Днями українські ракетники завдали філігранного удару по захопленому ворогом порту Бердянська – щонайменше один десантний корабель ворога пішов на корм азовським бичкам.
Місяць триває російсько-українська війна. Підступний ворог вдерся в Україну, наші воїни його мужньо стримують на всіх напрямках. На вустах Гостомель, Ірпінь, Буча, Чернігів, Охтирка, Харків, Мар’їнка, Волноваха, Маріуполь. Б’ються українські лицарі на землі, наші соколи тримають наше небо. А що ж на морі?
Днями українські ракетники завдали філігранного удару по захопленому ворогом порту Бердянська – щонайменше один десантний корабель ворога пішов на корм азовським бичкам.
А це з пів сотні бетеерів, 300–400 рашистських морпіхів і десантників, не рахуючи екіпажу ворожого судна, боєприпасів і пального, які не потраплять у Маріуполь, що відчайдушно обороняється. Після війни, коли в академіях вивчатимуть її досвід, удар “Точкою-У” по групі десантних кораблів стане хрестоматійним.
Ще ніхто у світі не пробував знищити великі військові судна противника тактичною балістичною ракетою “земля-земля”. Прикладів ураження їх крилатими ракетами “поверхня-поверхня” – одиниці. А наші хлопці примудряються топити ракетні кораблі противника з реактивних систем залпового вогню. На початку березня біля Одеси українці знищили реактивною системою залпового вогню російський ракетний корабель. Організували цілу операцію, щоб заманити ворога під удар “Граду”. Військово-морські теоретики скажуть, що таке зробити неможливо. А ми робимо. Можемо ще нищити ворожі катери й судна з протитанкових комплексів. Воюємо не числом, а вмінням. Яке ґрунтується на знанні недоліків і переваг противника і своєї зброї.
Щонайменше один десантний корабель ворога пішов на корм азовським бичкам
Є в нас на морі і втрати. Серйозні. Переважаючи силами, ворог розстрілює ракетами й артилерією катери прикордонників і Військово-Морських сил, беззбройні допоміжні судна українського флоту. Наш флагман “Гетьман Сагайдачний” довелося затопити самим, щоб він не дістався ворогу. Чому? На те було дві причини.
По-перше, роззброєний “Сагайдачний” на початку бойових дій перебував на ремонті в доці Миколаївського судноремонтного заводу, тобто був просто нерухомою мішенню.
По-друге, навіть гіпотетично, будучи на ходу, фрегат “Сагайдачний” не мав шансів у двобої з російськими кораблями такого класу. А їх у росіян аж шість, не рахуючи ракетних корветів. Український первісток “Сагайдачний” будувався в СРСР як прикордонний сторожовий корабель без ударного ракетного озброєння для виконання патрульних функцій у відкритому морі, не для морського бою. А флагманом ВМС став тому, що інших суден океанської зони в України просто не було. Чому так сталося – про це нижче. А поки що на морському театрі ворог домінує. Україна відрізана від Азовського моря, в Чорному триває блокада наших портів.
Ще ніхто у світі не пробував знищити великі військові кораблі противника тактичною балістичною ракетою “земля-земля”
Те, що Військово-Морські сили – наше слабке місце, було відомо й до 2022 року. Отримані у спадок від СРСР після поділу радянського Чорноморського флоту, сформовані за принципом “на тобі, небоже, що нам не гоже”. І навряд могли б захистити державу від широкомасштабної агресії з моря. А 2014 року ми втратили 90 відсотків і їх. В умовах російської агресії на Донбасі відновлення флоту видавалося проблемою другорядною. Усі сили кинули на стримування ворога на Сході – в 2015–2016 роках фактично з нуля сформували бригади морської піхоти й берегової артилерії. Всі вони пройшли горнило АТО-ООС. Сьогодні “берети кольору морської хвилі” – еліта наших оборонців, мужньо захищають рубежі на приморських напрямках. До системної роботи над розбудовою ВМС руки дійшли тільки у 2017–2018 роках. З експертами наших західних партнерів командування ВМС України розробило Стратегію розвитку ВМС до 2035 року. Концепція полягала в розбудові флоту у три етапи.
Перший, до 2025 року – флот ближньої морської зони, здатний захистити наше територіальне море та прикрити узбережжя; другий (на 2030 рік) – флот Чорного моря, який мав би перевагу над противником у Чорноморському регіоні;
“Сагайдачний” був просто нерухомою мішенню і, зрештою, третій, перспективний – вихід ВМСУ в океан, де ми могли б взаємодіяти з флотами інших країн.
Чому так? Військовий флот – штука недешева й дуже технологічна. Потрібні кошти й час. Їх у нас не було. За задумом, найближчими роками мав з’явитися “москітний флот” – визначена кількість малих ракетних і патрульних катерів, здатних, грубо кажучи, “керованим роєм” протистояти противнику. Паралельно йшла робота над розробкою вітчизняного протикорабельного ракетного комплексу.
Україна відрізана від Азовського моря, в Чорному триває блокада наших портів
Розробку берегового ракетного комплексу “Нептун” і постановку його першого дивізіону на озброєння конструкторське бюро “Луч” завершило 2021-го. Того ж року підписали меморандум із Великою Британією на будівництво для ВМС України серії ракетних катерів. Британці стали передавати нам тральники – шукачі мін типу Sandown. Американці в 2020–2021 роках передали перші патрульні катери типу Island.
Почали виробництво для України новітніх катерів Mark VI, які планували оснастити, зокрема, керованою ракетною зброєю. У Туреччині заклали перший корвет типу Ada. За декілька років ВМС України мали вийти на рівень “неприйнятної шкоди” в імовірному зіткненні на морі. Бачили це й росіяни. І розуміли, що часу в них уже нема – або вони знищать нас зараз, або ніколи. На мою особисту думку, нарощування Україною власного військовоморського потенціалу стало одним із факторів, що пришвидшили російське вторгнення. Сталося те, що сталося.
Сьогодні основне завдання Збройних сил України – зупинити ворожу навалу, розгромити угруповання противника, що вторглися на нашу землю, відновити суверенітет і територіальну цілісність України. Свій внесок в перемогу роблять і наші Військово-Морські сили.
За декілька років Військово-Морські сили України мали вийти на рівень “неприйнятної шкоди” в імовірному зіткненні на морі
А що буде після війни? Те ж саме – розбудовуватимемо наш флот в єдиному органічному комплексі з усіма видами й родами Збройних сил. Корветна й катерні програми не скасовані – вони відтерміновані через інші, нагальніші, проєкти. Знадобляться нам і тральники, навіть більше, ніж до війни. Доведеться відновлювати втрати й у патрульних силах. Можливо, деякі програми переглянемо з урахуванням досвіду війни. Мені вже вбачається, що частину морського ударного потенціалу доцільно реалізувати на універсальних повітряних носіях, довіривши Військово-Повітряним силам не тільки охорону нашого неба, а й частково моря. Зросте, думаю, і роль берегових ракетно-артилерійських підрозділів. Коригуватимемо плани з урахуванням наших минулих помилок і сьогоднішніх перемог. А ми обов’язково переможемо. Все буде Україна.
Автор: Павло ЛАКІЙЧУК, керівник безпекових програм Центру глобалістики ”Стратегія ХХІ”; журнал “Країна”