Ракети рашистів все ще падають на українські міста, а з укриттями й досі проблеми

“Нас врятувало Небо”, – так киянка Ольга Дідок описує події 8 липня.

За її словами, вона з дитиною перебувала на вулиці у Святошинському районі столиці, коли почався ракетний обстріл. Жінка спробувала знайти укриття, щоб перечекати повітряну атаку, але двері найближчого будинку, де є підвал і підземний паркінг, були зачинені.

“Весь епіцентр ми пережили, стоячи під воротами місця, яке мало нас врятувати”, – зауважила киянка.

Журналісти зателефонували за номером телефону уповноваженої особи, який вказаний на воротах паркінгу.

Там повідомили, що цей підземний паркінг за документами не є укриттям і не внесений в фонд цивільного захисту. Доступ до нього є лише у мешканців будинку, які знають спеціальний код.

Це не єдиний випадок, коли захисні споруди в українських містах, які б мали рятувати громадян, є недоступні або перебувають в неналежному стані, або ж взагалі відсутні.

Здавалося б, проблему мали б остаточно вирішити ще рік тому, коли через зачинене укриття в лікарні Деснянського району загинуло дві жінки та дитина.

Тоді питання доступності об’єктів цивільного захисту винесли на рівень президента та Ради нацбезпеки і оборони.

Спроби ВВС Україна з’ясувати, чому проблема досі існує, привели до парадоксального висновку. В беззахисності українців виявилась винувата державна бюрократія.

Зачинені укриття

Ще наприкінці квітня цього року правозахисна організація “Центр громадянських свобод” презентувала звіт про результати моніторингу стану укриттів в різних містах України.

Результати цього дослідження доволі невтішні.

Наприклад, в столиці лише 53% з 120 перевірених укриттів були відкриті або на місці був комендант з ключем. Лише 18% сховищ мали запас води і доступ до туалету, а 33% – вентиляцію.

Майже третину укриттів взагалі не вдалося знайти за адресами, де вони мали б розташовуватись. Не краща ситуація у Львові, де були відчинені лише 25% сховищ, лише 6% мали запаси води, а 11% – вентиляцію. Найгіршу ситуацію активісти зафіксували в Миколаєві, де були відчинені лише 7% укриттів.

В сховищах, які все ж вдалось перевірити правозахисникам, вони виявили суттєві проблеми із наявністю води, туалетів, сидячих місць і навіть світла. Однак найголовніше – лише незначна частина укриттів були доступними для маломобільних груп населення, наприклад, пенсіонерів чи осіб з інвалідністю.

Це пов’язано з тим, що багато укриттів по факту є підвалами старих будинків, особливо в Києві і Львові. Там просто відсутня конструктивна можливість встановити пандус чи пологий спуск для осіб з інвалідністю.

Лише половина

З червня 2023 року за ситуацію з об’єктами цивільного захисту відповідає міністр з питань стратегічних галузей промисловості Олександр Камишін. До цього відповідальність за стан укриттів була “розпорошена” між ДСНС (Державна служба з надзвичайних ситуацій) і місцевими адміністраціями.

Щоправда, і зараз лише місцева влада на свій розсуд вирішує, де, як і за які гроші будувати укриття, зазначає ВВС Україна профільний заступник голови мінстратегпрому Тимур Ткаченко.

“Наша роль – координація і контроль питання приведення до належного стану споруд цивільного захисту”, – пояснює він.

Чиновник наголошує на тому, що до 2022 року питання укриттів взагалі не було на порядку денному. На той час фонд захисних споруд складав близько 20 тис. об’єктів по всій країні. Туди входили як підвали житлових будинків, так і протирадіаційні бомбосховища.

З початку великої війни цей фонд зріс втричі і тепер в Україні є майже 62 тисяча укриттів. Але і цього недостатньо.

“Це дозволяє сьогодні захистити, якщо говорити про все населення, трохи більше 50%”, – каже Ткаченко.

За цей і минулий роки влада привела до належного стану, що включає ремонт і будівництво, майже 7,3 тис. об’єктів захисних споруд, на це витратили загалом близько 9 млрд грн.

Пріоритетом була розбудова укриттів при закладах освіти і медичних установах.

Відстежувати хід робіт можна на спеціальному сайті мінстратегпрому “Залізне укриття”. Там вказано, які роботи і за якою адресою ведуться і скільки це коштує.

Також існує спеціальний чат-бот в Телеграмі, щоб люди могли залишати скарги на закрите укриття чи неналежне його облаштування.

Але щоб забезпечити укриттями все населення України, треба побудувати чи облаштувати ще 60 тисяч таких об’єктів.

“Це неможливо зробити тільки за рахунок бюджету України. Таких грошей немає навіть приблизно”, – каже заступник міністра.

Вартість таких робіт він оцінює в 50 млрд доларів. Це більше ніж розмір дефіциту українського бюджету на цей рік.

Хто балансоутримувач?

Однак, перше ніж говорити про гроші, треба розібратися з найпростішим питанням – чому укриття закриті під час тривог?

Очільник департаменту муніципальної безпеки Києва Роман Ткачук пояснює, що це пов’язано з недосконалістю українського законодавства. Зокрема з тим, що приватних власників будівель практично неможливо змусити включити їхні паркінги чи підвали до фонду захисних споруд, а по-друге, змусити привести їх до ладу і потім пускати людей в ці сховища.

“У нас сьогодні керівники компаній, які навіть і не є власниками будівель, а просто орендарями, вирішують, кого впустити або ні. Під час повітряної тривоги не так важливо, в якому стані укриття. Нам дуже б хотілося, щоб все було відремонтоване, щоб було інклюзивне, але ж, на жаль, такого ще немає. Головне, аби воно було відчинене”, – заявив міський чиновник.

Забезпечити це примусово можливо лише на тих об’єктах, де балансоутримувачем є держава чи місцева влада.

Наразі у фонді захисних споруд Києва близько чотирьох тисяч укриттів. Єдиний механізм впливу на недобросовісних балансоутримувачів, за словами Ткачука, це скарги в правоохоронні органи. Але це процес тривалий і не завжди ефективний.

Крім того, законопроєкт, що вводить кримінальну відповідальність за “зачинені укриття”, досі не ухвалений Верховною Радою. Його внесли в парламент в червні минулого року після трагедії в Деснянському районі, але проголосували в першому читанні лише в травні 2024.

Проєкт закону передбачає штрафи за зачинене укриття та неналежне утримання в розмірі від 3,4 тис. до 8,5 тис. гривень. Якщо ці порушення призвели до смерті людей, то винуватцю загрожує від 3 до 8 років за ґратами.

Укриття-зупинки

У такій ситуації, коли підвали і паркінги в будинках закриті та брудні, можливо треба перейти до створення невеликих модульних укриттів у людних місцях?

Тим більш, що такі “зупинки-укриття” вже побудовані і успішно функціонують в таких містах як Херсон, Харків, Чернігів і Дніпро.

На практиці це виглядає, як невеличкі приміщення, найчастіше із залізобетону, які встановлюються в людних місцях серед міста і де люди спокійно можуть перечекати ракетну атаку, яка застала їх у дорозі.

Такі модульні укриття, встановлені у великих містах біля лінії фронту, відрізняються між собою. Якісь виглядають простіше, деякі мають незвичну форму і прикрашені орнаментами. У Запоріжжі навіть встановили “укриття-кіоск” зі спеціальним віконечком, де продають каву і солодощі.

Такі об’єкти доволі швидко зводяться, є інклюзивними, зручними і захищають людей від уламків ракет і безпілотників.

ВВС Україна відомі декілька випадків, коли саме “зупинки-укриття” рятували людей під час потужних ракетних ударів. Зокрема таке було в Дніпрі і Харкові.

Але такі об’єкти встановлені лише в деяких містах і є ініціативою виключно місцевої влади.

Чому, наприклад, в Києві та інших великих населених пунктах не будуються зупинки-укриття?

Відповідь на це питання, щонайменше, дивна. Виявляється, ефективному захисту громадян перешкоджає застаріла документація і українська бюрократія.

Річ у тім, що державні будівельні норми (ДБН) в цій сфері не відповідають сьогоднішнім викликам, пояснює ВВС Україна інженер-проектувальник об’єктів цивільного захисту Сергій Святошенко.

Фахівець пояснює, що перший ДБН, який стосувався укриттів, створений в Україні в 1997 році і був фактично переписаний з радянських будівельних норм.

Вже під час війни розробили новий ДБН (назва В.2.2-5:2023 “Захисні споруди цивільного захисту”), який набрав чинності з листопада 2023 року, але й він виявився “морально застарілим”. До прикладу, в ньому взагалі немає такого поняття як “модульні укриття” або “зупинки-укриття”

“Цей ДБН розрахований на часи холодної війни”, – каже Святошенко.

Саме на проблему з державними будівельними нормами вказує і Роман Ткачук, пояснюючи, чому в Києві під час війни не будують модульні укриття на вулицях.

За його словами, міська влада не може витратити бюджетні кошти на об’єкти, створення яких не регулюється державними будівельними нормами.

“Біля кожної зупинки поставити таку споруду – це нормами ДБН не визначено на сьогоднішній день. І місто Київ це не робить тільки тому, що ДБН не говорить, як це правильно зробити за бюджетні кошти”.

Більш того, Ткачук запевняє, що міста, які все ж встановили модульні укриття для захисту людей, зараз потрапили під пильну увагу аудиторів і правоохоронців.

“В інших регіонах – Харкові, Херсоні – де споруджені такі швидкоспоруджувальні конструкції, там вже Держаудит розпочав кримінальні справи з цього приводу через їхнє будівництво”, – запевняє Ткачук.

У чому проблема з ДБН

Що не так з цими будівельними нормами? По-перше, вони взагалі не містять згадки про можливість спорудження модульних захисних укриттів.

ДБН передбачає створення лише “споруд подвійного призначення”, “сховищ” та “протирадіаційних укриттів”.

По-друге, в документі прямо сказано про відсутність розрахунків на випадок прямого влучання боєприпасів чи вибуху у безпосередній близькості до стін захисних споруд. Відповідно, виникає питання, наскільки захищеними будуть люди всередині укриттів, побудованих за цим ДБН.

У нормах також йдеться про об’єкти розраховані на великі групи людей (від 500 до 2 тисяч) і на тривалий час перебування (до 48 годин), але це не має сенсу в умовах сучасної війни.

“Основним досвідом цієї війни є необхідність розосередження. Цей принцип діє і на фронті і в тилу… Як тільки з’являється концентрація цивільних або військових і ворог має можливість ураження – він робить це”, – пояснює керівник будівельної компанії, що також займався зведенням військових об’єктів, Сергій Распутний.

Також будівельні норми абсолютно не враховують час ураження об’єктів у різних містах. Очевидно, що він суттєво відрізняється, наприклад, у Львові і Харкові. Якщо у першому від оголошення тривоги до безпосередньо прильоту ракети може пройти навіть година, то у другому це інколи займає секунди чи 2-3 хвилини.

“При ракетній небезпеці укриття, які розташовані за межами трихвилинної досяжності, – це марна споруда. Це абсолютно безглуздо викинуті кошти”, – вважає експерт.

Відповідно, ДБН мав би враховувати цю диференціацію і ввести певне “зонування” щодо розміщення захисних споруд.

На думку фахівців, необхідно вносити зміни в діючий ДБН і паралельно розробляти нові державні будівельні норми. Де, зокрема, буде прописана можливість зведення модульних укриттів.

Слід зауважити, що наразі місцеві адміністрації і приватні забудовники, які встановлюють “зупинки-укриття”, діють на свій страх і ризик, оскільки керуються не ДБН, а ДСТУ (державний стандарт України).

Дійсно, з першого березня минулого року діє ДСТУ 9195:2022 (“Швидкоспоруджувальні захисні споруди цивільного захисту модульного типу”). Він встановлює вимоги для проєктування і виготовлення таких “зупинок-укриттів” місткістю до 50 людей.

“ДБН має вищу силу, ніж ДСТУ, і теоретично всі ці дії можуть стати предметом розслідування правоохоронців”, – допускає Сергій Святошенко.

Водночас заступник міністра стратегічних галузей промисловості Тимур Ткаченко не вбачає в цьому проблеми.

“Якщо говорити про модульні укриття, то це регулюються ДСТУ, плюс зараз в розробці є нові стандарти, які називаються “Первинні укриття”, – сказав він.

Роман Ткачук вважає, що слід розробити загальнодержавну програму для встановлення модульних укриттів одного стандарту і за одними нормами, щоб уникнути проблеми для місцевої влади і захистити людей.

Без будівельників і грошей

Якщо навіть влада ухвалить таку загальнодержавну програму, це не зніме низку інших проблем. Зокрема, із фінансування модульних укриттів.

Один з виробників таких споруд сказав ВВС Україна, що їхня ціна становить від 2,7 до 4,2 млн гривень.

Зрозуміло, що їх треба не менше кількох десятків, якщо не сотень, на місто в залежності від кількості жителів.

Але крім фінансів є ще проблема з кадрами. Так, відразу декілька керівників будівельних фірм сказали ВВС про проблему з мобілізацією співробітників-чоловіків.

“Дефіцит кадрів дійсно є. Перед початком війни в мене, наприклад, було 16 співробітників, а тепер залишилось лише двоє. Хтось виїхав, когось мобілізували”, – зауважив один з них.

Заступник очільника мінстратегпрому Тимур Ткаченко каже, що йому відомо про цю проблему і він вже бачить шлях її розв’язання. Йдеться про бронювання працівників підприємств, які будують укриття. Аналогічна схема вже діє щодо тих, хто створює фортифікації для фронту.

“Системне рішення має бути. На мою думку, укриття мають бути прирівняні до фортифікаційних споруд. Я не можу прийняти таке рішення, але я можу його ініціювати. І я зараз над цим працюю”, – заявив він ВВС.

Всі ці начебто дрібні проблеми накладаються одна на одну і загалом гальмують стратегічно важливий, за словами чиновників, процес зведення захисних укриттів.

Щоправда, є надія, що в Києві він найближчим часом зрушить з мертвої точки. ВВС зі своїх джерел стало відомо, що на початку липня столична влада зустрілася з виробниками модульних укриттів і “висловила зацікавленість у цих спорудах”.

Однак, джерело в українській владі вказує на ще один бар’єр, який не пов’язаний ні з фінансами, ні з законодавством. Він пов’язаний з психологією чиновників.

“Деякі керівники місцевої влади одного з міст відверто казали мені: навіщо будувати укриття, якщо люди все одно туди не ходять, – вказує співрозмовник. – За іронією долі саме в це місто нещодавно прилетіла ракета і були людські жертви”.

Автор: Олег Черниш

Джерело: BBC Україна