Дни и ночи киевской ППС: «Милиция полностью дезориентирована»

Журналистs дежурили с различными нарядами милиции, узнали об изменениях после Майдана, отношениях с самообороной и мнения по поводу событий последних месяцев. Милиционеры жалуются, что «беркутовцев» сделали врагами народа, как сейчас делают на востоке врагом «Правый сектор». А изменений в стране, по сути, пока не произошло, у власти остались те же, что были несколько лет назад.

Тиждень тому кореспонденти сайту INSIDER стали свідками, як двоє невідомих намагалися пограбувати «Сільпо» на Подолі. Першими на місце події прибула не міліція, а місцева Самооборона.

Якщо міліція не може, Самооборона допоможе

Як виявилося, групи Самооборони у районах Києва сильно «всохлися». Петро Корогодов, який організовував масові дружини на Русанівці наприкінці лютого, зараз проводить спільні патрулювання з міліцією лише по п’ятницях і суботах.

Але в деяких районах, як-от на Подолі і в Святошинському, ще активно діють.

Наприклад, прямо у Святошинському РВВС у виділеному приміщенні розташована самооборонівська «база 109» (названа так за номером будинку).

— Ну, мы с ментами не целуемся, но отношения нормальные.

У деяких підрозділах стверджують, що міліція надає доступ до радіопереговорів, в інших визнають: підслуховують. Міліціонери в усіх відділках знають, що їхню хвилю слухає Самооборона.

«Мы, бывает, перегибаем палку. Ну если менты нарика отпустят, то мы хоть от*дить можем. Или если пьяный свою семью бьет — мент зайти без разрешения в квартиру не может. А мы спрашивать не будем. Зато у нас на Борщаговке реально стало спокойнее», — каже один із самооборонівців.

Міліціонери ставляться до співпраці з Самообороною дуже по-різному.

— Ми після перших днів обмінялися телефонами. У мене є телефони різних сотників. А то бувало, приходили й вимахувалися: та я герой України, я з Самооборони. Я кажу:

— Почекай, щас ваших викличу! Тепер усе нормально: вони знають, що міліція може викликати Самооборону.

Деякі міліціонери сміються, що вони почали лякати буйних Самообороною.

— Кажу йому: щас викличу хлопців — а в них методи свої.

Майже всі рядові ППСники кажуть про Самооборону, що ті «нормальні хлопці», хоч і посміюються за «ігри в міліцію». Критикують за те саме «перегинання палки», про яке казали й самі самооборонівці.

Є проблеми з самозванцями:

— Більшість Самооборони ми знаємо. Але Самообороною будь-хто назватися може.

— Були такі, що розгромили ігрові автомати, гроші собі забрали. Відкрито кримінальну справу.

В найгарячіші часи Самооборона була потрібна міліції й для захисту. 18-20 лютого нарядів на районах не було «через агресивність населення». Вокзальні ППС хваляться, що вони єдині лишались:

— До мене один підійшов: О, можна с вами сфотографироваться? Первый раз за три дня живого мента вижу!

Але іноді й вони відступали:

— Пройшла інформація, що на вокзал ідуть півтори тисячі людей із битами.

Захоплювати вокзал. Я кажу: я манав, я знімаю наряд. Ми пішли, здали зброю і вернулись без пістолетів. Бо ладно нас поб\’ють — то хоть стволи не позабирають.

Потім їм видали жовто-блакитні стрічки й прапори. Всі до єдиного, з ким я про це говорив, ставляться до цього скептично:

— Рознарядка зверху.

— Ну, чтобы показать, что милиция с народом, — і після паузи: — Милиция всегда с народом.

— У мене і зараз є стрічка, — дістає з рукава. — Але як на те пішло, у мене й на шевроні жовто-блакитна стрічка, ось.

«Якщо мене люструють, родина лише подякує»

Домовитися про присутність на патрулюваннях із міліцією, виявляється, доволі просто — треба просто прийти в РВВС і попросити. У трьох випадках із трьох мене записують, проводять до заступників начальника. Там походи по сусідніх кабінетах. Домовляємося про час і місце.

Міліціонерам хочеться виговоритися. Коли їх більше одного — після перших двох-трьох фраз усіх прориває.

— Они говорят про злочинні накази? Помните видео Захарченко, где он говорит о боевом оружии? Что услышал милиционер? Статью пятнадцать закону про міліцію (правила застосування вогнепальної зброї, — INSIDER). Что он сделает? — офіцер бере під козирок.

— Я вам скажу, что такое злочинний наказ, — підхоплює інший. — Це коли волинським «Беркутам» сказали: Їдьте додому своїм ходом. Чекайте! Ви нас сюди привезли.

Міліціонери скаржаться, що «беркутівців» зробили ворогами народу, як зараз роблять на сході ворогом «Правий сектор». А змін у країні, по суті, поки не відбулося, біля влади залишилися ті ж, що були кілька років тому.

— Хто? Ярема? — офіцер вимовляє це, як лайку (віце-прем\’єр Віталій Ярема в середині 2000-х очолював МВС Києва, — INSIDER).

— И это они меня люстрировать хотят. Да если меня люстрируют, моя семья только скажет: наконец.

— Сейчас к нам относятся, как обычно. А во время Майдана было: стоишь ты, выслушаешь и про себя, и про маму свою… А что ты сделаешь в форме. Вот ты и хлопаешь глазами.

Весь тиждень, поки спілкувався з міліцією, у мене в голові звучав рядок з пісні: No one knows what it’s like to be hated («Ніхто не знає, як це, коли тебе ненавидять».)

Розпитуючи про Майдан і післямайданний час, від кількох офіцерів я почув історію про розборки з «Білим молотом» у березні.

— Вони поприїжджали, здорові дядьки з «калашами», і давай ними махать. Ми їм кажемо: все закінчилось, що нам тепер ділить? Подивіться навколо: це не Майдан, а спальний район.

— І що, ви їх затримали за «калаші»?

Офіцери пирхають.

— У дев\’яності було простіше. Там якщо бандіт, то бандіт. Він знає, що у нього жизнь така: віляти, щоб його не впіймали. Тоді якби бандіт дістав зброю в присутності міліціонерів — у нього були б серйозні проблеми. А щас усе політизовано. Ти його затримаєш, а потім окажеться, що він герой України — і ти в СІЗО, а сім\’ю закидують яйцями.

— Я вам скажу, а ви хочете пишіть, хочете не пишіть. Міліція повністю дезорієнтована. Від рядового до вищого начальства.

Вокзал для сімох

Перше чергування на вокзалі. Міліціонери отримали «Макарови» та спецзасоби у збройній кімнаті й вишикувалися перед заступанням на зміну — від дев\’ятої вечора до дев\’ятої ранку. Заступає семеро людей, переважно у званні прапорщиків. Окрім них, є ще декілька офіцерів.

— Нагадую, що проводиться операція «Фортеця», а також добровільний місячник здачі зброї. Крім того, товариші міліціонери, з нами сьогодні журналіст. Прошу любить и жаловать.

Ходжу по вокзалу то з одними, то з іншими. Наприклад, по т.зв. «конкурсу» над коліями. Дванадцять годин ходимо по колу. Інші ППСники чергують у вестибюлі, треті — біля метро. Ввечері після матчу «Динамо» — «Шахтар» чергує кінолог із вівчаркою: чекає на вболівальників, які повертатимуться додому електричками.

— Іди сюди, — збуджено каже командир ППСників. — Зараз фани повалять!

— З метро дзвонили, там вагони ходором ходять, — пересміюються ППСники.

Фани вивалюються хвилями:

— Путин *уйло, ла-ла-ла-ла-ла-ла-ла!

— Я відколи тут почав працювати, ненавиджу футбол, — сміється командир, майор Сергій Король.

Він — чи не єдиний жодного разу не скаржився на ставлення громадян. Тільки на бідність як міліціонерів, так і міліції загалом — на це скаржилися всі без винятку.

— Зарплата дві тисячі. От ППСники й трусять бабусь, аби вижити, — казали в одному з відділків.

Звісно, взяти коментар хоч в одного, хто «трусить бабусь», не вдалося.

У деяких відділках казали, ніби доводиться купувати самим усе, крім пістолетів.

Тим часом на вокзалі фани сідають в електрички: на Фастів, Яготин, Ніжин. (Донецьких возять окремо й не через Київ-Пасажирський.) На Фастівській електричці, де фанів найбільше, їде наряд фастівських ППСників.

Після закриття метро на вокзалі залишаються ті, хто тут ночуватиме.

Крім людей, які чекають на ранкові потяги чи базарних бабусь у кожухах, що пахнуть сіном і гноєм, тут і неминучі п\’янички й безхатченки.

— Ти ще за ніч побачиш, який тут гнидник. Не те, щоб я не знав.

Коли переходжу від одного поста до іншого, підходить «тітушка» у спортивному костюмі, морщить лоба і просить нагодувати.

— Я бы мог кому-то башку проломить, но на..я? Накорми, а, братуха? Давай телефонами обменяемся, и если че, надо кому голову проломить — соберем пару пацанов с битами и проломим. Без денег. Но только один раз. Чисто по-пацанячьи.

Я купив йому шаурму.

У багатьох міліціонерів розпитую про випадок, який бачив значно давніше. Тоді міліціонер кулаком у живіт бив бездомного, а коли я підійшов захистити, сказав: «Если ты такой умный, домой его забери».

Міліціонери зітхають.

— Я нікого не хочу виправдовувати. Я сам дванадцятьох звільнив, як сюди прийшов, — каже майор Король, командир. — У тому числі двох за кримінальними провадженнями.

— Вони ж також громадяни України, — каже інший.

— Вони зараз знають свої права! — каже третій.

Але о першій ночі я таки стаю свідком зачистки. Все просто: крім сімох міліціонерів, на вокзалі є сорок охоронців від недержавної служби «Форпост-Оберіг», яку наймає «Укрзалізниця».

Зачистка відбувається швидко і прямо за спинами міліціонерів, які віддаляються, не обертаючись. Охоронці проходяться рядами людей, що сплять на стільцях.

— Так, діду! В протилежний бік, — виштовхують одного бездомного.

Дід звик. Він не чинить опору.

"Підбірка фахівців«

На чергування у Дніпровському районі заступаю від четвертої дня й до четвертої ранку: в найгарячіший час машин більше, ніж уранці й до обіду. Через відсутність бензину виїжджаємо з запізненням. УАЗ «Патріот» порипує при їзді. В сусідньому автопарку водій-сержант «продувається» (перевірка на тверезість), потім авто заправляють по талонах. На зміну дають 15 літрів.

— А це повії! — починає показувати «територію» командир.

— Тільки якщо ми біля них станемо, вони вкусять нас за вухо, — каже заступник.

— А там від одного воздушного поцелуя можна туберкульоз підхопити, — підхоплює командир.

Командира звуть Іларіон, його заступника, який оформлює рапорти по кожному виклику, — Іван, водія — Дмитро. Спершу вони, звісно, напружені, але що далі, то більше розвеселяються й упродовж зміни половину часу сміються.

По рації передають про щойно викрадений чорний Lanos.

— Відсотків сорок викликів — угони. Переважно виявляється, що хтось п\’яний забув, де машину припаркував. Чи жінка забрала, а йому не сказала.

За планом «перехоплення» стаємо у дворах і пильно дивимося на вулицю, аж до наступного виклику.

— Та той чорний Lanos уже давно під Борисполем чи Броварами.

Машину за час чергування ми не знайшли.

Повільно патрулюємо вулиці, але бензину на те, щоб усю зміну проїздити, може не вистачити, тому приблизно кожну годину стаємо на 15 хвилин. Біля метро «Чернігівська» до машини підбігає жінка:

— Ви чого тут стоїте? У вас трупи валяються!

— А де саме?

— А ви і не знаєте!

— Ладно, поїхали, — й коли машина рушає, Іларіон повертається до мене. — Це одна з наших фахівців.

— Як-як?

Екіпаж сміється.

— Ну всі вони фахівці в чомусь. У нас тут на районі непогана підбірка фахівців.

Ця, наприклад, трупи збирає.

— Ага. У іншого негри з криш стріляють.

— А ця бабушка, скільки їй, год восємдесят уже? Так її сусід «облучає». І вона спить в кухні на столі, бо це єдине місце в квартирі, куди облучєніє не дістає.

— А ви можете не приїхати, якщо знаєте, що це неадекват?

— Мусимо їздити на всі виклики, — каже Іларіон.

Іван підтверджує:

— Я раз їздив на підозрілі повітряні кульки дивитися.

На телефон приходить SMS.

— Камандір! Зарплата прийшла!

— Яка?

— Страшна! Як всігда!

Вони сміються.

У цього 2400 гривень після 13 років служби. Інший — начальник карного розшуку — казав про 3500.

Судячи з того, як мало їдять і п\’ють на зміні, поки я купую шаурму «тітушкам», справді бідні, й особливих варіантів заробити на п\’яничках я не бачив. Зате під одним з РВВС стояв Lexus.

— Я з прокуратури, — вийшов із нього чоловік і пройшов, не показуючи посвідчення.

Весь тиждень розпитую усіх, чому ж вони лишаються в міліції.

— Я міліції вже п\’ятнадцять (одинадцять, сімнадцять) років віддав, — кажуть кілька разів.

— А кому я ще потрібен? — відповідають не менш часто.

— Сначала романтика. А через полгода семья говорит: может, хватит уже?

Те, що випливає, хоча про це не кажуть прямо: соцгарантії чи надія на них. Ранній вихід на пенсію. Декому навіть надають житло типу «кімната 13 квадратів на чотирьох».

— Якби в дев\’яності була інша робота, чорта з два я пішов би. В бандіти якось тоже не дуже хотілось.

«Римма жаждет общения»

Виклики повалили один за іншим. Для сторонніх я — «стажер». Конспірація.

— В кафе «Афродита» конфлікт. Не хочуть платити.

— Так мені под\’їхать за них заплатить? Щас буду.

— Диви, щоб тебе там не «чмокнули».

Далі по рації починаються гомосексуальні жарти, які Іларіон обриває через мою присутність:

— Позакривайте там роти трохи.

Ми їдемо за викликом у провулок, де п\’яний хлопець чіпляється до дівчини.

— Я познакомится хотел, — каже хлопець. — Мы в маршрутке вместе ехали.

— Так з жінками на знайомляться, — повчає Іларіон.

— Он говорит: я буду жить возле твоего подъезда, — скаржиться дівчина.

Хлопця спроваджують і поза очі називають «Ромео», а дівчину підвозять додому.

Потім Іларіон лізе у кватирку на другому поверсі, бо всередині замкнулася жінка й ніхто не знає, що з нею. Пожежники пригнали машину, але лізти відмовляються з юридичних причин.

— Мадам! — кричить Іларіон всередину й обертається до інших: — Все нормально, она пьяная.

— Опозорила на всю страну, — бідкається чоловік, який викликав міліцію.

Їдемо далі.

— А ось і брати-макоїди! Перевір їх.

У трьох худих, як тріски, «макоїдів» нічого не знаходять.

— Разлагаються ізнутрі, — каже Іларіон.

— А отам тобі борщ уже варять, камандір, — Іван показує вікна інших знайомих наркоманів.

Третій наркоман знаходить міліціонерів сам. Він із битою кидається на машину.

— Что случилось, рыжий?

— Там парень девченку х**ячит, вот-так: На! На! На! — рудий показує.

Рудий веде на поверх, де виявляється, що п\’яна дівчина розбила півквартири, бо хлопець її хоче кинути. Рудий біля нас на майданчику, він не може постояти ні секунди й постійно бігає туди-сюди по сходах.

— Скільки у тебе енергії! — флегматично зауважує Іван.

— Спортом займаюсь!

— М-да. Яким?

Іларіон виходить із хати.

— Не побита вона. В шафі сидить, каже, хоче одіночєства. А у хлопця руки трусяться. Да. Хуже п\’яної баби — тільки дві п\’яні баби.

П\’яна жінка на ім\’я Римма викликала наряд на свого сина, який начебто побив лежачу бабусю. Міліціонери вже цю сім\’ю знають: «постійним клієнтам знижка», як кажуть вони.

— Заберите его, он наркотиками торгует! — кричить Римма й намагається вдарити сина.

— Что случилось? — питають у сина.

— Мама пьяная.

Сцена розігрується на півгодини. Римма — талант. Вона то плаче, то лізе битися, то йде скаржитися сусідці, чию дитину розбудила.

По рації Іларіон передає: «Разобрались. Римма жаждет общения». А Іван, поки їдемо далі, пише черговий рапорт про вжиті заходи.

Проїжджаємо стежками парку вздовж метро — повідомили, що хтось начебто стріляв по вагонах.

В усіх викликах так чи інакше задіяний алкоголь і всі були радше смішні. Крім одного.

— На Попудренка подрез, — кажуть по рації.

— Ого. Ось буде тобі й треш.

Пораненого ми не застаємо, бо «швидка» приїхала за 5 хвилин до нас. На місці — його двоюрідний брат.

Потерпілий поїхав до когось на день народження, не прийшов додому.

Вранці отямився в якомусь гаражі з порізаною шиєю і животом. Ледве виповз. Їхав додому, по дорозі стало погано, вийшов біля метро, подзвонив братові.

Міліціонер Іван дивиться в обличчя цьому братові:

— А этот твой брат вены резал? Года четыре назад?

— Не. Шесть. Меня ж пять лет не было, — брат піднімає очі: — А. Так это вы его тогда? Спасибо.

Нинішній потерпілий шість років тому начисто перерубав собі вени розбитою пляшкою. Іван, приїхавши раніше за «швидку», перев\’язав йому руку паском від бронежилета.

Автор: Артем Чапай, INSIDER 

 

Tweet