До 90-х роковин Голодомору 1932-33 років вийшов збірник раніше невідомих архівних документів, які підтверджують планомірний характер дій радянської влади з вилучення в українських селян зерна і продовольства загалом. Це вагомий внесок, вважають дослідники, у справу доведення факту геноциду, скоєного сталінським режимом в Україні. Крім того, кожен опублікований документ можна вважати врятованим, бо під плином часу і умов зберігання, архіви – як кажуть науковці – «згасають».
Збірник, у який увійшов 171 новий документ, був представлений на науковій конференції, яка пройшла у стінах Києво-Печерської лаври.
Символічно, що саме в цих стінах на 90-і роковини штучного голоду уперше помолилися за жертв Голодомору 1932-33 років як геноциду.
Оцифрувати, щоб зберегти
На цьому зібранні криворізька професорка Наталія Романець представила книгу «Механізми творення Голодомору: хлібозаготівельні кампанії 1931-1933 рр. на Дніпропетровщині».
Це збірник документів, які свідчать про масштаби та характер голоду в регіоні. Видання фактично є продовженням її роботи «Голодомор – геноцид 1932-1933 рр. у Дніпропетровській області: масштаби і наслідки», яка з’явилася у 2021 році.
У дослідженні науковиця упорядкувала 171 документ, який публікується вперше.
Документи «згасають», їх майже неможливо читати
Романець працює з темою Голодомору і досліджує архівні документи понад 30 років.
Оцифрування усіх документів, які підтверджують злочин Голодомору, наголошує дослідниця, це необхідність.
«Документи «згасають», їх майже неможливо читати. Я вважаю, що це дуже велика проблема, – пояснює дослідниця, – коли я 30 років тому зайшла в архів, а потім у 2009 році, то частина документів уже була нечитабельною».
Дослідниця пояснює, що деякі дані вдалося відновити лише завдяки власним фотографіями з архіву та переписам, які науковиця робила раніше.
На її думку, збірник передовсім важливий для дослідників, які також працюють з темою Голодомору і мають потребу постійно звертатися до архівів. Втім, упорядниця сподівається, що видання зацікавить і пересічного читача.
Документи, які фіксують злочин геноциду
Нове дослідження Наталії Романець сфокусоване на передумовах виникнення штучного голоду в Україні в часи СРСР. Зокрема авторка робить акцент на характері хлібозаготівлі в Україні, які почалися з 1931 року та встановленні нереалістичних для виконання планів.
У збірнику вперше публікуються директиви ЦК КП(б)У до райкомів, міськкомів, уповноважених із хлібозаготівлі. Довгий час вони були засекреченими.
«Необхідно впровадити у свідомість колгоспників, що ступінь забезпечення їх хлібом залежить від урожаю…Інтереси держави повинні бути забезпечені за всяку ціну. Здача хліба державі, виконання плану – перевірка колгоспу», – йдеться у одній із директив 1931 року.
Книга містить також низку документів Дніпропетровського обкому: доповідні записки, телеграми, звернення, доповідні записки.
Телеграми переважно інформували про перебіг хлібозаготівлі, а також про застосування репресій: занесення на «чорну дошку» колгоспів, зняття з посад та покарання керівників.
Наталія Романенко зазначає, що інформаційні листи, які вдалося знайти в архівах – це великий фактичний матеріал. «Як відбувалася збиральна кампанія, який був спротив під час проведення хлібозаготівельних планів, і як відбувався цей репресивний вал», – пояснює упорядниця.
Також у збірник увійшли розсекречені на початку 90х років документи Дніпропетровської прокуратури. Тут є офіційні дані про репресованих: кількість, соціальний склад, притягнення до відповідальності посадових осіб. Основним звинуваченням у них зазначалося «розбазарювання хліба».
Тексти обвинувальних висновків і вироків дослідниці вдалося знайти в архіві Міністерства внутрішній справ. У них йдеться про приховування та крадіжки збіжжя, агітацію проти виконання хлібозаготівельного плану, організацію «волинок» (селянських повстань).
Окремо до збірки Наталія Романець включила матеріали з тогочасної преси.
У збірник також увійшли документи про голод у Херсонській, Запорізькій, Кіровоградській областях, які тоді частково входили до складу Дніпропетровщини. Втім підготовка цього розділу могла опинитися під загрозою, адже Херсонський архів був розграбований російськими окупантами у 2022 році.
«На щастя, деякі документи з Херсонщини зберігалися у Дніпропетровському державному архіві. Тому з ними можна було працювати», – розповідає професорка Романець.
Механізми творення Голодомору
Дослідниця пов’язує значний масштаб репресій у регіоні та характер Голодомору з обсягами вирощеного зерна. На Дніпропетровщині вирощували основну частину зернових в Україні. Регіон забезпечував майже 17% від виробництва озимої пшениці всього Радянського союзу. А в республіканському заготівельному плані на область припадало аж 25%.
Наталія розповідає, що механізм творення Голодомору працював не за одним пунктом: це особливості системи хлібозаготівельної, посівної і збиральної кампанія, також репресивні механізми, режим «чорних дошок», партійні чистки.
Окремий пункт, який Наталія Романець досліджує вже багато років – це спротив селянства.
«Це були хлібозаготівлі у вже колективізованому селі. І влада вважала, що вона може отримувати із колгоспів стільки зерна, скільки їй потрібно. Реальна ж ситуація в аграрному секторі була зовсім іншою», – стверджує науковиця.
Сільське господарство було фактично зруйноване, селяни не хотіли вступати до колгоспів, вирізали худобу, знищували власний сільськогосподарський реманент.
Натомість у партії пояснювали невиконання планів хлібозаготівлі «проникненнями антирадянських елементів». Це добре вписувалося у сталінську концепцію посилення класової боротьби.
Насправді ж, документи свідчать про те, що плани хлібозаготівлі були абсолютно нереалістичними. Вони не враховували втрати урожаю, які часом складали до 40%.
Відповідно на 1931 рік план становив 80% заготівлі зібраного, а на 1932, практично критичне значення, – 100%. Тобто колгоспам Дніпропетровщини були затверджені плани, які було неможливо виконати.
Наприкінці листопада 1932 року в документах з’являється термін «невидимі припаси хліба». Це той хліб, який селяни нібито розікрали, який незаконно їм роздали як аванси, і який вони нібито приховали. У реальності цих резервів не існувало.
«Аналіз цих документів чітко показує, як відбувалася хлібозаготівля. Історикам часто закидають переписування історії. А збірник документів – це те, що кожен може прочитати і зробити висновок: був Голодомор чи ні, – говорить дослідниця, – було б дуже добре, якби і пересічні громадяни почали читати історію не тільки аналізуючи праці певний істориків, а звертаючись до документів. Це дає відповідь на багато запитань»
Автор: Олена Високолян
Джерело: Радіо Свобода