Обстріл приватних будинків мирних мешканців з усіх видів зброї, катування військовополонених, відбирання їжі у місцевих жителів. Так про так звані «демілітаризацію» та «денацифікацію» у телефонній розмові розповідав, вихваляючись, своїм родичам російський військовий. Ці розмови перехопила Служба безпеки України.
Журналісти «Схем» верифікували зміст «плівок», ідентифікували цього російського солдата та підтвердили його слова про скоєні злочини, з’ясувавши, де саме він перебував, спілкуючись із родичами, та проаналізувавши супутникові знімки зруйнованої місцевості. А завдяки телефонним трафікам журналісти змогли прослідкувати рух його бригади територією України.
Згодом «Схемам» вдалось поговорити з військовим безпосередньо по телефону. Нині він – в Росії, після отриманого в Україні поранення. Що відбувається на нині окупованих теренах України після повномасштабного вторгнення? Які злочини вчиняє російська армія? Та як розслідувати дії російських військових у населених пунктах, які поки що не звільнили ЗСУ?
«Все дома н***р танками разъе***или»
– Сегодня мы ни***во так проявили себя. Мы, считай, деревню с трёх сторон окружили, н***й, и е***или. Просто дома, короче, н***й выносили, стреляли по всему: по домам, по машинам, всё. Все дома, н***р, танками разъе***или и БТРами. Двое пленных взяли. АК-47 у них отжали, винтовку отжали, СВДшку. Ухо одному отрезали.
– Зачем?
– Он не хотел говорить, ему ухо отрезали.
Як вдалось ідентифікувати «Схемам», відверто про злочини на території України у перехопленій СБУ розмові говорить 21-річний російський військовий Станіслав Шматов. Танкіст. Його співрозмовник – батько, 51-річний Олександр Шматов.
«Это ещё ему пулю в лоб не пустили или БТРом не четвертовали, так что это ещё нормально, мягко. А так можно было просто его поставить вон, и короб от пулемёта, 100 патронов «семёрок», и просто в него выпустить, короче, «дуршлачок» сделать. Максимум, можно было ещё палец отрубить, парочку», – казав на перехопленні Станіслав, сміючись.
Військовий розповідав батькові, з чого саме вони обстрілювали українське село: з «Градів», мінометів, «БУКів». Його батька, судячи із запитань, цікавили побутові питання. Так син-військовий зізнався у ще одному злочині.
– А эти, пайки дают, сынок?
– Вон как с болота тогда, из России уезжали, нам давали и всё. Так, изредка кто-то жрёт. Сейчас вон пацаны на разведку сходили, принесли колбасы, майонеза, сала, – розповідав Станіслав.
– В магазин зашли? – запитав його батько.
– Да нет, по людям вон прошлись. А смысл им залуп***ся? У нас стволы.
– Ну, да.
– У нас танк, ё**а. Кто-нибудь что-нибудь залу***тся – минус дом и живи, как хочешь, на улице.
– А так можно, да?
– Так нужно.
Що ще відомо про цього російського військового, який зізнався у тому, що із товаришами по службі руйнував будинки мирних мешканців, знущався із полонених та мародерив?
Станіслав із села Новотулка Хворостянського району Самарської області Росії – це більше за 1000 кілометрів від кордону України.
На його сторінці в «Однокласниках» фото немає, але одразу кидаються в очі його уподобання: Росія, так звана «відвага» його колег по армії, відьомські молитви за міністра Лаврова, президент Путін в сердечках та церковних образах. Також Станіслав вважає «класними» відеороботи так званих «кадирівців», молиться Господу, аби той зупинив війну, та разом з тим вважає, що Росію не можна зупинити.
Утім, сторінку в «Інстаграмі» військовий, ймовірно, забув закрити. На ній він виставляє селфі, фото з друзями, однокласницями та навіть публікує документи. Багато документів.
Найсвіжіші його фото в мережі – від 2020 року. Станіслав роздрукував власні портрети, схоже, на подарунок.
Нині Шматов служить у 15-й окремій мотострілецькій бригаді Центрального військового округу. Ця бригада, як зазначено на сайті військової частини, виконувала так звані «миротворчі завдання у зонах збройних конфліктів» Північної Осетії, Придністров’я та Абхазії.
Ця так звана «миротворча бригада» брала участь у незаконному захопленні Криму та бойових діях на сході України, коли президент Путін запевняв, що «російський військ в Україні немає».
Рух бригади Україною
«Схеми» змогли встановити рух цієї бригади територією України. А саме – завдяки даним трафіку мобільного Станіслава Шматова – тобто, де саме його телефон з’єднувався з вежею мобільного оператора.
Уперше це сталось 3 березня в районі села Бригинці Чернігівської області. До 31 березня він ловив станції від Бригінців до міста Ніжин того ж регіону.
Потім телефон тимчасово зник «з радарів».
Згідно з повідомленнями Генштабу ЗСУ у ті дні, окремі підрозділи Збройних сил РФ здійснювали «часткове виведення», зокрема, з території Чернігівської області – по собі залишивши лише підбиту техніку.
Наступного разу танкіст Шматов з’явився в мережі вже у середині квітня. Телефон військового з’єднався з вежею, що розташована на межі трьох областей – Донецької, Луганської та Харківської.
І вже за кілька днів його розмову перехопила СБУ.
«Я х**н его знает, ну, это Харьковская область»
«Схеми» отримали раніше неопубліковані, повні розмови військовослужбовця Шматова, які вдалося перехопити. Ці розмови демонструють уявлення російських громадян, зокрема, через призму його батька – про життя в Україні.
Але важливі вони передусім тим, що є додатковим свідченням злочинів російської армії. Також спілкування родичів допомогло журналістам встановити точне місцеперебування військового. А значить – з’ясувати, де саме вони брали заручників та стріляли по будинках мирних жителів.
– Село большое, что ли? Как Новотулка? (село у Самарській області РФ, звідки родом Шматов – ред.), – запитував Станіслава батько.
– Больше, наверное, раза в два, два с половиной, – відповідав військовий РФ.
– Как Хворостянка (село в тій же Самарській області – ред.)?
– Наверное, больше даже Хворостянки, я тебе отвечаю! Вообще до***на!
Так військовослужбовець Шматов з батьком, використовуючи знайомі обом рідні топоніми, намагався розібратися, в якому конкретно населеному пункті в Україні він перебуває. Бо сам він точно не знав.
– Вот что-что, а название – х**н его знает, – казав армієць.
– Там сколько еще будете находиться? – запитував батько.
– Пока не зачистим полностью, мы вообще первые сюда зашли. Чисто сегодня с утра артой их накрыли, и потом мы зашли.
– А рядом город какой?
– Я х**н его знает, ну, это Харьковская область.
Усього молодший Шматов, перебуваючи в Україні, зідзвонювався із батьком майже 70 разів.
– Мы сейчас возле железной дороги вообще стоим. Тут как бы село идет, с одной стороны рельс – деревушка, и с другой стороны рельс – деревушка. Деревушка одна, и просто через неё идет железная дорога. Вот, с одной стороны, где мы ехали, мы там все дома рас**рачили, а вот с этой еще пока нет, – розповідав в одній з розмов військовий РФ.
– А БТРов сколько? – цікавився батько.
– Около 15 штук.
Під час однієї з телефонних бесід на запис потрапили розмови танкіста Шматова з товаришами по службі. Що також допомогло «Схемам» у встановленні місцевості.
– Мы там живем. Там хозяева в этом доме живут. Мы там у них телефоны забрали, всё забрали, – розповідав Шматов.
– Есть информация, что сегодня со стороны речки…, так что обращаем особое внимание в сторону речки, – чутно на записі голос іншого російського військового.
– Да вон, по «радийке» комбат передал, что в сторону речки, «полупокеры» наши ходили. То, что гаврики опять там засели, где-то в лесу. Сейчас надо это командиру сказать, – пояснив Шматов.
Склавши ці фрагменти розмов в одне ціле, зі слів Шматова, можна зрозуміти, що 15 квітня він разом з товаришами по службі спочатку обстріляли з артилерії село на Харківщині, ближче до Луганщини, потім заїхали туди на бронетехніці, обстріляли одні будинки мирних жителів, а в інші – заселились. В цьому селі, судячи з розмов Шматова, є залізниця, водойма та ліс.
Спираючись на технічні дані трафіків – вежі стільникового зв’язку, через які проходило телефонне з’єднання, охоплюють Борівську громаду Харківщини.
«Схеми» зв’язалися із головою цієї територіальної громади і попросили допомогти встановити місцевість.
«Я можу майже на 100% казати, що це село нашої громади, село Піски-Радьківські. Це друге за кількістю населення, за величиною село у нашій громаді після Борової, там близько 2 тисяч населення. Є ліс, є річка. Не просто річка, а чудове водосховище Оскільське – перлина Слобожанщини. На жаль, зараз там води майже немає. Це останній населений пункт нашої громади, який був окупований, десь 14 квітня, 15-го там були бої», – розповів Борівський селищний голова Олександр Тертишний.
Це село і досі під окупацією. Туди війська РФ, як стверджують провладні російські медіа, зайшли якраз 15 квітня.
Також там у той час дійсно потрапили в полон декілька українських військовослужбовців – згідно з даними джерел «Схем» у розвідці. Їхні імена з міркувань безпеки у відомстві не розкривають.
Окуповане село: свідчення про злочини армії РФ
У селі підтверджують сказане російським солдатом у розмові з батьком. Армійці жорстоко поводилися і з цивільним населенням, деяких із них також брали в полон.
«Спочатку було надзвичайно непросте, важке і жорстоке ставлення. У нас були випадки в Пісках-Радьківських, ми знаємо будинок, де вони допитували наших людей, особливо учасників АТО. Списки збирали, жорстоко себе поводили надзвичайно. У перші дні окупації люди довго сиділи в деяких селах у погребах. Я, наприклад, особисто розмовляв з людиною, яка сказала, що бабуся виглянула з погреба, коли вони заходили у це село, застрелили з автомата, і вони «тиждень сиділи у погребі з неживою людиною». Було і таке», – розповів Олександр Тертишний.
А ось ще фрагмент іншої неопублікованої телефонної розмови згаданого російського солдата Шматова, який опинився у розпорядженні «Схем». Цього разу – із жінкою. Це – його родичка Ірина Желєзнікова.
– Собака, говорю, гавкает. Да это вон у «мирняка», – так Шматов описував родичці, що бачив навколо.
– А как вы поняли, что это «мирняк»? – запитувала в нього Желєзнікова.
– Так мы у них и живем.
– А они за вас, что ли, или нет?
– Да я е*у. Они как русские, н***й, е***ь, у них даже акцента нет.
З Іриною Желєзніковою Шматов говорив найчастіше. За кілька місяців війни в Україні вони зідзвонилися понад 200 разів та відправили один одному сотні смс-повідомлень.
«В воскресенье там, короче, я тебе закажу специальное, от беды, от всего… Праздник, короче, в церковь схожу. Мало ли, пускай будет…», – говорила Ірина своєму родичу-військовому.
І ці розмови теж показові – військовий розповідає жінці, від чого насправді російська армія «звільняє» українців. Ось, наприклад, розповідь Шматова про те, як вони тільки приїхали в нове село та «зачищали» його:
– Мы его сегодня полностью зачищали, – розповідав Шматов.
– В смысле зачищали? От кого? От «нациков»? – запитувала в нього родичка.
– От всего. Просто стреляли по всему.
Військовий також розповідав родичці, що розстріляні та зруйновані його бригадою будинки – це така спланована тактика.
– Танки-х***ки, б***ь. Просто дома, короче, нах*й выносить, – ділився військовий.
– У вас командир дал задание? – запитала Ірина Желєзнікова.
– Да. Комбат, комбриг, замкомбрига. Он говорит: «Тушите все н***й, б***ь, прямо, что видите. Дома все н***й».
– А как же мирные остались с собакой?
– По***, вообще. Всех тушить. Как комбат выразился в «радейку»: «тушите всех н***й». Ну, такая фигня, – сміючись, розповідав Станіслав.
І схоже, цей злочинний наказ військовослужбовці виконали.
«Люди цього населеного пункту повідомляють, що спочатку надзвичайно складна ситуація була, обстріли були, багато днів вони сиділи по підвалах, погребах. Зв’язку з ними в нас немає, але ми знаємо, що на багатьох вулицях є пошкоджені будинки, точно знаємо, що частково зруйнована школа. І в школах пограбована комп’ютерна техніка. Взагалі люди перебувають у непростій морально-психологічній ситуації, в умовах окупації», – розповів Борівський селищний голова Олександр Тертишний.
Розслідування злочинів на окупованих територіях
Тут постає інший важливий аспект: як розслідувати злочини на нині окупованих територіях? Правозахисники вважають, що зараз потрібно збирати хоча б окремі факти.
«Ситуація є досить складною – на сьогоднішній момент більшість злочинів приховані, через те, що території недоступні», – вважає адвокатка, юристка Харківської правозахисної групи Ганна Овдієнко.
З початку широкомасштабного вторгнення із заявами про злочини до Харківської правозахисної групи звернулися вже понад півтори сотні жителів регіону.
«На цей момент в нас особистих 152 звернення, а якщо зафіксовану інформацію казати з відкритих джерел, то по Харківській області вже цифра наближається до 3 тисяч зафіксованих злочинів (статистика наведена станом на липень; станом на серпень в базі правозахисників вже близько 4400 епізодів з відкритих джерел, а за персональними зверненнями більше за 200 – ред.). Велика кількість і катувань, на жаль, і насильницького вивезення людей, і викрадень, і, в тому числі, привласнення майна, обкрадають магазини і приватні будинки, і, звичайно, багато руйнувань житлових будівель», – каже Ганна Овдієнко.
Часто жителі на окупованих територіях шукають зниклих родичів. І намагаються це робити самотужки – через спільноти в інтернеті.
Дізнатися про те, що відбувається на нині окупованих територіях Харківщини, майже неможливо – через відсутній зв’язок та контроль російських військових. Але подивитись на згадане село з супутника і побачити руйнування можна. Що «Схеми» і зробили.
Вигляд окупованого села з космосу
«Схеми» відправили запит до однієї з компаній, що спеціалізується на супутникових знімках – Planet Labs. У ній надали знімки, на яких видно, як село Піски-Радьківські виглядає з космосу нині.
З північної сторони села, звідки рухалися окупаційні війська – саме по вулиці Садовій російські військові заходили в село – можна побачити декілька зруйнованих вщент будівель.
«Стреляли по всему. По домам, машинам», – казав в одній з розмов Станіслав Шматов.
Знімок одного з таких зруйнованих будинків зробили місцеві мешканці і передали редакції.
Сусідній будинок на тій же вулиці Садовій також обстріляний.
Руйнування можна побачити і з іншого краю села.
«Мы, считай, эту деревню с трех сторон окружили, на**й, и еб**или», – розповідав телефоном військовий РФ.
Тут можна віднайти кілька будинків без дахів, а також цілу низку понівечених будівель. Примітно, що вулиця має назву – Миру.
Цю вулицю на початку липня зафільмували місцеві. Нині будинки на ній пошкоджені обстрілами. Ймовірно, про них також зізнається танкіст Шматов телефоном: «Танки-х***ки, б***ь. Просто дома, короче, на х*й выносить».
У центрі села армія РФ обстріляла ангар для зберігання сільгосппродукції.
А те, що у будинку вчителів щонайменше немає даху, – добре видно навіть з супутника. У розпорядженні «Схем» також є фото та відео з землі, зроблене місцевими.
Навпроти будинку вчителів – місцева школа, яка також зазнала руйнувань.
Журналісти порівняли знімки комп’ютерного класу у ній до заходу російських військових в село та після того, що російське військове та політичне керівництво називає «звільненням».
По тій же вулиці Центральній – будинки мирних мешканців.
Слова російського танкіста Шматова «п***й вообще, всех тушить», коли його запитували про мирних мешканців, також підтверджуються – далі по вулиці можна побачити руйнування ще кількох приватних будівель. Принаймні таких, які помітні з космосу.
А потім, судячи з супутникових знімків, армійці встановили блокпост та вирили окопи та траншеї.
Що Шматов сказав журналістам?
Після 15 квітня, тобто початку окупації села Піски-Радьківські, мобільний телефон Шматова на 10 днів зник «з радарів». А потім з’явився вже південніше, у сусідній області – Слов’янському районі Донеччини.
А після 1 травня його шлях в Україні взагалі перервався, принаймні телефон, з якого він говорив з родичами та зізнавався у воєнних злочинах, перестав з’являтися в українській мережі.
- Херсонські «Бучі»: і забирали машини, і ґвалтували дівчат, і розстрілювали. Історія евакуації людини
«Схемам» вдалось безпосередньо поговорити з військовослужбовцем.
Станіслав Шматов повідомив, що у травні отримав поранення в Україні, тож нині перебуває в Росії. При цьому він намагався заперечувати злочини, у яких зізнавався раніше родичам.
– Вы подтверждаете, что рушили дома мирного населения, мучили мирных жителей, военнопленных? – запитав у Шматова журналіст «Схем» Георгій Шабаєв.
– Чего, бл**ь? – відповів Шматов.
– Я вам могу включить запись, можете послушать.
– Я, бл**ь ни одного пленного-то не видел. Я рассказывал то, что пацаны там делали.
– То есть, вы лично ничего не делали, это ваши сослуживцы делали?
– Ну, да.
– А пальцы, уши кому-то отрезали?
– Пальцы – нет. Честно, вот именно моя бригада и мои пацаны, кто со мной там был, никто ничего такого не делал.
– Почему тогда в телефонных разговорах вы говорите о том, что ухо отрезали, выстрелили из танка в дом?
– Как пацаны рассказывали, и я вот рассказывал.
– И ваш командир бригады вам не давал никаких указаний по поводу того, чтобы терроризировать мирное население?
– Я там, как бы, был на своей волне, мне было по барабану на всех.
Пізніше військовий почав змінювати покази.
– Есть цитата из записей ваших разговоров:«Дома выносить, комбат, комбриг дал указание, говорит: «Тушите всё, что видите, дома…». У вас спрашивают: «А как же мирные остались?», а вы говорите: «Всё равно вообще, всех тушить…» – сказав журналіст.
– Ну да, было такое указание на втором заходе, – сміючись, відповів Шматов.
– Вы же понимаете, что это нарушение законов войны?
– Не, ну мы это понимаем, мы же так не делали.
Згодом Шматов все ж розповів про принаймні одне вбивство на території України.
– Я вам могу включить запись вашего разговора, где вы сказали: : «Он не хотел говорить, мы ему ухо отрезали». О ком это речь? – запитав журналіст «Схем».
– Бл**ь. Ааа… Это на первом заходе пацаны, короче… (сміється)… бл**ь, корректировщик, короче, был на заводе.
– И что произошло?
– Как рассказывали, п***ы ему дали неплохой. А потом пристрелили.
І лише після зізнань російський військовий все ж вирішив з’ясувати, з ким він спілкується. Дізнавшись, що з журналістами, змінив риторику.
– А поинтересоваться можно? С кем я вообще имею разговор?
– Меня зовут Георгий Шабаев, я журналист Радио Свобода, украинской редакции.
– Украинской?
– Да.
– И ты мне звонишь.
– Да, я вам звоню.
– На**я?
– Чтобы подтвердить информацию, которая есть в ваших разговорах с вашими близкими. Это доказательство ваших военных преступлений, эти записи.
– Та какая х*й разница, н***й, е****ь, какое там преступление было, ты н***й мне звонишь?
– Чтобы это уточнить и подтвердить. Вот вы со мной поговорили, я подтвердил, что это действительно ваш голос на записи.
– Да б***ь, это тебя е***ь вообще не должно, чей там голос на записи. Я, н***й, приеду и тебе башку прострелю, н***й, если ты еще раз позвонишь кому-то из моей бригады или моих пацанов.
«Схеми» також зателефонували і іншому фігуранту аудіоперехоплень – батьку цього військового. Він на питання журналістів не відповів.
Автор: Валерія Єгошина, Георгій Шабаєв; Радіо Свобода
«Copyright © 2018 RFE/RL, Inc. Передруковується з дозволу Радіо Вільна Європа / Радіо Свобода»