Як російських окупантів відганяли від Маріуполя: розповіді трьох учасників боїв

Павлопіль-Широкинська наступальна операція українських сил, вказівник Широкиного в Музеї АТО в Дніпрі

Шість років тому, 10 лютого 2015 року, розпочалася Павлопіль-Широкинська наступальна операція українських сил на Донбасі – одна з успішних і водночас кровопролитних для українських бійців. Під час боїв, що тривали п’ять днів, від незаконних збройних формувань сепаратистів звільнили п’ять населених пунктів: Широкине, Бердянське, Лебединське, Комінтернове та Павлопіль. Лінію фронту, яка проходила фактично околицями Маріуполя, вдалося пересунути на 20 кілометрів, подалі від міста. В операції брали участь підрозділи підпорядковані МВС: «Азов», «Східний Корпус», «Берда», «Сокіл» та «Скіф», частини батальйону «Донбас», а також 79-а бригада ЗСУ. Українські військові змогли закріпитися на панівних «Широкинських висотах» – пагорбах на околицях села. Контроль над ними українські сили утримують і зараз.

За даними правозахисної організації «Східноукраїнський центр громадських ініціатив», за весь час бойових дій у Широкиному загинули щонайменше 58 українських військових. У Музеї АТО в Дніпрі наразі відкрили виставку фотографій тих боїв. Також ветерани війни на Донбасі провели на вечір пам’яті – згадали пережите, вшанували загиблих товаришів. Як це було та чому бої за Широкине були такими важливими? Радіо Свобода записало розповіді трьох учасників тих подій.

«Операція була надзвичайно секретною» – артилерист Андрій Латюк

Навесні 2014 року, після початку воєнних подій на Донбасі, дніпрянин Андрій Латюк з позивним «Ворон» сам пішов до військкомату, аби його взяли до армії. Розповідає: його довгий час не викликали, тому, за прикладом друзів-футбольних фанів, вирішив записатись до добровольчого батальйону «Азов». Потрапив до складу артилерійського дивізіону.

Андрій Латюк
Андрій Латюк

У лютому 2015-го йому було 19 років. Згадує, що підготовка до наступу під Широкиним трималася в секретності. Самі бійці не знали готується навчання чи бойова операція. У хлопців забрали засоби індивідуального зв’язку (телефони, планшети, ноутбуки, залишили тільки рації), каже він.

«Операція була надзвичайно секретною: ввечері у хлопців, у тому числі в мене, позабирали всі засоби зв’язку. Ми ж молоді – щоб ніхто не зробив селфі, не «засвітив» позиції, так було заплановано нашим керівництвом. Рації були. Казали, що буде якесь тренування. А коли вже під’їздили, ми побачили всі ці вишикувані КРАЗи, «Спартани», то вже повідомили: їдемо відтісняти ворога подалі від Маріуполя. Був такий дух відваги! Всі цього чекали! Таких, хто не хотів би їхати, не було. Навіть були такі епізоди, коли БТРи від’їздили, хлопці застрибували на ходу, аби їхати допомагати. Ніхто не хотів сидіти на базі, склавши руки», – розповів Андрій Латюк.

Бої за Широкине, фотовиставка у Музеї АТО в Дніпрі, 11 лютого 2021 року
Бої за Широкине, фотовиставка у Музеї АТО в Дніпрі, 11 лютого 2021 року

На озброєнні в українських підрозділів у той час була артилерійська та стрілецька зброя, очікували на танкове підкріплення.

«Оснащення на той момент було вже краще, ніж під час формування «Азову» з «чорних чоловічків», коли у хлопців була лише арматура та якісь обрізи, а також зброя, здобута в бою. У Широкиному ж екіпіровані були добре, були артилерійські та мінометні підрозділи. З екіпіруванням і провізією проблем не було завдяки волонтерам. Ми навіть дещо своє віддавали бійцям 79-ої бригади, бо бачили, в чому вони на той час були», – розповів боєць.

У боях під Широкиним Андрій Латюк втратив товариша, з яким дружили з дитинства й були сусідами. Роман Черненко з позивним «Бенч» став одним із десяти «азовців», загиблих під час наступу.

«Бенч» був активним фанатом ФК «Дніпро», життєрадісним, сміливим, завжди відстоював власну точку зору, згадує Андрій Латюк.

Роман Черненко, кадр з фільму про Широкинську операцію
Роман Черненко, кадр з фільму про Широкинську операцію

«Роман пішов в «Азов» раніше за мене, у вересні 2014 року. Операція під Широкиним для нього була першою серйозною операцією. Ми були однодумцями, у нас була одна ідеологія – це патріотизм… Роман загинув 14 лютого», – сказав Андрій Латюк.

«У них були «Гради» і танки, у нас – мотивація» – розвідник Денис Котенко

Під час боїв за Широкине Денисові Котенку з позивним «Шкіпер» було 18, він служив у розвідувально-диверсійній роті батальйону «Азов». Розказує: підготовка до наступу розпочалася за місяць до самої операції, розвідники робили щоденні виходи для вивчення обстановки.

На світанку 10 лютого «Азов» пішов у наступ, а вже о дев’ятій ранку взяв перший блокпост в напрямку Саханки. Супротивник почав відступати, до кінця дня бійці вже повністю контролювали Широкине. Також українські сили взяли Павлопіль та Лебединське. Однак 13 лютого розпочався контрнаступ бойовиків, яким допомагали російські військові, згадує Денис Котенко.

Бої за Широкине, фотовиставка у Музеї АТО в Дніпрі
Бої за Широкине, фотовиставка у Музеї АТО в Дніпрі

«До противника на підкріплення прибули чеченські бійці, яких ми чули, бачили на власні очі. Попереду, у безпосередньому контакті з нами, були бойовики «ДНР» – місцеві сепаратисти, ті, кого їм не було шкода. За ними були чеченці, вони стріляли над головами у своїх же, «підбадьорювали». Були також танки з російськими прапорами. І весь час по нас сипали з «Градів» й артилерії різного калібру. 13 лютого точилися важкі бої. Ранок 14-го, найважчого для нас дня, розпочався із залпів «Градів». Що було у нас? Передусім мотивація – бажання йти в бій, уперед. Тим більше, що причиною цієї операції став січневий обстріл Маріуполя, коли загинули цивільні, в тому числі діти. Йшли у бій без танків, з невеликою кількістю броньованих машин «Спартанів». Сили були нерівні, але 15-го лютого ми остаточно закріпилися на домінуючих висотах», – розповів Денис Котенко.

Під час боїв за Широкине на околицях селища ще залишалися цивільні. Українські бійці допомагали їм провізією, а також займалися евакуацією, каже Денис Котенко.

«З місцевими ми спілкувалися. Чи підтримували вони нас? Розповім одну історію. Разом з нами стояв міліцейський підрозділ «Скіф» і в один із днів, 13-го чи 14 лютого, один з його бійців заблукав у Широкиному. Він зустрів місцевого дідуся, який околицями вивів його до наших позицій. Ми його нагодували, запропонували евакуацію, але він нікуди не хотів їхати. Там тоді лишалися тільки літні люди. Селище було зруйноване вщент. Хоча цікавий факт: була така позиція – «Маяк». Звідти було видно: всі дахи будинків були зруйновані, одна церква стояла вціліла. Після операції практично все мирне населення звідти виїхало», – розказав боєць.

Бої за Широкине, фотовиставка у Музеї АТО в Дніпрі
Бої за Широкине, фотовиставка у Музеї АТО в Дніпрі

Після цього тривала кількамісячна оборона Широкиного. Влітку 2015-го добровольчі підрозділи з позицій відвели, їхнє місце зайняла українська морська піхота. Найголовнішим успіхом Широкинської операції було те, що лінія фронту була відсунута подалі від Маріуполя, вважає Денис Котенко.

«Це важливо й досі, тому що стратегічне півмільйонне місто Маріуполь може почуватися в більшій безпеці. По Маріуполю не стріляють, бо стріляти по ньому можна тільки з висот Широкиного. А Широкине – наше», – зазначив Денис Котенко.

«Три-чотири доби без сну» – дитячий лікар, який рятував поранених бійців, Ігор Майденко

Ігор Майденко – лікар-педіатр обласної дитячої лікарні Дніпра. Він був членом екіпажу евакуаційної команди, що виконувала гуманітарну місію з надання першої домедичної допомоги у низці «гарячих» точок Донбасу: Майорську, Зайцевому, Жованці, Широкиному, Павлополі, Троїцькому.

Зокрема, у 2015-му та 2016 роках як медик-волонтер він надавав першу допомогу і проводив евакуацію поранених бійців з-під Широкиного. Найбільше запам’яталося напівзруйноване селище, де ще недавно стояли розкішні будинки.

Ігор Майденко
Ігор Майденко

«Руїни… До цих подій люди там жили багато – це було видно по будинках, але вони обрали «руський мір» і отримали тільки розруху. На той час, коли я там був, місцевих жителів не було – всі були евакуйовані. Ці люди все втратили», – згадує він. Медик розказує: бої за Широкине були тяжкими, поранених – багато. Доводилось по кілька діб не спати.

«Бої були дуже жорсткі – і танки, і важка артилерія. Були й контактні бої зі стрілецької зброї. У деяких точках противник стояв дуже близько, до 500 метрів. Роботи вистачало – надання першої медичної допомоги та евакуація поранених. Війна є війна. Це три-чотири доби без сну. Якщо першу допомогу надати правильно й евакуювати до шпиталю, то шанс на виживання дуже високий. Насправді це страшні речі. Але ми робили все, щоб врятувати життя, бо це був чийсь син, батько, ми це розуміли.

У першу чергу згадую хлопців, які не повернулися, бо серед них були й мої товариші», – розповів Радіо Свобода Ігор Майденко.

Вшанування пам'яті загиблих під Широкиним українських бійців, Дніпро, 10 лютого 2021 року
Вшанування пам’яті загиблих під Широкиним українських бійців, Дніпро, 10 лютого 2021 року

Автор: Юлія Рацибарська; Радіо Свобода


«Copyright © 2018 RFE/RL, Inc. Передруковується з дозволу Радіо Вільна Європа / Радіо Свобода»

Читайте также: