Балістичною ракетою, оснащеною касетною боєголовкою, російська армія завдала удару по вокзалу Краматорська Донецької області 8 квітня 2022 року. Результати розслідування цієї атаки – внаслідок якої загинули 58 цивільних, а сотні людей отримали важкі поранення – опублікувала міжнародна правозахисна організація Human Rights Watch (HRW) спільно з дослідницькою групою SITU. Що ж вдалося встановити?
Про це на Радіо Свобода поговорили із Айдою Сойєр, керівницею департаменту криз і конфліктів, який і готував звіт про розслідування інциденту в Краматорську.
– Що, за вашим розслідуванням, зрештою трапилося 8 квітня 2022 року у Краматорську? Що то була за ракета, якою, як визначили, російська армія поцілила у вокзал? До яких висновків ви дійшли? Напевно, важливий момент, що це російська сторона запустила «Точку-У». Адже було багато спекуляцій у російських ЗМІ.
– Human Rights Watch спільно із дослідницькою групою SITU Research опублікували звіт щодо атаки на переповнений людьми вокзал Краматорська у квітні минулого року.
Ми дійшли висновку, що під час нападу загинули щонайменше 58 мирних жителів, а ще сотні отримали поранення. Це були люди, які чекали на залізничному вокзалі, головному евакуаційному центрі, щоб сісти на потяг і поїхати до родичів на захід України. І це був чи не єдиний випадок з найбільшою кількістю жертв з початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну рік тому.
І завдяки 10-місячному розслідуванню, яке включало ретельний аналіз речових доказів на місці події, інтерв’ю з жертвами, тими, хто вижив, членами сімей загиблих, групами швидкого реагування та іншими, а також аналізом відео та супутникових зображень, ми змогли зробити висновок, що атака дійсно була здійснена російськими військами.
Це було серйозне порушення законів війни та явний воєнний злочин. І завдяки дослідженню ми з’ясували, що для атаки використали балістичну ракету «Точка-У», оснащену касетною боєголовкою.
І ця ракета вибухнула в повітрі, приблизно на висоті 2 кілометрів над землею, над залізничним вокзалом, і випустила 50 суббоєприпасів або бомб, і всі вони потім розлетілися на майже 16 000 маленьких металевих осколків, які накрили велику територію навколо вокзалу, впали на колії.
Ці металеві осколки зрештою опинилися в тілах чоловіків, жінок і дітей, які чекали на вокзалі, відірвавши їм кінцівки та спричинивши багатьом смертельні поранення.
– Ви дійшли висновку, що ракета була російська, а сама трагедія, у якій загинули та зазнали поранень десятки цивільних, – воєнний злочин. Чому ви вирішили взятися за розслідування саме цього обстрілу української території? Адже таких масштабних обстрілів були десятки.
– Нам видалося вкрай важливим розслідувати цей удар, оскільки було дуже багато жертв серед цивільного населення. Вокзал був очевидним центром евакуації цивільних, і ми змогли підрахувати, що понад 5 сотень людей в момент атаки чекали на станції.
А днями перед тим десятки тисяч мирних жителів саме з цього вокзалу виїхали на захід України. Місцева влада публічно закликала людей евакуюватися і розміщувала в телеграм-каналах та інших місцях розклади евакуаційних потягів. Було зрозуміло, що це місце для евакуації цивільних і ті, хто здійснив напад, повинні були це знати. Тож, ми вважали важливим провести це розслідування.
Росія офіційно заперечила відповідальність за атаку. Вони стверджували, що російські сили більше не використовують ракетну систему «Точка», тому ми хотіли детальніше розібратися в цьому та зрозуміти, що насправді сталося. І ми змогли знайти конкретні докази, що російські сили мали ракетний комплекс «Точка» на бойовій позиції, в районі, який їм був підконтрольний на момент атаки.
Це було в селі Куньє поблизу Ізюму, на північний захід від Краматорська. Ми змогли поїхати у село, коли українські сили повернули контроль над територією, і на землі знайшли залишки ракетної системи «Точка».
Ми розмовляли з жителями, які розповіли про регулярні пуски, застосування цього ракетного комплексу приблизно в час обстрілу краматорського вокзалу. А потім ми також переглянули супутникові знімки, які були зроблені приблизно під час атаки, і вони також чітко показали, що в селі розміщувалися контейнери для ракет «Точки».
– Чи є у вас висновки або припущення, чому удар був нанесений по вокзалу? Адже вокзал на той час був хабом для переселенців, які втікали з населених пунктів Донеччини, і були вбиті саме цивільні люди: як дорослі, так і діти.
– Вокзал можна оцінити як військову ціль, але в цьому випадку це був переповнений центр евакуації цивільного населення, тому російські війська, які здійснили цю атаку, повинні були знати, що там було багато цивільних осіб, і саме цивільні стали мішенню.
Ми оглянули залізничну станцію, а також докази з часу, коли трапилася атака, і ми не знайшли жодних ознак того, що українські військові базувалися на залізничній станції або були присутні на вокзалі під час атаки, тому це явно неспівмірна, невибіркова атака на цивільних.
– Як я розумію із розслідування, є дві ймовірні точки, з яких російські військові могли запустити «Точку-У», – це Донеччина і Харківщина, поблизу Ізюму. У травні СБУ повідомила, що, за її висновками, ракету запустили з окупованої ще 2014 року території Донецької області. А які висновки у вас?
– Я розумію, що українська влада продовжує своє розслідування, втім, ми дійсно знайшли точні докази того, що російські війська мали ракети до ракетного комплексу «Точка» в районі навколо села Куньє, поблизу Ізюму, і вокзал був у прямій зоні ураження ракетного комплексу.
Тому, здається, це можливе місце запуску, але потрібне подальше розслідування, щоб остаточно визначити, чи саме звідти здійснили пуск.
– Знаю, що ваша група перебувала із розслідуванням в Краматорську. Що вдалося там виявити?
– Наші дослідники поїхали до Краматорська невдовзі після атаки та оглянули залізничну станцію і колії.
Ми змогли ідентифікувати 32 точки ураження від удару суббоєприпасів. Це ті суббоєприпаси чи бомби, які вибухнули і викинули всі свої металеві осколки.
Тож ми змогли ідентифікувати таких 32 місця на колії, на платформі та навколо станції. А потім, використовуючи відеозаписи та фотографії, зроблені відразу після атаки, ми змогли зіставити деякі з цих місць, де були знайдені точки ураження суббоєприпасів з місцями, де були тіла вбитих і поранених відразу після нападу.
Згодом ми також поговорили з багатьма постраждалими, яким вдалося вижити, з лікарями, які їх лікували. Ми переглянули деякі рентгенівські знімки травм, які отримали люди, і на цих знімках побачили деякі з цих маленьких металевих осколків, які є в касетних боєприпасах і які, зрештою, опинилися у людських тілах.
– У розслідуванні чимало розповідей очевидців того ракетного удару. Ваші розслідувачі спілкувалися із ними особисто? Чи допомогли ці люди у розслідуванні?
– Ми чули щемливі історії про те, як люди описували сам момент атаки і те, що відбувалося одразу після. Ті, хто вижив, бачили людей із відірваними кінцівками, люди стікали кров’ю. Вони розповідали, що намагалися використати все, що могли знайти під рукою.
Одна людина розказала, що там були підгузки, і саме їх довелося використовувати, щоб спробувати зупинити кровотечу та врятувати чиюсь кінцівку.
Зрештою, прибули перші служби реагування, доставляли людей до лікарні, і лікарі розповіли, що вони працювали цілий день, до ночі, намагаючись врятувати поранених і кінцівки людей, які постраждали від цих металевих осколків.
Це все насправді демонструє абсолютно руйнівний ефект цієї зброї для цивільних.
– Яка із історій зачепила вас найбільше?
– Було так багато історій, які ми чули.
Ви знаєте, був один чоловік, який стояв біля своєї машини на парковці за станцією, а члени його сім’ї чекали на потяг. Він почув ракетну атаку, а потім дізнався, що втратив своїх рідних, і йому просто пощастило опинитися в той момент на вулиці.
Інший чоловік жив у будинку поблизу станції і згадував, щойно стався напад, люди почали втікати. Він швидко пустив людей у свою домівку, дав їм притулок, а потім пішов допомагати пораненим і спробувати врятувати життя людей.
Це справді жахливі історії простих людей, які були на вокзалі і навколо вокзалу в момент атаки.
– Ви, вочевидь, знаєте, що чимало українських правозахисників неоднозначно ставляться до вашої роботи. Мовляв, окремі розслідування підривають військову допомогу і грають на руку російській пропаганді. Зокрема, звинувачення ЗСУ у використанні заборонених протипіхотних мін. Що можете відповісти на такі звинувачення?
– Human Rights Watch у січні дійсно опублікувала звіт про використання українськими силами заборонених протипіхотних мін в Ізюмі минулого року, коли територія була окупована російськими військами.
Це ракетні міни, відомі як міни–метелики, або пелюсткові міни, і вони були запущені з реактивних систем «Ураган» з підконтрольних українським силам територій по місту Ізюм та деяких навколишніх селах.
І ці протипіхотні міни заборонені міжнародним правом, тому що вони за своєю суттю є невибірковими та становлять довгострокову небезпеку для цивільного населення.
Ми виявили, що багато українців отримали поранення через використання цих протипіхотних мін і багатьом з них ампутували гомілки або стопи, тому ці міни справді становлять серйозну загрозу. Україна є учасницею Конвенції про протипіхотні міни 1997 року, яка містить повну заборону на будь-яке використання протипіхотних мін.
Як учасниця цієї угоди Україна має знищити свої запаси, які залишилися, і не використовувати цю зброю надалі.
Коли ми були в Ізюмі, ми документували тортури, страти та інші знущання з боку російських військ під час їхньої окупації, і ми опублікували звіт про всі ці порушення, які ми задокументували.
Але також ми чули від багатьох цивільних, які розповідали нам про наслідки від цих протипіхотних мін. Тому ми вважали, що справді важливо провести розслідування та підштовхнути українську владу теж розпочати власне розслідування і припинити використання цієї зброї, яка вкрай небезпечна для мирного населення.
– Також українці зауважили, що у звіті Human Rights Watch, де йшлося про використання ЗСУ заборонених протипіхотних мін, на карті позначили Крим як «частину Росії». Як можете прокоментувати?
– Це була абсолютна помилка.
Карту знайшли в архіві і виклали випадково. Як тільки ми зрозуміли, що вона у матеріалі, ми негайно видалили її та опублікували правильну карту, ми виправилися.
Це була абсолютна помилка, і ми, звичайно, знаємо, що Крим є частиною України, і так… ми визнаємо цю помилку.
– Отже, після розслідування про Краматорськ, можливо, маєте плани на наступні? Як-от влучання ракети у багатоповерхівку в Дніпрі. Там також загинули десятки мирних жителів.
– У нас є кілька проєктів у роботі, ми збираємося опублікувати незабаром звіт про бомбардування багатоквартирного будинку в Ізюмі російськими військами близько року тому, 9 березня.
Ця атака просто розколола житловий будинок, десятки мирних жителів сховалися у підвалі. Загинули щонайменше 44 цивільних, тож це також була одна з найбільш смертоносних атак для цивільних за останній рік.
Ми працювали над створенням цифрової реконструкції будівлі та атаки, а також брали інтерв’ю у тих, хто вижив. Спробувати відтворити те, що сталося, і домогтися притягнення винних до відповідальності.
Дніпро: 40 днів за загиблими внаслідок ракетного удару по багатоповерхівці
Ми також працюємо над великим звітом про Маріуполь і про всі жахливі знущання, руйнування, від яких постраждали люди в цьому місті, особливо протягом перших трьох місяців блокади 2022-го.
Хочемо створити вичерпний звіт про те, що сталося, задокументувати руйнування міста, численні та жахливі атаки, інформацію про загиблих, усі страждання людей, коли вони ховалися в підвалах, не маючи, як відомо, доступу до їжі, води, ліків, електрики, засобів зв’язку та не мали безпечного шляху, щоб втекти з міста. Ми також працюємо над матеріалом про тортури та жорстоке поводження в Херсоні, коли ця територія була окупована російськими військами.
– Можливо, Human Rights Watch займалася розслідуванням подій у Оленівці, де загинули українські військовополонені? Які деталі?
– Ми, звичайно, чули про цей жахливий випадок, який стався, у нас ще немає жодних досліджень, але це те, що ми можемо розслідувати далі, якщо зможемо отримати більше інформації або потенційно отримати доступ туди.
– Люди, які врятувалися після удару і родичі тих, хто загинув тоді на вокзалі, усі вони нині прагнуть справедливості. Ваше розслідування може стати черговим доказом воєнних злочинів РФ в Україні, якщо для їх розслідування буде створено спеціальний трибунал?
– Ми знову і знову чули від жертв і тих, хто вижив у Краматорську, як і про всі інші воєнні злочини, потенційні злочини проти людяності, які ми задокументували, що люди хочуть справедливості і хочуть, щоб відповідальних і тих, хто віддавав накази, притягнули до відповідальності.
Це те, чого ми справді прагнемо, і ми сподіваємося, що російські командири високого рівня, які віддали накази про атаку на Краматорськ, постануть перед судом.
Також ми натхненні тим, що побачили тут, в Україні, безпрецедентну мобілізацію щодо справедливості за воєнні злочини та інші серйозні порушення, які були скоєні.
Працює Офіс генерального прокурора України, Міжнародний кримінальний суд дуже швидко відкриває розслідування. Організація Об’єднаних Націй, Рада з прав людини, слідчі комісії.
Численні країни запропонували експертизу та підтримку українському слідству. І все це надихає, але завдання і виклик – в тому, як забезпечити, щоб усі ці зусилля були скоординовані та ефективно працювали, щоб досягти значущої справедливості та відповідальності.
– Чи бачите ви як правозахисники сьогодні реальні перспективи для створення трибуналу для російських воєнних злочинців?
– Ми знаємо, що є багато варіантів, зокрема, змішаний трибунал з українськими та міжнародними слідчими, прокурорами та суддями. Це один із варіантів, який міг би стати ефективним механізмом розслідування та судового переслідування всіх цих численних злочинів. Ми продовжуємо працювати з українськими правозахисними групами та демократичними суспільствами, щоб підтримати їхні зусилля в просуванні найкращих механізмів.
Автор: Ірина Сисак
Джерело: Радіо Свобода