ракетними проєктами — ПКР «Нептун» та РСЗВ «Буревій» ОТРК також мали перевести на шасі виробництва чеської компанії «Татра».
На цьому можна стверджувати, що перед початком повномасштабного вторгнення елементи вітчизняного ОТРК перебували на певному ступені готовності. Велись роботи над ключовими компонентами ракети — двигуном, системою наведення, бойовою частиною, були проведені ходові випробування пускової установки. Але як готовий виріб ні ракета, ні комплекс у цілому ще не існували.
Джерело: “Мілітарний”