Після 2014 року Росія відкрито зазіхає на територіальну цілісність України. Все почалося з незаконної анексії Криму. Продовжилося через 8 років, коли Кремль офіційно визнав свої маріонеткові утворення в Донецькій і Луганській областях «незалежними» від України державами.
Згодом РФ так само оголосила про їх анексію, а заразом і Херсонської та Запорізької областей. Спроба знищити юридично і фактично міжнародно визнані кордони України – ще один вимір російської агресії, крім власне вбивств, руйнувань та окупації.
Карта анексії
Абсолютна більшість держав-членів ООН не визнає законності російських анексій. Крим, південні та східні області й далі вважаються невід’ємною частиною України, лише тимчасово непідконтрольною легітимній владі. На рівні дипломатії шанси Москви змінити ситуацію невисокі. Водночас суспільні уявлення – більш вразливі для насадження кремлівських наративів. І путінська пропаганда докладає зусиль, аби переконати обивателя різних країн у тому, що кордон насправді змінився: Росія розширилася, а Україна зменшилася.
Щоб донести цю думку, і слів не потрібно. Достатньо образу: карти чи контуру території країни, на якому Україна та (або) Росія показані не в своїх міжнародно визнаних кордонах. Простіше кажучи, картографічні зображення, де Крим (чи інші українські території) знаходяться у складі Росії, або ж просто поза межами України. Відразу після окупації Криму з’явилася величезна кількість таких карт: у паперових виданнях, в електронних медіа, у візуальному оформленні публічного простору тощо.
При чому мова йде не лише про інформаційне середовище держави-агресора та окупованих нею територій, де такі карти «в законі», а всі інші трактуються як «посягання на територіальну цілісність РФ». На жаль, хибні картографічні образи, що підважують територіальну цілісність України, регулярно відтворюються і в інших країнах.
Наприклад, влітку 2021 року писали про те, що британська компанія-перевізник CAME-RO використовує у брендуванні карту Європи, на якій територія України зображена без Криму. 16 лютого 2022 року карта з «російським» Кримом демонструвалася в телепередачі словенського суспільного мовника RTV Slovenija. Навіть поважна Бі-Бі-Сі якось припустилася аналогічної помилки в своєму матеріалі восени 2020-го. Чи не найбільш кричущим інцидентом стала демонстрація карти з відмежованим від України Кримом на офіційному сайті Олімпійських ігор у Токіо в 2021 році. І таких інцидентів дуже багато. До честі винуватців, у більшості випадків розголос завершується виправленням помилки та офіційними вибаченнями.
Карти без Криму часом з’являються і в Україні. Наприклад, таке зображення через недогляд розмістили на сайті популярного банку Monobank. У 2018 році Нацрада з питань телебачення і радіомовлення України з’ясовувала, як такі карти потрапили в ефіри телеканалів СТБ та «UA:Перший». І навіть після цього зображення карти Росії з Кримом з’явилося в передачі державного телеканалу «Дом». Всі ці помилки були швидко усунені, але встигли залишити по собі неприємний осад.
Набагато важче виправити некоректний показ території України, коли йдеться про багатотиражну поліграфічну продукцію: настінні і складані карти, атласи та інша література, глобуси. Виявилося, що така тенденція поширена не лише в Росії, а й у західних країнах, які офіційно визнають територіальну цілісність України та підтримують нашу країну в справі відсічі агресії.
Масштаби проблеми вражають. Засновник громадської ініціативи «Stop Mapaganda! Інформаційна деокупація України» Микола Голубей придбав у книгарнях Німеччини десятки карт, книжок і глобусів західних виробників, на яких візуально заперечується або ставиться під сумнів територіальна цілісність України.
Йдеться, передусім, про німецькі бренди: ADAC, Arena verlag, Columbus Verlag, DuMont Reiseverlag, Franckh-Kosmos, INTERKART, Kunth Verlag, Mairdumont, Marco Polo, Räthgloben 1917 Verlags, Ravensburger, Stiefel Eurocart та Westermann. Крім того, в його колекції продукція британських брендів Cosmographics, Maps Worldwide та Mapsinternational, італійських Edizioni White Star SrL та Tecnodidattica Spa, австрійського Freytag & Berndt, швейцарського Hallwag Kümmerly+Frey, чеського Kartografie та навіть всесвітньо відомого американського National Geographic.
Сумарний наклад продукції, до якої є претензії, може сягати семизначних чисел, і все це купують та використовують мільйони споживачів по всьому світу.
Чому це категорично неприйнятно для України
Проблема некоректного показу кордонів України в картографії не унікальна. Географічні карти завжди були інструментом політики і просування певних ідей.
Карта є інтерпретацією стану речей на земній поверхні: ідентичності, влади, законності. Картографічні засоби – це специфічна мова, при чому лаконічна і загальнодоступна. Підбір картографічної проєкції, територіального охоплення, кольорів заливки, типів ліній є влучним способом донесення світоглядної позиції картографа. Образи територій і кордонів зчитуються людьми невербально, тому психологічно засвоюються легше, ніж промови і тексти. Відтак, карти мають досить сильний переконуючий вплив.
Зважаючи на це, контури кордонів країни нерідко фіксуються на державних гербах, прапорах, національній валюті. Вони передають або намагаються передати почуття приналежності, відчуття володіння. На думку Миколи Голубея, територія України в кордонах 1991 року є частиною ідентичності українців, так само, як український прапор, герб та гімн. Під час конфліктів, таких як загарбницька війна Росії проти України, картографічні баталії стають окремим фронтом протистояння. Агресор прагне нав’язати всім «новий образ» своєї території. Країна, що захищається – відстояти власний.
Карти, які показують, що якась частина їх країни є «спірною» або належить ворожому сусіду, завдають прямої моральної шкоди жертві агресії. Це надто чутливе питання, тому обурення українців такими образами зрозуміле і цілком виправдане. За ці території українські воїни просто зараз віддають своє життя. Мешканці в окупації понад усе прагнуть визволення і гостро переживають «викреслення себе» з карти Батьківщини.
Зрештою, некоректні матеріали вводять в оману користувачів, які не заглиблені в деталі російсько-українського конфлікту. Багато людей, купуючи карти в книгарні, користуючись електронними сервісами чи спостерігаючи за картографічними образами в медіа, переконані, що мають справу з авторитетними джерелами, які інформують про реальність і правову дійсність. Навіть маючи базові знання, але постійно стикаючись зі зміненими картографічними образами, іноземці підсвідомо починають сприймати їх як нову норму. І це може справляти негативний вплив на оцінку громадськістю за кордоном міри правоти України та Росії.
Картографія: нейтральна і політизована
Території держав, їхні кордони демонструють передусім політичні та адміністративні карти. Політична карта світу ще ніколи не була впорядкована так добре, як у наш час, в 21 столітті. З розвитком міжнародного права та міжнародних організацій (ООН та інших), більшість держав прийшла до спільного уявлення про законні кордони. Міжнародна спільнота також докладає зусиль для втілення принципу територіальної цілісності як універсального.
Існує загалом консолідована відповідь на питання, як мають виглядати більшість кордонів на планеті. Держави на своїх політичних картах зазвичай зображують кордони, схвалені Генеральною Асамблеєю ООН, за винятком тих випадків, коли певний уряд офіційно визнає якесь сепаратистське утворення або анексію території. Адже є такі випадки як Косово, з приводу незалежності якого позиції розділилися, або Східний Єрусалим, державна приналежність якого так само викликає дебати.
У випадку з Україною її легітимні кордони офіційно оспорює лише Росія та ще кілька держав, зокрема, Сирія та Північна Корея. Водночас проблема з некоректним показом української території на політичних картах значно ширша, як вже було зазначено вище. На своє виправдання картографічні фірми західних країн зазвичай посилаються на прагнення показувати політичну ситуацію максимально реалістично.
Микола Голубей нарахував кілька варіантів некоректного зображення кордонів України у західних виданнях:
1) Крим зображено частиною Росії;
2) Крим позначений як «спірний», заштрихований кольорами України та Росії;
3) певні українські території зображені «нейтральними» (ні Росія, ні Україна);
4) пунктирною лінією від України відокремлено не тільки Крим, а й частини Донеччини й Луганщини чи також Херсонської та Запорізької областей.
На офіційний запит з приводу власної редакційної політики австрійська картографічна фірма Freytag-Berndt (їй вже майже 140 років; вона друкувала ще карти УНР і Держави Скоропадського) відповіла, що конфліктні регіони зазвичай позначає як «спірні». Але такий підхід дуже проблематичний.
По-перше, сам термін «спірна територія» концептуально невизначений, а відтак сумнівний. Наприклад, з приводу Криму між Києвом та Москвою ніколи не було власне «спору» із залученням міжнародного арбітражу. Ні Україна, ні Росія не вважають півострів «спірним»; з точки розу кожної він лише її. З позиції Генеральної Асамблеї ООН Крим також не є «спірним», адже територіальна цілісність України міжнародною спільнотою ніколи не ставилася під сумнів.
Ще один приклад. Австрія є серед тих країн світу (наразі їх 101), які визнають незалежність Республіки Косово. Відповідним чином цю територію позначає і австрійська фірма Freytag-Berndt. Але ж, якщо зберігати відданість принципу «реалізму», а не офіційної позиції свого уряду, тоді Косово слід так само штрихувати як «спірне», оскільки його незалежність не визнає Сербія разом з половиною країн світу.
Крім того, на практиці, існують досить серйозні відмінності між явищами, які деякі картографи воліють означати як «спірні території». Бувають невизнані або частково визнані незалежні держави. Є окуповані території (зайняті чужими військами), а є анексовані (включені в адміністративний устрій держави-окупанта). До того ж бувають висунуті, але нереалізовані територіальні претензії.
Наприклад, Росія претендує на те, що в її складі перебувають Херсон та Запоріжжя, але вона не контролює ці міста. Чи можна в такому разі вважати їх «спірними»? Позитивна відповідь на це питання розходиться як з міжнародним правом, так і з реалізмом. Адже останній вимагає орієнтуватися не на віртуальні територіальні претензії, а на дійсний контроль. В Україні межею такого контролю є лише актуальна лінія фронту. Але в умовах динамічного збройного конфлікту фронт – це поганий варіант для поліграфії.
Деякі картографічні фірми не чіпають материкової України, а зосереджуються на «спірному статусі» лише Криму. Але це також суперечить проголошеному принципу «реалізму». Адже ні в воєнному, ні в юридичному (навіть з точки зору Москви) плані не існує жодної відмінності у статусі, наприклад, Сімферополя та Мелітополя. Їх треба «реалістам» позначати на карті якось однаково, але як?
Будь-яке штучне розрізнення картографами статусу Криму та південних і східних регіонів материкової України у поточній ситуації – це тихе просування ідеї про те, що деокупація незаконно загарбаних Росією територій України не має поширюватися на півострів, як «не вповні український».
По-друге, проголошений принцип «реалізму» заради об’єктивності вимагає послідовного втілення – щодо всіх країн, представлених на карті. Якщо показувати Крим з перспективи «реалізму», а тим часом Косово чи Західну Сахару – традиційно, «по-оонівськи», тоді це вибірковість, а не реалізм. І в такому разі маємо справу не з науковою методологією, а з політичною доцільністю в картографії.
Всі західні карти, зібрані Миколою Голубеєм, якраз страждають на таку вибірковість. «Спірність» одних територій позначена, інших – ні. На картах National Geographic протилежні підходи до неконтрольованих центральними урядами територій (в межах міжнародно визнаних кордонів) співіснують навіть попри задекларовані у політиці товариства прагнення до аполітичності та ухвалення рішень на основі ґрунтовних досліджень «реального стану справ».
Не виглядають переконливими і спроби National Geographic здаватися об’єктивним та аполітичним. З приводу ситуації з Кримом на сайті товариства зазначене таке:
«Росія вторглася в Крим у 2014 році, і після спірного та бойкотованого референдуму, проведеного в Криму, було ухвалене відділення від України. Російський парламент проголосував за приєднання Криму до Російської Федерації. Згодом Генеральна Асамблея ООН прийняла не обов’язкову до виконання резолюцію, яка визнала анексію недійсною та підтвердила територіальну юрисдикцію України. Росія керує і контролює півострів, тоді як Україна продовжує стверджувати, що Крим є її суверенною територією».
Хоча це було опубліковано в серпні 2022 року, вже після визнання Москвою незалежності так званих «ДНР» і «ЛНР» та посеред повномасштабного російського вторгнення в Україну, про ці аспекти політичних реалій National Geographic жодним чином не згадує.
Аналогічна ситуація і з західними електронними картографічними сервісами. За запитами європейських користувачів Google Maps та OpenStreetMap показують територію Криму відокремленою від решти України пунктирною межею або як спірну між Україною та Росією. Водночас жоден з картографічних сервісів не виділяє, наприклад, Сомаліленд. (Про особливості відображення кордонів на електронних картах для різних користувачів йтиметься далі.)
Насправді перетворювати політичну / оглядову карту світу на карту реального контролю територій чи територіальних претензій непрактично і недоцільно. Є чимало регіонів, охоплених війнами, зокрема громадянськими, сепаратистськими та партизанськими, які важко передати картографічними засобами. Та й у самій ідеї політичної карти закладена певна сталість та офіційна позиція, що відображає уявлення про законність і справедливість. Правова і політична позиція урядів та міжнародних організацій, викладена на політичній карті, – це не щось відірване від реалій, а дороговказ, до якого слід прагнути.
Тому оптимальним для політичної карти варіантом є показ саме визнаних міжнародною спільнотою та національною дипломатією кордонів. А відмінні від цього реалії доцільно передавати не картографічними засобами, а в тексті приміток. Це справді зручно, до того ж акуратність формулювань дозволить уникнути нарікань з боку зацікавлених сторін.
Звісно, крім політичних, адміністративних та оглядових карт є також різні спеціальні: автомобільні, туристичні, історичні, навчальні тощо. Спеціальні карти можуть потребувати більшого реалізму, виходячи зі свого призначення. І цього реалізму можна досягти без шкоди об’єктивності, якщо задекларувати та ретельно слідувати науковій методології. Саме так робить, наприклад, новозеландський освітній портал Omniatlas, який є історичним атласом світу, що послідовно втілює принцип показу реального політичного контролю над територіями.
Чи є підстави говорити про російський вплив?
Масова поява картографічних зображень та карт, які оспорюють територіальну цілісність України, ставить на порядок денний питання: це випадковість, чи йдеться про цілеспрямовану кампанію?
Звісно, в Росії та на підконтрольній їй територіях – це однозначно державна політика. Пристосовуватися до цієї політики змушені й іноземні комерційні компанії, які продовжують працювати на російському ринку. Передусім йдеться про електронні картографічні сервіси, такі як Google Maps, Yahoo! Maps, Bing Maps тощо. Необхідність виконувати національне законодавство країн перебування призвело до того, що електронні карти, наприклад, Google та HERE показують кордони по-різному, залежно від місця, звідки користувачі заходять на сервіс. Українцям Крим демонструється українським, росіянам – російським. (Водночас, із незрозумілих причин європейці бачать на Google Maps Крим відділений від решти України пунктирною межею.)
«Картографічна війна» не минула і Вікіпедії. Російські користувачі часто вставляють шаблон Криму як частини РФ у статті, присвячені навіть далеким від політики темам, які стосуються півострова. При чому роблять це у різних мовних розділах вільної енциклопедії, зокрема, в українському.
Не кожна така карта створена і поширюється обов’язково зі злим наміром заперечити територіальну цілісність України. Багато дизайнерів не замислюються, коли беруть шаблони для карт в інтернеті, стаючи жертвами власної географічної і політичної некомпетентності. Приклади таких прикрих випадків, коли помилка виявлялася занадто пізно і викликала суспільний резонанс, наводилися вище. Інша справа, що загальнодоступні шаблони часом зумисно просувають російську точку зору. Зокрема, так робить популярний сайт Natural Earth, з якого користувачі завантажують дані, необхідні для створення карт, у тому числі дані про кордони країн.
Здавалося, професійні картографи, на відміну від дизайнерів, не повинні були б потрапляти на гачок неправильних шаблонів. Втім, як зазначає президент Української картографічної асоціації Ростислав Сосса, навіть у картографічній продукції не бракує недоліків. Картографи часто копіюють одні в інших, не замислюючись і не перевіряючи, що ж вони показують.
Разом з тим, повертаючись до асортименту західних книгарень, важко пояснити таку масовість хибних карт простою нефаховістю. Як зазначає Микола Голубей, системність явища проявляється «не в тому, що в Німеччині можна купити некоректне зображення, а в тому, що важко купити коректне». На його думку, йдеться про прояви прихованого російського лобізму чи навіть корупції професійних і бізнес-спільнот на Заході. Це серйозне звинувачення, яке вимагає доведення.
Мотив у Росії займатися картографічною пропагандою у світі є, він очевидний. І немає підстав розраховувати, що така кампанія обмежиться виключно електронними картографічними сервісами, Вікіпедією та підсаджуванням недосвідчених дизайнерів на дефектні шаблони.
До справи просування кремлівської позиції на Заході може бути причетне Російське географічне товариство («Русское географическое общество» – РГО). Значення і вплив цієї організації різко зросли після російської агресії проти Грузії в 2008 році. Саме тоді вперше, всупереч позиції міжнародної спільноти, РФ визнала незалежність окупованих нею територій – Абхазії та Південної Осетії. Відтак з’явилася потреба захищати і просувати образ «нових кордонів» на політичній карті. У 2009 році патронат над РГО взяв особисто Путін, який очолив наглядову раду товариства, куди разом з ним входить верхівка правлячого класу РФ. Президентом РГО з того ж часу є чинний міністр оборони Росії Сергій Шойгу. Така увага російської держави ставить під сумнів суто академічні інтереси РГО.
Вже після початку російської агресії проти України РГО розгорнуло активну співпрацю з аналогічними товариствами за кордоном, скріплену угодами про співпрацю: Чеським географічним товариством (2014), Турецьким географічним товариством (2014), Італійським географічним товариством (2014), Національною Асоціацією географів Індії (2015), Географічним товариством Китаю (2017), Географічним товариством Мюнхена (2017), Географічним товариством Берліна (2018), Французьким географічним товариством (2019), Королівським географічним товариством Іспанії (2020), Іспанським географічним товариством (2021). Також на сайті РГО є аналогічні недатовані угода і меморандум про співпрацю з Асоціацією іспанських географів та Американським географічним товариством, підписані Шойгу.
Боротьба за свою карту
Ситуація з європейськими картографічними фірмами є тривожним сигналом для Києва. Свідомо чи ні, але ті працюють на послаблення міжнародної підтримки української боротьби за відновлення територіальної цілісності. Тож проблема потребує реагування, і тут, як кажуть, нам «всі карти в руки».
Держава у співпраці з небайдужою громадськістю, передусім з українцями за кордоном, має доносити до видавців некоректної продукції позицію про її неприйнятність та невідповідність ані науковій методології, ані офіційній позиції їх урядів. З громадських ініціатив така діяльність вже ведеться, наприклад, у рамках раніше згаданого проєкту «Stop Mapaganda! Інформаційна деокупація України».
Має бути система робота з інвентаризації та моніторингу асортименту товарів і послуг на предмет відтворення ними наративів російської пропаганди у картографії. З приводу виявлених випадків потрібно починати вести діалог з фірмами, мережами дистрибуції, офіційними установами, закладами освіти тощо. Така робота може потребувати додаткового дипломатичного, юридичного та медійного супроводу з боку Києва.
Варто також ініціювати розслідування можливого російського лобізму в середовищі професійних спільнот та комерційних компаній за Заході, відповідальних за створення картографічного контенту.
За час повномасштабного вторгнення Україна продемонструвала вражаючі спроможності боротися за свої інтереси та відстоювати власну правду на міжнародній арені. Цей колосальний потенціал ще має в перспективі актуальні сфери застосування. І боротьба за свою карту в світі – далеко не останній пріоритет.
Джерело: Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки