Фінансова схема десятиліття: максимально доступне пояснення

Як збагатитися, грабуючи бюджет країни та знову і знову визискуючи гроші з платників податків? В Україні для цього потрібно кілька років торгувати фейсом, витрачатися на вибори, загравати з бидлом – щоб, прийшовши до влади, під покірливе мукання цього ж таки бидла перекладати гроші з його кишень у свої. 

«Просунуті» країни, що хизуються своєю демократичністю, вдаються до більш вишуканих методів – адже бидло там не таке вже й покірне. І поки голодранці діляться один з одним рецептами про те, як пережити кризу, приховавши у коморі мішок дешевої гречки та кількадесять банок консервів, Еліта-при-Владі багатіє, користаючись ось такою рецептурою:

1. Видаємо на трильйони доларів іпотечні кредити, за якими гарантовано настане дефолт. Потім в безмежних кількостях створюємо пакети цінних паперів, забезпечених іпотекою (mortgage-backed securities (MBS), чим і підтримуємо жвавий попит на «мутні», з фінансової точки зору, кредити.

2. Забезпечені іпотекою цінні папери (MBS) продаємо, як «надійні» (прим: очевидно, мається на увазі рейтинг надійності фінінструменту типу «ААА») довірливим інвесторам, закладам, меріям в Норвегії і т.п. Тобто – виводимо схему на глобальний рівень.

3. Робимо великі «додаткові ставки» (прим: очевидно, йдеться про «свопи» (CDS) і тому подібні деривативи) на приречені іпотечні кредити і, коли за цими кредитами банки зазнають дефолту, отримуємо мільярди доларів прибутку з короткострокових ставок.

4. На кожен $1 власного капіталу залучаємо по $100 для біржової гри з високо-ризиковими ставками.

5. Відверто шахрайські ставки ховаємо в офшорах та/або свідомо не заносимо їх до власного балансу (в будь-якому разі, «кишенькові» регулятори цього все одно не помітили б).

6. Коли із довгостроковими ставками відбуваються негаразди, переводимо сотні мільярдів доларів федеральних гарантій та держдопомоги у приватні руки, які, власне, і робили ризикові ставки. Робимо так, щоб приватні структури, що належать Еліті-при-Владі, могли позичати додаткові сотні мільярдів у Казначейства/Федрезерву при нульовій відсотковій ставці.

7. Кладемо отримані кошти на депозит в Федеральному Резерві, де вони приноситимуть 3-4% прибутку. Тобто, позичаючи задарма державні гроші і отримуючи процент з депозитів у федрезерві, заробляємо мільярди гарантованого прибутку.

8. По мірі того, як накопичуються прибутки, починаємо вагонами купувати короткострокові держоблігації США. Тим часом платники податків, взявши на себе трильйонні збитки приватних установ та надавши на трильйони доларів всіляких субсидій, допомоги, гарантій та позик приватним банкам і корпораціям, тепер уже виплачують відсотки банкам/корпораціям за держоблігаціями, котрі були куплені на гроші платників податків.

9. Поступово накопичуємо трильйони у вигляді держоблігацій. Це робиться дуже просто, оскільки федеральний уряд позичає на рівні 1,5 трильйони на рік.

10. Припиняємо купувати держоблігації і вагонами скидаємо їх на ринок. Таким чином провокуємо підвищення відсоткових ставок, оскільки пропозиція нових держоблігацій тепер уже перевищує попит (принаймні, тимчасово). За необхідності повторіть процедуру знову з тим, щоб вдвічі чи навіть втричі виросли відсоткові ставки, що виплачуються за держоблігаціями.

11. На сотні мільярдів купуємо довгострокові держоблігації при високих відсоткових ставках. По мірі того, як ростуть відсоткові ставки, виплата відсотків змушує федеральний уряд суттєво скоротити видатки.

12. Тішимося сотням мільярдів доларів у вигляді відсотків, що їх сплачують платники податків за держоблігаціями, котрі були куплені за їхні ж гроші – але в один чудовий момент ці гроші успішно перейшли до рук приватних установ.

Висновок:

Зважаючи на те, що проблему виплати відсотків за держоблігаціями федеральний уряд може спробувати вирішити за допомогою інфляції, купуємо потрібних людей при владі, за посередництва яких запроваджуємо режим жорсткої економії, щоб стримувати інфляцію. По суті, приватні банки та корпорації зараз контролюють грошові потоки федерального уряду, вважай, платників податків.Чисте шахрайство, і люди при цьому навряд чи коли збагнуть, як так сталося, що в результаті «порятунку нашої фінансової системи» вони стали кріпаками, причому – за свої ж таки гроші.

Коло замкнулося: в процесі «порятунку нашої фінансової системи» платники податків позичили трильйони й передали їх в приватні руки Еліти-при-Владі, яка потім – за гроші, котрі вона виманила у платників податків, – купує державний борг, в результаті чого із кишень платників податків на користь Еліти-при-Владі/Плутократії кожного року «вимивається» ще більше грошей у вигляді відсотків, котрі сплачуються за держоблігаціями. Отже, тепер Еліта-при-Владі володіє боргом, котрий платники податків взяли на себе, аби допомогти врятувати Еліту-при-Владі від наслідків невдалих ставок – така собі кульмінація приватизації бюджетних надходжень та соціалізації ризику приватних установ.

В дійсності це шахрайство неймовірного масштабу: берете й грабуєте державну скарбницю, а потім купуєте держборг за гроші, котрі народ позичив і віддав вам.Тобто, ви купуєте країну за гроші, позичені у її платників податків. Жоден деспот не спромігся б вигадати щось краще за це.

Однак, аби ця схема працювала, Еліта-при-Владі та її політичні холуї в Конгресі, Казначействі та Федрезерві повинні переконати селюків в тому, що низька ставка податку на нетрудові доходи – це не просто «вільно-ринковий капіталізм в своєму найкращому прояві», але водночас і «те, що потрібно, аби економіка країни знов запрацювала».

Першу частину цієї схеми селюки успішно проковтнули в 2001: податки, що сплачуються найбільш продуктивними селюками, було зменшено лише мінімально, в той час як податки, що їх сплачує фінансова Плутократія, урізали по максимуму.

Рік потому – жодних ознак покращення ситуації в США щодо нерівномірності розподілення доходів:

Показник статкової нерівності з 2000 р. істотно виріс. Згідно «Harvard Magazine», в 2001-2007 роках 66% від росту доходів припадали на 1% американців, в той час як у решти статки виросли лише на 6%. Як таке можливо? А ви згадайте те, що в 2001р. Джордж Буш урізав обсяг оподаткування на 1,3 трильйони доларів, і 32,6% цього подарунку отримав 1% громадян. Ще один фактор – це те, що Буш ухвалив рішення про збільшення державного боргу з 5 до 11 трильйонів доларів. Тож збільшення бюджетних видатків вкупі з урізанням податків було на руку отому 1% громадян.

Другий етап цієї шахрайської схеми полягав в тому, щоб приховати доходи Еліти-при-Владі за допомогою так званих податкових сховищ (пільг) таким чином, щоб «розрекламовані» ставки оподаткування видавалися селюкам достатньо високими, але дійсний розмір податку на доходи Еліти-при-Владі був набагато меншим.

Податкових сховищ (пільг) так багато, що на їхнє створення йдуть тисячі сторінок податкового кодексу. Сюди слід відносити всілякі сімейні трасти, знижки з податку на виснаження надр, звільнені від оподаткування боргові інструменти, ну і, звісно ж, одноразові податкові канікули, що їх можуть організувати «підгодовані» держслужбовці.

Третій етап цієї схеми полягає в тому, щоб переконати селюків, що $600 нетрудового доходу повинні оподатковуватися так само, як і $600 мільйонів. Взагалі, в податковому кодексі США закладено принцип, за яким трудові доходи оподатковуються по максимуму, а нетрудові (у більшості плутократів доходи, звичайно ж, нетрудові) – по мінімуму, або ж не оподатковуються взагалі.

Якби то була система, котра б стимулювала продуктивну працю та створювала перепони щодо спекуляції та шахрайства, то все було б зовсім інакше. Нетрудові доходи оподатковувалися б за істотно вищою ставкою, ніж трудові, на котрі ставка податку взагалі мала би бути низькою, особливо коли сукупний річний заробіток (статок) сім’ї становить менше $100 000.

Якби метою було стимулювання »інвестиційної діяльності», й при цьому регулювався б той тип спекуляцій, які приносять менеджерам фондів ризикового інвестування по $600 мільйонів на рік (і це не друкарська помилка (!), це справді середній дохід 10-ти найкращих менеджерів), тоді б нетрудові доходи (відсотковий дохід, дивіденди, доходи з капіталу/приросту капіталу, доходи від оренди майна, тощо) розміром до $6 000 в рік мали б бути звільнені від оподаткування. Нетрудові доходи розміром $6 000 – $60 000 оподатковувалися б за ставкою 20% – ставка, що приблизно наполовину нижча від максимальної ставки оподаткування трудових доходів. За такого стану речей, для 95% американських сімей існував би адекватний стимул до інвестиційної діяльності з огляду на низьку ставку оподаткування.

Нетрудові доходи у розмірі більше $60 000 оподатковувалися б так само, як і трудові доходи, а нетрудові більше $1 мільйону (а це розмір доходу першої 1/10 із 1% сімей) – за ставкою 50%. Нетрудові вище $10 мільйонів оподатковувалися б за ставкою 60%. Така система забезпечувала б анти-стимули щодо спекуляцій, котрими займається 1/10 із отого 1% найбагатших сімей, і водночас стимулювала б решту 99% населення.

Чи є шанси того, що таку систему впровадять «кишенькові» конгресмени та холуї-бюрократи? Звісно ж, ні. Тим не менше, подібні проекції системи варті того, щоб над ними замислюватися та не дати ввести себе в оману тими, хто намагається виправдати нестримні грабіжницькі спекуляції, таємні угоди, корупцію і шахрайство.

Останній етап реалізації схеми полягає в тому, щоб підвищити податки на доходи продуктивних селюків, аби забезпечити надходження до бюджету, необхідні для виплати Плутократії відсотків за держоблігаціями. Якби «урізання податків імені Буша» було скасоване, то ставка податку на нетрудові доходи була б на рівні половини (20%) ставки, за якою оподатковуються трудові доходи (заробітна плата, доходи малого бізнесу і т.п.), розмір котрої наразі становить приблизно 40%.

Оскільки фінансова Плутократія, пограбувавши державну скарбницю, створила федеральний борг та збільшила обсяг володіння держоблігаціями, вона намагатиметься і надалі контролювати федеральний уряд з його боргами.

Тепер же схема зводиться до того, щоб змусити селюків платити достатньо податків, аби уряд міг виплачувати відсотки за держоблігаціями. І повірте, ці відсотки ще істотно зростуть. Відсоткова ставка за держоблігаціями у розмірі 1% – це лише початковий етап схеми, метою якого було переконати селюків в тому, що трильйони доларів можна позичати «без будь-яких наслідків». Але ставка почне постійно зростати, як тільки фінансова Еліта-при-Владі скупить достатньо держоблігацій. Потім гра зведеться до того, щоб зафіксувати жирний відсоток за довгостроковими облігаціями, та наказати політикам підтримувати курс «жорсткої економії бюджетних коштів».

Жорстка економія, звісно ж, не зачепить фінансові Еліти. Для того ця схема і реалізувалася. Воістину, «деякі люди рівніші за інших».

zerohedge.com
Переклав Руслан Гетьман, Інфопорн