Site icon УКРАЇНА КРИМІНАЛЬНА

Уроки історії. Як Петро Болбочан переграв більшовиків на Чонгарі та до чого тут Сили спеціальних операцій України?

Уроки історії. Як Петро Болбочан переграв більшовиків на Чонгарі та до чого тут Сили спеціальних операцій України?
Уроки історії. Як Петро Болбочан переграв більшовиків на Чонгарі та до чого тут Сили спеціальних операцій України?

За останні 100 років Крим захоплювали щонайменше тричі. У 1918-му це вдавалося кримській групі армії УНР на чолі з Петром Болбочаном. У 1920-му на півострів увірвалася Кримська армія Нестора Махна в союзі з більшовиками. А в роки Другої світової війни Крим брав Вермахт і радянські війська. Як український полковник Болбочан переграв червоних на Чонгарі й до чого тут Сили спеціальних операцій? Про це – у першій частині публікацій про завоювання Криму.

Навесні 1918-го Крим – під контролем більшовиків. Але кому належить Чорноморський флот, ще не вирішено остаточно. Керівництво молодої Української Народної Республіки у Києві видає спеціальний таємний указ, яким надсилає один із підрозділів армії УНР до Криму.

«В січні 1918 року Центральна Рада України ухвалила тимчасовий закон про флот. Там не було написано безпосередньо, що Крим і Севастополь стають українськими, але було записано, що всі бази Чорноморського флоту тепер підпорядковуються Україні. Зрозуміло, що неможливо опанувати флот, не опанувавши Севастополь. Тому Севастополь ми вважатимемо кінцевою точкою походу», – розповідає історик, кримчанин і автор книги про похід Петра Болбочана Сергій Громенко.

Сергій Громенко – кримчани, історик, автор книги «Забута перемога. Кримська операція Петра Болбочана 1918 року»

Кримська група армії УНР на чолі з Болбочаном налічувала близько 9 тисяч бійців.

«Вона складалася з пішого полку, Другого Запорізького, з Полку кінних гайдамаків Всеволода Петріва, кінно-гірського дивізіону, там були і важкі гармати, і панцирники, тобто бронеавтомобілі, було щонайменше два бронепоїзди, можливо, навіть і більше, і були доволі розлогі кадри добровольців, які приєднувалися, студенти, навіть гімназисти», – каже Сергій Громенко.

У лютому 1918-го був підписаний перший Брест-Литовський мирний договір. Відповідно до домовленостей, Німеччина ввела свої війська в Україну, щоб допомогти витурити більшовиків з її території.

«Як з’ясувалося, Болбочан був не єдиний, хто прагнув увійти в Крим і опанувати Чорноморський флот. Паралельно в цей же час, незалежно і без жодної координації з українськими військами на тому етапі, через південь, через Херсонщину, цим самим пішим шляхом рухалися німці», – розповідає Сергій Громенко.

Німецьким корпусом, який, як виявилось, теж пішов у Крим, командував Роберт Кош. За збігом обставин, війська Коша і Болбочана так і не перетнулися на шляху до півострова. Тому що українці рушили до Криму через Чонгар, а німці вирішили пробиватися через Перекоп.

Роберт Кош – німецький воєначальник, генерал піхоти, учасник Першої світової війни. 1915 рік

«Але треба розуміти, що теперішніх автомобільних мостів від Чонгарського півострова на Крим не було. Їх просто не існувало, тому що не було потреби в тій дорозі. Існував залізничний міст, він сьогодні на дві колії, а тоді був на одну. І штука була не в тому, що більшовикам там не було ким нормально оборонятися, штука була в тому, що цей міст замінували», – розповідає Сергій Громенко.

Варіант форсувати Сиваш на легких човнах Болбочан не розглядав. Тоді б довелося залишити на Херсонщині гармати та панцирники. Єдиний вихід – прориватися через замінований Чонгарський залізничний міст. На захоплення об‘єкта Болбочан кинув штурмову групу на чолі із Петром Зілінським.

Петро Зілінський – військовик армії УНР, учасник походу на Крим в 1918 році

«Для того, щоб прорватися через укріплення, задіяли одну механічну дрезину. Тобто в буквальному сенсі одну вагонетку, яка рухалася за допомогою мускульної сили тих людей, які в ній збиралися. І вночі на 22 квітня 1918 року ця дрезина розганяється і проскакує через міст в тил більшовикам в Криму. І, опинившись буквально за лінією фронту, за лінією окопів, козаки починають закидати більшовиків гранатами і стріляти з ручних кулеметів. І не дають артилеристам відкрити вогонь по українських військах на тому березі», – каже Сергій Громенко.

Одну міну більшовики встигли підірвати, іншу знешкодили УНРівці. Загалом міст не був пошкоджений. Бронепоїзди, важка артилерія та панцирники угруповання Болбочана зайшли до Криму.

«Тобто, в той самий момент, коли українські козаки зі своєю спецоперацією вибили артилеристів, два українські бронепоїзди змогли виїхати на міст і за допомогою кулеметного і гарматного вогню відігнали оцю більшовицьку контратаку. В результаті на ранок 22 квітня 1918 року міст через Чонгар і замостові укріплення на тому березі вже були в українських руках. З абсолютно мінімальними втратами», – розповідає Сергій Громенко.

Український військовий діяч, полковник Армії УНР Петро Болбочан (1883–1919)

Далі армія Болбочана рухається на Джанкой. На той момент корпус генерала Коша вже зачистив місто від більшовиків. У Джанкої українські та німецькі військові зустрічаються, між ними відбувається суперечка, обидві угруповання йдуть із міста. Війська Болбочана рухаються залізничною колією на Сімферополь та Севастополь. Корпус Коша чомусь прямує залізничною гілкою у бік Феодосії. 23 квітня Болбочан розбиває більшовиків під Сарабузом, тепер Гвардійське, 24-го заходить в Сімферополь, а 25-го – в Бахчисарай.

«До Севастополя залишався там буквально один день шляху, але його не вдалося пройти, тому що вже пообіді 25 квітня почали приходити до Сімферополя німецькі війська», – каже Сергій Громенко.

Керівництво УНР веде переговори з верхівкою Німеччини і, зрештою, щоб не зіпсувати відносини з союзником, наказує Болбочану покинути Крим.

«Прорив чонгарський Болбочана – це не була загальновійськова операція, це був шедевр спеціальних операцій. І за великим рахунком саме так треба розглядати цей бій. І не артилеристам, і не піхотинцям мати Болбочана за героя, а саме військам спеціальних операцій. Але складна політична ситуація навколо Криму і необхідність союзу з німцями призвели до того, що Крим тоді, в квітні-травні 1918 року, так і не був приєднаний до України», – підсумовує Сергій Громенко.

Автор:  Дмитро Євчин

Джерело:  Крим.Реалії

Exit mobile version