Кріпаки у мантіях та тріумф безкарності
Українська судова реформа, за яку суспільство заплатило кров’ю Небесної Сотні та роками виснажливої боротьби громадянського сектору, переживає найбільш відкритий і цинічний демонтаж за всю історію незалежності, роки виснажливої боротьби за чесні суди не принесли хоч якісь паростки верховенства права, а осінній кадровий конвеєр Банкової готовий жорстко розбити ці романтичні ілюзії.
Замість очищення системи влада обрала класичний феодальний прагматизм: навіщо витрачати час на принципових і незалежних, якщо можна одним розчерком пера надіти довічні мантії на заляканих васалів, які за право не сісти в тюрму готові падати на коліна за першим дзвінком куратора.
Зі старих архівних шухляд Офісу Президента одна за одною витягуються папки з поданнями, які роками припадали пилом через абсолютну токсичність кандидатів, і перетворюються на укази з підписом Володимира Зеленського, зазначає Фундація DEJURE .
Цей процес набув характеру справжньої інституційної реставрації. Особи, чиї імена стали символом карального правосуддя режиму Віктора Януковича, судді, які без жодних доказів кидали за ґрати майданівців, учасники п’яних дебошів у нічних клубах, фігуранти хабарницьких проваджень та власники елітних автопарків із незрозумілим походженням грошей масово отримують безстроковий статус.
Вони повертаються вершити правосуддя іменем України, зацементовані на своїх посадах ще на десятиліття вперед. Суддівська каста, яка встояла під тиском люстрації та перевірок, знову відчула абсолютний тріумф безкарності.
Така масштабна кадрова «амністія» відбувається не просто так: вона ідеально вписується у ширшу логіку цементування ручного контролю над силовими та судовими органами, яку послідовно вибудовує Банкова. Якщо раніше призначення сумнівних персон намагалися маскувати чи відтерміновувати, посилаючись на конституційні сумніви, то восени 2026 року процес пішов у відкриту.
Гарант Конституції, який сім років утримувався від легітимізації цих одіозних фігур, тепер ставить свій автограф під кожним поданням, беручи на себе пряму політичну та історичну відповідальність за майбутні вердикти цієї системи.
Глибинний цинізм моменту підкреслюється тим, що повернення суддівської мафії відбувається на тлі гучних антикорупційних скандалів у самому серці президентської канцелярії. Плівки НАБУ та розслідування показують, що судова система давно розглядається високими чиновниками не як незалежна гілка влади, а як пул «кріпаків», зобов’язаних вірністю конкретним кабінетам за збереження мантій і посад.
Плівки «Феміди» де рабська вірність та кулуарні торги заступниці з ОП
Справжню анатомію цих призначень оголили розсекречені аудіозаписи антикорупційних органів у межах резонансної справи «Феміди». На плівках зафіксовано, як кримінальні ділки та політики без жодних церемоній торгували суддівськими кріслами, узгоджуючи лояльність майбутніх служителів закону з тодішньою заступницею керівника Офісу Президента Іриною Мудрою.
Центральною фігурою цих торгів став скандальний суддя Павло Горбасенко, чиє просування лобіювали одіозний екснардеп-забудовник Максим Микитась та депутат Дніпропетровської облради Василь Астіон.
Лексика, якою фігуранти описували майбутнього апеляційного суддю, вражає своєю неприхованою феодальністю. Микитась буквально переконував чиновницю ОП, що Горбасенко «готов на колени встать… поклясться тебе в верности». Василь Астіон висловлювався ще відвертіше: «Вважай, що він її раб і наш з вами разом». Це не просто зневага до закону — це демонстрація того, як посада судді перетворюється на васальну клятву в обмін на підпис під указом.
Хронологія розгортання цієї оборудки не залишає простору для сумнівів у прямому втручанні Банкової. 19 лютого 2026 року Микитась самовпевнено запевняв спільників: «У вівторок все нормально, вона [Мудра] його випустить». І рівно наступного вівторка, 24 лютого, президентський указ ліг на стіл — Павло Горбасенко був призначений суддею впливового Північного апеляційного господарського суду. Той факт, що за суддею тягнувся шлейф махінацій із цінними паперами, фіктивне розлучення для приховування майна та плагіат у дисертації, нікого на Банковій не зупинив.
Павло Горбасенко. Фото: dejure.foundation
Найбільш показово, що навіть коли сама Ірина Мудра опинилася в слідчому ізоляторі у справі про відмивання коштів застави колишнього міністра Германа Галущенка, запущений механізм не дав збою. Складається враження, що арешт ключової кураторки лише підстьобнув систему. Влада вирішила форсувати призначення всіх «підвішених» кандидатів, перетворюючи юридичний компромат на найнадійніший інструмент примусу суддів до абсолютної слухняності.
Реванш суддів Майдану
Найболючішим ударом по суспільній пам’яті став вересневий пакет указів 2026 року, яким Володимир Зеленський повернув до правосуддя одіозних суддів часів Євромайдану. Тих самих людей, які у 2014 році за вказівкою адміністрації Януковича штампували арешти побитих активістів, забороняли мирні зібрання та позбавляли водійських прав учасників протестів. Подання щодо цих осіб пролежали в Офісі Президента без руху по шість років — починаючи з грудня 2020-го. Тоді навіть у Зеленського не наважувалися легалізувати явних карателів. Тепер табу знято.
До Святошинського райсуду столиці довічно повернувся Тарас Заєць. У лютому 2014 року він без жодних доказів, спираючись виключно на сфальсифіковані рапорти «беркутівців», відправив до СІЗО на два місяці мітингувальника лише за те, що той мав при собі фанерний щит. Заєць навіть приховав цей ганебний епізод у своїй декларації доброчесності. У 2025 році Вища кваліфікаційна комісія суддів (ВККС) одноголосно визнала його нездатним вершити правосуддя. Але нереформований Верховний Суд цинічно скасував це рішення, після чого Зеленський дістав його прізвище зі своєї шухляди.
Тарас Заєць. Фото: dejure.foundation
Ідентична історія розгорнулася з Мариною Лозинською, яку призначено до Солом’янського райсуду Києва. Вона так само кидала за ґрати майданівців, так само була одноголосно визнана новою ВККС у 2024 році невідповідною посаді, і так само була реабілітована Верховним Судом. До Харківського окружного адмінсуду повернулася Олена Ізовітова-Вакім — суддя, яка двічі виносила рішення про повну заборону мирних зібрань під час Революції Гідності. Разом вони утворили так звану групу «суддів Бабія», яким вища судова інстанція дозволила обійти кваліфікаційне оцінювання всупереч негативним вердиктам Громадської ради доброчесності (ГРД).
Особливим апофеозом цинізму стало безстрокове призначення до Печерського райсуду Києва Віктора Кицюка. Цей одіозний суддя був ключовим виконавцем розправи над Автомайданом, масово позбавляючи водійських прав учасників поїздки до Межигір’я за сфальсифікованими протоколами ДАІ.
Фото: dejure.foundation
Зеленський призначив безстроково суддю Кицюка, який переслідував учасників Революції Гідності
Його рідна сестра тоді навіть переналаштовувала систему авторозподілу справ у суді, аби замовні процеси потрапляли саме до нього та його колеги Оксани Царевич. Після Майдану прокуратура злила його справу, Конституційний Суд скасував кримінальну статтю за неправосудні вироки, а спробу ВККС у 2025 році оцінити Кицюка паралізувало контрольоване владою ДБР через раптові обшуки. Сьогодні Кицюк знову тримає в руках долі людей у найважливішому суді країни.
Колекція одіозності: від побиття охоронців до таємничих соняшників у РФ
Кадровий водоспад Банкової не обмежується лише політичними карателями режиму Януковича. Серед новопризначених володарів мантій опинився цілий паноптикум персонажів із відверто кримінальним або гротескним шлейфом, чиї досьє викликають шок у будь-якого юриста.
До числа довічно призначених суддів увійшла Ольга Кошова. Широкій публіці вона відома скандальним відео з одеського нічного клубу «Ібіца», де вона разом зі своїм тодішнім чоловіком Дмитром Чернушенком влаштувала бійку та особисто завдавала ударів ногами охоронцям закладу. Її супутник — син скандально відомого ексголови Апеляційного суду Києва Антона Чернушенка, якого самого ловили на хабарях та втручанні в правосуддя. Окрім хуліганського інциденту, «Автомайдан» виявив у родини Кошової колекцію елітної нерухомості, будинків та автопарку, легальність походження яких суддя пояснити не спромоглася.
Ще один тріумфатор президентських указів — Едуард Бовкун, якого раніше судили за вимагання та отримання хабаря у розмірі 5 тисяч доларів. Опинившись під слідством, Бовкун терміново переписав свою квартиру на літню матір, а на співбесідах щиро зізнавався, що просто боявся спецконфіскації майна. Ба більше, у своїх майнових деклараціях він роками приховував цивільну дружину — суддю Світлану Кулікову, з якою разом жив, літав на закордонні курорти та реєстрував заяви до поліції, рятуючи її статки від потенційного арешту за власні хабарі.
Фото: dejure.foundation
Майбутні рішення в апеляційних інстанціях ухвалюватимуть і такі фігури, як Вікторія Парненко (Шостий апеляційний адмінсуд) та Антон Котляр (Житомирський апеляційний суд). Перша прославилася плагіатом у дисертації, неспроможністю назвати тему власного наукового дослідження на співбесіді та чоловіком, якого на роботі поновила близька подруга-суддя. Другий шокував кваліфікаційну комісію історією про стареньку бабусю без доходів, яка придбала онуку-судді офіс, квартиру та авто за гроші від «дідусевих соняшників, вирощених у Росії», не надавши жодного фінансового документа.
Спадщина Вовка та маневри Кобилянського
Окремим фронтом цинізму виглядає ситуація навколо суддів сумнозвісного Окружного адміністративного суду міста Києва. Попри те, що парламент формально ліквідував це кубло суддівського свавілля ще у 2022 році, його одіозні кадри продовжують роками отримувати мільйонні суддівські винагороди з кишень платників податків, чекаючи на зручний момент для реваншу. І цей момент настав завдяки рішенню президента, який призначив Костянтина Кобилянського суддею ОАСК безстроково.
Фото: dejure.foundation
Зеленський призначив безстроково суддю ОАСК Кобилянського, який захищав суддів Майдану
Костянтин Кобилянський — спадковий представник суддівської номенклатури. Його батько за часів Януковича засідав у Вищій раді юстиції та очолював Раду суддів адмінсудів. Саме син у 2016 році заблокував дисциплінарну перевірку своєї колеги, яка кинула майданівця до ізолятора на 60 діб. Громадська рада доброчесності виявила у родини Кобилянського активи на суму понад 600 тисяч доларів: апартаменти в елітному столичному комплексі Park Avenue, земельні наділи, колекції антикваріату та люксові авто, які неможливо пояснити жодною суддівською платнею.
Кобилянський навіть не проходив повноцінної перевірки повним складом ВККС, скориставшись створеною Верховним Судом процесуальною лазівкою. Ба більше, нещодавно ВККС несподівано форсувала переведення Кобилянського та ще п’яти суддів розформованого ОАСК до Київського окружного адмінсуду (КОАС) — органу, який перебрав на себе розгляд усіх стратегічних позовів до центральних органів виконавчої влади. Замість очищення системи відбулося банальне перетікання токсичних кадрів до нового суду, де вони продовжать кулуарно вирішувати державні питання.
Ця кругова порука демонструє повну синхронізацію дій між реваншистами у суддівському корпусі та політичним керівництвом країни. Олігархічні клани та куратори правоохоронного блоку Банкової зберегли для себе найбільш слухняний інструмент, здатний у потрібний момент скасувати будь-яку реформу чи заблокувати рішення незалежних регуляторів.
Чому Банкова обирає залежність замість доброчесності
Кадрова вакханалія осені 2026 року остаточно підвела риску під ілюзіями щодо успіху вітчизняної судової реформи. Головний парадокс полягає в тому, що всі фільтри, створені за участю західних партнерів та міжнародних експертів, були послідовно помножені на нуль. Нереформований Верховний Суд узяв на себе роль адвоката суддівського шлаку, систематично скасовуючи рішення ВККС та ВРП про звільнення недоброчесних служителів Феміди та дозволяючи їм оминати фінальні оцінювання.
Але найважча частка відповідальності лежить особисто на президенті Володимирі Зеленському. Конституційна доктрина дійсно формально визначає роль глави держави у призначенні суддів як церемоніальну. Проте в умовах війни, коли суспільство вимагає від влади нульової толерантності до внутрішніх зрадників, підписання указів про призначення суддів Майдану виглядає як свідомий вибір на користь політичної доцільності. Президент мав повне моральне та конституційне право не ставити автограф під кандидатурами осіб, які підривають засади правової держави.
Ця кадрова політика наочно демонструє прагматичний і цинічний розрахунок влади. Банковій не потрібні незалежні, принципові та доброчесні судді, які завтра можуть заблокувати сумнівне антиконституційне рішення чи визнати протиправними дії правоохоронців під час тиску на бізнес. Владі потрібні «свої», чия особиста безпека та право носити мантію повністю залежать від одного дзвінка з владних кабінетів. Суддя з кримінальним шлейфом чи рішеннями проти Майдану є ідеальним заручником: він завжди буде максимально зговірливим, бо чудово пам’ятає, з якої ями його дістали.
Ціна таких компромісів є катастрофічною для майбутнього України. Країна, яка щодня виборює право на європейську інтеграцію та сподівається на справедливий повоєнний порядок, своїми ж руками консервує судовий феодалізм. Повернення одіозних суддів руйнує будь-яку довіру інвесторів, блокує судовий захист прав громадян і перетворює розмови про верховенство права на порожнє знущання. Коли правосуддя очолюють «раби» з кримінальним минулим, вирок виноситься не конкретним справам — вирок виноситься самій українській державності.
Джерело: Фундація DEJURE
