Україна на сьогодні – держава, яка переживає наймасштабніші стратегічні ракетні бомбардування в новітній історії світу. Але чи досягає Росія поставлених цілей цими ударами? З’ясовували в ВВС News Україна.
П’ять тисяч ракет
Тільки по критичній інфраструктурі, генерації енергії та об’єктах ЖКГ з осені 2022 року росіяни випустили понад 900 крилатих і балістичних ракет, а також близько 700 баражуючих боєприпасів “Шахед”.
А загалом по Україні росіяни відпрацювали арсеналом до 5 тис. ракет майже всієї своєї номенклатури.
Від “паліативу” у вигляді ракет 5В55 до зенітно-ракетних комплексів С-300ПС (їх росіяни пристосували для стрільби по наземних цілях замість профільної “роботи” по повітряних) зі 130-кг боєголовкою – до стародавніх “вбивць авіаносців” Х-22 часів Брежнєва, де бойове навантаження до тонни.
ФОТО,МІНОБОРОНИ РФ
Щоправда, в обох цих випадках про точність не йдеться — “плюс-мінус квартал” для росіян є прийнятним відхиленням. Саме так прилетіло по будинку в Дніпрі, саме так регулярно йдуть “приходи” по цивільних у Харкові та Херсоні. Від найновіших швидкісних “Кинджалів” – по суті розгінного блоку ракети від “Іскандера”, що запускається з повітряної платформи, до дозвукових “Оніксів”, які взагалі мали “працювати” по суднах, але регулярно літають по Одеській, Миколаївській та Херсонській областях.
Все це розбавляється 4-5 протирадіолокаційними ракетами в кожному залпі, в надії вразити або хоча б засліпити українські радари.
Звичайно, для країни розміру України, яка до повномасштабної війни передала у війська під сотню модернізованих РЛС, а після її початку вже отримала від партнерів ще кілька десятків, все це не критично.
Частина радарів вимикається і змінює позицію, частина вмикається в інших секторах, дозвукові “Калібри” та баражуючі боєприпаси добре засікаються оптичними каналами, постами та мобільними групами ППО.
“Шахеди” часто застосовуються як “декої” (фальшиві цілі), плюс росіяни запускають носії спеціальних бойових частин без бойового навантаження, аби так розкрити позиції українських ППО або просто перевантажити канальність зенітно-ракетних комплексів на маршруті.
Це, до речі, ще свідчить, що промисловість РФ захлинається переробляти ті ж Х-55 – старі радянські стратегічні крилаті ракети, які росіяни модернізують до більш новітніх Х-555, – і б’ють чим є.
ФОТО,МІНОБОРОНИ РФ. Ту-160 та ракети до нього
Свого часу так було з ракетами “Луна” в Афганістані — заводи СРСР не встигали їх переробляти і прорадянський Кабул отримував ракети, здатні нести ядерні боєголовки (хоча, зрозуміло, що стріляли вони фугасними). А зараз росіяни використовують частину своїх ракет як імітатори цілей – хотіли повторити “як діди”, так воно і сталося.
Щоправда, вони забули, що тоді “діди” своїх цілей в Афганістані оперативно-тактичними ракетами не досягли, але натомість вичерпали їхні запаси до кінця — вигребли “Ельбруси” (Радянські оперативно- тактичні комплекси, розроблені в 1950-1960-х), і почали використовувати ракети попереднього покоління, але так само безуспішно.
Сьогодні ракетні удари йдуть хвилею приблизно раз на два тижні. Цей час необхідний для дорозвідки та аналізу маршруту прольотів, протидії ППО ЗСУ та отримання агентурних даних.
Але річ ще й у тім, що, наприклад, ракети Х-22 – досить давні вироби, які лежать на складах зберігання. Звідти їх потрібно відібрати за роком випуску, перевезти літаками на централізовану базу, де персонал є достатньо компетентним для їхнього ремонту, спорядити акумуляторами, заправити токсичним рідким паливом, окислювачами, перевірити електроніку.
Нові вироби з коліс також потрібно пропустити крізь сито військової “прийомки”, відправити до умовного Новоросійська, де завантажити на кораблі, зарядити у пускові шахти і вийти у море. Все це довго, дорого і потребує серйозних зусиль логістики.
Виробництво ракет
АВТОР ФОТО,МІНОБОРОНИ РФ
Чи можуть росіяни виробляти ракети замість відстріляних? “Калібри”, “Іскандери”, “Кинджали”, вироби до “С-300”, два види ракет проти радарів – цілком. Питання лише у швидкості та масштабах виробництва. Крім того, досі більшість ракет у “масі залпу” – це все ще ракети зі зберігання.
У ракетній хвилі 9 березня була 81 ракета. З них нових – це 20 “Калібрів” і шість ракет Х-47 “Кинджал”.
Решта, а це більше половини – запаси СРСР. Х-55 – це глибока модернізація корпусів радянської ракети, Х-22 – ракети з багаторічного зберігання, X-59 “Овод” – пізній СРСР, нарешті 5В55 – також зі зберігання, вони зняті з виробництва ще в “гарячих” 1980-х.
Чи зможуть росіяни швидко наростити виробництво замість запасів, які вичерпуються? Ні. І ніхто не зможе, це так не працює. США у 90-і могли виробляти 400 тисяч снарядів на рік. Пізніше обсяги скоротилися і зараз, через два роки інвестицій та набору людей для відновлення масштабів цього виробництва, плани американців на наступний рік – лише 280 тис. снарядів.
Тобто країна-гегемон у постіндустріальній економіці не може швидко знайти людей і розгорнути суміжні виробництва. Не вдасться це зробити і набагато кволішій РФ під санкціями.
Стратегія обстрілів
ФОТО,МІНОБОРОНИ РФ
І головне, що стратегічні бомбардування – це вкрай ресурсозатратна річ, яка потребує постійного нарощування зусиль.
Союзники у Другій світовій зносили центри німецьких міст не просто з бажання знищувати. Вдень втрати серед бомбардувальників від ППО були жахливі, а вночі, в диму заводів над Північною Європою, можна було вразити лише розсипи вогнів та історичний центр, прив’язаний до координат.
Але вони пішли на це, бо саме там були будівельні фірми, трасти, цехи, різні виробництва залізобетонних виробів і верстатів. Усе те, що дає змогу швидко відновлювати сортувальні станції, виробництво підшипників або синтетичного палива, потрібно було виводити з ладу попри всі супутні втрати.
Одна з наймасштабніших атак на виробництво нафти у румунському Плоєшті (одне з головних джерел нафти для нацистської Німеччини), операція “Приливна хвиля” в 1943 році, вартувала військово-повітряним силам США понад 60 збитих або списаних машин.
А загалом нафтова галузь Румунії втратила тоді 35% виробництва лише на 7 тижнів. Після чого обсяги видобутку перевищили ті, що були до ударів. І це при тому, що там були десятки прямих влучань півтонними бомбами по перегінних кубах та нафтових вежах. Іншими словами, ефективні стратегічні бомбардування – це дуже непросто.
Так виходить і з російськими обстрілами України. Від самого початку Москва вела кампанію ударів по військових штабах та місцях розташування бійців. Були влучання з тяжкими наслідками — той же Очаків у першу добу агресії або ж Липецьке на Одещині, де накрили частину радіотехнічної розвідки.
Після цього українські військові розосередилися.
Росія також перенесла зусилля – влучання по полігонах в Десні та Яворові або розташуванню 72-ї бригади в Білій Церкві.
Знову розосередилися. Так, через це ЗСУ до певної міри знизили темпи та якість підготовки особового складу, але зробили ракетні удари неефективними.
Далі була серія ударів по мостах.
Тут був не тільки знаменитий міст у Затоці через Дністровський Лиман — були ще мінімум дві хвилі по Черкасах, “прильоти” по Амурському мосту в Дніпрі.
І не вийшло – результату це не дало.
ФОТО,ДЕРЖАВНИЙ МУЗЕЙ АВІАЦІЇ В КИЄВІ. Ракета Х-22
Була ще серія ударів по тягових підстанціях на залізниці – у підсумку на пошкоджених гілках залізничники переключилися на тепловози, де поїзди затримувалися на 12-13 годин максимум.
Зрештою, була багатомісячна ракетна кампанія по системі генерації та розподілу електроенергії.
Результат на табло — в Єдиній енергетичній системі дефіциту немає більше місяця і не прогнозується.
Щоразу росіяни ставили собі різні цілі: знищити українське ППО, зірвати мобілізацію чи стратегічне розгортання, заблокувати постачання зброї, викликати колапс економіки та тилу.
І щоразу у них не виходило.
Тому що це не завжди виходило і в набагато більш економічно сильних країн, які використовували в одному нальоті на кілька заводів тисячі тонн бомб. А не 40 тонн раз на два тижні в одному залпі по державі розміром з Францію.
Якщо країна хоче чинити опір і ще й отримує масштабну допомогу ззовні, то ніякі бомбардування та ракетні удари не можуть поставити її на коліна.
Противник збереже можливість завдавати ударів по Україні до останнього дня війни, тому потрібно багато вкладатися у ППО, укриття, маскування, розосередження, службу тилу та ДСНС.
Але ці удари не вплинуть навіть на оперативний рівень війни.
Автор: Кирило Данильченко, військовий оглядач
Джерело: ВВС News Україна