Наші гангстери у США

На початку цього року суд Лос-Анджелеса засудив до довічного ув’язнення 35-річного українського емігранта Петра Крилова. Йому інкримінували участь у викраденні з метою викупу та убивства людей. Ця подія спровокувала загострення уваги до проблеми української організованої злочинності у Сполучених Штатах. Зазначимо, що нащадки козаків відчутно впливали на криміногенну обстановку в Новому світі ще на початку минулого століття. Кінці у воду

Хоча сьогодні говорять більше про вихідця з України, банда, у складі якої він діяв, була інтернаціональною. У лютому 2002 року окрім Крилова, який емігрував ще у 1999 році з Одеси і проживав у Вест-Голлівуді, було арештовано також двох литовців – Юріуса Кадамоваса і Айнара Альтманіса, а також колишнього жителя Санкт-Петербурга Юрія Міхеля. У березні того ж року з озера Нью-Мелонес у Каліфорнії витягли чотири трупи – три чоловічі та жіночий. Попри те, що вони були дуже понівечені, поліції вдалося встановити особи вбитих.

Олександр Уманський, колишній одесит, володів у Голлівуді компанією Advanced Mobile Technologies, яка спеціалізувалася на монтажі дорогої автоелектроніки. 39-літню Ріту Пеклер, яка приїхала в Америку з Ленінграда в 1979 році, добре знали багато емігрантів і «нових росіян», які відкривали бізнес і купували нерухомість у Лос-Анджелесі. Пеклер вела бухгалтерію компанії Matador Media, що належала ще одному загиблому – лезгину Георгію Сафієву. Четвертим був молодий режисер Нік Харабадзе – син Ґоґі Харабадзе, відомого грузинського кіноактора, який знімався, зокрема, в «Листопаді» Отара Іоселіані. Убитий був відомий тим, що привозив до Росії голлівудських зірок, зокрема Джона Малковича і Дольфа Лундґрена.

До справи підключили 150 слідчих ФБР. Варто наголосити, що водолази працюють у Нью-Мелонесі досі, оскільки не виключено, що там залишилися й інші тіла – у 2000–2001 роках у Голлівуді зникло більше десятка бізнесменів.

Ріта Пеклер стала першою жертвою, яку викрали у грудні 2001-го. Ймовірно, бандити саме у неї вивідали інформацію про інших жертв, а також використали її як приманку. Наприклад, Олександру Уманському зателефонувала якась стара знайома (підозрюють, що це була саме Ріта), і 13 грудня він виїхав на зустріч. Незабаром підприємець зв’язався телефоном з родичами, сказавши, що потрапив у неприємну ситуацію. Попросив перерахувати на банківські рахунки в Об’єднаних Арабських Еміратах $234 тис. Приблизно у такий же спосіб пропав продюсер Харабадзе, а 20 січня – Сафієв. Останній незабаром зателефонував партнерами у Москві, повідомивши, що перебуває в небезпеці і назвавши номер рахунка в Дубаї, на який необхідно переказати $5 млн (компаньйони і родичі, щоправда, змогли перевести тільки 1 млн). На момент перерахування грошей, всі викрадені вже були мертві.

З Дубаї гроші переводили у прибалтійські, німецькі та американські банки. До арабських рахунків причетні росіяни Андрєй Агєєв та Алєксандр Афонін. Попри те, що їх таки було затримано у Барнаулі, де вони офіційно проживали, Росія відмовилася їх передавати США. Бандитам вдалося заробити $2,1 млн, хоча вони планували розжитися на суму в 20 разів більшу.

Юріусу Кадамовасу та Юрію Міхелю, яких визнали лідерами банди, минулого року присудили смертну кару. Подібний вердикт очікував і на Петра Крилова, проте його адвокати намагалися переконати присяжних, що українець діяв під погрозами, ніби-то у випадку відмови мали загинути його рідні – як ті, що живуть у США, так і ті, що залишилися в Україні. Проте свідчення Айнара Альтманіса, який погодився співпрацювати зі слідством, також як ще кілька інших затриманих, довели – Крилов діяв із власної волі. Поки тривав суд, він навіть намагався утекти з в’язниці. Під час обшуку в його камері були виявлені інструменти, за допомогою яких підсудний проробив дірку в стіні.

Довічне ув’язнення жителі добропорядної Каліфорнії вважають надто м’яким вироком для Петра Крилова. Багато американців вважають, що з представниками української та російської мафії варто діяти з не меншою жорстокістю, аніж вони чинять свої злочини. Водночас укорінюється негативний стереотип України як кримінальної держави.

«Шоломенькі» були

В одному з фільмів Ґая Річі старий сицилійський дон серед речей, які не варто робити в житті, називає «не зв’язуватися з українцями». Ця цитата перегукується із записаними «підслушкою» словами члена банди Джона Ґотті в Нью-Йорку, коли він попереджав свого знайомого: «Ми, італійці, уб’ємо тебе. Але вони – божевільні: вони уб’ють усю твою родину».

Роберт Фрідман, автор книжки «Червона мафія: Як російська злочинність окупувала Америку», що побачила світ наприкінці минулого року, вважає термін «російсько-українська мафія» не зовсім правильним, оскільки основним її кістяком є етнічні євреї, які упродовж 30 років емігрували до США. Українською вона є з огляду на міста, вихідці яких зайняли чільні місця у злочинній ієрархії – Київ, Одесу, Львів.

У 1980-ті єврейські переселенці з СРСР почали створювати певну кланову структуру задля захисту своїх інтересів. Спочатку це був контроль над торгівлею та розбудова району Брайтон-Біч у Нью-Йорку. Проте згодом апетити зросли. Новітніх мафіозі почали цікавити фінансові та біржеві операції, відмивання грошей. Лише шахрайство з податками у торгівлі пальним, яким займалися колишнього жителі СРСР, коштували федеральній та місцевій владі $2 млрд щорічних збитків.

Після розвалу Союзу до США почали тягтися і злочинці зі стажем. Одні із них одразу посідали найвищі щаблі, інші, причому не обов’язково євреї за походженням, ставали підручними. Відбувалася поступова окупація інших сфер, чому сприяло ліберальне американське законодавство. Нині так звана російсько-українська мафія досягла такого рівня розвитку, що жоден ділок із теренів екс-СРСР, намагаючись здійснити в США нелегальну чи напівлегальну оборудку, не зможе цього зробити без її посередництва. Західні спецслужби виявилися просто не підготовленими до боротьби з настільки кваліфікованими злочинцями.

За словами колишнього працівника Держдепартаменту США Джонатана Вінера, 75 лідерів російських та українських злочинних угруповань, яких американський уряд відстежував у світі в 1990-ті роки, мали ізраїльський паспорт. Достатньо згадати двох злочинців із найрозшукуваніших ФБР за багатомільйонні фінансові афери: 56-річного уродженця Львова Ігоря Фішермана та 61-річного колишнього киянина Семена Могилевича (докладніше див. Тиждень №5 – прим. ред.). З 800 тис. радянських євреїв, які емігрували за останні 30 років у США, 10% утягнені в організовані злочинні групи. «Зусилля влади з розслідувань злочинів лідерів мафії блокували деякі чільні урядовці з тих міркувань, що оприлюднення таких даних може бути розцінено як прояви антисемітизму», – вважає Роберт Фрідман, сам єврей за національністю.

У керівництві російсько-українських синдикатів чимало людей із ученими ступенями – математиків, фізиків, економістів, інженерів. Є також інші фахівці – колишні офіцери КДБ і військові з досвідом спецоперацій. Зрозуміло, що ці люди досвідченіші, аніж конкуренти з кримінальних угруповань колумбійського, мексиканського та навіть італійського походження. Вони починають просочуватися в політику й економіку. Основна небезпека полягає в тому, що «наші» злочинні синдикати як ніхто інший здатні до підкупу державних чиновників усіх рівнів.

Поплічники Аль Капоне

На тлі новітніх мафіозі справжнім вимираючим видом виглядає стара українська етнічна мафія – а така, як не дивно, також існує. Географія її діяльності обмежується районом довкола Великих озер: з головним центром у Чикаго – з американського боку і Торонто – з канадського. У російському бойовику «Брат-2» її представників змальовано надто карикатурно і тенденційно. Насправді, картинка далека від цієї дійсності.

Ще на початку XX ст. у середовищі діаспори почали формуватися групи, які надавали перевагу не вельми законному методу заробляння грошей. Згодом вони почали об’єднуватися, щоб протистояти злочинним кланам ірландців, італійців, а згодом – латиноамериканців. Традиційно українські мафіозі «кришували» бізнес своїх одноплемінників, займалися операціями з нерухомістю та землею, а також створили кілька власних дрібних банків. Під час Великих гангстерських воєн 1920-х в Чикаго українці стояли осторонь «розборок». На відміну від італійців, які намагалися розширити свій вплив, вони встрягали у бійку лише тоді, коли зазіхали на їхню територію.

Як стверджують очевидці підйом української мафії припав на часи «сухого закону». Добрі контакти з діаспорою у Канаді зробив «бутлегерство» основною статтею її доходів. Активна контрабанда канадського самогону стала основою миру з італійцями – Аль Капоне волів не чіпати своїх основних постачальників. Це настільки підняло авторитет українців, що на тривалий час навіть узалежнило від них росіян, яких на той час в Чикаго проживало набагато менше.

«Зачистка» злочинності, розпочата Едгаром Гувером, змусила на деякий час залягти на дно. Але після Другої світової війни ряди «чиказьких опришків» значно поповнилися за рахунок українців – колишніх вояків німецької армії та визволених з концтаборів в’язнів, які не забажали повертатися додому. Їм просто ніде було подітися, не маючи роботи і не знаючи мови. Тоді ж значну частину капіталів мафії було переведено у Детройт, що перетворювався на автомобілебудівну столицю США. Тут ці вклади працюють і досі.

Тривалий застій у діяльності і відсутність приливу молодої крові з етнічної Батьківщини спричинили те, що зараз українська етнічна мафія майже зійшла з арени. Останні з могікан живуть за рахунок вдало вкладених коштів, утримуючи при цьому ресторани, нічні клуби та торговельні центри. З відкриттям кордонів «свіжа кров» так і не потекла, надто довго між земляками не було контактів. Нові емігранти органічніше вписалися в угруповання про які йшлося вище.

Нинішня пасивність українських «донів» зовсім не означає, що їхнє слово нічого не важить. Наприклад, район у Чикаго, де колись значний вплив мав Аль Капоне, сьогодні окупували афроамериканці – темношкірі жителі міста вигнали звідти італійців. А от українців ніхто не зміг потіснити з центру Чикаго, попри усі спроби. Досі там стоять дві українські церкви, два банки, музей та кілька ресторанів.

Василь Васютин, Український тиждень