Нариси з національного спротиву. Історія від захисників

Нариси з національного спротиву.

Як єднається народ та армія у протистоянні проти російської навали, розказують українські військові, які буди самі здивовані мужністю звичайних селян:

«Ми приїхали в це село і почали займати оборону… хлопці потроху копати почали.. не окоп, канєшно, а таке, щоб можна було впасти туди під час обстрілу… я не знаю, скільки хвилин пройшло, но я тупо о@уїв від того, що побачив… знаєш, коли у людей городи починаються, всі прив’язують на вєлік до рами лопати і пі@дують шось сажать… оце була така сама картіна, тільки їхало на мене на цих роверах майже все село… чоловіки, жінки, всі… пригнали і дивляться на мене… ну, типу, командуй! кажуть, синку, де копать?… у мене відібрало мову… стою, як телепень, дивлюсь… вони бігом відкручують свої лопати від вєліків… я зібрався з духом, кажу, не треба нічого, красно дякую, ми самі впораємось! но того вже ніхто не чув… лопати пішли в хід…

за кілька днів суне на нас колона ка@апської техніки… у мене необстріляні молоді пацани кричать, танкі пі@дують… тут розвертаюсь, до нас народ із села хмарою валить і кричить, хлопці, танки ка@апські пі@дують, шо дєлать??? кажіть, як помагать???… на мене наче відро води крижаної вивернули… дивлюсь на це і плачу… валую їм, бігом назад… ану, по хатам!!!! та ніхто й не думає…. кричу знов, по хатам, б@дь… бєзнадьога, Жень… пруть з голими руками! я малих свої пару смикнув, кажу розверніть бігом їх додому! підбігає до мене мужик, 73 роки і каже, синку, дай гранату… я все життя комунальником пропрацював і знаю, як комунікації під ліс ідуть… зараз трубами на перехрестя вискочу, гранату кину і назад в трубу… клянусь, я чуть не здурів з цих людей…

бій цілий день… арта крайню вулицю накрила… 25 хат горять, но, слава богу, всі живі… ми ж цю техніку довбемо… вони поняли, що не прорвуться, давай пробувать на нас з флангів.. палим їхні танкі, бехі, все що бачимо…. розлітаються їхні т-90… малі хлопці мої спрацювались, крошать… під вечір інтенсивність падає… отходять скоти… малі мої кажуть, може отдохнем?… я собі думаю, потомились хлопці, отпускаю… дивлюсь, скидають броню, кидають зброю і пі@дуть бігом місцевим хати тушить… я знов плачу… не можу на це дивиться і сам біжу помагать…»

Viktor Kevliuk

Читайте также: