І НЕ ЛИШЕ КОЛЬЧУГИ

Продаж в 2000 році Іраку радарних установок “Кольчуга” президентом України Леонідом Кучмою, а пізніше Валерієм Малєвим – Головою ”Укрспецекспорту” та Леонідом Деркачем, тодішнім Головою СБУ – одна, але не єдина демонстрація того, як нинішня адміністрація України порушує міжнародні закони та норми на шляху до завоювання ринків та отримання прибутків.

Ця діяльність, однак, не обмежується лише Іраком, і розпочалася багато раніше липня 2000 року.

Компанія “Волар” літає в Грузію через Афріку

13 травня 2001 року “Вашингтон Пост” повідомила про вимогу Комітету з Безпеки Організаціїї Об’єднаних Націй, адресовану Україні, Еритреї та ще чотирьом країнам, щодо розслідування участі українського транспортного літака ІЛ-76 (власність української компанії “Волар”), захопленого в Бургасі (Болгарія) в квітні 2001 року з більш ніж 300 тонами зброї на борту, в постачанні зброї до Еритреї. Команда літака не спромоглася пред”явити сертифікат кінцевого отримувача вантажу, а план польоту указував на те, що повітряний шлях мав пролягати до Асмари (Еритрея), а потім до Тбілісі (Грузія). Чеська компанія, звана “ТОМАС С.З.”, завантажила літак зброєю в аеропорту Острави в Чеській Республіці. Отримувачем вантажу була грузинська фірма під назвою “Гамма-Сентер”, що працювала на Міністерство Оборони Грузії. Ізраїльська фірма “Юнітег” також була замішаною в цій операції. Чиновників ООН зацікавив маршрут літака – навіщо летіти тисячі миль у напрямку Еритреї, якщо кінцевим пунктом польоту була Грузія?

Український уряд заперечував будь-яку важливість події, в той же час він так і не спромігся пояснити чому на борту ІЛ-76 перевозилася зброя, коли офіційного дозволу літак на це не мав.

В грудні 2000 року в Іраку відбулося найграндіозніше з часів Війни у Затоці 1991 року шоу військових сил. У Багдаді перед трибуною, на якій знаходився Саддам Хуссейн, впродовж 4-годинного параду військової техніки демонструвалося понад 1000 вироблених в Росії танків та артилерійських установок. А в повітрі в цей час пропливали військових літаків і 60 бойових вертольотів.

Як зазначали згодом Західні спецслужби в своїх звітах, ці танки незадовго до параду було модернізовано. Так, танки Т-72, Т-62 та Т-55 були оснащені новими двигунами та системами охолодження, виробленими в Україні. Національний Конгрес Іраку, розташований в Лондоні, підтвердив ці дані. На параді також демонструвалися вироблені в Чехії самопропелерні (self-propelled) артелирійські снаряди.

Як вони потрапляють до Іраку?

Незважаючи на заперечення українських чиновників та аргументи на кшталт “перевірки ООН настільки скурпульозні, що нічого не здатне проскочити непоміченим”, залишається неспростованим факт того, що інспектори ООН були “викинуті” з Іраку в 1998 році і з того часу ніхто не допускався до контролю за тим, що імпортує Саддам. За допомогою фотографій з спутника неможливо “просвітити” вміст контейнерів, що прибувають в порти Іраку, та довести що міститься у них всередині. Більше того, навіть на час перебування інспекторів ANSCOM в Іраку, вони не допускалися в Йорданію і не могли контролювати, що перевозиться через зону вільної торгівлі в Акабі, а потім транспортується на вантажівках до Іраку. Може здатися цікавим питання: як, власне, працює система з постачання озброєнь в Ірак всуперечь санкціям міжнародного співтовариства?

Як зазначається в статті в американському журналі “Коментарі” (липень-серпень 2001), написаній Гаррі Мілхоліном, директором Вінсконсінського Проекту з Контролю за Ядерним Озброєнням та дослідником Келлі Мотс, “Посередник (або брокер, такий, як фірма в Амані, що називається “Фірас Трейдінг Компані”) контактує з виробником зброї, який, хоча і не може експортувати товар до Іраку без дозволу ООН, проте чудово може експортувати його до Йорданії, не порушуючи ніякого ембарго. Машина з товаром прямує до зони вільної торгівлі в Акабі, до фальшивого кінцевого отримувача товару — контактної особи на Близькому Сході, який нелегально переправляє вантажівку з товаром до Іраку”.

“На кордоні Іраку та Йорданії зупиняються та перевіряються лише ті вантажівки, які везуть товари за контрактами в рамках поекту “нафта в обмін на продукти харчування”, офіційно дозволеного ООН. Ці товари мають кінцевою точкою призначення Ірак, отже, працівники ООН перевіряють папери, і, таким чином, дозволяють продавцям отримати свої гроші. Інші вантажівки, що перевозять контрабанду, простісінько перетинають кордон без перевірок”.

Йорданія не патрулює своїх кордонів та не фіксує, що проходить через її вільну торгівельну зону. Надто багато йорданських чиновників та посередників живуть з цієї торгівлі.

Як отримується платня?

Йорданія імпортує з Іраку нафту за зниженими цінами десь на 300 мільйонів доларів щорічно — в обхід програми ООН “Нафта — продукти харчування”. У вищезгадуваній статті зазначається: “Щоб отримати платню за свою “гарячу” роботу, торговець або його агент дає інвойс комерційному аташе в Іракському Посольстві в Йорданії, а останній платить йому відповідно до успіхів продажу поставленої з Іраку нафти”.

Що продавала Україна?

В листопаді 1994 року Іракська делегація в Харкові підписала протокол намірів. Українське підприємство “Хартон”, розташоване в Харкові і очолюване Юрієм Оршанським, погодилося надати Іракові допомогу в проведенні необхідних досліджень, щоб прискорити виробництво ракет. Так, Україна дала згоду на постачання лабораторного обладнання, повітряного тунелю, комп’ютерних програм, технічної допомоги та навчання персоналу. Для створення систем наведення, планувалося поставити Іраку необхідну сировину, налагодити лінію виробництва основних частин, обладнання для тестування, а також приміщень для збирання найделікатніших компонентів зброї. Також планувалося налагодити в Іраку лінію з виробництва ракетних двигунів та обладнання для їх тестування, а також для перевірки їхніх компонентів.

На території Іраку, в місцевості Аль Кавтар інспектори ООН знайшли папку з 300 сторінок нелегальної угоди про постачання російських літаків. Угода була підписана в лютому 1995 року. Ця оборудка з фірмою Ольшанського “Монтелект” включала вертольоти Мі-17 і бойові літаки СУ-25, а також двигуни та системи нагляду для “зірвання” контрольних пломб. Компанії, залучені до цієї оборудки – це “Російський Авіаційний Торговий Дім”, ліванська компанія “Амсар Трейдінг” та російська компанія “Лівінвест”.

“Конкуренція”

У більшості випадкsd намагання “вибачити” нелегельну поведінку України пов’язують з посиланям на анонімну “конкуренцію” щодо продажу зброї. Так, висуваються аргументи, що сили, протидіючі Україні на міжнародних ринках зброї, продукують ці диявольські казки з метою витіснити Україну з ринку. Однак, ці аргументи не мають під собою жодних підстав.

Насправді, статті щодо “Кольчуги” піднесли значення цієї радарної системи на міжнародному ринку і підприємство “Топаз” має бути вдячним за таку безплатну рекламу.

Слід пригадати, що продаж БТРів Йорданії в 2001 році стала повною катастрофою для їх виробника. Україна продала Йорданії 50 несправних машин БТР-94 і завод імені Малишева, що їх виробляв, поніс величезні фінансові втрати, а також втратив престиж як виробник. Все це було виною України, а не наслідком так званої “конкуренції”. (Чи може, СБУ і досі шукає “саботажерів”?)

Ракета, що уразила російський ТУ-154, була українською ракетою, направленою українськими прикордонниками. “Конкуренція” залишилася далеко позаду. Так, ця ракета досягла цілі – це плюс українській точності. Чи “конкуренція” повинна за цей інцидент, а також за інший, що стався раніше в Броварах, коли українська боєголовка уразила житловий будинок і спричинила смерть 4 людей? В обох цих випадках військові заперечували свою відповідальність за скоєне.

Українські офіційні джерела, що так стурбовані “конкуренцією”, мають врешті назвати тих, хто ж “конкурує” з Україною Оскільки укладено договір з Російською Федерацією щодо продажу зброї, Росію, відповідно до договору, у деяких оборудках можна виключити з числа конкурентів.

Справжі мотиви обох сторін

Жоден з українців на Заході не хоче, щоб Україна припиняла дозволену законом торгівлю зброєю і, звичайно, бажає успіху “Укрспецекспорту” на шляху отримання легальних прибутків. Однак, у разі нелегальності хоча б однієї з операцій з торгівлі зброєю, коли зажерливість перемагає здоровий глузд, а законослухняні українські торгівці зброєю стають залежними від персональних вимог невеликого, але потужного клану з Президентського оточення – тоді така торгівля тільки сприяє дискредитації України. Чим більше чують на Заході примітивні пояснення на кшталт “винна конкуренція”, тим гірше буде ставлення до України в майбутньому. Найбільше пояснень-виправдовувань щодо цієї торгівлі почуто від таких людей, як Горбулін, Єхануров, Марчук, представників СБУ та бізнесменів з “Укрспецекспорту”. Також має значення мовчання з боку Ющенка та його оточення, участь яких у зазначених операціях потребує також уважного дослідження.

Розмова між Кучмою та Малєвим залишається суттєвим доказом. Про Україну судитимуть саме за цією розмовою, а не за чотирма радарними установками в пустелях Іраку.

Достеменно ясно, що Україна бажає зайняти перше місце в торгівлі зброєю з Іраком та іншими країнами на час приходу цивільної влади в регіоні. Це справді в інтересах України. Але такими засобами мета ніколи не буде досягнута. Якщо режим Саддама Хуссейна буде знищено, представники нового режиму не бажатимуть мати справу з українськими торгівцями, які працювали з колишнім диктатором. Одна річ — вести політичні дебати з Іраком в Раді Безпеки, і зовсім інша – порушувати ембарго на торгівлю зброєю.

Україна не належить до правителів світу, вона також вже не частина СРСР — чим швидше президент, міністр закордоних справ та військові це усвідомлять, тим краще. Сміховинні заяви українських офіційних представників продовжують дивувати світову громадськість. Різноманітні українські “ініціативи” щодо мирного урегулювання конфлікту на Близькому Сході так і залишаться “похованими”. Україна ще багато-багато років не буде “розігрувати карти” з великими гравцями на міжнародній арені, і повинна це зрозуміти.

Апробаційний період України як національної держави завершився. Період її становлення більш-менш сприймався Європою та Америкою. Зараз це закінчилося. За піратство інтелектуальної власності з інших країн на Україну накладено відповідні санкції. За демпінг зі сталлю накладено інші санкції. Вбивство Гонгадзе зруйнувало залишки довіри до країни та її президента. Арешти та судові розслідування на Заході щодо українських чиновників та членів парламенту також не поліпшують імідж країни. Справді, дуже тяжко пояснити тіньові справи Лазаренка за допомогою “конкуренції”. А “витікання” російського газу (просто кажучи розкрадання) до Західної Європи? Що це дало Україні? Одного дуже багатого торгівця газом та розлюченість Росії, що погрожує будівництвом газопроводу в обхід України. Торгівець газом так і не був покараним (можливо тому, що він щедро спонсорував президенську виборчу кампанію?), але російський альтернативний газопровід таки може бути збудованим. Хтось несе відповідальність за ці речі, чи відповідати має вся українська нація?

Роман Купчинський, спеціально для “УК”

Читайте также: