Важливий “лікнеп” від профільного видання DEFENSE EXPRESS для того, щоб орієнтуватися у роботі української протиповітряної оборони та можливості збивати різноманітні ракети від Х-101 та “Калібрів” до Х-22 та ракет ОТРК “Искандер” чи С-300
Після чергового ракетного удару рашистів, коли українські бійці збили 65% ракет, але у залпах були й ті, перехоплення яких просто неможливо, знову підняло хвилю питань щодо роботи протиповітряної оборони України
На жаль, через складність для пересічного громадянина системи роботи ППО, час від часу з’являються домисли, припущення та гіпотези. Більше того, для деяких видів озброєння починають приписувати можливості, які не відповідають реальності. Часом це спирається на виплескані спочатку радянськими, а потім російськими джерелами перебільшення тактико-технічних характеристик ЗРК. Бо “аналоговнєтность” з’явилась у РФ не зараз, а є традицією, яка тягнеться десятиріччями або навіть сторіччями, якщо згадати звідки взялось “шапками закидаємо”.
І цей “лікнеп” маємо почати з термінів, без яких він немає сенсу. По-перше, є різні типи цілей: аеродинамічні та балістичні. Аеродинамічні – це літаки, вертольоти, дрони та крилаті ракети. Балістичні – ракети, які летять за балістичною траєкторією. По-друге, є різниця між ураженням та знищенням цілі. Вона полягає у тому, що під час ураження ціль отримала влучання, але не була знищена.
Тепер відносно засобів протиповітряної оборони України. Необхідно усвідомлювати, що зараз вони спираються на радянські зразки середній вік яких складає далеко понад 30 років. Західні ЗРК у вигляді NASAMS та IRSI-T вимірюються в одиницях і те, що навіть поява декількох таких комплексів вже якісно вплинула на посилення ППО України лише демонструє астрономічну різницю між сучасними західними ЗРК та радянськими комплексами.
І як неодноразово повідомляли у Командуванні Повітряних Сил України, жоден з наявних у ЗСУ зенітних ракетних комплексів немає можливості знищувати балістичні цілі. Головна проблема у знищенні балістичних цілей полягає у тому, що для цього необхідно мати спеціальні ракети – кінетичні перехоплювачі.
Чому так: звичайна зенітна ракета має знищувати ціль уламками. Якщо вона уражає аеродинамічну ціль, то з великою долею вірогідності це призведе до пошкодження критичних вузлів. Якщо пошкоджено двигун, чи паливну систему чи систему управління, то крилата ракета впаде і зробить це далеко від цілі.
Але у випадку балістичної ракети її ураження уламками не призводить до її знищення у повітрі. Двигун в ній вже відпрацював, а система керування вже фактично не впливає на результат, тому що ця ракета вже падає на ціль. І робить це під кутом 80-90 градусів. Тобто просто працює гравітація, під силою якої балістична ракета вже падає.
Тому й потрібні кінетичні перехоплювачі систем протиракетної оборони, які просто врізаються у балістичну ракет на шалених зустрічних швидкостях, які вимірюються у декількох км/с. За рахунок саме енергії зіткнення знищують балістичну ракету, а головне – її бойову частину ще у повітрі. Нижче відео кінетичного перехоплювача THAAD:
Задача перехоплення балістичних ракет також потребує значно більшої швидкості реакції ЗРК – мінімізації часу на обрахування точки перехоплення, для чого необхідно ще й точно побудувати траєкторію польоту цілі, а також виключні можливості самої зенітної ракети. Бо фактично задача стоїть у тому, щоб кулею знищити кулю, але насправді на ще більших швидкостях.
Тобто такі комплекси, як NASAMS, IRIST-T, “Бук”, С-300П, С-125, “Оса”, “Стріла-10”, “Тор” та інші не можуть знищувати балістичні ракети й ракети, які летять за балістичною траєкторією. В теорії вони можуть їх, якщо пощастить, уразити, але це не гарантує їх знищення у повітрі. Тобто жодні параметри щодо максимальних швидкостей цілі не мають значення, бо головною умовою є знищення ракети у повітрі, а не її пошкодження уламками.
Відносно ж ракети Х-22, то вона знаходиться посередині між двома видами цілей і значно ближче до балістичної. Свій маршовий політ вона здійснює на висоті до 22,5 км на швидкості 3,5-4 Маха (до 4900 км/год). На відстані приблизно 60 км від району цілі вона переходить у піке з кутом до 60 градусів і у районі цілі її швидкість становить 2 Маха (2500 км/год). І термінальну ділянку вона проходить менше ніж за одну хвилину.
Ураження двигуна цієї ракети уламками нічого не змінить, він вже не працює, як й паливна система. Ураження системи керування у випадку удару по місту – також, бо ціллю для цих ударів є просто саме місто. І збільшення похибки навіть на декілька кілометрів вагомої різниці не становить.
Чому Х-22 має такі особливості – ця ракета у СРСР була зроблена для знищення авіаносних груп. Навіть не окремого авіаносця, а всього ордеру кораблів ядерним вибухом. Бо надійністю, точністю та стійкістю до завад радіолокаційна головка Х-22 не відрізнялась.
Більше того, була навіть створена спеціальна версія лише з інерціальною системою наведення та паспортною точністю 10х10 км. Тому й для знищення авіаносної групи мав бути здійснений пуск одразу 8-16 ракет з ядерними бойовими частинами. До речі для ударів по містах у СРСР цю ракету також розраховували використовувати, а основним типом цілі була “індустріальна забудова”.
Нижче наводимо пам’ятку з таблицею, які основні ЗРК які цілі можуть знищувати:
Джерело: DEFENSE EXPRESS