Уроки Карабаху: як спалахують “заморожені” конфлікти і воюють безпілотники

Для переходу в активну фазу достатньо бажання однієї зі сторін змінити статус-кво, зазначає ВВС News Україна.

Війна на Донбасі з 2015 року так само перетворилася на позиційне протистояння в окопах з тенденцією до “заморожування конфлікту”. Які ж уроки може винести для себе Україна з кількох днів великої війни на Кавказі та яке відлуння канонада з Карабаху може дати на Донбасі?

• Як турецькі та ізраїльські дрони знищують радянську (та російську) техніку із вражаючою ефективністю

Несхожа війна

“Кожна історія конфлікту – унікальна”, – попереджає військовий експерт Михайло Жирохов. “Порівнювати Карабах з Донбасом не можна, тому що там дуже серйозна релігійна складова”, – додає він. “Крім поїздок до Мінська на переговори, точок дотику небагато”, – порівнює військовий оглядач Кирило Данильченко (“Ронін”).

З початку 1990-х переговори щодо миру в Карабаху, як і у випадку з Донбасом, проходять у столиці Білорусі. Результати схожі.

За словами Кирила Данильченка, конфлікт вірмен (християн дохалкідонської церкви) та азербайджанців (мусульманів-шиїтів) у Карабаху, на відміну від донбаського фронту, має глибинне етнічне коріння та не був інспірований “російським телевізором” чи аналогом Ігоря Гіркіна.

“Це багаторічна війна зі знесенням сіл до фундаменту, етнічними чистками, вивезенням людей на автобусах і 300 тис. біженців, багато з яких досі туляться в халупах зі шлакоблоків”, – відзначає оглядач. Інший вагомий фактор – Росія.

Ситуація відрізняється тим, що за твердженням Києва, на Донбасі РФ фактично є учасником конфлікту, хоча сама Москва все спростовує. А в Карабаху РФ – лише союзник Вірменії та постачальник зброї обом сторонам.

“Росія прямо не може втрутитися в бойові дії – ОДКБ і російська база у вірменському Гюмрі це добре, але Москва гарантує територіальну цілісність і суверенітет лише Єревану. А Єреван не визнав жодної “Нагірно-Карабаської республіки” і де-юре загрози Вірменії в разі падіння Нагірного Карабаху немає”, – звертає увагу Кирило Данильченко.

• На сторожі неба: на що здатна бойова авіація України

“До того ж тяжіє над Кремлем торгівля з Азербайджаном, а в Москві є діаспора, нічим не гірша від вірменської за купівельною спроможністю. Тому Кремль продає Баку за нафтові долари БМП-3, Т-90 і батареї важких вогнеметних систем “Солнцепек”, а винищувачі Су-30СМ, комплекси радіотехнічної розвідки “Автобаза-М” і реактивні установки “Смерч” – Єревану”, – додає він.

Крім того, у Баку ще є Туреччина – абсолютний союзник, який відкрито виступив на підтримку “контрнаступу” Азербайджану. Києву розраховувати на таку дієву підтримку когось з міжнародних союзників на Донбасі не доводиться.

Військове вирішення

Водночас у ситуації навколо Донбасу та Карабаху є й спільні риси. Перш за все – періодичні загострення. Після великих боїв літа 2014 та зими 2015 років війна на Донбасі, попри всі перемир’я, час від часу переходить у локальні сутички – наприклад, невдалий штурм Мар’їнки чи зіткнення під Авдіївкою та Ясинуватською розв’язкою.

Схожі епізоди трапляються і в Карабаху. “Стабільно два-три загострення на рік, від мінометних обстрілів до повноцінної “чотириденної війни” у 2016 році”, – нагадує Кирило Данильченко. Все це означає, що “замороженість” конфліктів досить умовна й принаймні одна сторона цілком припускає військову розв’язку.

“Той, хто зараз переможе в активній фазі в Карабаху та зможе зайняти кращі позиції, той і буде диктувати потім свої умови на переговорах”, – каже Михайло Жирохов.

“Цілком можна припустити, що якщо складається така ситуація для військового вирішення конфлікту на Донбасі, то Україна зможе використовувати досвід Азербайджану, якщо він буде успішним”, – додає він. Інше питання, наскільки готовим до такого вирішення будують українські збройні сили та українське суспільство загалом.

“Азербайджан 30 років готувався до цього і виділяв величезні кошти на військовий бюджет”, – відзначає Михайло Жирохов.

За його словами, питання “повернення Карабаху” – одна з основ азербайджанського патріотизму. “Вони з дитячого садка поширюють ідею про те, що “Карабах захоплений, Карабах – наш”. Таких моментів, як в українському суспільстві з “можемо домовитися”, там не може бути. За великим рахунком, вони одне покоління на цій ідеї вже виховали” – каже експерт.

За таких умов, на його думку, президент Азербайджану Ільхам Алієв вже буде змушений “йти до кінця”. “Ще питання – що далі робити на відвойованих територіях у Карабаху, де фактично не залишилося азербайджанців. Це також буде цікаво для України з точки зору реінтеграції територій”, – говорить Михайло Жирохов.

• Кто толкает Армению и Азербайджан к большой войне

Висновки для України: бетон і піхота

“Урок нинішнього загострення для України полягає в тому, що будь-яка країна, яка хоче швидко вирішити затяжний конфлікт як, наприклад, Азербайджан, вклавши 10 млрд доларів у високоточну зброю, батареї “Залізного купола” (ізраїльська система протиракетної оборони, яку закуповує Азербайджан, – Ред.), російські важкі вогнеметні системи і турецькі ударні дрони, повинна бути готова до того, що швидко не вийде”, – вважає Кирило Данильченко.

“Міни, саперні лопатки і бетон разом зі стійкістю піхоти, як і раніше грають “першу скрипку” на полі бою на складному театрі військових дій – як в горах Карабаху та Осетії, так і у щільній забудові Донбасі. А плануючу бомбу чи керовану ракету в кожен бліндаж і вогневу позицію не відправиш”, – додає військовий оглядач.

І попри те, що Азербайджан зараз володіє ініціативою та спромігся завдати Вірменії відчутних втрат (навіть з точки зору загиблих операторів зенітно-ракетних комплексів “Оса”, реактивних систем залпового вогню та танкістів – спеціалістів, яких важко замінити), у всього є своя ціна.

“Азербайджан обмежив інтернет та ввів комендантську годину. І мільярди на високоточну зброю не роблять простих азербайджанців багатшими”, – відзначає Кирило Данильченко.

“Утім, азербайджанці у підсумку свій вибір зробили, і поки що він не на користь Мінської групи та вічних переговорів. Рано чи пізно вибір доведеться зробити і українцям”, – резюмує військовий оглядач.

• Обстановка на восточном фронте, сентябрь 2020: скоро всё будет ясно — остались считанные дни

Війна ударних безпілотників

Нинішня війна у Карабаху відзначається ще однією особливістю – роллю ударних безпілотників. “Дивовижна, феноменальна ефективність “Байрактарів” – одне з відкриттів цього конфлікту”, – каже Михайло Жирохов.

“Байрактари” – турецькі ударні безпілотники, які використовує Азербайджан від початку загострення в Карабаху. Саме ними азербайджанцям вдалося у перший день знищити кілька зенітно-ракетних комплексів “Оса”. Шість таких безпілотників не так давно закупили й ЗСУ.

“Раніше говорили, що в них невеликі заряди, мала дальність і висота польоту. Казали, що це все дурниця, що це “Порошенко купив, щоб відмивати гроші”. Але тепер людям, які відповідають за поставки зброї в ЗСУ, вочевидь, треба звернути увагу на безпілотники. Тому що шість “Байрактарів” – це дуже мало”, – додає Михайло Жирохов.

“Плюс нам треба рухатися по РЕБ (засобам радіоелектронної боротьби – Ред.) Тобто, треба виходити з того, що супротивник також буде застосовувати безпілотники. Тому потрібні засоби придушення зв’язку і управління безпілотників”, – попереджає військовий експерт.

Аналіз від військового оглядача Кирила Данильченка (“Ронін”):

“Анкара здійснила революцію у військовій справі – напевно, одну з найпомітніших з часів операції проти ППО СРСР в долині Бекаа (знищення Ізраїлем сирійського угруповання “Феда” в Лівані у 1982 році з радянськими засобами протиповітряної оборони та військовими радникам – Ред) і розгрому Іраку високоточною зброєю. Здатність Туреччини одночасно оперувати приблизно 134 безпілотними апаратами оперативно-тактичної ланки (Anka-S і Bayraktar TB2) вже змінила правила гри в країнах MENA (Близький схід та Північна Африка – Ред.) і Закавказзі.

Замість точкових ліквідацій польових командирів і бойових чергувань у зонах конфліктів низької інтенсивності в ролі “мисливця-вбивці”, як у більшості країн НАТО, турецькі безпілотні апарати почали застосовувати в загальновійськових операціях. Для придушення протиповітряної оборони, забезпечення у тактичному тилу, контрбатарейної боротьби.

Є модифікації, які ведуть радіоелектронне придушення і ставлять перешкоди. Ставку зробили на те, що при бойовому радіусі “пташок” у 150 км, практично неможливо вразити станцію управління та операторів, а втрати 10-15 планерів у ході кампанії можна закрити квартальним виробництвом.

Країн, які здатні масовано застосовувати ударні БПЛА, на так і багато: Британія, Китай, Франція, США, Ізраїль, монархії Перської затоки. Причому, Британія і Франція – єдині, хто у Старому Світі використовують три десятки американських “Женців” (розроблений у США на початку 2000-х безпілотник MQ-9 Reaper – Ред.). Тому безпілотний флот Анкари реально змінює правила гри.

Всі країни, яких це стосується, безумовно збільшать відрахування на розробку та імпорт ударних безпілотних апаратів. Можливий і ренесанс самохідної зенітної артилерії, робота над винищувачами-БПЛА, створення ракет з дешевою бойовою частиною і без головок наведення для боротьби з “птахами”, поява нових засобів маскування.

Щоправда, ці п’ять-сім років розробки, запуску серії та освоєння треба ще якось пережити. Анкара ж продовжує нарощувати темпи власного виробництва – компанія Baykar Makina (творець Bayraktar TB2) отримала близько 100 млн інвестицій для будівництва заводу в Стамбулі та виробництво додаткових півсотні планерів на рік.

Крім того, вони залучають кошти від імпорту. Наприклад, Україна імпортувала шість БПЛА, йдуть переговори по розширення співпраці та додаткові комплекси. В Азербайджан у липні 2020 року, за заявою їхнього міноборони, поставлено “десятки машин”, укладено контракт з Катаром.

У перспективі, за прогнозами Анкари, в найближчі п’ять років потенціал експорту може скласти до півмільярда доларів. А це дасть поштовх до серійного виробництва важких безпілотних апаратів Bayraktar Akıncı або Aksungur з 750-1000 кг корисного вантажу.

Тож станом на осінь 2020 року турецькі “птахи” завоювали небо в битві за Тріполі, вразивши плануючими бомбами дев’ять зенітно-ракетних комплексів “Панцир” за тиждень, що в перспективі забезпечило колапс постачання військ Халіфи Хафтара і їхній відступ в Кіренаїку.

Anka-S та Bayraktar TB2 в рамках операції “Весняний щит” у Сирії знищили або серйозно пошкодили близько ста одиниць техніки військ Асада.

А за 48 годин боїв у Карабаху безпілотники розбомбили дев’ять ЗРК “Оса” і три комплекси “Стріла-10” армії оборони Арцаху, за якими послідувало полювання за артилерійськими батареями, реактивними системами “Град” і автомобілями постачання“.