З якими труднощами стикаються українські ексзасуджені під час повернення додому з депортації? Що робить держава, щоб визначити їхній статус? Та чи готова Україна до евакуації в’язнів з пенітенціарних закладів в разі можливих захоплень територій?
Відповіді на ці запитання шукали юристи, посадовці, представники волонтерських організацій під час правозахисного клубу, який провів «Центр громадянських свобод», організація, яка отримала вперше в історії України Нобелівську премію. Долучилися до заходу і журналісти проєкту «Ти як?» від Радіо Свобода.
Більше 12% в’язнів евакуювали
З початку широкомасштабного вторгнення 3100 осіб опинилися в окупації – це офіційні дані від влади. За словами заступника начальника департаменту з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції Андрія Галая, з них – 900 ув’язнених і 2400 засуджених.
Трохи більше 12% в’язнів таки вдалося евакуювати, розповідає Андрій Галай. До прикладу, нещодавно перевезли засуджених з інвалідністю з установ Харківської та Сумської областей.
Зараз посадовці працюють над оновленням процедури евакуації, щоб можна було легко транспортувати засуджених в разі захоплення нових територій. Поки що документи розглядають різні структури Мін’юсту, каже посадовець:
«Для того, щоб уточнення цих планів було ще більш точним, ми зробили приблизно два місяці тому пакет документів, який іще модернізує, осучаснює порядок евакуації і дій при підготовці до різних сценаріїв, які можуть бути в час бойових дій. Військові адміністрації – це перший запуск, щоб пішла процедура евакуації. В цих алгоритмах ми подумали, як чинити, коли військові адміністрації зайняті і нам треба діяти на випередження».
Два шляхи повернення
Після деокупації частин Херсонської та Миколаївської областей, посадовці з’ясували, що у пенітенціарних установах не було трохи більше двох тисяч в’язнів, які там відбували покарання. Про їхні долі, за словами Галая, вони дізнаються з відкритих джерел або вже після повернення додому. Як уже раніше з’ясували журналісти Радіо Свобода, їх депортували до Росії напередодні звільнення територій силами ЗСУ.
Правозахисниця громадської організації «Захист в’язнів України» Анна Скрипка каже, у російських тюрмах депортованих українських в’язнів б’ють, катують, виписують штрафи за незаконний перетин кордону і змінюють вироки за своїм законодавством.
«Там, в Росії, їм пропонують «пряники» – сертифікати на квартиру, по 10 мільйонів рублів. Паспортизація відбувається, в самих установах змушують їх працювати, кажуть брати паспорт, щоб отримувати зарплату і так далі. Там їм почали змінювати строки покарання згідно з російським законодавством, змінювяти вироки і звільняти. Як правило, їх звільняють на місяць раніше, на два, буває і на сім місяців раніше чи на один день. Як кажуть засуджені, що їм казали в суді: «Вам Путін дарує один день», – розповідає Скрипка.
Після звільнення депортовані ексзасуджені намагаються повернутися додому. Один із таких шляхів пролягає через Грузію.
Як українські ексв’язні долають цей шлях додому, застрягаючи без жодних документів на тижні чи місяці у прикордонні, поки українська держава не підтвердить їхнє громадянство, журналісти Радіо Свобода розповіли у фільмі «Поверніть мене додому».
Ще один варіант – перетин єдиного діючого пункту пропуску на російсько-українському кордоні. Завдяки громадським організаціям через обидва шляхи повернулося трохи більше 260 осіб.
Російська правозахисниця, яка залишила територію РФ після початку війни в Україні Ольга Романова каже, що українській державі потрібно шукати альтернативні шляхи повернення українських засуджених. Наприклад, через країни Балтії. Вона залучена до повернення українських цивільних з депортації.
«31 січня 2023 року до російсько-латвійського кордону приїхав автобус і працівники пенітенціарної служби вивели 14 людей, це були перші засуджені, яких депортували з Херсона. Перші сім чоловіків з українськими паспортами пройшли кордон, на восьмому з’ясувалося, хто ці люди – і повернули всіх назад. І з того часу країни Балтії закрили всі кордони. Є кордон з Колотивлікою (пункт перетину на російсько-українському кордоні – ред.), який в будь-який момент може закритися. Є Верхній Ларс (пункт перетину на російсько-грузинському кордоні – ред.), який теж може закритися у будь-який момент. Я б хотіла порадити українським державним відомствам все-таки повернутися до цього питання, нам ці пункти потрібні», – каже Романова.
Невизначений статус і розміщення в СІЗО
За словами правозахисниці Анни Скрипки, є чимало проблем, з яким стикаються ексв’язні вже й після повернення додому: дискримінація (є випадки, коли колишніх засуджених не хочуть селити в шелтери, надавати гуманітарну допомогу на кордоні, залишаються без фінансової підтримки), внесення в базу SIS (урядова база даних Європейського Союзу – ред.) як небажаних осіб для виїзду в Європу, невизначений статус особи чи навіть затримання на кордоні та розміщення в СІЗО.
Виконавчий директор Української Гельсінської спілки Олександр Павліченко зазначає, що держава має врегулювати статус цих осіб. Вони, на його думку, є жертвами насильницього зникнення.
«Найпростіша компенсація – це перерахування терміну. Держава має аналог того самого закону Савченко, перебування у складних умовах слідчого ізолятора в нас порівнювалося один до двох. Чому держава не йде на такі ініціативи, враховуючи, що особи отримали погіршені умови перебування, вони зазнали переміщення, зазнали порушення приватності, розірвані зв’язки з рідними, сім’ями. Відповідно – ми говоримо про те, що держава жодним чином не реагує на це. Натомість наші служби говорять, що в них є місяць невідбутий, тиждень», – зазначає Павліченко.
Заступник начальника департаменту з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції Андрій Галай каже, держава розробила алгоритм, що робити із в’язнями, які повертаються з окупованих територій. На пункті перетину їх перевіряють прикордонники, міграційники чи поліція. Якщо термін виконання покарання в цієї особи не закінчився за українським законодавством, її везуть у СІЗО. А далі суд визначає, який період в’язню зараховується, а який – ні.
«Щомісяця ми оновлюємо дані, хто з таких осіб ще залишається, а в кого закінчився строк покарання. Російське кримінальне законодавство і українське відрізняються. Якщо, скажімо, за крадіжку в Україні більший строк, а в Росії менший, то вважається, що за російським законодавством ця людина вже відбувала покарання, а за українським ще ні. І є там місяць, два чи трошки більше, який залишається. Вони приїжджають, відбувають цей невеликий строк покарання і звільняються», – каже Галай.
Представник уповноваженого з питань сектора безпеки і оборони Юрій Ковбаса зазначив, що до офісу Омбудсмана було лише два-три звернення щодо порушення прав ексзасуджених. За його словами, МЗС має розробити процедуру, щоб верифікація і підтвердження особи відбувалися значно швидше.
А прокурор Офісу генпрокурора Андрій Гулкевич додав, що відомство готове співпрацювати з тим, хто повернувся з депортації та окупації. Наразі є 44 провадження і 13 обвинувачених у розслідуваннях ОГП щодо воєнного злочину проти ув’язнених. Усі свідчення ексв’язнів важливі не лише для українських правоохоронців, але й у подальшому для Міжнародного кримінального суду.
У якому становищі перебувають засуджені українці в Росії? Що робить Україна, аби їх повернути? Як просувається справа про воєнний злочин їхньої депортації на міжнародній арені? І які її перспективи у Гаазі? Про це під час презентації документальної стрічки «Поверніть мене додому» говорили міністр юстиції Денис Малюська, правозахисники Роман Мартиновський і Анна Скрипка, а також представник Офісу Генерального прокурора Олександр Зюзь.
Автор: Мар’яна Сич
Джерело: Радіо Свобода