Рэкет в стиле 90-х на стихийных рынках Киева

Максим и Женя подходят к людям, которые торгуют на тротуаре возле Дарницкого рынка и силой заставляют их перейти к скверу. Ибо там «их территория», то есть там официально действует продуктовая ярмарка и чем больше будет там людей, тем больше денег они смогут собрать. Дань колеблется от 3 до 50 грн, в зависимости от цены товара. Полиция об этом ничего не знает.

Податки за асфальт

Сквер біля Дарницького вокзалу – одне з улюблених місць для бабусь-продавщиць, які приїжджають з області, щоб заробити копійчину. З восьмої ранку на тротуарі вони торгують домашнім варенням і тепличними овочами, молоком, копченою ковбасою і яйцями.

-Я на пенсії. Проїзд в електричці безкоштовний. Спакувалася, сіла в вагон – і через дві години я вже в Києві. А тут далеко ходити не треба – сто метрів від вокзалу відійшла і торгуй, – каже 63-річна Галина Марківна, жителька Миронівки.

Замість прилавку у неї картонна коробка, на якій акуратно складена домашня кров’янка. Жінка знає, що торгувати посеред вулиці незаконно. Але це для неї – єдиний спосіб підзаробити. Вже два роки вона час від часу приїжджає до столиці. Бо двісті гривень, зароблених за день, для пенсіонерки – немаленькі гроші.

-До того, як на вулицях Києва з’явилися нові поліцейські, нас ганяла міліція. Але з ними домовитися було просто – даєш п’ять гривень, і вони роблять вигляд, що тебе не бачать. А коли на зміну міліції пришли патрульні, то з ними розмова не клеїться – навіть ковбасу брати не хочуть. Для нас це проблема, – бідкається повнолиця продавчиня молока і сиру в синьому фартушку з білим горошком.

За словами місцевих продавців, збір грошей тут відбувається кожного ранку. Правда, замість міліцейського рейду, зараз «податки» збирають двоє невідомих – худющий високий чоловік (Женя) років 30-ти і низенький молодший хлопчина (Максим). І жодних документів псевдоконтролери не показують.

Місцеві рекетири схожі на наркоманів, поводять себе нахабно і не церемоняться навіть із журналістами

Максим і Женя підходять до людей, які торгують на тротуарі біля Дарницького ринку і силою змушують їх перейти до скверу. Бо то «їхня територія», тобто там офіційно діє продуктовий ярмарок і що більше буде там людей, то більше грошей вони зможуть зібрати.

А місцеві дільничі тільки раді цьому, бо ж їх профілактичні заходи – розмови із продавцями про заборону торгівлі у непередбачених для цього місцях – на сільських бабусь не діють.

Альтернативою торгівлі на асфальті в районі Дарницького вокзалу є ринок. Але продавці туди не спішать: їм вигідніше нелегально заплатити 5-50 гривень невідомим рекетирам, ніж вносити в офіційну касу за торгове місце 30-50 гривень. Крім того, на вулиці збути товар виходить швидше – бо тут потік людей більший, ніж на базарі.

І тому навіть за день до Великодня на ринку є чимало незайнятих місць. Та й назвати ці убиті прилавки «торговим місцем» язик не повертається.

Ці звичні для Києва трущоби офіційно називаються ринком. Ціна за місце 50 грн

А от у сквері навіть у будній день яблуку ніде впасти. Я нарахувала більше 340 продавців. «Податок» коливається у межах 5-50 грн, залежно від продукції та площі, яку займає продавець: що дорожчий товар, то більша «такса».

Сквер навпроти Дарницького залізничного приміського вокзалу з місця відпочинку вже давно перетворився на брудний торгівельний майданчик

Їду на ринок

Я приїхала на так званий ярмарок о 8:45, і вже за кілька хвилин знайшла у натовпі нелегальних контролерів.

– Шо тут у вас? Редька? П’ять гривень, – не вітаючись, каже високий худорлявий чоловік, колір обличчя якого вказує на нездоровий спосіб життя його хазяїна.

– ШО ТУТ У ВАС? РЕДЬКА? П’ЯТЬ ГРИВЕНЬ

– А чого п’ять? Учора ж було три гривні, – розгублено каже продавщиця – жінка років 45-ти.

– Я не поняв: ти зі мною спорити зібралася?, – права рука чоловіка стиснулася в кулак.- Я тут главний. Хочеш стояти – плати. А нє – то збирай вєщі і – вон!

– Чого ти розкомандувався? Відчепися!, – жінка виявилася з характером.

– Це моя земля! Будеш робити, що я кажу! Понятно тобі?

Рекетири видають продавцям квитанції, в яких вказують назву товару і суму, яку було сплачено начебто за збір сміття. Проте комунальники і поліція про такий збір дізналися від журналіста

Напарник вирішив не сперечатися із продавщицею, і мовчки набирає якийсь номер на мобільному:

-Тут у нас клієнт відмовляється платити. Жінка в синій курточці. Торгує редькою. Через скільки будете?

Продавщиця замовкла. Її обличчя побіліло.

– Заждіть! Тримайте!, – жінка почала порпатися у кишені свого робочого фартушка, дістала п’ятигривневу купюру і віддала «начальству».

Деякий час за всім цим дійством спостерігала і моя камера. Помітивши, як я фільмую рекет у стилі 90-х, чоловік застиг від несподіванки:

– Ти чого мене знімаєш?!

– То я не вас знімаю, а сквер, – привертати зайву увагу до себе мені ні до чого.

– Дивись, бо така зйомка закінчиться для тебе лєтальним ісходом.

Дзвінок в «102»

Погроза убивством за невинну зйомку на мобільний телефон – це вже не жарти. Пора викликати поліцію. Але правоохоронці не дуже поспішали приїжджати. Аж через 28 хвилин після мого дзвінка, на екрані мого телефону висвітився невідомий мобільний номер. Зі мною розмовляв чоловічий голос:

-Любов Михайлівна, це вам телефонують із диспетчерської. Розкажіть ще раз, що там у вас сталося.

…Тобто, коли я півгодини тому описала ситуацію на ринку та погрози, диспетчер про це забув?!

Вгамувавши свої емоції, я терпляче переповіла історію із поборами. Диспетчер перебив мене на півслові:

-Ясно, ясно. Я скажу, щоб хлопці їхали швидше. Ви ж розумієте, це не від мене залежить, коли вони приїдуть…

Минуло ще півгодини. Протягом цього часу біля Дарницького вокзалу я бачила аж два автомобіля патрульної поліції. Але жоден із них не зупинився. Правоохоронці приїхали через одну годину і дві хвилини після мого виклику. Коли я поскаржилася на це патрульним, вони щиро здивувалися:

-Нам зателефонували із диспетчерської три хвилини тому, хоча ми весь ранок патрулюємо цей район, – пояснив інспектор Віталій Ясинецький. – А взагалі я б на вашому місці тут сам не ходив. Це може бути небезпечно.

Схоже на те, що полюванням на шахраїв у Дарницькому районі займаюся тільки я.

Поліція: нічого не бачили, нічого не чули

Згідно з розпорядженням Київської міськадміністрації №507 від 26.05.2015 року, Головне управління МВС у місті Києві повинно забезпечувати охорону громадського порядку під час проведення сезонних ярмарків та запобігати торгівлі у невстановлених місцях біля таких ярмарків.

Тутешній старший дільничий інспектор Олександр Шепет запевняє, що до нього зі скаргами на рекетирів не звертався жоден місцевий продавець. І прикриває свою бездіяльність наявністю дозволу на проведення сезонного ярмарку у сквері навпроти Дарницького вокзалу.

-У мене є документальний дозвіл на торгівлю у сквері на розі вулиць Ю.Пасхаліна та П.Чубинського. Його надала міська адміністрація. Тут ярмарок 365 днів на рік, тому я спокійний, і в мене претензій до продавців немає, – каже він, і показує ксерокопії документів.

Ярмарка 365 днів на рік? Не вірю. На сайті міської адміністрації в анонсах завжди чітко вказуються дати проведення таких заходів.

Оголошення на сайті КМДА про ярмарку поблизу Дарницького вокзалу

Роздивляємося документ. Схему для 97-ми торгових місць розробило комунальне підприємство «Міський магазин». На ній чітко видно, де мають бути розташовані торгівельні точки, де – намет адміністрації, де – майданчик для народної творчості, біотуалет, рукомийник і сміттєві баки.

Амбіційний проект комунальників реалізований у стилі сюрреалізму: там, де мали стояти павільйони, – картонні коробки із викладеним на них товаром. За два дні пошуків я так і не знайшла тієї інфраструктури, яку намалювали у документах.

Так має за планом виглядати інфраструктура у сквері навпроти Дарницького вокзалу в ярмаркові дні

А так цей простір організований насправді

-Ми працюємо чітко за схемою, яку розробила КП «Міський магазин». Все, що знаходиться за межами цієї схеми, – це не наше, і ми за цю несанкціоновану торгівлю не відповідаємо, – прокоментував ситуацію управляючий ярмарком Олег Толчий.

Червоним кольором на карті позначено площу, яку мають займати 97 торгівельних місць на ярмарку. Жовтим кольором – де торгівля відбувається насправді. Сюди ж зганяють торгівців Максим і Женя

Поліція вже втомилась?

Продавці бояться розпитувати у побирачів, кого вони представляють. Бо місцева мафія періодично наочно натякає: виключно законними методами вони з порушниками боротися не збираються.

-Стою, торгую. І тут підходять двоє молодиків – один худенький низенький шкет з папочкою, а другий – високий, виглядає, як нарколига. Отой високий каже – плати 20 гривень. Я питаю – ти хто такий, щоб я тобі гроші давала. А він взяв і перекинув відро з яйцями. І додав: «Бабуля, ти не знаєш, хто за нами стоїть. Не випендрюйся, наступного разу плати, бо знову яйця поб’ю», – згадує вчорашній випадок баба Оля, яка приїхала у Київ із Боярки, щоб продати курячі яйця напередодні свят.

Як тільки жінка викликала копів, нападник втік. Але в Дарницькому управлінні Поліції у м. Києві мене запевнили, що про такі випадки почули лише від мене:

-Ні, не чули такого. У нас постійно в тому районі наряди стоять. Якби були якісь заворушки, ми б уже про це знали, – прокоментувала тамтешній прес-офіцер Інна.

Чому ж поліція нічого не робить? Невже не в курсі, що тут відбувається?

-Начальство дало нам документи із схемою ярмарку і сказало: туди не лізьте. Мовляв, міська адміністрація сама розбереться. Ну ми і не ліземо, – розказав на умовах анонімності місцевий поліцейський, який відповідає за громадський порядок.

Слідчі цією справою не займалися, тому точної інформації хто ж кришує цей базарний рекет у поліції немає.

Один з рядових поліцейських ділиться чутками: "Раніше бандити ділилися прибутками із міліцією, а зараз, здається, зуміли домовитися про співпрацю із міською адміністрацією".

Поліція, схоже, не здатна справитися з усіма проблемами, які звалилися на неї разом із надією громадян. Не вистачає чи то сил, чи то підтримки інших органів влади, аби вирішувати проблеми рішуче. Вони навіть не перевіряють, чи законно відбувається торгівля.

І поліцейські, і дільничий, звісно, прийняли мою заяву (вона у Єдиній базі досудових розслідувань отримала номер 31657), але після спілкування з ними у мене чомусь склалось враження, що на моє звернення відповіли «для галочки», і ніхто серйозно цією справою не займатиметься.

І першим підтвердженням цього є те, що дільничий, який обіцяв зателефонувати мені, щоб отримати фото потенційних злочинців та відеодоказ їх незаконної діяльності, так і не зробив цього. Тому шахраї продовжують плідно «працювати».

Автор: Любов Величко, «ТЕКСТИ»