“Давайте не перетворюватися на дітей, яким під час застуди батьки заборонили їсти морозиво”, – апелював до обурених суворими карантинними заходами президент Володимир Зеленський у своїй заяві від 7 квітня.
Проте образна апеляція до інфантильності українців не дає відповідей на чимало запитань. Щонайменше – чому каральні заходи за відсутність маски не поширюються на тих, хто не забезпечив доступу до засобів індивідуального захисту для всіх українців.
І чому штраф у 17 тисяч гривень не враховує доходу середньостатистичного українця, який тепер вимушений купувати одноразовий засіб захисту у 20 разів дорожче.
Так само українці не почули від президента відповіді, чому суворі карантинні обмеження не були запроваджені разом з надзвичайним станом, щоб не було претензій до їхньої антиконституційності.
Також бажано, щоб хоча б заяви представників влади не суперечили одна одній. Навіть у своєму зверненні в одному абзаці Зеленський заявив суперечливі речі.
“Із 6 квітня урядом введено нові обмеження задля подолання коронавірусу. Це, зокрема, обов’язкове носіння маски в громадських місцях. Ви можете не знати, що є переносником вірусу, тому маска на вашому обличчі – це безпека людей навколо. Тому виходите з дому – одягаєте маску, тільки так”, – заявив президент.
Але ж у постанові уряду про обмеження не було жодного визначення громадського місця, а в роз’ясненні уряду від 4 квітня вулиця в цьому контексті ще не згадувалась.
Того ж дня ввечері київська влада розширила перелік громадських місць у місті до прибудинкових територій, вулиць, площ, загалом усіх місць поза вашою домівкою.
Тим часом 12 квітня головний санітарний лікар Віктор Ляшко у своєму інтерв’ю знову виправив журналістку, яка запитала про сенс носіння масок на вулиці. Мовляв, ідеться лише про громадські місця.
А вже 13 квітня МОЗ надав нове роз’яснення громадського місця, вмістивши туди буквально все, навіть таксофони, яких уже давно ніхто не бачив.
Що з цього каламбуру обмежень і суперечливих заборон загрожує штрафом, розбирались в Центрі прав людини ZMINA.
Протестний заплив, показове затримання і повернутий протокол
Основна маса обурень на карантинні обмеження стосується їхньої неконституційності. Мовляв, обмежувати право на пересування та недоторканність у такий спосіб можна виключно в разі введення надзвичайного стану.
6 квітня, у перший день нових заборон на відвідування парків та лісосмуг і перебування в громадських місцях без масок, київський студент Валерій Бур’янов після суперечки з поліцією, яка не пропустила його до столичного гідропарку, вирішив дістатися туди вплав.
“Прийнята Кабміном постанова прямо суперечить статтям 33 (якою гарантується свобода вільного пересування. – Ред.) та 29 (про право на свободу та особисту недоторканність. – Ред.) Конституції, а отже ця постанова є незаконною, тобто злочинною, а ті, хто її виконують, – зловмисники. Це теза, яку я намагався донести своєю акцією”, – пояснив мету протесту Бур’янов.
На іншому березі плавця затримала група з більш ніж десяти правоохоронців та відвезла в райвідділ. Там склали протокол за новою, ухваленою Верховною Радою статтею 44-3 кодексу про адмінпорушення (“Порушення правил щодо карантину людей”).
Зокрема, в оприлюдненому Бур’яновим протоколі вказано, що, перепливаючи річку, він “знаходився в парку без вдягнутого засобу індивідуального захисту”, чим порушив вимоги вищезгаданої постанови Кабміну.
Суд спочатку переніс розгляд справи на 15 квітня, а потім просто повернув протокол поліції на доопрацювання.
“Про свідків прочерки стоять, шкоди не заподіяно… поняті теж якісь прочерки, галочки стоять, підписи понятих теж прочерки”, – зазначив суддя.
Що кажуть правозахисники
Позицію щодо неконституційності постанови Кабміну про карантинні обмеження підтримує і частина юристів та правозахисників.
Вони апелюють до 64-ї статті Конституції, яка встановлює два виключні випадки обмежень прав, гарантованих Конституцією, – це надзвичайний або воєнний стан.
І це точно не в повноваженнях уряду. Надзвичайний стан вводить президент своїм указом з відповідним ухваленням Верховною Радою.
“Запровадження надзвичайного стану такі обмеження легалізує і дозволяє державі застосовувати примус до тих, хто не хоче дотримуватися встановлених обмежень по добрій волі. Тому, якщо, на думку медиків та епідеміологів, і справді варто обмежити права людей, президент має виконати свій конституційний обов’язок – ініціювати запровадження надзвичайного стану. Інакше ані нові обмеження, ані вже запроваджені не дадуть очікуваного ефекту. Правила не діють, якщо неможливо забезпечити їхню обов’язковість для всіх“, – заявили експерти Центру спільних дій.
Харківська правозахисна група теж наголосила, що для запровадження вищезгаданих обмежень слід було вводити надзвичайний стан.
“Незважаючи на кризові явища в суспільстві, Україна має залишатися правовою та демократичною державою. Прийняття рішень органами державної влади поза межами їх повноважень, до яких, на нашу думку, належить і постанова Кабінету Міністрів України №255 від 2 квітня 2020 року, є неприпустимим кроком до сваволі влади та хаосу в суспільстві“, – наголосили у своїй заяві правозахисники і закликали владу “дотримуватися Конституції України, законів України та інших нормативно-правових актів”.
Ба більше, в ХПГ вважають, що йдеться не лише про порушення гарантованих Конституцією прав на вільне пересування, особисту недоторканність, але й про право на свободу совісті та мирні зібрання. Тобто загалом, на думку ХПГ, порушено чотири статті Конституції.
Водночас інші правозахисники, зокрема експерт громадської організації “Платформа прав людини” Олександр Бурмагін, вважають, що держава цілком може обмежувати певні права людини без введення надзвичайного стану.
Адже у своїй постанові Кабмін посилається на Закон “Про захист населення від інфекційних хвороб”. А стаття 29 цього закону передбачає, що саме до повноважень Каміну входить запровадження карантину з можливістю обмеження прав людей:
“У рішенні про встановлення карантину зазначаються обставини, що призвели до цього, визначаються межі території карантину, затверджуються необхідні профілактичні, протиепідемічні та інші заходи, їхні виконавці та терміни проведення, встановлюються тимчасові обмеження прав фізичних і юридичних осіб та додаткові обов’язки, що покладаються на них“.
Так само дозволяє Кабміну запроваджувати карантинно-обмежувальні заходи на території виникнення і поширення інфекційних хвороб стаття 30 Закону України “Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення”.
Проте Харківська правозахисна група називає згадані статті законів антиконституційними.
“Положення вищевказаних законів суперечать вимогам Конституції та є неконституційними. Адже вони встановлюють широку свободу розсуду органів виконавчої влади, зокрема Кабінету Міністрів України, та фактично надають можливість реалізовувати повноваження, віднесені Конституцією виключно до компетенції єдиного законодавчого органу України”, – наголосили правозахисники.
Тож в ХПГ пропонують ініціювати належну правову процедуру введення режиму надзвичайного стану.
Але з гарантією, що правоохоронці не зловживатимуть своїми розширеними в межах НС повноваженнями. Зокрема, не матимуть права проводити несанкціоновані судом обшуки, конфіскацію майна та вести стеження за допомогою телекомунікаційних систем.
Так само правозахисники закликають чітко законодавчо визначити на період надзвичайного стану і проведення протиепідеміологічних заходів, що таке громадське місце та засоби індивідуального захисту, у такий спосіб усунувши правову невизначеність.
Водночас в організації вважають, що навіть під час надзвичайного стану і вимушених обмежень конституційних прав є абсурдним забороняти прогулянки в парках, бо ці “зони є найкращим місцем для природної вентиляції легенів під час бігу чи поїздки на велосипеді”, що є ефективною “профілактикою пневмонії”.
Так само там закликають скасувати обмеження для осіб, старших за 60 років, яким зараз заборонено виходити з дому за окремими винятками.
Правозахисники пояснюють, що часто пенсіонери продовжують паралельно працювати, а також що повна ізоляція вдома є небезпечною для їхнього здоров’я. Оскільки “для підтримання імунітету необхідна достатня кількість свіжого повітря та сонячного світла”, а відсутність прогулянок “може спровокувати спалах серцево-судинних, аутоімунних та інших захворювань”.
Поліція штампує протоколи тисячами
Проте правоохоронці наразі можуть не зважати на всі апеляції до гарантованих Конституцією прав.
Адже, як пояснюють у юридичній компанії “Міллер”, поки відповідні постанови Кабміну “не визнані Конституційним Судом України неконституційними, громадяни України мають дотримуватися обмежень, що ними встановлені”.
Тож юристам залишається лише радити, які права треба знати в разі складання поліцією адмінпротоколу.
У перший день запровадження додаткових обмежень, 6 квітня, поліція склала 192 адмінпротоколи за порушення карантинних заходів: переважно правопорушення стосувалися відвідування парків та скверів, а також недотримання умов самоізоляції.
“Поліцейські роз’яснюють положення постанови й проводять профілактичну роботу. Звісно, на правопорушників, які не дослухаються до поліцейських, складаються адміністративні протоколи”, – заявив заступник голови Нацполіції Олександр Фацевич.
Тобто, мовляв, діють методом попередження, а не штрафів за замовчуванням.
Протягом місяця з моменту перших введених Кабміном карантинних обмежень, тобто від 12 березня, поліція склала 6 тисяч адмінпротоколів за статтею 44-3 КУпАП (“Порушення правил щодо карантину людей”).
Водночас, як зазначено в повідомленні МВС, упродовж 12 квітня було складено 27 протоколів, тобто це в сім разів менше, ніж у перший день суворіших обмежень – 6 квітня.
Утім, не факт, що темпи складання протоколів упали через підвищену законослухняність, а не через їхню невисоку результативність.
Адже основне рішення тут за судами, які натомість не виявляють такої активності в штрафуванні українців за порушення карантинних обмежень.
Суди реагують неоднозначно
Ще до запровадження суворіших обмежень із 6 квітня адвокатське об’єднання OK Legal провело аналіз судових рішень, пов’язаних з карантином.
Так, з 420 рішень, які на той час були опубліковані в Єдиному державному реєстрі судових рішень, лише в 32 випадках були ухвалені позитивні рішення.
Майже всі проаналізовані протоколи були складені щодо суб’єктів підприємницької діяльності. Зокрема, за продовження ними торговельної та іншої діяльності попри заборону або порушення санітарних норм.
Так, 25 березня суд оштрафував на 17 тисяч гривень продавчиню магазину м’ясної продукції в Кривому Розі: вона обслуговувала людей без маски. Аргументи, що їй було в ній “важко дихати”, суддя не врахував, як і її розкаяння.
Не врахував суд аргументів власника квіткового кіоску в Маріуполі. За його версією, він зайшов на торговельне місце виключно для поливу рослин, але поліція зафіксувала, що за цей час він устиг продати букет. За що отримав від суду штраф 34 тис. грн.
На таку ж суму оштрафували підприємця за продовження роботи складу металопродукції та її збуту.
Натомість суди повернули 212 справ (із проаналізованих 430) для доопрацювання, оскільки протоколи не відповідали вимогам Кодексу України про адмінпорушення.
Наприклад, у рішенні Полонського районного суду Хмельницької області від 3 квітня зазначено, що протокол заповнено нерозбірливим почерком. Але головне – у ньому відсутні відомості про те, “в чому полягає суть порушення”.
Відповідачу висували, що він не дотримався умов самоізоляції, “перебуваючи на вулиці без маски та рукавичок”.
На що суд відповів: “Будь-яких даних про те, що ОСОБА_1 зобов’язаний перебувати в конкретно визначеному місці обсервації (карантину), а також що вказана особа поміщена на самоізоляцію за відповідною адресою і що він повинен перебувати на вулиці в масці та рукавичках, матеріали справи не містять”.
Ще 106 проваджень закрито у зв’язку з відсутністю складу порушення (або відсутністю події та складу адмінпорушення).
Наприклад, закрито справу проти водія маршрутки, оскільки поліція не надала доказів, що він перевозив понад 10 осіб і не надала свідчень очевидців. А підписаний самим водієм протокол на місці “злочину” про перевезення півтора десятка людей суддя не врахував, бо водій пояснив свій підпис неуважністю: мовляв, не прочитав, що підписував.
Так само в суді закрили провадження проти власниці кафе, яку поліція “спіймала” в закладі, коли вона там прибирала. Поліція не довела, що жінка здійснювала торгівлю.
Три однакові справи і три різні рішення
Цікаво ще й те, що фактично ідентичні порушення різні суди трактують по-різному і ухвалюють протилежні рішення.
Так, 1 квітня Зарічний районний суд міста Суми визнав винним місцевого пенсіонера, бо він зайшов у супермаркет без маски. Тож стягнув з нього штраф у 17 тисяч гривень.
Суд врахував свідчення очевидців про те, що порушника попередили про вимогу перебувати в магазині в масці, але на це він відповів “нецензурною лайкою”.
Водночас Кельменецький районний суд Чернівецької області 8 квітня закрив “за відсутністю складу правопорушення” адміністративну справу проти чоловіка, який перебував на сільській зупинці громадського транспорту без маски.
Чоловік пояснив, що просто не мав змоги купити маску в селі.
Тож суддя своє рішення пояснив недосконалістю “карантинного” законодавства.
А саме тим, що стаття 8 Закону України “Про захист населення від інфекційних хвороб” (“Фінансування профілактичних і протиепідемічних заходів та лікування хворих на інфекційні хвороби”) не зобов’язує громадян за власні кошти придбати чи виготовити засіб індивідуального захисту.
А суддя Марківського районного суду Луганської області взагалі послалася на “залізобетонні” аргументи чоловіка про те, що він не знав про необхідність перебувати в масці в громадському місці.
Так, у рапорті поліції від 8 квітня зазначено, що біля сільського магазину чоловіки “виказували неповагу до працівників поліції, яка полягала в тому, що вони вживали алкогольні напої в громадському місці та пересувалися територією села Бондарівка без медичних масок”.
Однак суддя прийняла аргументи чоловіка про незнання карантинних обмежень, а також послалася на відсутність доказів того, що він був хворий на гостре респіраторне захворювання, тобто потенційно був заразний і мав носити маску.
І оскільки відповідач покаявся, то йому присудили усне зауваження через “малозначність вчиненого”.
Подвійні стандарти для масових зібрань
По-різному підходять до карантинних обмежень не лише суди, а й поліція. Особливо це стосується скупчення людей та проведення різних заходів.
Так, у судовому реєстрі є кілька рішень Кам’янець-Подільського міськрайонного суду з аналогічним текстом про адмінпорушення у вигляді гри у футбол на спортивному майданчику. Очевидно, однакові протоколи були складені на всіх гравців.
Наразі суд повернув протокол на доопрацювання, оскільки там чітко не зазначено, яку саме норму із Закону “Про захист населення від інфекційних хвороб” порушили футболісти, “а суд самостійно не має права додати в зміст протоколу формулювання об’єктивної сторони правопорушення”.
Тобто поліція не вказала, чи футболістам інкримінуються збори більш ніж двох осіб, чи перебування без масок у громадському місці, чи перебування саме на території спортивного майданчика, що теж заборонено.
6 квітня в Києві поліція склала дев’ять протоколів на учасників безстрокового протесту “Весна на граніті” під Офісом президента “проти політики Зеленського повернення України під вплив Росії”.
Хоча акція на той момент тривала вже 26-ту добу, але поліція висунула претензії одразу з початком дії карантинної постанови Кабміну.
“Одразу після опівночі (06.04.2020) на кожного з учасників / учасниць було складено по адмінпротоколу (в сумі дев’ять протоколів). Національна поліція України оформила ці протоколи, посилаючись на постанову КМУ №255, пункт 2.7, стаття 44-3 КУпАП”, – зазначено в повідомленні.
Зокрема, пунктом 2.7 протиепідемічної постанови уряду забороняється проведення всіх масових заходів (культурних, розважальних, спортивних, соціальних, релігійних, рекламних та інших), крім тих, що необхідні для забезпечення роботи органів державної влади та органів місцевого самоврядування.
Водночас учасники не вважають, що порушують умови карантину, адже в постанові прямо не заборонено одиночних протестів.
“На площі перед ОПУ – п’ять одиночних протестів, що гарантують 39-та і 64-та статті Конституції: по дві людини з дотриманням відстані понад два метри та пересуванням суворо по дві людини”, – писала ініціаторка протесту Ярослава Чорногуз.
Показово також те, що поліція геть по-іншому відреагувала на масові збори людей у Вербну неділю, 12 квітня.
“Правоохоронці проводили профілактичні бесіди та розосереджували громадян на прилеглій до церков території із дотриманням необхідної дистанції”, – так у поліції описують свою роботу цього дня біля храмів.
Із 14 з половиною тисяч богослужінь, які тоді відбулися в Україні, поліція знайшла підстави для адмінпротоколу лише в трьох випадках.
Як зазначає адвокатка Євгенія Закревська, поліція мала б зважати на дотримання заборони проведення всіх масових, зокрема релігійних, заходів, а також на заборону щодо скупчення більш ніж двох людей.
“У разі відсутності порозуміння та невиконання карантинних науково обґрунтованих заходів – почати складати протоколи за ст. 44-3 КУпАП щодо вірян. Але виключно після батюшок та інших служителів церкви”, – каже, як би мала діяти поліція, Закревська.
Крім того, вона нагадує, що, згідно зі статтею 35 Конституції України, право на релігійні культи може бути обмежено законом “в інтересах охорони громадського порядку, здоров’я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей”.
З огляду на все вищезгадане зараз складно об’єктивно оцінити ймовірність отримання штрафу за порушення карантинних обмежень.
Адже тут усе залежатиме від того, чи буде в правоохоронців, які вас зупинять, “час та натхнення” складати протокол з усіма вимогами законодавства, так, щоб його не повернули. А також від конкретного судді, який або пробачить “гріх” ходіння без маски, посилаючись на обмежений доступ до її придбання, або ж “вліпить” по повній 17 тисяч гривень.
Головне, зі старту не заходити в конфлікт із поліцією і знати свої права в разі складення адмінпротоколу. Щоб потім мати можливість апелювати в суді до здорового глузду, а не отримати на додаток ще й протокол за “опір працівникам поліції”. А це вже кримінальна стаття із суворішим покаранням.
Таке, зокрема, сталося з киянином, який 4 квітня гуляв з дитиною та дружиною на дитячому майданчику в лісопарку і спробував довести поліцейським, що їхні претензії про відсутність маски є безглуздими.
“Люди у формі поліцейських не представилися, не показали документів, не пояснили, що порушив, не запитали, як мене звати. Надалі зрозумів, що конструктивної розмови з ними не буде, й почав ставити їм безглузді запитання, щоб вони відчепилися й пішли”, – описує свій варіант розвитку інциденту киянин Вадим Мусевич.
У його випадку, якби навіть дійшло до складення протоколу, в суді він міг спиратися на незаконність претензії поліції, оскільки маски в громадських місцях були запроваджені із 6 квітня, тобто двома днями пізніше.
Проте інцидент зрештою завершився затриманням чоловіка із застосуванням сили на очах у дитини. І з двома протоколами, один з яких – опір поліції.
Водночас варто пам’ятати: до переліку правопорушень, за вчинення яких працівники Національної поліції мають право затримувати, не занесено “карантинної” статті 44-3 Кодексу про адмінпорушення.
Водночас підставою для затримання залишається стара норма про відсутність документів у порушника закону. Тобто все-таки, за порадами юристів, щоб не гаяти часу на відвідини райвідділу для встановлення вашої особи, посвідчення варто носити із собою.
Автор: Мар’яна П’єцух; Центр прав людини ZMINA