Як сайти пошуку родичів допомогли розкрити вбивство 30-річної давнини

Найприємніше місце у маленькому містечку Баклін у Канзасі – це цвинтар. Трава акуратно скошена, могили добре доглянуті.

Саме тут, минулого місяця, близько 20 людей стояли біля маленької білої труни. Вони прощалися з Шоною Бет Гарбер.

Навіть ті, хто її ховав, про саму Шону знали небагато – як вона виглядала, де жила й яким іменем її називали, коли вона померла. Лише нещодавно вони дізналися, що дівчинку вбили й що її особу не могли встановити протягом трьох десятиліть.

Поліцейські називали її Грейс (англ. “милість”) – здавалося, що дізнатися, хто вона, вдасться лише “з Божої милості”. Але завдяки революції у відстеженні ДНК, яка змінила методи розслідування вбивств в Америці, 30-річну таємницю зрештою розв’яжуть.

Шона

Роб і Шона народилися не у звичайній сім’ї. Сором’язливий чоловік 56 років, старший брат Шони, каже, що їхня матір була “злою”. Він говорить повільно, але вдумливо. Ретельно добирає слова.

Він не звик говорити про своє дитинство, це збурює бурхливі спогади. За його словами, мати фізично знущалася з нього й Шони. Обох дітей помістили під опіку. Його спогади про маленьку сестричку є одними з найприємніших про раннє дитинство.

“Вона була великою частиною мого життя”, – каже він. Коли Робу було сім, а Шоні – п’ять, жорстоке поводження матері з дітьми почало посилюватися. “Здебільшого об’єктом її агресії був я, – згадує Роб, – але потім стався випадок, після якого нас забрали від неї. Це просто перевершило все, що було до того”.

Він був у школі, коли їхня мати облила Шону бензином і підпалила.

Дітей розлучили, коли взяли під опіку, вони опинилися в різних сім’ях. Роб отримав прізвище Рінгвальд. Він бачив свою сестру ще один раз після того, як вона вийшла з лікарні, на його восьмий день народження, це була їхня остання зустріч.

Коли Роб виріс у 1990-тих, він вирішив відшукати сестру. Він пам’ятав Шону, але йому також розповідали про інших зведених братів і сестер. Звернувшись до органів влади, він врешті-решт отримав ім’я своєї зведеної сестри Даніелли Пікслер, тепер їй 48 років і вона також мешкає у Канзасі.

Вони познайомилися і подружилися, й Даніелла теж захотіла знайти Шону. Сидячи на ґанку свого будинку у Топеці, штат Канзас, Даніелла розповідає мені про багаторічні пошуки зведеної сестри, яку вона ніколи не знала.

“Я розвішувала листівки на деревах, на зупинках і дорожніх знаках. Клала їх на лобове скло автомобілів”, – розповідає Даніелла. Вона годинами шукала її у Facebook.

“Люди думали, що я її переслідую”, – каже вона. Роб і Даніелла зібрали власні матеріали справи з усією інформацією, яку вони змогли знайти про Шону. Але без основної інформації, вони навіть прізвища її не знали, пошуки були безрезультатними.

‘Грейс Доу’

У грудні 1990 року біля занедбаного фермерського будинку в Міссурі знайшли тіло жінки. Експертиза показала, що її вбили, тіло пролежало там близько шести тижнів.

Поліція практично не мала матеріальних доказів. Жінку зв’язали шістьма різними видами мотузки. Її рештки розклалися, ідентифікувати їх не могли навіть близькі родичі. Лейтенант Майк Голл, заступник шерифа округу Макдональд, розслідував справу 14 років, так і не з’ясувавши, хто така Грейс, – не кажучи вже про те, хто її вбив.

“Коли я проїжджаю повз це місце, я завжди думаю про неї. Як вона тут опинилася?” – каже він. З плином років надії на те, що справу Грейс вдасться розкрити, ставало все менше. Її рештки залишалися у моргу у відділку шерифа, майже забуті – лише одне з 250 000 нерозкритих вбивств Америки.

Нерозкриті справи, ДНК і вбивця із Золотого штату

ДНК використовують у криміналістиці з середини 1980-х. Класичний метод допомагає зіставити виявлений генетичний матеріал з даними підозрюваного, якщо ДНК цієї людини вже є у базі даних. Але він має й свої обмеження. Ось приклад. У 1970-80-х роках Каліфорнію тероризував серійний вбивця та ґвалтівник, якого назвали вбивцею із Золотого штату.

Поліція мала його генетичний матеріал, але у базі даних ДНК ФБР збігів не було. Багато хто думав, що його ніколи не знайдуть.

Але у 2018 році влада вирішила застосувати інноваційну технологію, яка раптом кардинально змінила гру. Метод полягав у поєднанні даних ДНК поліції з інформацією з генеалогічних сайтів, які допомагають розшукувати родичів і створювати сімейне дерево.

Такі сайти створили для того, щоби люди могли знайти своїх загублених родичів.

Користувач відправляє мазок свого біоматеріалу й згодом отримує список людей, з якими він має спільні гени та аналіз того, наскільки близькою є їхня спорідненість.

Поліція зрозуміла, що якщо вони розмістять ДНК вбивці на генеалогічному сайті, вони отримують список його родичів – важливий ключ. Більшість генеалогічних сайтів не співпрацюють із правоохоронними органами, однак деякі дозволяють зробити запит. У справі вбивці із Золотого штату поліція звернулася до компанії GEDmatch.

“Справа вбивці із Золотого штату проторувала шлях до успіху цього методу”, – зазначає генеральний директор GEDmatch Бретт Вільямс.

Коли генетичні родичі виявлені, можна будувати генеалогічні дерева. Врешті-решт дерева зійшлися у точці, яка дозволила владі зосередитися всього на одній особі – підозрюваному. У 2020 році Джозефа ДеАнджело, колишнього співробітника поліції Каліфорнії, засудили до довічного ув’язнення.

У пошуках “Грейс”

Технологічну компанію Othram заснували у Г’юстоні незабаром після прориву у справі ДеАнжело. Її основна мета – розкрити нерозв’язані справи за допомогою нової технології. Компанія використовує джерела даних, які надає GEDMatch, і вже допомогла правоохоронним органам розкрити низку гучних вбивств та випадків зниклих безвісти людей за останні два роки.

У листопаді 2020 року Othram взялася за справу Грейс. Вона зробила таку саму послідовність дій, як і у справі вбивці із Золотого штату.

ДНК Шони деградувала й мала бактеріальне забруднення. Компанія очистила ДНК Грейс, створивши генетичний профіль, який можна було розмістити на різних генеалогічних сайтах.

Так вони виявили низку чотириюрідних братів і сестер та почали будувати сімейне дерево, щоб знайти спільного предка.

Працюючи над генеалогічним деревом, компанія зробила деякі припущення про те, з ким Грейс могла мати родинні зв’язки, й передали ці імена лейтенанту Голлу.

Дзвінок

Даніелла отримала дзвінок від лейтенанта Голла, коли була на роботі. Спочатку вона подумала, що це аферисти – їй розповідали щось про вбивство, її можливу сестру, тест на ДНК.

Але поспілкувавшись з родиною, вона передзвонила Голлу. Поступово вона почала усвідомлювати серйозність того, що він їй казав.

“Коли я передзвонила йому, я кричала й плакала”, – каже жінка.

“Він розповідав мені всі ці речі, а я не могла повірити, я казала: “Як ви мене знайшли? Звідки ви знаєте, хто я? Чому ви думаєте, що я зв’язана з нею?” Я просто збожеволіла”. Зрештою лейтенант Голл переконав Даніеллу зробити тест ДНК.

29 березня прийшов результат. Грейс Доу була її сестрою Шоною. “Я почала плакати”, – каже вона.

Питання етики

Справа Шони та інші схожі показують, що метод працює. Але дехто його критикує. Основне питання суперечок – конфіденційність.

Методика настільки чутлива, що ДНК однієї людини може бути достатньо для ідентифікації сотень або навіть тисяч її генетичних родичів – жоден з яких не погоджувався на перевірку правоохоронних органів.

Фактично одна людина може поширити генетичні дані всіх своїх віддалених родичів.

“Ми не говоримо про пошук у базах даних людей, які добровільно подають свою інформацію”, – пояснює Ерін Мерфі, авторка книги “Всередині клітини: Темний бік ДНК у криміналістиці” (Inside the Cell: The Dark Side of Forensic DNA).

“Ми говоримо про те, що пошук у базі даних виявляє тисячі людей, які й гадки не мають, що вони пов’язані з цією особою”.

Даніеллу знайшли тому, що її далека родичка дала згоду на перевірку її ДНК правоохоронними органами – але сама Даніелла такої згоди не давала. Бретт Вільямс із GEDmatch погоджується з етичною дилемою цієї технології.

“Тут у вас є два суперечливих пріоритети. З одного боку, ви маєте абсолютне право на конфіденційність. З іншого, ви також маєте право на те, щоби вас не вбивали”.

Але бажання сімей знайти своїх родичів – або вбивцю їхнього родича – не применшує проблеми порушення конфіденційності, стверджує Мерфі. “Про це важко говорити, але ми не ухвалюємо рішень щодо громадянських свобод усього суспільства, виходячи з особистих почуттів однієї жертви”, – каже вона.

Це основна причина, чому багато генеалогічних сайтів, як-от Ancestry.com та 23AndMe не дають дозволу поліції на перевірку своїх баз даних. Роб іншої думки, він впевнений, що інакше вони ніколи б не дізналися, що сталося з їхньою сестрою. “Моя сестра лежала у шафі 30 років. Більше її там не буде”.

Деяке завершення справи

Роб і Даніелла досі не мають фотографії Шони у дорослому віці. Вони не знають, яке ім’я в неї було на момент смерті. Поліція намагається з’ясувати, де жила Шона до своєї смерті, або знайти когось, хто знав її дорослою. Вони вважають, що на момент зникнення вона могла жити у Джопліні в штаті Міссурі.

Лейтенант Голл вважає, що тепер у нього є реальні шанси розкрити справу. “Я думаю, що тепер, коли ми знаємо, хто ця жінка, вбивство можна розкрити”, – каже він.

Похорон Шони був гіркою і водночас заспокійливою подією для Роба та Даніелли. Вони нарешті знали, хто їхня сестра й де вона. Вона не ховалася від них, не емігрувала. Але це не той кінець, про який вони молились.

“У мене кошмари. Я чую крики”, – каже Даніелла, яка не може не читати історії місцевої преси про цю справу. “Я читаю про неї щодня, мушу. Це жахливо, бо я плачу щоразу, коли читаю. Але якось я почуваюся ближче до неї, коли читаю”.

Ідентифікація Шони – величезний прорив у справі. Подібні прориви почали відбуватися у всіх Сполучених Штатах щотижня. І отже, значення цього методу важко переоцінити.

Однак цей метод – новий і законів, які регулюють його використання, майже немає. Оскільки питання конфіденційність стає дедалі суперечливішим у США, політикам доведеться вирішити, яким чином можна використовувати генеалогічні сайти для боротьби зі злочинністю. Поліція вважає, що є цілком реальна можливість того, що вбивця Шони все ще живий і йому чи їй вдалося уникнути покарання.

А новий метод означає, що, можливо, одного дня цю людину, як і багато інших непокараних вбивць у США, зможуть притягнути до відповідальності.