Так звану російську “лінію Суровікіна” на українському Півдні вже порівнюють з найбільшими інженерними оборонними спорудами часів Другої світової війни. Велика протяжність, міни, “зуби дракона”, “лисячі нори”, протитанкові рови та кілька смуг укріплених траншей – все це змушує українських та західних воєнних оглядачів пригадувати лінію Мажино, лінію Маннергейма чи лінію Зігфрида.
Свого часу їх вважали неприступними, але всі три у підсумку таки прорвали. Що ж таке лінія Суровікіна та як її можна подолати? Розбирались ву виданні ВВС Україна.
Лінія Суровікіна
Американський Центр стратегічних та міжнародних досліджень відзначає, що “російські укріплення в Україні є наймасштабнішими оборонними спорудами в Європі з часів Другої світової війни”.
Росіяни почали будувати їх у жовтні 2022 року після успішного контрнаступу ЗСУ в Харківській та Херсонській областях.
У підсумку на півдні України їм вдалося створити оборонну смугу завдовжки сотні кілометрів.
“Росіяни доволі грамотно підійшли до інженерно-фортифікаційного обладнання на південному напрямку”, – попереджав ще у травні цього року керівник аналітичного відділу фонду “Повернись живим” Антон Муравейник.
“Ця кількакомпонентна лінія оборони складається з великого протитанкового рову, який не перескочиш на бронетехніці. Потім йде лінія так званих “зубів дракона” з бетонних пірамідок у три-п’ять рядів. І між цим є мінно-вибухові загородження. І тільки після цього йде безпосередньо лінія окопів та траншей”, – описував він в ефірі подкасту “Фронтова поплава”.
Все, що йде перед основною лінією укріплених (іноді бетоном) траншей, називається “передпілля”. Воно має затримати просування українських сил. “Передпілля максимально заміновані – це величезні непрохідні площі, які треба здолати, щоб дістатись основних ліній оборони.
При цьому російські позиції є уже і в цій зоні, але скоріше у вигляді “лисячих нір” – систем невеликих окопів та землянок.
“Ці “лисячі нори” та невеликі укриття для особового складу потім переростають у розгалужені траншеї, що можуть оточувати ціле село”, – розповідає BBC Україна військовий аналітик компанії “Defense Express” Іван Киричевський.
На мапах видно, що так росіяни обкопали, наприклад, село Очеретувате та місто Токмак, яке є однією зі стратегічних цілей наступу українських сил.
Про те, як наступати в таких умовах, описав аеророзвідник Олександр Солонько:
“Степ, поле, посадки. Незначні висоти і яри, села, дрібні річки. Мінні поля. Ким би ви не були – штурмова група на броні, евак, аеро- чи піша розвідка, – ваше пересування видно здалеку. Ворог довго готувався зустрічати”.
ФОТО, ОЛЕКСАНДР СОЛОНЬКО
Кількість доріг та місць для облаштованих позицій обмежена – “майже напевне в тій чи тій посадці є, по чому стріляти”. “Мова не просто про траншеї – там ціла система окопів, бліндажів, справжні тунелі подекуди”, – відзначає аеророзвідник.
За його словами, у кожному окопі обладнані позиції під різне озброєння: автоматичні гранатомети, крупнокаліберні кулемети, протитанкові ракетні комплекси. А поля навколо посадок заміновані різними мінами – від звичайних протитанкових до “вишуканих мін, які чекають на піхоту”.
“Наші позиції на відбитій території оточені мінами і розтяжками. Пробиваються стежки для заходу, сапери поступово зачищають територію”, – додає аеророзвідник.
До всього цього додається російська артилерія та авіація: “ПТУРисти противника виставляють камери в посадках попереду своїх позицій. Так вони раніше фіксують цілі (техніку всіх “мастей”), по яких відпрацьовують. Якщо вдалося – добиває арта. Або спочатку авіація, а потім арта”.
І попри все це, українській армії вдалося пройти “передпілля” біля села Роботине і прорвати першу лінію оборони росіян.
Як проривали лінії оборони у минулому
У військовій історії є кілька випадків прориву потужних ліній оборони, які дуже умовно можна порівняти з ситуацією навколо лінії Суровікіна.
Фінська лінія Маннергейма, французька лінія Мажино та німецька лінія Зігфрида.
Все це інженерні споруди часів Другої світової війни.
Були також тогочасні “Атлантичний вал” німців та радянські лінії Сталіна і Молотова. Утім, перший створювали передовсім для оборони океанічного узбережжя, а два останніх не мали достатньої щільності, щоб навіть умовно порівнювати їх з лінією Суровікіна.
Лінія Маннергейма
ФОТО, WIKIMEDIA COMMONS
Це смуга оборонних споруд, створена фінами на Карельському перешийку недалеко від радянського кордону. Проходила від Фінської затоки на заході до озера Ладога на сході та сягала 130 км.
Лінію Маннергейма будували у 1920-1930-х рр. у світлі “невідворотного” на думку фінів наступу Радянського Союзу, який справді відбувся у 1939 році та увійшов в історію як “Зимова війна”. Загалом лінія складалася з кількох смуг оборони.
Спочатку йшли перешкоди з колючого дроту, протитанкових ровів, дерев’яних і бетонних надовбів (тих самих “зубів дракона”), які всі разом утворювали “передпілля” основної лінії оборони.
Також у “передпіллі” фіни активно використовували греблі, які перед наступом ворога підривали, щоб підтопити території. Вода, вкриваючись тонкою кригою, ускладнювала просування радянської техніки.
Радянські сили на деяких ділянках витратили кілька тижнів, тільки щоб пройти заміноване “передпілля”.
Далі йшла головна лінія оборони, що складалася з залізобетонних та гранітних ДОТів (довготривалих оборонних точок), ДЗОТів (дерево-земляних оборонних точок), траншей, землянок та кулеметних гнізд.
ФОТО, WIKIMEDIA COMMONS
Серед фінських оборонних споруд були також сім найновіших і найбільших ДОТів, які звалися “мільйонниками”, тому що їхня вартість перевищувала 1 млн фінських марок.
За головною лінією оборони була ще одна – резервна.
Всю основну смугу лінії Маннергейма будували, враховуючи складний рельєф Карельського перешийку. ДОТи і ДЗОТи гарно замаскували деревами та камінням, тож їх можна було обороняти невеликими силами.
У радянської розвідки або взагалі не було даних про розташування фінських оборонних споруд, або ж ці мапи були неправильними.
Тож під час перших лобових штурмів лінії Маннергейма фіни з невидимих амбразур кулеметним вогнем відсікали від радянських танків піхоту, а потім з 37-мм протитанкових гармат Bofors та за допомогою “коктейлів Молотова” знищували і бронетехніку.
Перші спроби Радянського Союзу швидко “в лоб” прорвати лінію Маннергейма у грудні 1939 року провалилися з великими втратами. На новий штурм радянська армія пішла у лютому 1940-го, і він уже був успішнішим, хоча й таким же кривавим.
Тактика полягала у тому, щоб після першої артпідготовки провести довгу розвідку боєм і виявити основні бетонні ДОТи. Потім долучали важку артилерію: 152-мм гармати, 203-мм гаубиці та 280-мм мортири з бетонобійними снарядами.
Крім того, мінометним та артилерійським вогнем Червона армія відтісняла фінську піхоту, а штурмовики за підтримки танків знищували бетонні споруди вибухівкою .
Спершу лінію Маннергейма прорвали на ділянці відомій як “Суммський вузол” (укріпрайон “Сумма-Хотінен”), а потім фінів змусили з боями відступити на підготовлені позиції.
ФОТО, WIKIMEDIA COMMONS. Один зі знищених ДОТів Лінії Маннергейма
Загалом лінія Маннергейма серйозно стримала просування радянських військ углиб Фінляндії попри значну перевагу Радянського Союзу в людях та артилерії, а також попри наявність танків і авіації, яких у фінів фактично не було.
Але є теорія, що обидві сторони перебільшували міць лінії Маннергейма: фіни – щоб піднімати власний моральний дух, Радянський Союз – щоб виправдати невдачі.
Про це згодом писав сам Карл Густав Маннергейм у мемуарах, а також соратник Сталіна Анастас Мікоян – у власних спогадах.
Лінія Мажино
ФОТО, WARFAREHISTORYNETWORK.COM. Французька лінія оборони, збудована у 1930-х роках як захист від можливого наступу німців.
Проходила вздовж східного кордону Франції від Італії і Швейцарії на півдні до Бельгії на півночі, загальна довжина – понад 1000 км.
Ділянку біля Бельгії добудовували останньою після того, як бельгійці відмовилися від союзу з Францією та оголосили нейтралітет. Через брак грошей та болотистий рельєф це “продовження лінії Мажино” було менш потужним.
Сама лінія складалася з бетонних фортів, розташованих у шаховому порядку з висувними бронебаштами, в яких були кулемети і протитанкове озброєння, а також з кулеметних казематів між фортами та розвиненої підземної інфраструктури.
ФОТО, IMPERIAL WAR MUSEUMS. Бійці британського експедиційного корпусу на Лінії Мажино
У тилу лінії фортів підготували піхотні позиції та вузькоколійну залізницю, щоб перевозити артилерію. Гарнізон складався зі спеціалізованих “фортечних військ”. Ціллю лінії Мажино було затримати наступ ворога, щоб дати можливість решті французької армії підготуватися та мобілізуватися.
Стрімкий та вдалий наступ німців через Арденни у Бельгії в травні 1940 року призвів до того, що німецькі ударні групи обійшли найбільш захищені ділянки лінії Мажино і підійшли до слабшої частини.
Німці змогли за допомогою потужної артилерії прорвати оборону французів у районі малого форту Ла-Ферте, і їхні механізовані колони вийшли на оперативний простір фактично в тилу основної лінії Мажино.
Частини французів почали відходити, щоб не потрапити в оточення, залишивши послаблені форти без прикриття піхоти та артилерії. Ще й виявилося, що укріплення не підходили для того, щоб відбивати атаки з тилу – тобто для кругової оборони.
Німецькі штурмові саперні загони під прикриттям димових снарядів впритул наближалися до фортів та закладали вибухівку. На їхньому боці були також ефективні проти укріплень 88-мм зенітні гармати та бомбардувальна авіація.
Так німці захопили ділянки лінії Мажино і на французько-німецькому кордоні.
Решта укріплень згодом здалися або їх залишили гарнізони.
ФОТО, WIKIMEDIA COMMONS. Американські бійці роздивляються бункер лінії Мажино після того, як відбили його у німців, 1944 рік
Основною проблемою лінії Мажино стало те, що її будували для “окопної оборони” часів Першої світової війни, тоді як швидкі дії німецьких механізованих груп вимагали маневрових дій.
Лінія Зігфрида (“Західний вал”)
ФОТО, HISTORY.ARMY.MIL
Німецька лінія оборони, збудована у 1930-х на західних кордонах країни. Сягала 630 км від Швейцарії на півдні до Нідерландів на півночі.
Лінія Зігфрида теж складалася з “передпілля”, до якого входили міни, протитанкові рови, колючий дріт, лінії бетонних “зубів дракона” різної висоти, а також “протитанкових їжаків”.
Далі йшли дві лінії оборони з бетонних бункерів різного розміру і глибини, бронебашт, укріплених траншей, капонірів для артилерії та прихованих кулеметних точок.
ДОТи часто маскували під цивільні будівлі та вписували у рельєф (особливо на лісистих ділянках).
Ці бункери мали продумані сектори, щоб прикривати вогнем одне одного, та поєднувалися телефонними дротами.
ФОТО, HISTORY.ARMY.MIL Структура одного з німецьких ДОТів
За двома смугами укріплень німці ще розмістили лінію протиповітряної оборони, чого не було на лінії Мажино. У перші місяці Другої світової війни (так звана “дивна війна”, коли жодна зі сторін не робила активних дій) британці та французи не наважилися штурмувати лінію Зігфрида великими силами.
ФОТО, TWIN CITIES PUBLIC TELEVISION
А пізніше фронт відійшов далеко на захід від німецьких кордонів, тож з лінії Зігфрида забрали озброєння та обладнання. Після висадки союзників у Нормандії в 1944 році та їхнього успішного просування, “Західний вал” почали поспіхом відновлювати, але тоді Рейху вже бракувало ресурсів.
До того ж лінія Зігфрида застаріла і не була розрахована для встановлення гармат, які могли протистояти новим танками 1940-х років з потужнішою бронею.
Союзники використали авіацію для успішної розвідки та прорвали перші ділянки лінії Зігфрида біля міста Аахен в жовтні 1944 року. Пізніше німці відчайдушно контратакували через Арденни, що затримало союзників.
Новий штурм “Західного валу” вони здійснили вже на початку 1945 року.
ФОТО, WIKIMEDIA COMMONS. Американці проїжджають повз лінії “зубів дракона” лінії Зігфрида
Маючи перевагу в танках, артилерії та авіації, союзники змогли поступово подолати всю лінію Зігфрида. Вони успішно знищували “зуби дракона” артилерією, а мінні поля долали завдяки саперам та інженерним машинам розмінування.
Німецькі бункери руйнували важкою артилерією та авіабомбами. Деморалізовані гарнізони німців без постачання, резервів та з браком артилерії протрималися недовго.
ФОТО, IMPERIAL WAR MUSEUMS. Британський прем’єр Вінстон Черчилль біля захопленої лінії Зігфрида
При цьому союзні сили все ж втратили при штурмах “Західного валу” десятки тисяч бійців. Але лінія Зігфрида суто з точки зору тривалості оборони виявилася ефективнішою за лінію Мажино.
Прорвати лінію Суровікіна
Після Другої світової війни та появи ядерної зброї вважалося, що масштабні лінії оборони та великі укріпрайони не мають сенсу.
“За радянською військовою доктриною, для прориву таких ліній оборони готувалися використовувати тактичну ядерну зброю. По-іншому швидко їх прорвати неможливо”, – відзначає Іван Киричевський.
“Були розрахунки, що для стрімкого прориву однієї танкової дивізії (це орієнтовно ділянка фронту до 5 км) потрібно буде зробити два залпи дивізіону “Гіацинтів” ядерними снарядами калібру 152 мм. 36 таких снарядів і за якийсь час, коли трохи спаде радіоактивний пил, – уперед”, – додає воєнний аналітик.
Але російсько-українська війна багато в чому повернула старі підходи до війни.
Якщо українська армія у перші місяці 2022 року використовувала більше маневрову оборону, яка дозволила їй втримати Київ і Харків, то Росія вдалася до оборонної стратегії Другої чи навіть Першої світової війни.
“Схоже, росіяни в інженерному плані надихалися лінією Мажино”, – каже Іван Киричевський.
Факторами, які в минулому столітті допомогли прорвати лінії Мажино, Маннергейма та Зігфрида, була, передовсім, перевага в артилерії, бронетехніці та авіації.
Ще зіграли роль якісна розвідка, а також навченість та мотивація штурмових груп піхоти – на противагу демотивації гарнізонів, які оборонялися.
ФОТО, 47-А БРИГАДА ЗСУ. Навіть західна техніка в умовах наступу через заміновані поля та під ударами російської авіації і артилерії не може поки що бути серйозною перевагою ЗСУ
Розраховувати на перевагу в авіації та артилерії українській армії навряд чи доводиться. Бронетехніка, нехай і західна, у замінованих степах також навряд чи зараз може бути серйозним аргументом.
Тому для просування ЗСУ головною залишається ефективність піхоти, яка, в тому числі завдяки західним союзникам, має технологічно досконалішу розвідку.
“Спочатку йдуть невеликі штурмові групи піхоти, сапери знімають міни, а далі вже відбувається обмежена підтримка бронетехнікою. Звичайно, це впливає на темпи просування”, – пояснює Іван Киричевський.
21 вересня з російського боку з’явилися перші відео про те, що українська бронетехніка нібито з’явилася вже за першою смугою оборони лінії Суровікіна.
OSINT-ер та аналітик американського Інституту досліджень зовнішньої політики Роб Лі першим описав цей прорив це так. “Після тижнів переважно невеликих атак піхоти без бронетехніки, здається, українська 82-а десантна бригада знову проводить атаку в напрямку Вербового за лінією протитанкових перешкод із бронетранспортерами Stryker, БМП Marder та бронемашинами MaxxPro”.
Пізніше цю інформацію підтвердили американські Wall Street Journal та Інститут вивчення війни, за даними яких українська техніка змогла пройти через протитанкові рови та “зуби дракона” лінії Суровікіна в цьому районі.
Дуже важливими для українського наступу залишаються засоби розмінування та димові снаряди. І хоча вони є у пакетах допомоги, наприклад, від Німеччини, “їх ніколи не буде забагато”, каже Іван Киричевський.
Інший важливий фактор – час і погода. “Очікується, що два місяці осені все ж мають бути теплими і сухими, тож є час умовно до кінця жовтня”, – робить припущення Іван Киричевський.
Тренування української штурмової групи в затопленому окопі
Про те, що Україна має ще більше місяця для успішного наступу, говорив в інтерв’ю The Economist від 17 вересня і голова військової розвідки Кирило Буданов.
Але найголовніше – це люди.
Росіяни, за оцінками Киричевського, вже втратили значну частину оборонців – на утриманні першої лінії з “лисячими норами”. Це припущення підтверджує той факт, що російське командування у серпні перекинуло в район Роботиного частини 76-ї десантно-штурмової дивізії.
Натомість російські “воєнкори” ще з літа говорять про “величезні” втрати української армії під час наступу, через що він, за їхніми словами, і не приніс значних територіальних результатів.
Тож ключові питання для усіх сторін цієї осені – кому першому забракне резервів і коли підуть дощі.
Автор: Сергій Морфінов
Джерело: ВВС Україна