Як журналісти здобували правду: шість гучних міжнародних розслідувань минулого року
Відомі журналісти-розслідувачі з різних країн під час фестивалю Mezhyhirya Fest, який щороку відбувається в колишній резиденції Віктора Януковича, поділилися історіями своїх найрезонансніших розслідувань.
Як світ дізнався імена справжніх учасників замаху на Скрипалів у Великій Британії? Як одне з розслідувань ледь не знищило м’ясопереробну галузь Польщі? Як журналісти шукали докази причетності сербського міністра до вбивства людини? Хто з окупованих територій Донбасу досі імпортує вугілля до Європи? А також як «відмивали» брудні гроші в європейському банку (у тому числі – гроші Віктора Януковича) та яке рабство процвітає на плантаціях полуниці?
Видання «Детектор медіа» зібрало найцікавіші приклади від міжнародних журналістів-розслідувачів. У деяких з них ідеться про Україну.
Імпорт вугілля з окупованого Донбасу до Європи
Польські журналісти з видання Dziennik Gazeta Prawna Міхал Потоцький (Michal Potocki) та Кароліна Баца-Погожельська (Karolina Baca-Pogorzelska) зробили серію розслідувань про імпорт антрациту з окупованого Донбасу. Вони підготували понад 40 статей про імпорт вугілля з окупованих територій та готують книгу, вихід якої планується восени.
За словами Міхала Потоцького, Польща є одним з найбільших імпортерів цього вугілля. Раніше щорічний обсяг імпорту до Польщі складав близько 200 тис. тонн. Зараз — близько 120 тонн. «Після наших публікацій обсяги імпорту вугілля з окупованих територій зменшилися приблизно на 40 %», — зауважив журналіст.
Міхал Потоцький
У матеріалах ідеться про низку компаній, засновниками яких є представники окупаційної влади на Донбасі, а також польських посередників, які купують вугілля на окупованих територіях.
«Про імпорт вугілля з окупованих територій ми дізналися випадково. Спочатку була інформація про затримання на кордоні потягів з вугіллям з Росії. Після перших наших матеріалів Вашингтон запровадив санкції на антрацитових продавців з Донбасу, під які вперше в історії потрапила компанія Doncoaltrade, зареєстрована у польському Катовіце», — розповіла Кароліна Баца-Погожельська.
Її власниками є Олександр Мельничук — колишній заступник міністра енергетики так званої Луганської народної республіки, і Роман Зюков — син Юрія Зюкова, екс-заступника міністра вугільної промисловості часів прем’єрства Юлії Тимошенко.
«Ми знайшли багато інших компаній, які також зареєстровані в Польщі та мають сліди сепаратистського капіталу. Одним із власників цієї компанії колись була людина, яка зараз є головою райдержадміністрації одного з окупованих районів Донецької області. Обороти цієї фірми — десятки мільйонів злотих на рік», — розповів пан Потоцький.
За його словами, у країнах ЄС немає ембарго на торгівлю з так званими донецькою та луганською «народними республіками». «Є ембарго на Крим, але немає на “ДНР”/“ЛНР”. Але в санкційних законах Євросоюзу записано, що підтримувати які-небудь фінансові контакти з так званими “республіками” нелегально», — зауважив редактор Gazeta Prawna.
Журналісти знайшли документи, які підтверджують, що деякі фірми напряму торгували з держкомпаніями псевдореспублік, заробляючи на одній тоні вугілля близько ста доларів.
«Є така фірма, “Уголь Донбасса”, зареєстрована в будинку так званого “міністерства доходів і зборів ДНР”, яка також постачала вугілля. Деякі юристи, з якими ми спілкувалися, говорили, що дійсно можна довести, що це нелегально. Єврокомісія ж говорить, що немає ембарго, все нормально і за введення санкцій відповідають країни, що є членами ЄС. Коли ми звертаємося до країн-членів ЄС, то вони кажуть, що за торговельну політику відповідає Єврокомісія», — зазначив польський редактор.
Автори розслідування підкреслили, що журналісти роблять більше, ніж політики у вирішенні проблеми імпорту антрациту з Донбасу, а відтак і фінансування війни. «Ці схеми — це так, як з крадіжками машин. Якщо ти купуєш машину в бандита, то вона буде дешева. І це твоє рішення, чи ти хочеш заплатити менше, але мати на сумлінні те, що ти купив нелегальну машину, чи заплатити більше й мати легальне авто. Це пряме фінансування війни, бо ці фірми платять там податки», — резюмував пан Потоцький.
«Відмивання» грошей Януковича через Swedbank
Журналісти шведського телебачення SVT Аксель Хумлешйо (Axel Gordh Humlesjö) та Лінда Ларсон (Linda Larsson) працювали над розслідуванням про міжнародну схему відмивання коштів через один з найбільших банків у Балтійському регіоні — Swedbank. Через нього відмивали чимало коштів російського походження. Для України розслідування цікаве насамперед тим, що саме через цей банк вивів частину грошей екс-президент України Віктор Янукович.
«Ми всі знали у 2018 році, що Янукович — корупціонер. Ми знали про кровопролиття на Майдані. Але загадкою було те, як йому вдавалося “відмивати” всі ці гроші, які він вкрав в українців. Як йому вдавалося переганяти їх на Захід і як він розбудував “Межигір’я” при тому, що його не спіймали», — розповів Аксель Хумлешйо.
У співпраці з колегами з інших країн, в тому числі й українськими журналістами, шведським розслідувачам вдалося знайти серед клієнтів банку компанію, пов’язану із Януковичем. «Ми знайшли одну з компаній Януковича, яка була пов’язана з корупцією в Україні — Vega Holdings Limited. Потім ми з’ясували, що ця компанія також користувалася послугами Swedbank для виводу коштів. У 2017 році з’ясувалося, що Swedbank знав, що ця компанія використовувалася для “відмивання” коштів», — зауважила співавторка розслідування Лінда Ларсон.
За словами журналістів, загалом Swedbank мав підозрілі потоки грошей на суму понад 200 млрд євро. Розслідування мало великий резонанс — було звільнено гендиректора та членів правління, вартість банку зменшилася на 6 млрд євро. Далі за справу взялися правоохоронні органи Швеції, США та країн Балтії.
Журналістам вдалося довести, що Янукович вивів щонайменше 3,6 млн доларів через відділення Swedbank у Литві у 2011 році. Ці гроші Янукович отримав нібито як гонорар за книгу. Крім «гонорару», через рахунок компанії Януковича у Swedbank у період між 2007 та 2013 роками було переведено ще близько 18,2 млн доларів. Однак деталей цих транзакцій шведські журналісти не мають.
Розслідування участі сербського міністра у вбивстві
Сербський журналіст, редактор веб-порталу KRIK Стеван Дойчіновіч (Stevan Dojcinovic) стверджує, що за останні 20 років у Сербії не було жодного уряду, який би не мав зв’язків з організованою злочинністю. Він розповів, як сербські журналісти розслідували причетність міністра охорони здоров’я Сербії Златибора Лончара до злочинів однієї відомої банди.
«Після призначення Златибора Лончара (2016 рік, — Ред.) на посаду міністра охорони здоров’я у ЗМІ з’явилася не підтверджена інформація про те, що у 2001 році, будучи лікарем, він працював на так звану “банду Земана”. Це було найбрутальніше злочинне угруповання, яке вбило прем’єр-міністра через те, що той вирішив ліквідувати банду. Снайпер убив прем’єр-міністра просто біля адміністрації президента. Банда займалася контрабандою наркотиків», — розповів пан Дойчіновіч.
Стеван Дойчіновіч
За його словами, коли банда розпалася, то деякі її учасники почали давати свідчення проти інших, і в цих свідченнях згадувалося ім’я міністра. «Суд був у 2004 році. І коли називали всіх людей, яких вони підкуповували, то серед них було й ім’я молодого лікаря Златибора Лончара. Свідок розповів про випадок із чорногорським злочинцем, який вижив після того, як його розстріляли на вулиці. Він був у лікарні, і поліція охороняла його палату. Бандити підкупили лікаря Златибора Лончара, який зайшов у палату, ввів якусь речовину, і цей чоловік невдовзі помер», — розповів редактор KRIK.
Журналісти вирішили пошукати інші докази зв’язків міністра із цією бандою та знайшли слідчих, які займалися розслідуванням цієї справи. «Слідчі сказали, що вони на 100 % були впевнені, що він був задіяний у вбивстві. Ми запитали, чому його не притягнули до відповідальності, на що нам відповіли, що вбивство було за два роки до початку слідства і вже було пізно проводити ексгумацію й експертизу. До того ж, у Сербії неможливо звинуватити когось лише на основі свідчень свідка», — зауважив сербський медійник.
Тоді, за словами пана Дойчіновіча, журналісти розшукали ще одного свідка, який займався логістикою в банді, у тому числі купував квартири. Він розповів, що забезпечив квартиру для молодого лікаря Златибора Лончара. У свідченнях ішлося про те, що ця квартира була подарунком за вбивство. Свідок лише приблизно пам’ятав адресу багатоповерхівки, де була ця квартира, тож журналісти витратили два місяці на поквартирний обхід, але нічого не вдалося знайти — у Сербії люди не завжди реєструють право власності, підписуючи контракт.
Згодом вони поспілкувалися з іншим учасником банди, який навіть надав контракт на цю квартиру. «Нові власники квартири розповіли, що вони купували її напряму в міністра. Він продав її через кілька місяців після того, як отримав», — зазначив журналіст.
Після завершення розслідування, у якому вдалося довести причетність міністра охорони здоров’я до вбивства, журналісти сподівалися принаймні на його звільнення з посади. Натомість проти автора запустили брудну кампанію в ЗМІ.
Російські «туристи» у Солсбері
Наприкінці 2018 року російське видання The Insider спільно з Bellingcat випустили серію матеріалів у рамках розслідування щодо виконавців замаху на колишнього російського шпигуна Сергія Скрипаля та його доньку Юлію у британському місті Солсбері. Відповідальними за проведення цієї спецоперації слідчі Великої Британії назвали росіян Олександра Петрова та Руслана Боширова.
Лікарі виявили, що Скрипалі були отруєні нервово-паралітичною речовиною «Новачок». Вони вижили, але наслідки впливу отрути можуть бутидовготривалими. Прем’єр-міністр Великої Британії Тереза Мей заявляла відкрито, що Петров і Боширов є співробітниками Генерального розвідувального управління Росії.
The Insider та Bellingcat провели власне розслідування, виявивши справжні імена цих спецпризначенців та довівши їхню роботу на ГРУ. Реальними іменами диверсантів були Олександр Мішкін (фейкове — Олександр Петров) та Анатолій Чепіга (фейкове — Руслан Боширов).
Під час Mezhyhirya Fest 2019 головний редактор The Insider Роман Доброхотов розповів детальніше, як вони розробляли цю тему та якими інструментами користувалися. За його словами, найскладніше — побудувати «дизайн розслідування»: яка є інформація, що треба знайти, і яким має бути шлях від першого до другого.
«У нас був досвід розслідування по Чорногорії і по збитому на Донбасі боїнгу. У Чорногорії влада навіть знайшла справжнє ім’я ГРУшника і виклали копії його паспортів. Тобто нам залишилося знайти його співробітників. По МН-17 у нас було складніше завдання: треба було знайти спецпризначенців за голосом і контекстом злитого українськими збройними силами запису розмови. Ми знайшли генерала Миколу Ткачова й Андрія Іванникова, які відповідали за воєнну операцію на Донбасі», — розповів пан Доброхотов.
Роман Доброхотов
Отже, який інструментарій був у журналістів для викриття російських диверсантів у справі Скрипалів? Спершу вони шукали їх у соціальних мережах, але це не сильно допомогло.
Оскільки пошук по соцмережах був безперспективним, аналітики зайнялися дослідженням фейкових документів на імена Петрова і Боширова. Вони виявили, що серії їхніх закордонних паспортів відрізняються лише однією цифрою, а видав їх спеціальний держорган, де обслуговуються дипломати і спецслужбовці. Також допоміг підпільний доступ до бази даних Федеральної міграційної служби, де містяться дані про російські паспорти.
«В інтернеті є багато оголошень про торгівлю базами чи доступу онлайн… Я — російський громадянин, тому не ліз туди. Цією частиною займався Bellingcat — у них у цьому плані розв’язані руки», — розповів головред The Insider.
У базі даних Федеральної міграційної служби інформація про документи, які шукали журналісти-розслідувачі, була засекреченою. Тож вони вирішили, що ці люди, найімовірніше, були співробітниками спецслужб. Крім того, на печатці про секретність на фальшивих особових картках з бази даних був телефон Міноборони РФ, а саме — Головного розвідувального управління.
Далі журналісти пішли копати в хащах акаунтів у соцмережах випускників навчальних закладів, де навчають ГРУшників. Так знайшли одне фото з Чечні, на якому був чоловік, схожий на Анатолія Чепігу (Руслана Боширова).
Маючи вже реальне ім’я спецслужбовця, журналісти «пробивали» його по всіх доступних базах: Державтоінспекції Росії, страхування тощо. Далі в районній газеті знайшли інформацію, що Чепіга отримав звання героя Росії у 2014 році. «Підпис був такий, що зрозуміло — за операцію в Україні. Картина ясна: офіцер ГРУ робить кар’єру в Чечні, потім в Україні, далі — вступає в навчальний заклад ГРУ. Після — отримує другий паспорт і починає друге життя», — розповів журналіст.
Про Олександра Мішкіна (Олександра Петрова) у відкритих даних майже нічого не було. Але потім аналітики почали застосовувати фільтри: зазвичай ГРУшники, коли отримують нову особистість, змінюють лише частину свого імені, а регіон народження залишають, щоб не видавав акцент. Тож дослідники почали міняти частини імені і шукати людей, які би були приблизно такого ж віку, що й Мішкін. У Ленінградській області за цими фільтрами знайшли лише одну людину — це й був Олександр Мішкін.
«На нього був зареєстрований автомобіль, який він продав ГРУшнику. Так ми напали на правильний слід. Далі почали перевіряти водійські права і зрозуміли, що це та сама людина», — розповів пан Доброходов.
Він наголосив, що журналістам-розслідувачам відбиватися від атак російських органів допомагає солідарність і розробка теми різними виданнями. Якщо про Мішкіна й Чепігу пишуть ще BBC, «Фонтанка» та «Коммерсант», то владі буде складно атакувати якогось конкретного медійника.
На запитання, навіщо Маргарита Сімоньян, головна редакторка пропагандистського ресурсу RT, робила своє інтерв’ю із цими спецслужбовцями, Роман Доброхотов відповів: імовірно, ГРУ думало таким чином відмити їхню репутацію.
«Така ж прес-конференція була після отруєння (вбивства) Олександра Литвиненка (екс-співробітника ФСБ РФ. — Ред). Тоді Луговий і Ковтун (Андрій Луговий і Дмитро Ковтун, яких Високий суд Лондона згодом визнав винними в отруєнні Олександра Литвиненка. – Ред.) теж розповідали, що вони були туристами. І все пройшло для них гарно… Досі Луговий є депутатом Держдуми і якісь ініціативи вносить, виступає на телебаченні. Вони його наче легітимізували, принаймні так вони вважають.
Очевидно, вони думали, що тут теж так вийде, але не врахували деградацію інтелектуального рівня російських спецслужб і як вони будуть виглядати перед камерою. На відео видно, що цього не очікувала і Сімоньян… Зрозуміло, що це була спланована операція. Це точно не відбувалось у кабінеті Сімоньян, як вона заявляла: ми знаємо, як виглядає її кабінет. Вона також стверджує, що вони їй самі телефонували за день до інтерв’ю. Це неправда, ми перевірили її вхідні дзвінки. Вони були у светрах, а в Москві було десь +20. Тобто це було не в Москві… Зараз ніхто не знає, де вони. Мабуть, живуть десь на почесній пенсії», — резюмував головред The Insider.
Жіноче рабство на фермах Італії, Іспанії та Марокко
Журналістка Паскаль Мюллер (Pascale Muller) спільно з колегою з Італії зробила розслідування для американського видання BuzzFeed про сексуальні домагання до працівниць-мігранток на фермах. Під час розслідування з’ясувалося, що більше сотні жінок, які збирали урожай помідорів, полуниць у полях на півдні Італії, півдні Іспанії та в Марокко, зазнавали домагань.
«Коли ми починали це розслідування, ми навіть і гадки не мали про системний масштаб зловживань у цій сфері. Заробітчанки з Румунії, Албанії, Марокко зазнавали сексуальних домагань від начальників, їм недоплачували, вони жили в жахливих умовах, без доступу до медичної допомоги», — зазначила журналістка.
За її словами, у багатьох жінок забирали паспорти. У них не було навіть копії їхньої трудової угоди. При цьому в більшості випадків вони не повідомляли про це в поліцію. «Ми намагалися опитати якомога більше жінок і з’ясували, що принаймні третина з них зазнавали насилля і домагання», — розповіла Паскаль Мюллер.
Паскаль Мюллер
Розслідування журналісти розпочали в Італії, згодом на 30 днів поїхали до Іспанії, а потім нелегально дісталися на човні до Марокко, де намагалися працювати непомітно. «Ми виявили, що найбільший масштаб зловживань був саме в Іспанії, бо жінки не знали мови, вони не могли звернутися по допомогу. Інколи ми були першими людьми, яких вони бачили, крім своїх роботодавців. У Марокко ми побачили те ж саме, що і в Іспанії. Але в певний момент ми зрозуміли, що потрібно тікати з цієї країни», — розповіла журналістка.
Реакція самих фермерів, а подекуди й органів влади була агресивною. Усі були зацікавлені, щоб про це ніхто не дізнався. «В Іспанії та в Марокко за нами ганялися на машинах, погрожували вбити нас і наших героїв, бо вони по суті звинувачували людей у жахливих злочинах — у рабстві і згвалтуваннях. Влада Марокко обливала нас брудом, звинувачувала в тому, що нас замовили німецькі виробники полуниці», — розповіла Паскаль Мюллер.
Після виходу розслідування, за словами журналістки, більше ста жінок в Іспанії звернулися до поліції, почалися судові розгляди, протести. Крім того, один із супермаркетів у Німеччині відкликав продукцію цих виробників і перестав співпрацювати з ними.
Розслідування, яке змінило м’ясопереробну галузь Польщі
Польський журналіст Патрік Щепаняк (Patryk Szczepaniak) з польського телеканалу TVN влаштувався на роботу м’ясником, щоби провести розслідування того, як на бійнях отримують м’ясо в тому числі і від хворих тварин.
«У 2017 році уряд Польщі повідомив, що бійні отримали близько двох мільйонів корів. Із цієї кількості лише 48 корів були визнані непридатними для споживання. У нас з’явилася гіпотеза, що в Польщі не достатньо ретельно виявляють хворих тварин», — пояснив журналіст.
Журналіст влаштувався на роботу на одну з фірм, яка займалася забоєм тварин, де працював під прикриттям, маючи три прихованих камери і три мікрофони. Перед тим, як влаштуватися на роботу, він навіть змінив зовнішність, щоб виглядати більш гладким.
«Два тижні я працював на денних змінах, а потім намагався потрапити на нічну зміну, де все і відбувалося. Але там працювали лише довірені люди. За три дні вони дізналися, що я журналіст і почали замилювати мені очі», — розповів журналіст.
Попри те, що журналіст ретельно готувався до роботи під прикриттям та навіть видалив усю інформацію з інтернету про себе, через певний час одну з прихованих камер власники бійні все ж таки помітили. Розслідування довелося припинити, але навіть зібрана інформація мала великий резонанс.
«Після того, як ми оприлюднили розслідування, цю бійню і ще одну партнерську — закрили. Ми не очікували, що після цього розслідування почнеться торгова війна між чехами, словаками і поляками. Вони одразу використали цей сюжет як аргумент, щоб не купувати яловичину в Польщі. А Польща експортує 90 % своєї яловичини. Польська м’ясопереробна індустрія втратила 140 млн євро», — зазначив журналіст.
У результаті було проведено сотні перевірок заводів з переробки м’яса, однак серйозних порушень виявлено не було: підприємства, які працювали з порушеннями, одразу припинили це робити. Проти журналіста розпочали інформаційну кампанію, до якої підключився навіть уряд Польщі.
«На другий день після випуску репортажу міністр сільського господарства почав ставити питання про мотивацію журналістів. Згодом тролі в соцмережах побачили, що я не їм м’яса, і почали писати, що вегетаріанець пішов на бійню і зруйнував усю галузь», — розповів Патрік Щепаняк.
Автори: Володимир Малинка, Володимир Рихліцький; «Детектор медіа»
Tweet
