Громадяни третього сорту: де складніше (простіше) отримати шенгенську візу в Україні

Найобтяжливіші процедури отримання українцями шенгенських віз – в консульствах Греції, Іспанії та Італії. Рейтинг найкращих й найгірших консульських служб країн, що належать до Шенгенської зони, в Україні. Чутливість візової теми в Україні зумовлює стабільно високий інтерес до практики видачі шенгенських віз…

Демонтувати візовий паркан

Чутливість візової теми в Україні зумовлює стабільно високий інтерес до практики видачі шенгенських віз – переважно з огляду на проблеми, що виникають у заявників під час візових процедур і загалом звужують можливості українських громадян вільно подорожувати Європою. Значний попит на всебічні та незаангажовані оцінки не завжди задовольняється: бракує як об’єктивної інформації, так і якісних експертних оцінок, що ґрунтуються на адекватній методології.

На цьому тлі масштабне дослідження громадської ініціативи «Європа без бар’єрів» вирізняється не лише амбітністю, а й науковою достовірністю та комплексністю. У минулі роки експерти з візових питань, відомі завдяки створеному ними веб-сайту www.novisa.org.ua, оприлюднили цілу низку досліджень візового «паркану» та шляхів його якнайшвидшого демонтажу.

Нині «Європа без бар’єрів» завершила нове, безпрецедентне дослідження. У ньому завдяки поєднанню кількох наукових методик фахівці дали якісну порівняльну оцінку візовій практиці консульств країн ЄС в Україні та склали рейтинг, визначивши найкращі й найгірші консульські служби країн, що належать до Шенгенської зони.

Повні, деталізовані дані громадського моніторингу з відповідними коментарями буде оприлюднено наприкінці жовтня. Зараз надаємо найпоказовіші результати дослідження, що стосуються насамперед сприйняття українськими заявниками різних складових візової процедури.

Що було досліджено

Консульські служби двадцяти країн-членів ЄС та Шенгенської зони в Україні, а саме: Австрії, Бельгії, Греції (три консульства), Данії, Естонії, Іспанії, Італії, Латвії, Литви, Нідерландів, Німеччини, Польщі (п’ять консульств), Португалії, Словаччини (два консульства), Словенії, Угорщини (три консульства), Фінляндії, Франції, Чехії (три консульства), Швеції. Загалом 31 консульська установа у дев’яти містах України, з них 20 – у місті Києві.

Як відбувалося дослідження

У липні – серпні 2009 року, склавши відповідні опитувальники та залучивши до роботи понад 30 інтерв’юерів, організатори дослідження провели двохетапне інтерв’ю, під час якого було опитано загалом 1860 відвідувачів консульських установ, які проходили процедуру отримання шенгенської візи.

Перший компонент інтерв’ю мав на меті з’ясувати об’єктивні параметри: тривалість візової процедури, наявність черг під консульством, перелік документів, суму витрачених грошей, врешті, яку саме візу було видано: одноразову чи багаторазову, короткострокову чи довгострокову. Обрахунок отриманих таким чином даних дав змогу скласти рейтинг 1 (див. табл. 1). У цьому рейтингу вище стоять консульські служби, що видають більше багаторазових, довгострокових та безкоштовних віз, а також спроможні робити це швидко та з меншими чергами.

Другий компонент інтерв’ю мав на меті з’ясувати сприйняття заявниками деяких більш суб’єктивних (але значущих!) складових візової процедури, таких як ставлення працівників консульств до відвідувачів, їх готовність допомогти, доступність і повнота інформації,обґрунто ваність запитань та вимог до документів.

Таким чином сформовано рейтинг 2: що дружніший, доброзичливіший персонал, що простіші й зрозуміліші його вимоги, що легше отримати необхідну інформацію чи консультацію, то вище розташована консульська служба у цьому рейтингу.

Окрім того, завдяки оприлюдненому в червні 2010-го статистичному звіту Євросоюзу за 2009 рік, у якому зазначена кількість виданих віз усіма консульствами ЄС у світі, а також кількість відхилених заявок, стало можливим обрахувати питому вагу відмов у візах і порівняти консульські служби різних країн за цим показником. Таким чином було сформовано рейтинг 3. Нарешті, підсумковий рейтинг було створено шляхом додавання балів, отриманих консульськими службами Шенгенських країн у рейтингах 1, 2 і 3. Якщо сума набраних балів виявлялась однаковою у двох країн, застосовували метод нарахування додаткового бала (позитивного або негативного), зумовленого специфічними особливостями певної консульської служби.

Угорський феномен і грецький провал

Отже, найкращою за сукупністю всіх показників визнано консульську службу Угорщини, що представлена в Україні трьома установами: у Києві, Ужгороді та Береговому. Найгіршою – консуль-

ську службу Греції, що також представлена трьома установами: у Києві, Одесі та Маріуполі.

Консульства Угорщини отримали максимальну кількість позитивних балів, завдяки чому угорська консульська служба впевнено посіла перше місце в загальному рейтингу. Водночас слід зазначити, що більшість рейтингових бонусів Угорщина заробила завдяки ліберальній політиці двох своїх консульств, розташованих у Закарпатській області (в Ужгороді та Береговому). Саме там, зокрема, видають рекордну кількість багаторазових довгострокових віз терміном дії півроку і більше (питома вага таких віз там перевищує половину) за цілком ліберальних вимог до документів, співбесіди тощо. Натомість угорське консульство в Києві демонструє результати й отримує оцінки, більш наближені до середньостатистичних.

Литва посіла друге загальне місце, маючи одні з найкращих показників за видачею багаторазових та довгострокових віз. Позитивною є й ситуація з відмовами: за 2009 рік консульство Литви відмовило лише 2,3% заявникам.

Третя в рейтингу – Естонія. Респонденти відзначили насамперед велику кількість виданих нею багаторазових і довгострокових віз. Однак заявники оцінили візову практику цієї країни стриманіше.

Словаччина, чемпіон за мінімальною кількістю відмов у візах (2%), в загальному підсумку набрала однакову кількість балів з Естонією, однак врешті поступилася останній через вищу вимогливість до списку документів.

Протилежний край підсумкової рейтингової таблиці виглядає так: найбільшу кількість низьких оцінок і негативних відгуків отримала консульська служба Греції, що має три установи: З усіх досліджуваних параметрів візової практики ця країна має одні з найнижчих балів за оцінками заявників. За параметрами доступності безкоштовних, багаторазових та довгострокових віз вона опинилася на 17-му місці. Об’єктивним підтвердженням жорсткої та не надто дружньої практики грецьких консульств може слугувати офіційна статистика, згідно з якою за минулий рік Греція відмовила 9% заявників в Україні, будучи третьою з кінця в рейтингу 3 в табл. 1. Саме в її консульствах фіксується найбільше випадків нечемного, а подекуди й брутального ставлення до відвідувачів.

19-те (передостаннє) місце загального рейтингу дісталось Іспанії. За цією країною, точніше за її консульством у Києві, закріпилася 17-та позиція в рейтингу симпатій заявників (рейтинг 2) з огляду на низькі оцінки за поведінку працівників консульства (візового центру) та готовність допомагати заявникам. У рейтингу 1 вона посіла 18-те місце насамперед через малу частку виданих безкоштовних, багаторазових та довгострокових віз. За кількістю відмов була найгіршою (14,7%), але нещодавно посольство Іспанії виступило з корективами офіційної статистики ЄС, посилаючись на помилку власного МЗС й оприлюднивши оновлені дані за 2009 рік – 5% відмов (12-те місце в рейтингу відмов).

18-те місце посіло консульство Італії, зайнявши 11-ту сходинку за симпатіями заявників (рейтинг 2) та 16-ту в рейтингу відмов, але останню, 20-ту, в рейтингу 1.

Словенія, Польща, Швеція, Німеччина – країни, що більше за інших отримували четвірки за різні етапи візової процедури та загалом позитивно-нейтра льні відгуки. Їхні оцінки корелюються з низькою кількістю відмов у наданні віз (рейтинг 3), окрім Німеччини (10,9%): Словенія – 4,2%, Польща – 3,31% та Швеція – 2,8% кількості заявок.

Наше дослідження дає змогу зрозуміти, наскільки по-різному одні й ті самі норми Шенгена можуть на практиці застосовувати окремі консульські установи залежно від політичних міркувань, установок консульських працівників та фізичної спроможності консульств. А отже, ще зарано говорити про те, що Візовий кодекс ЄС, який набрав чинності 5 квітня цього року, виявився ефективним засобом уніфікації шенгенських візових вимог.

Хто володіє інформацією, той володіє… візою

Будь-яке плановане ознайомлення розпочинається зі збору інформації, особливо якщо йдеться про візит до не дуже знайомих українцям консульств країн Європейського Союзу. Об’єднані загальними вимогами Візового кодексу, члени ЄС у різний спосіб подають інформацію про особливості отримання візи.

Інформаційні стенди, телефони, інтернет-сторінки – це традиційний перелік засобів, які найчастіше застосовують консульства. Повнота й доступність візової інформації – це якісна та зручна доріжка до візи, несвоєчасний і поверховий підхід в інформуванні – вузька й заплутана стежка до відмови.

Чию систему інформування українські заявники вважають найякіснішою та найефективнішою? Чи є прямий зв’язок між рівнем інформування та кількістю відмов? Це одне з перших питань, що стало об’єктом дослідження, й одним з основних критеріїв формування проміжного рейтингу № 1.

Найкраще справляються з інформуванням, на думку українських заявників, Словенія, Фінляндія та Латвія, кожна з цих країн отримала більш як чотири бали. Найвищий рядок рейтингу посіли держави, що мають сайти з належною консульською інформацією та налагоджений телефонний зв’язок. Дипломатичні представництва Австрії, Бельгії та Португалії, однак, оперують у своїй щоденній роботі тими самими інформаційними засобами, що й лідери, проте оцінки за доступ до інформації отримали найнижчі (табл. 2).

Низькі оцінки Бельгії та Нідерландів за інформування не збігаються з найвищими балами, що їх отримали вказані консульства за параметром «подання та одержання документів». Можна припустити, що візові центри, з якими тісно співпрацюють ці консульські установи, якісно виконують свої функції лише в питанні комфортного подання документів та очікування результату.

До золотої середини проміжного рейтингу «Умови доступу та повнота інформації» потрапили країни, що у своїй роботі застосовують різні підходи, окрім традиційних: від використання медіа-ресурсів візових центрів до самостійного інформування через пресу (це, зокрема, Швеція, Польща, Італія).

Мови подання, «живі» та «віртуальні» черги, перелік документів

Підготувавши відповідний пакет документів, заявник одразу потрапляє до черги: «живої» або «віртуальної». Кількість консульств, що використовують практику попередньої реєстрації, зростає. Переваги застосування реєстрації очевидні: можливість планування кількості прийнятих документів заявників з огляду на технічні та людські ресурси, з одного боку, та чітка впевненість заявника, що в призначений час його візову заявку буде взято до розгляду, – з іншого.

Однак відсутність біля консульств натовпу людей ще не означає, що немає проблем. Черги стають віртуальними. У таких чергах громадяни проводять не години, а тижні чи навіть місяці очікування.

Українські заявники віддають перевагу практиці попередньої реєстрації, поставивши найвищі бали за зручність подання документів (4,59; 4,52; 4,46) трьом консульствам: Нідерландів, Бельгії та Данії. Установи цих країн передали свої повноваження в частині обробки документів візовому центру.

Цікаво, що консульства Іспанії та Італії, що також тісно співпрацюють із посередниками, посіли лише шосту та сьому сходинки проміжного рейтингу «Зручність подання документів».

Ще два роки тому діяльність візових центрів зазнавала різкої критики через відсутність права на прямий контакт із консульством та збільшення витрат на візову процедуру. Нині таке право гарантує Візовий кодекс, а витрати на послуги фірм-посередників не по винні перевищувати 50% вартості самої візи.

Четверте місце в проміжному рейтингу «Зручність подання документів» консульств Угорщини є показовим прикладом ефективної організації без співпраці з посередника ми, але з практикою попереднього запису. На лаву «трієчників» – 19-те місце в цьому підрейтингу – потрапили консульства Польщі, під якими стояли довгі живі черги.

Сподіваємося, найближчим часом черги під польськими консульствами зменшаться: нещодавнє запровадження електронної си стеми заповнення візових заявок та обрання дати і часу подачі документів покликане розв’язати проблему черг.

Встановлення більш-менш чіткого переліку документів відповідно до Візового кодексу та Угоди про спрощення оформлення віз залишається лише рекомендацією. Цьогорічне дослідження підтверджує тенденцію: кількість документів, що вимагаються, може бути потенційно безкінечною. Разом із тим українські заявники здебільшого сприймають вимоги до переліку документів як неприємну, але звичну справу (табл. 3).

Поведінка працівників консульств очима українських заявників

Ставлення – одне з найчутливіших питань візового клопотання. Українці, які звикли до не завжди привітної поведінки вітчизняних чиновників, перекладають свої завищені очікування на рівень обслуговування в європейських дипломатичних представництвах, що, на думку заявників, є виразниками найвищих стандартів культури спілкування в установах. Саме тому, коли українці стикаються в консульствах з недружнім, байдужим, а іноді й хамським ставленням до них, це обурює і вражає більше, ніж відмова у наданні візи.

Отже, в проміжному рейтингу «Поведінка працівників консульств» до трійки аутсайдерів потрапили Португалія, Чехія та Греція (див табл. 4). Ті самі місця вони зберігають у рейтингу (за винятком Португалії, яку витісняє Франція) «Готовність допомагати (сприяти) заявникам з боку працівників консульства». До групи «дружніх» та «вихованих» консульських служб, за оцінками заявників, потрапили Латвія, Словенія та Німеччина, недалеко від них розмістилися Швеція, Угорщина, Литва. Цікаво, що недружнє ставлення до українських заявників консульства Чеської Республіки в Києві є певною тенденцією, що залишається незмінною вже кілька років поспіль.

Візова практика

Леся Москаленко, головний редактор журналу «Мандри»:

– Моя мама Валентина Малєй збиралася в липні 2009 року поїхати на курорт Халкідіки до Греції. Консульство цієї країни вимагає наявності в закордонному паспорті щонайменше двох шенгенських віз. У мами їх було сім, та й із рештою документів було все гаразд.

Однак у турфірмі, яка оформляла поїздку, сказали, що грецьку візу мамі в консульстві не відкрили. Мотивація виявилася дивною: мовляв, вона «підозріло часто їздить до Греції». А чималі кошти за п’ятизірковий готель і літак, які вже було заплачено, туроператор не повертає. Мама вирішила поговорити з консулом Греції в Києві Димитріосом Михалопулосом. На прийомі в консульстві пан Михалопулос страшенно сердився.

Кілька разів ставив мамі одні й ті самі запитання про мету її візиту. Схопив її паспорт і заходився лупити ним по столу, при цьому верещав і хамовито кривлявся. Консул двічі вдарив по скляній перегородці, що, на щастя, відділяла маму від нього. Жінка забрала паспорт і пішла.

Наша родина подала офіційний запит у посольство Греції, чому дипломат дозволяє собі таку поведінку. За рік багато що змінилося. Пан Михалопулос уже не працює в консульстві цієї країни. Мама таки з’їздила до Греції. Тепер грецькі візи нам видають без проблем, ввічливо усміхаючись. Я вдячна за підтримку колегам з українських ЗМІ, які оприлюднили той прикрий випадок. Але здивувала й навіть обурила позиція українських туроператорів, що працювали з грецькою амбасадою. Вони, навпаки, вважали, що в тій ситуації правий консул. Тобто, по суті, турфірми в конфліктних ситуаціях виступають проти своїх громадян.

Наталка Сняданко, перекладачка, журналістка, письменниця:

– Кілька років тому я отримала стипендію на території Польщі, причому стипендію німецьку. Відбула її перші півтора місяця, у мене закінчилися дні перебування старої візи, але не її термін. Як і належить, повернулася до України, щоб переоформити візу (для отримання нової стару треба анулювати). Жіночка в консульстві (Польщі у Львові. – Ред.), поглянувши на мій паспорт, сказала: «Ну добре, ми вам анулюємо», що й зробила. Потім запитує: «А де ваш номерок із черги?» Кажу: «Немає». «А чому?» Відповідаю: «Мене пропустили як журналіста». А вона відказує: «Ми без номерка з черги не можемо прийняти». І віддала мені паспорт з анульованою візою.

Вирішила в черзі не стояти, підійшла до туристичної фірми, яка й занесла мої документи, але пояснювати, в чому проблема, запропонували мені, провівши в консульство знову. Там обурилися, що я то зайшла без черги, то з турфірмою, не маючи туристичного запрошення. У результаті в запиті на візу вони поставили відмову, тож разом з анулюванням це вже було дві відмови. Коли я запитала, що з цим робити, у мене ж усе-таки стипендія триває, мені пояснили, якщо маю шенгенську візу в іншу країну, то можу в’їхати туди і постаратися зробити тривалішу на Польщу там.

Тож у Берліні пішла в польське консульство, розповіла про ситуацію, а вони запитують: «Ви можете нам дати пояснення з львівського консульства, чому вони відмовили». Пояснюю: «Не стояла в черзі». Візу мені врешті дали, але оскільки в мене було багато відмов та віз, я кожному прикордонникові мала розповідати всю цю історію.

Наступного разу в тому самому консульстві (Польщі у Львові. – Ред.) вистояла в черзі, принесла багато різних запрошень – хотіла річну візу. Візу мені поставили, щоправда, на місяць пізніше від запланованого, а кількість в’їздів – один. Я зателефонувала до консульства, сказала, що хочу почути від них коментар для публікації, і тут якимось дивом слухавку схопив генеральний консул і сказав: «Приїжджайте!». Я приїхала, він мене зустрів, налив кави, забрав паспорт і все владнав. Я зрозуміла, що на той момент якось важко сприймалися інші, окрім як на роботу, види запрошень. Треба було їхати «як усі». Якась жіночка навіть мене вчила: «Що ви тут понаписували? Який культурний обмін? Пишіть: «На закупи»!»

Тарас Прохасько, письменник

1 жовтня 2008 року польське консульство у Львові відмовило Тарасові Прохаську у візі для поїздки за запрошенням Інституту книги у Варшаві. Через рік проректорові Українського Католицького університету, дисидентові Мирославу Мариновичу замість піврічної візи за запрошенням польського часопису Więź видали візу на 13 днів. Посольство Німеччини видало директорові Інституту історії Церкви того самого університету Олегові Турієві багаторазову візу… на три дні. Після цього Маринович принципово відмовився від поїздок до Шенгенської зони протягом року.

Від Прохаська працівники установи вимагали довести, що він письменник, – принести книжки, показати лист-підтверження зі Спілки письменників України (Прохасько належить до Асоціації українських письменників). Після широкого суспільного розголосу перед Тарасом Прохаськом вибачилися й видали піврічну візу. Тиждень запитав у нього, чи змінилося ставлення працівників консульств.

– Останнім часом зрідка звертаюся з візового питання, принаймні з польськими консульствами після цього проблем не було. Після піврічної візи за деякий час отримав нову, теж піврічну. У Львові мені пояснили, що не можуть давати більше ніж на півроку (цілковита неправда, з кожною виданою візою мав би підвищуватися рівень довіри до клієнта, себто видаватися триваліші візи. – Ред.).

Натомість неприємно вразило ставлення посольства Словенії. Незважаючи на виконання всіх формальностей, коли я надав їм поважне запрошення на фестиваль у цій країні, отримав візу рівно на стільки днів, скільки тривав той фестиваль. Хоча нібито й немає до чого прискіпатися. Навіть коли видача візи відбувається у дуже добрій атмосфері, безкоштовно, як по лінії культурного обміну, прикро, що керуються при цьому формальностями. Це дуже нерозумно: вони мають перед собою паспорт із купою віз, в’їздів-виїздів, візи йдуть одна за одною, немає розуміння, що можна було б полегшити на практиці цей «культурний обмін». Вони не виказують жодного зацікавлення, аби українцеві було приємно повернутися на батьківщину.

Ганна Протасова, аспірантка Національного університету “Києво-Могилянська академія”

– Мені й ще одній моїй колезі пощастило отримати грант від наукової фундації «Євросайєнс» (Страсбург, Франція) для відвідання щодворічної конференції Euroscience Open Forum, метою якої є комунікація між вченими різних країн світу. Цьогоріч конференцію відвідало близько 4 тис. науковців та молодих учених, серед них Нобелівські лауреати. Відбувалася ця подія в італійському місті Турін 2-7 липня 2010 року.

Офіційні запрошення та всі потрібні документи до посольства Італії в Україні ми здали 15 червня 2010 року. Працівниця посольства сказала, що наші паспорти ми зможемо отримати тільки за допомогою служби доставки, заплативши за цю послугу 60 гривень, оскільки на руки, за її словами, посольство паспорти не видає. Пізніше з’ясувалося, що ця інформація дійсності не відповідала, і паспорти можна було отримати безпосередньо в посольстві, проте теж платно.

Оскільки до 28 червня 2010 року, за 5 днів до планованого від’їзду, ніяких повідомлень від служби доставки ми не отримали, то вирішили самостійно забрати паспорти в посольстві. Принагідно варто зауважити, що зайти в будівлю посольства Італії в Україні – справа непроста, бо карабінери, які стоять на вході, вкрай погано говорять як англійською, так і російською, і дуже часто їм страшенно важко адекватно пояснити мету твого візиту до посольства. Ми попросили віддати нам наші документи, проте працівниця посольства (на цей раз вже інша, ніхто з них своїх імен не називає) сказала нам прийти за документами в другій половині дня. Я написала листа голові організації «Євросайєнс» панові Раймону Зельцу із проханням надіслати електронного листа до посольства із роз’ясненням ситуації. Він одразу написав цього листа на робочу адресу посольства.

Близько третьої години дня 29 червня 2010 ми знову стояли перед вікном посольства, чекаючи на наші документи. Працівниця, яка зранку просила нас прийти у другій половині дня, оголосила, що нам відмовлено у візах на підставі того, що інформація, надана стосовно мети та умов перебування у країні, не є достовірною (це одне із стандартних формулювань у загальному бланку відмов у шенгенській візі). Ми попросили розтлумачити нам процедуру апеляції. На що нам відповіли, що такої у межах посольства не існує, і апелювати можна лише через італійський суд Лаціо. А це процедура цілковито неможлива для українських громадян, бо в італійському суді інтереси українця має представляти акредитований італійський адвокат. Коли ми заявили про наш намір апелювати до МЗС України та МЗС Італії, нам відмовилися видавати на руки паспорти й вигнали з посольства (виганяли безпосередньо карабінери).

Протягом наступних трьох робочих днів члени оргкомітету конференції писали й дзвонили в Посольство, проте не отримали жодних пояснень, зокрема посольство не відповідало на електронні листи. МЗС Італії висловило співчуття, проте звернуло нашу увагу на те, що посольство Італії в Україні є єдиним органом, уповноваженим приймати відповідні рішення, і принагідно згадало про можливість апелювати до того ж таки суду Лаціо.

Автор: Ірина Сушко, Український Тиждень