Офіцер 95 ОДШБр на псевдо “Професор”, в минулому дитячий хірург: “Вони оголосили за мене винагороду”
Дитячий хірург, доктор медичних наук з Івано-Франківська Олег Курташ на позивний Професор служить у 95 окремій десантно-штурмовій Поліській бригаді. Він брав участь у бойових діях на Лиманському, Торецькому напрямках, а згодом — у Курській області РФ. Попри поранення, які отримав на фронті, Олег Курташ продовжує службу. Однак, каже, мріє знову лікувати дітей, навчати студентів, бути із сім’єю та доглядати за домашніми улюбленцями.
Офіцер 95 ОДШБр розповів Суспільному, як адаптувався до оперування в екстремальних умовах, які фейки про нього поширюють росіяни, про домашнього улюбленця, якого врятував у Курській області, а також, що для нього означає День Незалежності.
“Я пішов на службу, я зробив свій вибір”
Франківець Олег Курташ — з родини медиків. Тож для себе чоловік обрав фах хірурга. Про це, каже, мріяв з першого дня навчання в медуніверситеті й свій план зміг реалізувати.
З 2008 року Олег Курташ працював хірургом в Івано-Франківській обласній дитячій лікарні. Також розвивався і в науці — став доцентом кафедри дитячої хірургії Івано-Франківського національного медичного університету та захистив звання доктора медичних наук.
Свою докторську дисертацію чоловік писав до повномасштабного вторгнення, а захистив уже в лавах ЗСУ, куди вступив у 2023 році.
“Я пішов на службу, я зробив свій вибір. Зараз я — в 95 окремій десантно-штурмовій бригаді. Я докладно вивчав і обирав для себе той напрям, де б хотів себе бачити, де б я був якомога кориснішим. Проходив різні співбесіди у різних спецпідрозділах. Вивчав їхню роботу. І свій вибір зупинив на десантно-штурмових військах. Я ще до служби їздив до хлопців, возив якусь мінімальну допомогу, і вже було розуміння, куди ти йдеш, що будеш робити”, — розповідає Олег Курташ.
Перший виїзд
Олег Курташ в університеті не надто серйозно ставився до військової кафедри, про що згодом пошкодував, адже оперувати в екстремальних умовах мусив вчитися вже під час бойових дій.
“Перший мій виїзд як зараз пам’ятаю: боєць мав поранення у шию і в стегно. Зима. Дороги немає. В пікапі цьому нас підкидає. Поранений не своїм голосом кричить. Дуже тяжко сконцентруватися, але це треба вміти. Особливо, якщо є інтенсивні обстріли, ракетні удари. Вже в надійному місці ти зауважуєш, що десь у тебе кров тече, а коли ти працюєш на адреналіні — все відходить на другий план”, — каже “Професор”.
“Вони оголосили за мене винагороду”
Зі слів військовослужбовця, траплялися випадки, коли росіяни прицільно стріляли в евакуаційні автомобілі. Також вони створюють пастки для українських медиків.
“Бувають такі випадки, коли нашого пораненого беруть у полон і заставляють його по рації сказати: “Я — “трьохсотий”, прийдіть заберіть”. У таких випадках дуже важливо розуміти, що відбувається на полі бою. На нашій карті є позначена кожна позиція евакуації, спостережного пункту. І ми дивимося, а нашої евакуації на цій точці вже давним-давно нема. Виявляється, що це — пастка, і туди починають працювати певні сили та засоби”, — каже Олег Курташ.
Попри всі воєнні злочини російської армії, він надавав медичну допомогу як полоненим військовослужбовцям РФ, так і цивільним у Курській області.
“Цим ми й відрізняємося від нашого ворога, що ми — люди. Не зважаючи на всі їхні звірства, треба завжди починати із себе і самому собі ставити певні запитання. Це — моя життєва позиція”, — говорить воїн.
Зі слів “Професора”, росіяни використовують інформацію про його науковий ступінь, що продукувати фейки на своїх ресурсах.
“Вони оголосили за мене винагороду. Пишуть, що нібито я проводив досліди над їхніми полоненими й жителями Курської області. Ну це — абсурд. Я б цю межу не перейшов насамперед для себе. Щоб я міг спокійно дивитися собі в очі, коли зранку біля дзеркала чищу зуби”, — каже Олег Курташ.
Курська операція
У 2024 році Олег Курташ брав участь у Курській операції. Разом зі своєю бригадою він виконував завдання у місті Суджа та сусідніх населених пунктах.
Воїн розповідає, що російські війська влучають по цивільних будинках навіть на своїй території.
“Працювали по нас КАБами. Вибивали нас звідти, й потрапила вся сім’я під уламковий удар від КАБа. Хлопчик Льошенька — йому 11 років — залишився без руки та з уламком у черепі. Батько його загинув. Мама була легше поранена”, — розповідає Олег Курташ.
Військовослужбовець пригадує, як в одному із населених пунктів Росії знайшов собаку в завареній клітці. Його господарі евакуювалися, а улюбленця залишили помирати вдома.
“Це був собака російського полковника. Наскільки я розумію, його заварили в клітці, щоб ніхто не забрав, щоб не передати кров, бо це — дуже рідкісний екземпляр — чистий кавказький вовкодав. У нас в Україні таких немає. Він трохи схожий на алабая, але то зовсім інша порода”, — каже Олег Курташ.
Разом із побратимами він зміг врятувати собаку, доглядав за ним, а згодом перевіз в Україну.
“Він був при смерті — одна шкіра та кістки. Я на руках його ніс. Думали, що не виживе, але потихеньку, на сухпайках ми його витягнули. Зараз це вже 95 кілограмів живої маси. Абсолютно асимільована собака — він навіть гавкає “по-бандерівськи”. Назвали ми його Умка, бо він такий великий, білий, як ведмідь”, — говорить Олег Курташ.
“Маленький контактний зоопарк”
На фронті військовослужбовець найбільше сумує за сім’єю і домашніми улюбленцями.
“У мене є, я так це називаю, “маленький контактний зоопарк”. Я дуже люблю тварин. Це в мене така розрада. Від цього отримую таке задоволення, як ні від чого іншого”, — каже Олег Курташ.
Окрім кавказького вовкодава Умки, вдома в Олега Курташа живуть ще дві собаки, кіт, кролики, голуби та бджоли.
“Кіт теж трофейний — із Суджанського району РФ. Він був сам, малесенький, ще сліпенький. Але нявкав добре так. Я його забрав, і тепер це український націоналістичний кіт. У нього нашийничок синьо-жовтий. Він тут усім голова, навіть собак шикує”, — говорить Олег Курташ.
Патріотичними чоловік називає й очі свого собаки Морті.
“Одне око синє, друге — жовте. Він у мене найперший з’явився. Я лиш виїхав з будови, зупинився на перехресті, щоб поправити щітки. Цей напівцуцик застрибнув, обмастив весь салон білий. Сів і дивиться на мене. Ну я розвернувся, приїхав сюди, кажу будівельникам: хлопці, у нас є перший житель. Ми йому одразу хатку в стилі наших зробили та й живе собі”, — розповідає Олег Курташ.
“Така в мене мрія: насолоджуватися звичайним життям у спокійній державі”
За час служби Олег Курташ отримав кілька поранень. Після повернення в цивільне життя він мріє продовжувати лікувальну та наукову роботу.
“Я хочу надалі лікувати діток і передавати свій досвід студентам. Це — моя головна мета, коли закінчиться війна. Також маю мрію: довести своє господарство до ладу і просто насолоджуватися звичайним, для когось, може, банальним, а для мене — звичайним, нормальним, цивільним життям у спокійній державі”, — каже боєць.
“Ми не “underdog”
Зі слів військовослужбовця, День Незалежності завжди був одним з його улюблених свят. Тепер він сприймає цю дату радше як нагадування, що суверенність і суб’єктність України необхідно виборювати.
“Як ми зараз відстоюємо свою незалежність, ми доводимо не тільки росіянам, а й нашим європейським сусідам і позаатлантичним партнерам, що ми — сильна нація. Ми не “underdog”, як про нас думали. Ми всім показали, що можемо дати гідну відсіч і що у нас не дурні люди”, — говорить Олег Курташ.
На його переконання, успіх України в майбутньому залежить від активної участі кожного окремого українця.
“Не треба чекати на владу. Не треба шукати когось “дорослого”. Кожен має робити максимум від себе у своїй зоні відповідальності. З огляду на свою професію, я в Україні майже ніде не був. Франківськ, Київ, ну і за кордоном багато часу провів на стажуваннях. А зараз я служу з хлопцями з усіх куточків України. Вони всі дуже різні: різні говірки, різні культури, але всіх об’єднує одне — бажання зробити нашу державу успішною”, — додає військовий Олег Курташ.
Автори: Руслана Полівчак, Жанна Головенко
Джерело: СУСПІЛЬНЕ
